16. 10. 2026
5 жовтня 2026 року в Пересипському районному суді міста Одеси відбулося судове засідання у межах кримінального провадження №22025160000000536 (справа № 523/6575/26) щодо колишнього заступника керівника Бюро економічної безпеки (БЕБ) в Одеській області Скупінського Олега Віталійовича та Сафонова Дениса Юрійовича, обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.28, ст. 111-2 КК України (пособництво державі-агресору, вчинене за попередньою змовою групою осіб). У судовому засіданні брали участь обвинувачені, захисники, прокурор та головуюча суддя Нікітіна К. О.
Під час судового засідання суд розглядав клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження. До предмета розгляду також належало клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжних заходів, застосованих до обвинувачених.
Обґрунтовуючи клопотання про закриття кримінального провадження, захисник стверджував, що обвинувальний акт було направлено до суду 1 квітня 2026 року після закінчення встановленого законом строку досудового розслідування. На підтвердження своєї позиції адвокат навів хронологію процесуальних рішень: відомості до ЄРДР внесено 20 лютого 2025 року; у первинному кримінальному провадженні одній з обвинувачених повідомлено про підозру 29 вересня 2025 року, а Скупінському О. В. та Сафонову Д. Ю. — 8 жовтня 2025 року. Постановою прокуратури від 16 жовтня 2025 року матеріали щодо останніх було виділено в окреме кримінальне провадження. За позицією сторони захисту, двомісячний строк досудового розслідування у виділеному провадженні підлягав обчисленню з дати першого повідомлення про підозру в первинному провадженні та, відповідно, закінчився 29 листопада 2025 року. Адвокат наголошував, що виділення матеріалів в окреме провадження, як і подальше повідомлення про підозру іншим особам, не створювало самостійних підстав для початку нового строку досудового розслідування. У цьому контексті адвокат звернув увагу, що клопотання про продовження строку досудового розслідування було подано 1 грудня 2025 року, тобто, відповідно до наведеного ним розрахунку, вже після його закінчення. Водночас, за аргументацією адвоката, таке клопотання мало бути подане не пізніше ніж за п’ять днів до спливу встановленого строку. На думку захисту, сторона обвинувачення помилково пов’язувала початок його обчислення з датою виділення матеріалів щодо Скупінського О. В. та Сафонова Д. Ю. — 16 жовтня 2025 року.
Під час викладення зазначених доводів головуюча суддя звернула увагу захисника на надмірну, на її думку, деталізацію виступу, зокрема цитування положень законодавства, та запропонувала більш стисло викладати аргументацію. Натомість адвокат наполягав на необхідності повного викладення своєї процесуальної позиції, вважаючи наведені обставини істотними для належного обґрунтування заявленого клопотання.
Обвинувачений Скупінський О. В. та сторона захисту Сафонова Д. Ю. підтримали клопотання про закриття кримінального провадження. Один із адвокатів додатково звернув увагу, що відповідне клопотання було подане ще у травні 2026 року, однак до його безпосереднього розгляду суд перейшов лише під час цього засідання.
Прокурор повідомив, що попередньо не ознайомився зі змістом клопотання та викладеними в ньому аргументами, а тому потребує додаткового часу для їх аналізу й підготовки процесуальної позиції. Він також зазначив, що не очікував розгляду цього питання саме під час поточного засідання. У відповідь сторона захисту наголосила, що клопотання перебувало в матеріалах кримінального провадження протягом кількох місяців, а прокурор був обізнаний про його наявність і мав достатній час для ознайомлення. З огляду на необхідність забезпечити прокурору можливість ознайомитися з аргументацією сторони захисту та підготувати відповідну позицію суд відклав подальший розгляд клопотання про закриття кримінального провадження до наступного судового засідання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що дотримання порядку обчислення та продовження строків досудового розслідування визначає часові межі процесуальних повноважень держави й має істотне значення для правової визначеності та справедливості провадження. Порушення цього порядку може поставити під сумнів законність подальшого розслідування та направлення обвинувального акта до суду.Відповідно до статті 219 КПК України, після повідомлення про підозру у вчиненні злочину розслідування має бути закінчене протягом двох місяців, якщо строк належним чином не продовжений. На переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, як випливає із норм КПК, виділення матеріалів в окреме провадження не означаєавтоматично нового строку розслідування.
Якщо наведена стороною захисту хронологія підтверджується матеріалами провадження, а строк досудового розслідування підлягав обчисленню з 29 вересня 2025 року, звернення з клопотанням про його продовження після 29 листопада 2025 року може свідчити про недотримання встановленого процесуального порядку. За таких обставин визначальне значення має належна судова перевірка початку перебігу строку, підстав його продовження та своєчасності відповідних процесуальних рішень. Як наголосив ЄСПЛ у справі Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania (п. 116), правова визначеність є невід’ємною складовою принципу верховенства права. Відповідно, невизначеність щодо дотримання встановлених законом часових меж здійснення кримінального переслідування має значення для оцінки гарантій справедливого судового розгляду за статтею 6 ЄКПЛ. Додаткової уваги потребує та обставина, що на момент продовження стороною обвинувачення строків досудового розслідування Скупінський О. В. та Сафонов Д. Ю. уже перебували під вартою. У цьому контексті ЄСПЛ у справі Estrikh v. Latvia (п. 126) наголосив на обов’язку держави організовувати кримінальне провадження таким чином, щоб забезпечити дотримання вимоги статті 5 § 3 ЄКПЛ щодо судового розгляду протягом розумного строку. Хоча обставини зазначеної справи відрізняються від досліджуваного провадження, відповідний стандарт має значення для оцінки своєчасності процесуальних дій державних органів, особливо за умов тривалого обмеження особистої свободи обвинувачених.
Серйозне занепокоєння експертів моніторингової місії IAC ISHR викликає організація розгляду клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження. За повідомленням захисника, відповідне клопотання було подане ще у травні 2026 року, однак до його безпосереднього розгляду суд перейшов лише 5 жовтня 2026 року, тобто майже через п’ять місяців. При цьому прокурор безпосередньо під час засідання повідомив, що не ознайомився зі змістом клопотання та не очікував його розгляду, у зв’язку з чим потребував додаткового часу для підготовки позиції. Таким чином, попри тривале перебування клопотання в матеріалах провадження, сторона обвинувачення виявилася неготовою до його розгляду, що стало підставою для чергового відкладення вирішення порушеного захистом питання. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, зазначена сукупність обставин не може розглядатися виключно як звичайна необхідність надати прокурору час для підготовки процесуальної позиції. Той факт, що протягом майже п’яти місяців клопотання захисту залишалося нерозглянутим, а сторона обвинувачення навіть не ознайомилася з його аргументами, посилаючись на неочікуваність розгляду, викликає обґрунтовані сумніви щодо належної організації провадження та забезпечення своєчасного розгляду процесуальних вимог захисту. Особливого значення це набуває з огляду на предмет клопотання, оскільки воно стосується можливого закінчення строків досудового розслідування та наявності законних підстав для подальшого здійснення кримінального провадження.
Занепокоєння посилюється тим, що, як вбачається з оприлюднених судових ухвал, засідання у справі призначаються в середньому один раз на два місяці. Крім того, за твердженням сторони захисту, судові засідання фактично зосереджені на розгляді клопотань обвинувачення про продовження строку дії запобіжних заходів. За таких обставин тривале відкладення розгляду клопотання про закриття провадження у поєднанні з обмеженою періодичністю засідань створює ризик фактичного відтермінування судового вирішення істотних процесуальних питань, порушених стороною захисту.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ, передбачає не лише формальну можливість звернутися з процесуальним клопотанням, а й забезпечення практичної та ефективної реалізації відповідного права. Як зазначив ЄСПЛ у справі Zubac v. Croatia (пп. 77–78, 80), право на суд має бути практичним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним; процесуальні обмеження доступу до суду підлягають оцінці з погляду їх виправданості та пропорційності (Renouard v. France, п. 36). Хоча наведені рішення не стосуються безпосередньо строків розгляду клопотань про закриття кримінального провадження, закріплені в них принципи мають значення для оцінки того, чи забезпечується стороні захисту реальна можливість своєчасного розгляду її процесуальних вимог.
Окремої уваги потребують зафіксовані під час судового засідання зауваження головуючої судді щодо необхідності скорочення виступу захисника. Експерти моніторингової місії IAC ISHR визнають повноваження суду забезпечувати належну організацію засідання та запобігати необґрунтованому затягуванню розгляду. Водночас, як зазначають спостерігачі IAC ISHR, які безпосередньо були присутні на судовому засіданні, характер, форма та контекст відповідних висловлювань об’єктивно могли сприйматися як форма процесуального тиску на сторону захисту, здатна стримувати захисника у повноцінному викладенні аргументів щодо заявленого клопотання. Така ситуація викликає занепокоєння в контексті принципу рівності сторін, який, відповідно до практики ЄСПЛ у справі Ezeoke v. the United Kingdom (п. 51), вимагає забезпечення кожній стороні розумної можливості представити свою позицію за умов, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з опонентом.
Надалі суд перейшов до розгляду клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинувачених у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави. На момент розгляду зазначеного клопотання щодо обох обвинувачених застосовувався запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 4 992 000 грн із покладенням відповідних процесуальних обов’язків. Заставу було внесено як альтернативу раніше обраному судом запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор стверджував, що всі раніше встановлені процесуальні ризики залишаються актуальними та не зазнали змін. Водночас, за спостереженнями представників моніторингової місії IAC ISHR, наведена аргументація за своїм змістом фактично відтворювала доводи сторони обвинувачення, викладені під час розгляду аналогічного клопотання 21 травня 2026 року (див. детальніше моніторинг кримінального провадження Сафонова Д.Ю. та Скупінського О.В. від 21 травня 2026 року). Спостерігачі IACISHR також зафіксували, що прокурор використовував однакове обґрунтування ризиків стосовно обох обвинувачених, не конкретизувавши їх з урахуванням індивідуальних обставин кожної особи. Крім того, під час викладення клопотання не було наведено окремих аргументів щодо необхідності збереження однакового розміру застави для обох обвинувачених. За повідомленням спостерігачів IAC ISHR, під час спілкування із захисниками поза межами судового засідання прокурор також зазначив, що зміст поточного клопотання фактично не відрізняється від раніше поданих ним клопотань з аналогічними вимогами.
Сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотання, посилаючись на повторення раніше викладених доводів обвинувачення, недостатню обґрунтованість заявлених ризиків та відсутність їх індивідуалізованої оцінки щодо кожного обвинуваченого. Захисники також порушили питання пропорційності встановленого розміру застави та необхідності подальшого застосування відповідних процесуальних обов’язків.За результатами розгляду клопотання 6 жовтня 2026 року суд постановив ухвалу про його задоволення, продовживши строк дії покладених на обвинувачених процесуальних обов’язків і залишивши розмір застави без змін.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що при вирішенні питання про подальше застосування запобіжного заходу, зокрема продовження строку дії покладених на обвинувачених обов’язків, національний суд зобов’язаний здійснювати самостійну та актуальну оцінку ризиків, які обґрунтовують необхідність відповідних процесуальних обмежень. Загальне посилання на те, що раніше встановлені ризики «не змінилися», без аналізу конкретних обставин, які підтверджують їх збереження, не забезпечує належного обґрунтування необхідності подальшого застосування таких обмежень, і становить собою порушення гарантій ЄКПЛ у контексті статті 5. Практика ЄСПЛ послідовно виходить із того, що з плином часу ризики, які спочатку могли виправдовувати позбавлення свободи, повинні піддаватися щораз більш ретельній перевірці, а їх обґрунтування має ставати більш конкретним і переконливим. У справі Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79) Суд наголосив, що кожне рішення про продовження запобіжного заходу повинно ґрунтуватися на актуальних обставинах справи, а не на відтворенні попередніх формулювань. Аналогічний підхід викладений у справах Sardar Babayev v. Azerbaijan (пп. 50–51), Tiron v. Romania (п. 39) та Maassen v. the Netherlands (п. 62), де ЄСПЛ підкреслив, що національні суди зобов’язані здійснювати самостійну оцінку підстав для продовження запобіжного заходу, а тягар обґрунтування необхідності такого обмеження свободи з перебігом часу лише зростає. Наведена практика є особливо релевантною з огляду на те, що до обвинувачених первісно було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а спостерігачі IAC ISHR не зафіксували змін в аргументації сторони обвинувачення щодо необхідності подальшого застосування запобіжних заходів.
Окремої уваги потребує збереження однакових розмірів застави щодо обох обвинувачених, визначених апеляційним судом 21 травня 2026 року понад загальні межі, встановлені КПК України. Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що такий розмір застави (4 992 000 грн) потребує обґрунтування виняткових обставин та індивідуалізованої оцінки необхідності й пропорційності щодо кожного обвинуваченого. За повідомленням спостерігачів IAC ISHR, прокурор не навів належного обґрунтування пропорційності застав та необхідності їх збереження з урахуванням плину часу. За результатами розгляду також залишається нез’ясованим, якими конкретними обставинами суд обґрунтовує збереження однакових виняткових розмірів застави та як враховує індивідуальні обставини обвинувачених.
Такий підхід викликає обґрунтоване занепокоєння щодо його відповідності стандартам статті 5 § 3 ЄКПЛ. У справі Mangouras v. Spain (п. 78) ЄСПЛ наголосив, що основною метою застави є забезпечення явки особи до суду, а її розмір має визначатися з урахуванням індивідуальних обставин обвинуваченого, його майнового стану та інших чинників, які дозволяють оцінити, чи становитиме загроза втрати застави достатню гарантію від переховування. При цьому, як зазначив ЄСПЛ у справі Istomina v. Ukraine (п. 25), національні суди повинні виявляти при визначенні розміру застави таку саму ретельність, як і під час вирішення питання про необхідність подальшого тримання особи під вартою, забезпечуючи належне обґрунтування її розміру з урахуванням фінансових можливостей конкретної особи.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують у цьому провадженні ознаки формального продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинувачених у зв’язку із застосуванням застави, без належної індивідуалізованої оцінки ризиків (пункт 3 статті 5 ЄКПЛ), недостатнього обґрунтування необхідності та пропорційності збереження визначених розмірів застави (стаття 5 ЄКПЛ), а також ознаки порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку, права на доступ до суду, принципів правової визначеності та рівності сторін (пункт 1 статті 6 ЄКПЛ). Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
