27. 10. 2026
8 жовтня 2026 року у Печерському районному суді міста Києва відбулось судове засідання у справі № 757/23298/26 щодо бізнесмена Ошеровського Сергія Леонідовича, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України (вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах). У судовому засіданні брали участь обвинувачений (у режимі відеоконференції), захисники, прокурор та головуючий суддя Соловйов О.Л. Потерпілий та його представник у судовому засіданні були відсутні.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотань сторони захисту.
На початку засідання суд повідомив про надходження низки клопотань захисту та констатував неявку потерпілого і його представника. Суд нагадав, що під час попереднього засідання захист повідомив про заявлення представником потерпілого самовідводу через відсутність зв’язку з клієнтом. За цих обставин суд наголосив на необхідності забезпечення процесуальних прав потерпілого. Прокурор зазначив, що не має актуальних відомостей про його місцезнаходження, проте вважав можливим продовжити розгляд клопотань.
Сторона захисту просила витребувати інформацію про перетин потерпілим державного кордону та відомості від міграційної служби. Адвокати обґрунтовували ці запити необхідністю встановити його місцезнаходження, забезпечити участь у провадженні та перевірити відомості про проведення слідчих дій за його участю. За твердженням захисту, потерпілий міг перебувати за межами України в період, коли, відповідно до матеріалів справи, особисто надавав показання органу досудового розслідування. Захисники також повідомили про відсутність відомостей щодо колишнього представника потерпілого у реєстрі адвокатів та стверджували, що його залучили представники СБУ. Окремо вони звернули увагу на громадянство потерпілого — Республіки Білорусь — та необхідність з’ясування можливості його подальшої участі в судовому розгляді.
Суд запропонував доручити встановлення місцезнаходження потерпілого органу досудового розслідування. Захист підтримав цю пропозицію, водночас наполягаючи на витребуванні запитуваних відомостей. Прокурор зауважив, що інформація про перетин кордону не встановлює актуального місцезнаходження особи, та погодився з необхідністю надання відповідного доручення. Він також підтвердив громадянство потерпілого.
За результатами обговорення суд доручив Головному управлінню Національної поліції у місті Києві встановити місцезнаходження потерпілого та ухвалив витребувати запитувані захистом відомості, визначивши строк виконання до 25 жовтня 2026 року. Наголосивши на необхідності вжити всіх можливих заходів для належного повідомлення потерпілого та забезпечення його права висловити позицію щодо клопотань, суд відклав підготовче засідання. Водночас розгляд продовжився в частині клопотань захисту про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що належне повідомлення потерпілого є необхідною умовою реалізації його процесуальних прав, а відсутність підтвердження такого повідомлення може поставити під сумнів реальну можливість участі потерпілого в судовому розгляді. У цьому контексті вжиті судом заходи щодо встановлення його місцезнаходження та забезпечення повідомлення мають значення для дотримання відповідних процесуальних гарантій. Показовими є обставини, зафіксовані під час моніторингу кримінального провадження щодо Крота О. О., у якому апеляційний суд скасував ухвали суду першої інстанції та повернув провадження на стадію підготовчого судового засідання через відсутність підтвердження належного повідомлення потерпілого (див. Моніторинг кримінального провадження щодо Крота О. О. від 22 вересня 2026 року). Цей приклад демонструє, що недотримання процедури повідомлення може призводити до повторного проходження процесуальних стадій і збільшення загальної тривалості провадження.
У справі щодо Ошеровського С. Л. додаткового значення набувають доводи захисту стосовно повноважень колишнього представника потерпілого та можливого перебування потерпілого за межами України в період проведення слідчих дій, які, відповідно до матеріалів провадження, здійснювалися за його особистої участі. З’ясування цих обставин має значення як для забезпечення процесуальних прав потерпілого, так і для перевірки відповідних тверджень сторони захисту. Як наголосив ЄСПЛ у справі Gankin and Others v. Russia (пп. 36–39), належне повідомлення учасника провадження не може обмежуватися формальним надсиланням повістки: національні суди мають оцінювати наявні докази, щоб установити, чи був відсутній учасник завчасно поінформований про судове засідання та мав реальну можливість представити свою позицію. Хоча зазначена правова позиція сформульована в межах цивільного провадження, вона є релевантною для розуміння стандарту ефективного повідомлення учасників судового процесу.
Водночас забезпечення процесуальних прав потерпілого необхідно розглядати у взаємозв’язку з правом обвинуваченого на розгляд справи впродовж розумного строку. Як зазначив ЄСПЛ у справі Idalov v. Russia (п. 140), у провадженнях щодо осіб, які перебувають під вартою, державні органи зобов’язані виявляти особливу ретельність. З огляду на тримання Ошеровського С. Л. під вартою з листопада 2025 року, необхідність встановлення місцезнаходження потерпілого та забезпечення його належного повідомлення набуває особливого значення в контексті своєчасності судового розгляду. За таких обставин можливі затримки у здійсненні відповідних процесуальних дій створюють ризик надмірної тривалості тримання обвинуваченого під вартою та, відповідно, питання дотримання гарантій статті 5 § 3 ЄКПЛ.
Надалі суд перейшов до розгляду клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу щодо Ошеровського С. Л. На момент їх розгляду до обвинуваченого застосовувалося тримання під вартою без визначення застави. Загальна тривалість позбавлення свободи, включно з триманням під вартою в межах екстрадиційної процедури, обчислювалася з моменту затримання в листопаді 2025 року.
Захисники обґрунтовували клопотання зменшенням процесуальних ризиків, зміною стадії провадження та відсутністю належної судової оцінки цих обставин. Вони заперечували обґрунтування ризику переховування тяжкістю обвинувачення та неявками за викликами, стверджуючи, що Ошеровський С. Л. не був належно повідомлений. За їхніми словами, сторона обвинувачення знала про його перебування за кордоном, однак направляла повістки за неактуальними адресами, зокрема до Маріуполя замість місця реєстрації у Києві.
Заперечуючи ризик впливу на потерпілого та свідків, захист посилався на невідоме місцезнаходження потерпілого та службовий статус єдиних двох свідків — працівників СБУ. Адвокати також зазначили, що протягом приблизно чотирьох років між повідомленням про підозру та затриманням не було встановлено вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень. Окремо захисники порушили питання спливу строків досудового розслідування та дотримання порядку їх продовження, звернувши увагу на приблизно чотирирічний період від виділення матеріалів провадження до скасування постанови про зупинення розслідування 26 січня 2026 року. На їхню думку, продовження строку керівником окружної прокуратури, якого захист вважав неналежним суб’єктом ухвалення такого рішення, створювало підстави для закриття провадження. На їхнє переконання, недотримання порядку повідомлення Ошеровського С. Л. про підозру також ставило під сумнів правильність обчислення процесуальних строків.
Захист також послався на висновки двох експертиз і можливі показання свідків, які, на переконання адвокатів, підтверджували альтернативну версію подій — наявність боргових зобов’язань потерпілого, а не вимагання в нього коштів. Суд зауважив, що доводи щодо незаконності попередніх процесуальних рішень підлягають перевірці в апеляційному порядку, на що захисники повідомили про дві подані апеляційні скарги, які залишаються нерозглянутими. Як нову обставину адвокати навели перебування матері обвинуваченого в реанімації та відсутність інших осіб, окрім Ошеровського С. Л., здатних забезпечити їй необхідну допомогу. Його поїздки до Ізраїлю захисники пояснювали наявністю громадянства цієї держави та проживанням у двох країнах. З огляду на наведені доводи сторона захисту просила застосувати запобіжний захід, не пов’язаний з ізоляцією, або визначити заставу в розмірі, достатньому для забезпечення належної процесуальної поведінки. Обвинувачений підтримав позицію захисників, зазначивши, що в’їжджав до України за українськими документами та лише за ними може виїхати за кордон.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотань, посилаючись на збереження процесуальних ризиків та попередні рішення апеляційної інстанції. Ризик переховування він пов’язував із наявністю в обвинуваченого іншого громадянства та можливістю виїзду за кордон. Прокурор також наполягав на чинності повідомлення про підозру, законності попередніх процесуальних рішень і відсутності підстав для закриття провадження, пояснюючи продовження строків досудового розслідування керівником окружної прокуратури неможливістю роботи суду у відповідний період. Заперечення проти визначення застави він обґрунтовував інкримінованою погрозою застосування насильства.
Заслухавши позиції сторін, суд відмовив у задоволенні клопотань захисту про зміну запобіжного заходу.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на ризик формального підходу до розгляду клопотань захисту про зміну запобіжного заходу щодо Ошеровського С. Л. Посилання сторони обвинувачення на раніше встановлені ризики та залишення попередніх судових рішень без змін апеляційною інстанцією не можуть самі по собі обґрунтовувати необхідність збереження тримання під вартою без оцінки актуальних обставин провадження. Адже предметом розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу є, зокрема, питання про те, чи зберігаються підстави для подальшого обмеження свободи та чи можуть менш обмежувальні заходи забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Інакше виникає ризик фактичної підміни презумпції звільнення презумпцією збереження раніше застосованого запобіжного заходу, за якої попередні судові рішення набувають визначального значення, а обов’язок обґрунтування подальшого позбавлення свободи фактично перекладається на обвинуваченого.
У цьому контексті релевантними є стандарти статті 5 § 3 ЄКПЛ, відповідно до яких необхідність подальшого тримання під вартою має оцінюватися з урахуванням актуальності процесуальних ризиків, тривалості позбавлення свободи та можливості застосування альтернативних заходів. Як наголосив ЄСПЛ у справах Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79) та Sardar Babayev v. Azerbaijan (пп. 50–51), повторення попередніх підстав і стереотипних формулювань без перевірки їхньої актуальності не відповідає вимогам Конвенції. У справах Tiron v. Romania (п. 39), Maassen v. the Netherlands (п. 62) та Selahattin Demirtaş v. Turkey (пп. 265, 272) ЄСПЛ також підкреслив необхідність індивідуалізованого обґрунтування подальшого позбавлення свободи та обов’язок держави наводити відповідні й достатні підстави для його збереження. Визначальним при цьому залишається принцип, сформульований ЄСПЛ у справі Bluks Savickis v. Latvia (п. 36): «презумпція завжди діє на користь звільнення». Відтак сам факт чинності попередніх судових рішень не усуває необхідності оцінювати обґрунтованість подальшого тримання під вартою під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу. Також експерти моніторингової місії IAC ISHR у контексті оцінки можливості застосування менш обмежувальних запобіжних заходів звертають увагу на практику, зафіксовану під час моніторингу кримінальних проваджень щодо Дудіна Р. В. та Богуслаєва В. О., у яких навіть за обвинуваченнями у злочинах проти основ національної безпеки України, зокрема за статтями 111 та 111-1 КК України, національні суди визначали заставу як альтернативу триманню під вартою (див. Моніторинг кримінального провадження щодо Дудіна Р. В. від 14 та 16 липня 2025 року; Моніторинг кримінального провадження щодо Богуслаєва В. О. від 22 жовтня, 13 і 25 листопада, 16 грудня 2025 року та інші). Ці приклади не передбачають однакового процесуального рішення в різних провадженнях, однак підтверджують, що сама тяжкість обвинувачення не усуває необхідності індивідуалізованого обґрунтування неможливості застосування альтернатив триманню під вартою. За таких обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що відсутність належного, прозорого та індивідуалізованого обґрунтування необхідності подальшого тримання Ошеровського С. Л. під вартою, зокрема неможливості застосування менш обмежувальних запобіжних заходів, створює обґрунтовані сумніви щодо відповідності такого позбавлення свободи гарантіям статті 5 § 3 ЄКПЛ.
Окремої уваги потребує збереження обґрунтованої підозри як необхідної передумови подальшого тримання під вартою. У справі Vrencev v. Serbia (пп. 71, 74) ЄСПЛ наголосив, що її наявність є обов’язковою умовою (conditio sine qua non) правомірності позбавлення свободи. Відтак доводи захисту, які ставлять під сумнів фактичну основу обвинувачення, зокрема достовірність відомостей про проведення слідчих дій за участю потерпілого та матеріали на підтвердження альтернативної версії подій, обʼєктивно мають значення для оцінки того, чи зберігаються достатні фактичні підстави для подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу. При цьому виключно збереження обґрунтованої підозри також не не є достатньою підставою для тривалого тримання під вартою без належного обґрунтування актуальних процесуальних ризиків. Не менш істотними є питання дотримання процесуальних строків, повноважень суб’єкта їх продовження та належності процедури повідомлення про підозру. Вони безпосередньо стосуються принципу правової визначеності, який, відповідно до позиції ЄСПЛ у справі Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania (п. 116), є невід’ємною складовою верховенства права. Невирішені сумніви щодо законності відповідних процесуальних дій актуалізують ризики для передбачуваності правового становища обвинуваченого та дотримання гарантій статті 6 § 1 ЄКПЛ. Додаткової уваги в цьому контексті заслуговує зафіксоване спостерігачами IAC ISHR висловлювання суду щодо можливого самовідводу у зв’язку з порушеними захистом питаннями процесуальних строків, яке підкреслює необхідність їх належного правового з’ясування.
Окрім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають наявність ризиків недотримання права на захист у зв’язку із систематичними труднощами в забезпеченні ефективної участі обвинуваченого в судовому розгляді, що викликає обґрунтовані сумніви щодо дотримання гарантій статті 6 §§ 1 і 3(c) ЄКПЛ. Переривання відеозв’язку, неможливість безперервно стежити за перебігом засідання та відсутність забезпеченої особистої участі, попри відповідне бажання обвинуваченого приймати участь у судовому розгляді, вже фіксувалися під час попередніх спостережень (див. Моніторинги кримінального провадження щодо Ошеровського С. Л. від 2 та 17 вересня 2026 року). Як наголосив ЄСПЛ у справі Stephan Kucera v. Austria (пп. 50–52), дистанційна участь сама по собі не суперечить Конвенції, однак має забезпечувати реальну можливість обвинуваченого чути й розуміти перебіг засідання, реагувати на доводи сторін та ефективно взаємодіяти із захисниками. Враховуючи, що Ошеровський С. Л. перебуває під вартою та не має можливості самостійно забезпечити свою участь у судових засіданнях, саме на державу покладається обов’язок організувати її таким чином, щоб вона була не формальною, а реальною та ефективною, зокрема шляхом забезпечення належної якості й стабільності відеозв’язку або інших процесуально допустимих способів участі. Повторюваність технічних перешкод за таких обставин викликає обґрунтовані сумніви щодо дотримання гарантій статті 6 §§ 1 і 3(c) ЄКПЛ.
Таким чином, за результатами спостереження експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують сукупність обставин, які у практиці ЄСПЛ розглядаються як ознаки можливого порушення конвенційних гарантій: формальне збереження тримання під вартою без належної переоцінки його підстав та можливості застосування альтернативних заходів (стаття 5 § 3 ЄКПЛ), невирішені питання щодо обґрунтованості підозри, дотримання процесуальних строків і принципу правової визначеності, а також систематичні перешкоди для ефективної участі обвинуваченого в судовому розгляді та реалізації права на захист (стаття 6 §§ 1 і 3(c) ЄКПЛ). Додаткове занепокоєння викликає ризик затягування провадження у зв’язку з необхідністю забезпечення процесуальних прав потерпілого за умов тривалого перебування обвинуваченого під вартою. З огляду на характер, сукупність і повторюваність виявлених ризиків кримінальне провадження рекомендовано до подальшого моніторингу IAC ISHR.