16. 04. 2024
8 квітня 2024 року в Київському апеляційному суді продовжився розгляд апеляційної скарги на вирок Дніпровського районного суду м. Києва відносно екс-голови Херсонської обласної ради Мангера Владислава Миколайовича та Левіна О.О., яких було визнано винуватими у замовленні та організаціі нападу на журналістку Гандзюк Катерину (за ч. 3 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.2 ст.121 КК України). Мангеру В.М. та Левіну О.О. було призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі кожному.
Спостерігачі IAC ISHR виділили ряд обставин, що стали відомі при обґрунтуванні апеляційної скарги стороною захисту:
– Наявність зовнішнього тиску на суд. Як зазначив один із захисників, ще під час досудового розслідування Генеральний прокурор України офіційно заявляв ЗМІ про наявність беззаперечних доказів щодо причетності Мангера В.М. у здійсненні нападу на активістку Гандзюк К. Обговорення злочину було широко відображене у численних ЗМІ та пов’язано з іменами, які були названі Генпрокурором. На думку сторони захисту, це значно ускладнило дотримання принципу об’єктивності у даному процесі. Також адвокати наголошували на тому що справа мала політичну складову і була пов’язана з передвиборчою боротьбою двох політичних сил: БПП та БЮТ, оскільки Мангер В.М. був єдиним в Україні головою області – не представником Блоку Петра Порошенко.
Як зазначає ЄСПЛ у рішенні по справі Kinsky v. The Czech Republik, оцінка неупередженості суддів не обмежується суто реальними доказами впливу чи тиску на суддів, вона також охоплює такий важливий елемент як видимість неупередженості. ЄСПЛ зауважує, що заяви політиків що стосуються обов’язків суду, можуть викликати занепокоєння у суддів про те, що їхні дії у провадженні перебувають під ретельним наглядом. А отже сумніви сторони захисту щодо неупередженості суддів можуть оцінюватися ЄСПЛ як об’єктивні і виправдані (§ 98-99). ЄСПЛ наполягає на тому, що судовий розгляд не вважається справедливим, якщо не дотримано «справедливого балансу» між сторонами або мають місце обставини, які ставлять одну сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до іншої. Ця елементарна максима принципу рівності сторін також охоплює аспекти справедливого судового розгляду, які забезпечують учаснику судового процесу перевагу (у данному контексті такою перевагою може вважатися занепокоєння суддів «ретельним наглядом» з боку політичних фігур) в порівнянні з процесуальним становищем його опонента (Kinsky v. The Czech Republik, § 100).
Окрім того, ЄСПЛ визнає той факт, що презумпція невинуватості може бути порушена не лише суддею чи судом, а й іншими державними органами (Allenet de Ribemont v. France, § 36; Daktaras v. Lithuania, § 42; Petyo Petkov v. Bulgaria, § 91) . Стаття 6 § 2 забороняє заяви державних службовців про незавершені кримінальні розслідування, які заохочують громадськість вважати підозрюваного винним і упереджують оцінку фактів компетентним судовим органом (Ismoilov and Others v. Russia, § 161; Butkevičius v. Lithuania, § 53). ЄСПЛ підкреслює важливість вибору слів державними службовцями у своїх заявах до того, як особу було притягнуто до суду та визнано винуватою у вчиненні злочину (Daktaras v. Lithuania, § 41; Arrigo and Vella v. Malta; Хужин and others v. Russia, § 94).
– По-друге, у справі щодо нападу на Гандзюк К. від початку існувало кілька паралельних проваджень з різними підозрюваними, що було зафіксовано спостерігачами IAC ISHR ще у 2020 році (див. Право на справедливий суд в Україні. Звіт за 2020 рік, с. 113-121). Адвокати підкреслили, що під час досудового розслідування нові докази виділялись в окремі провадження (у яких Мангер В.М. не є фігурантом). Таким чином сторона обвинувачення мала можливість не ознайомлювати з ними захисників, які вважали, що ці докази могли свідчити на користь Мангера В.М. Суд, не зважаючи на те, що погодився з необґрунтованістю виділення нового провадження, відхиляв клопотання захисту щодо надання доступу до матеріалів справи, які стосувалися «паралельного» провадження щодо можливого замовника нападу на Гандзюк К. Незважаючи на те, що Мангер В.М. вважався єдиним замовником згідно з матеріалами справи і вже існує обвинувальний вирок суду, провадження залишається відкритим, а адвокати Мангера В.М. з доказами по провадженню досі не ознайомлені.
Під час мониторингу судових процессів експерти IAC ISHR регулярно фіксують таке порушення як обмеження сторони захисту у доступі до матеріалів провадження, що може суттєво вплинути на принцип змагальності та право на справедливий суд в цілому. Стаття 290 КПК України та численна практика ВС і ЄСПЛ покладають на прокурора обов’язок відкрити всі матеріли стороні захисту, в тому числі ті, які підтверджують невинуватість особи. Права, які надаються всім, кому пред’явлено підозру (обвинувачення) у скоєнні кримінального злочину, повинні включати в себе можливість ознайомитись, з метою підготовки свого захисту, з результатами розслідування, проведеного протягом всього провадження. Наприклад у рішенні Edwards and Lewis v. The United Kingdom, ЄСПЛ відмітив, що суд, а не сторона обвинувачення, має вирішувати, чи слід зберігати в таємниці деякі з доказів з міркувань суспільного інтересу (слід зауважити, що напад на активістку Гандзюк К. мав значний суспільний резонанс). У рішенні пояснюється, що «… суддя врівноважує, з одного боку, бажаність збереження суспільних інтересів за відсутності розголошення та, з іншого боку, інтереси правосуддя. Якщо інтереси правосуддя виникають у кримінальній справі, яка стосується свободи або, можливо, життя, вага, яку слід надавати інтересам правосуддя, очевидно, є дуже великою». Якщо спірні матеріали можуть довести невинуватість обвинуваченого або уникнути судової помилки, баланс має рішуче схилятися на користь їх розкриття. Якщо, з іншого боку, матеріал, про який йде мова, не буде корисним для обвинуваченого, але насправді допоміг би обвинуваченню, баланс, імовірно, може бути на користь нерозголошення (§ 33-37). Експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють свою занепокоєність з приводу можливого ненадання стороні захисту всіх матеріалів обвинувачення. Оскільки у разі наявності такого факту є підстави стверджувати про порушення прав на захист та на змагальне провадження у першій інстанції, що у своїй сукупності є порушенням ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Окрім вказаних обставин, сторона захисту заявила і про ряд інших порушень, у тому числі: територіальної підсудності, обмеження сторони захисту у часі на ознайомлення з матеріалами справи, відмова у допиті ряду свідків захисту та ін. Для проведення більш детального аналізу судового розгляду в апеляційній інстанції, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.
