10. 01. 2024
8 січня в Шевченківському районному суді міста Львів пройшло чергове судове засідання по справі №450/1357/17 за звинуваченням Гаврилюка Д.М., Монте С.Г. та Кольцова І.М. в умисному вбивстві.
Суд засідав у складі колегії трьох суддів з головуючою Луців-Шумською Н.Л. Також у судовому засіданні був присутній прокурор, троє обвинувачених та захисник Кольцова І.М. Захисники обвинувачених Гаврилюка Д.М. та Монте С.Г. були відсутні.
Як зазначає спостерігач IAC ISHR, засідання 8.01.24 було обмежено розглядом клопотання адвоката Гаврилюка Д.М. про відкладення судового засідання у зв’язку з його хворобою. Дане клопотання було задоволене судом, оскільки без присутності захисника не було можливості продовжувати засідання. Проте у засіданні спостерігачеві стало відомо, що у обвинуваченого Гаврилюка Д.М. є ще два захисника, але з невідомих причин суд не повідомляє їх про дати судових засідань. Крім того, у самого Гаврилюка Д.М. суд не уточнює чи не заперечує він проти судового розгляду справи за відсутності інших захисників. Даний факт може мати ознаки порушення права на захист, передбаченого пунктом 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ). Варто зазначити, що право на захист є фундаментальним аспектом принципу справедливого судового розгляду. ЄСПЛ наголошує на тому, що для того, щоб це право було ефективним, важливо, щоб особа знала про нього. Крім того, те, що підозрюваний (обвинувачений) не вимагає супроводу захисників не може бути аргументом щодо того, що умови справедливого судового розгляду дотримані (п. 50, «Bjarki H. Diego v. Iceland», п.87 «Vizgirda v. Slovenia» ).
Також, ще однією обставиною, яка може свідчити про наявність порушення статті 6 ЄКПЛ в частині права на захист та неупередженості суду є ставлення колегії Шевченківського районного суду до клопотань сторони захисту щодо долучення доказів. В минулому засіданні (27.12.2023), коли сторона захисту одним зі своїх клопотань просила суд долучити та дослідити додаткові докази, сторона обвинувачення зазначила рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі №127/25394/18 як причину для відмови стороні захисту у долученні доказів. Суд погодився зі стороною обвинувачення у тому, що не може долучити докази, так як цією постановою ВСУ вказав, що не можуть використовуватись докази, здобуті та досліджені в рамках іншого кримінального провадження.
Як зазначають експерти IAC ISHR, дане рішення Касаційного кримінального суду має певну особливість, яка не дає можливість застосовувати його щодо доказів сторони захисту без додаткового обґрунтування. Насправді, Верховний суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своєму рішенні визначив, що «базові докази… були здобуті в результаті проведення слідчих дій в іншому кримінальному провадженні… що унеможливлює подальше використання цих доказів в кримінальному провадженні… та є безумовною підставою для визнання таких доказів недопустимими». Проте формальна екстраполяція даної позиції щодо доказів сторони захисту у справі Гаврилюка Д.М. є некоректною та прямо суперечить духу та суті даного рішення. Адже колегія ВС ККС винесла своє рішення у контексті того, що сторона обвинувачення повинна доводити винуватість у кожній конкретній справі, а використання доказів, отриманих і досліджених у іншому провадженні не відповідає критерію «доведення винуватості поза розумним сумнівом».
ВС ККС мотивував своє рішення тим, що:
«за змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: «ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом… Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачитися на користь такої особи». Окрім того, як зазначає суд, «обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду». Основною метою заборони використання доказів здобутих і досліджених в рамках іншого провадження ВС ККС визначає забезпечення презумпції невинуватості. Цей висновок експертів IAC ISHR також підтверджується практикою ЄСПЛ до якої звернулась колегія Верховного суду, обґрунтовуючи своє рішення. А саме, до позиції Європейського суду з прав людини, у якій суд неодноразово наголошував на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою. А також до рішення у справі «Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium) №2914/98 від 13 січня 2005 року, де зазначено, що у кримінальних справах питання доказів належить досліджувати загалом у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
Таким чином, експерти IAC ISHR вбачають у рішенні ВС ККС прагнення забезпечити доведеність вини поза розумним сумнівом та якісної підготовки доказів зі сторони обвинувачення, що не дало би жодної можливості до маніпулювання доказами при доведеності вини. Оскільки рішення стосується саме забезпечення презумпції невинуваності і покладенні тягара доказування на сторону обвинувачення, експерти IAC ISHR не вбачають за можливе безумовне використання даного рішення Верховного суду у відношенні сторони захисту.
А отже, аналогія, яку використовує Шевченківський районний суд міста Львів в контексті справи Гаврилюка Д.М. не є коректною, оскільки не відповідає суті і духу рішення ВС ККС. Все вищевказане, на думку експертів IAC ISHR, ставить під сумнів дотримання у даному процесі права на справедливий суд в контексті статті 6 ЄКПЛ, а саме права на захист і права на розгляд справи безстороннім та неупередженим судом.
