12. 10. 2026
7 вересня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/11203/26 (кримінальне провадження № 52026000000000295) щодо Івахненко Єлизавети Олександрівни, яку підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 3 ст. 209; ч. 3 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (участь у злочинній організації, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, зловживання впливом). У судовому засіданні брали участь підозрювана, її захисники, прокурор, а також слідчий суддя Маслов В.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Судове засідання розпочалося з виступу прокурора, який виклав зміст клопотання про застосування до Івахненко Є. О. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За версією слідства, у період із серпня 2025 року по вересень 2026 року за участю підозрюваної здійснювалася легалізація коштів, одержаних злочинним шляхом, на загальну суму більше 20 млн грн. Прокурор стверджував, що відповідні кошти використовувалися для придбання нерухомого майна у Києві та Одесі, а банківські рахунки підозрюваної та її родичів — для зарахування коштів, які, за версією обвинувачення, були отримані як неправомірна вигода. На підтвердження цих обставин сторона обвинувачення посилалася, зокрема, на протоколи негласних слідчих (розшукових) дій, які, на думку прокурора, свідчать про обізнаність підозрюваної щодо походження коштів, координацію дій з іншими фігурантами, знищення доказів та підготовку до можливих обшуків.
Прокурор заявив про наявність п’яти ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Ризик переховування сторона обвинувачення пов’язувала, зокрема, з обставинами затримання Івахненко Є. О. на залізничному вокзалі у Львові та можливістю вільного перетину державного кордону. Ризик знищення або спотворення речей і документів обґрунтовувався змістом телефонних розмов, які, за твердженням прокурора, стосувалися знищення документів перед проведенням обшуку. Також сторона обвинувачення посилалася на ризики незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню та вчинення нового кримінального правопорушення.
Враховуючи зазначене, прокурор просив застосувати тримання під вартою з альтернативою застави у розмірі 50 млн грн. Необхідність визначення такого розміру застави він пов’язував, зокрема, з версією слідства про існування організованої групи та припущенням, що відповідну суму можуть внести інші фігуранти провадження. Крім того, він зазначив, що фактичний майновий стан підозрюваної, на думку обвинувачення, не відповідає її офіційним доходам. Прокурор також повідомив, що досудове розслідування триває, проводяться слідчі та розшукові дії, направляються запити до банківських установ, а остаточний обсяг коштів, які могли бути легалізовані через банківські рахунки та операції з криптовалютою, на цьому етапі ще не до кінця встановлений.
Сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотання та окремо звернула увагу на обставини затримання і забезпечення права на захист. За словами захисників, затримання, особистий обшук, вилучення телефону та допит підозрюваної відбувалися без участі адвоката, хоча вона повідомила представникам органу досудового розслідування про наявність захисника за договором. Через вилучення телефону Івахненко Є. О., за твердженням захисту, не мала можливості самостійно зв’язатися з адвокатом, а її сестру про затримання повідомили лише згодом. Після цього захисник за договором неодноразово намагався отримати від детектива НАБУ інформацію про місцезнаходження підозрюваної та домогтися участі у подальших процесуальних діях.
За словами адвоката, повідомлення стороною обвинувачення Центру з надання безоплатної правничої допомоги було здійснено вже під час транспортування підозрюваної до Києва. Адвокату, залученому через систему БПД, повідомили про її виїзд зі Львова орієнтовно о 22:00 та пообіцяли запросити після прибуття до Києва. Захист звернув увагу, що відповідна комунікація відбувалася в нічний час, під час дії комендантської години та повітряної тривоги, що ускладнювало своєчасне прибуття адвоката. Після завершення повітряної тривоги захиснику, за її словами, повідомили, що чекати на неї не стали та підозрювану вже доставили до ізолятора тимчасового тримання. Окремо захист зазначив, що одна з понятих під час проведення процесуальних дій не мала при собі документа, що посвідчує особу.
Заперечуючи наявність ризику переховування, сторона захисту наголосила, що на момент затримання щодо Івахненко Є. О. не було встановлено процесуальних обмежень на пересування, вона не мала при собі документів, необхідних для виїзду за кордон, натомість мала квиток до Одеси, де навчається. Захисники також поставили під сумнів достатність даних для обґрунтування підозри за статтею 209 КК України, а також доводи обвинувачення щодо обізнаності підозрюваної про діяльність злочинної організації та її причетності до такої діяльності. Крім того, сторона захисту вважала запропонований розмір застави непропорційним фактичному майновому стану підозрюваної, зазначивши, що її доходи за останні роки становили близько 3 млн грн, а частина належного їй майна перебуває під арештом. З огляду на викладене захисники просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора або застосувати більш м’який запобіжний захід із покладенням відповідних процесуальних обов’язків, зокрема щодо здачі документів для виїзду за кордон. Підозрювана підтримала позицію захисту, заперечивши свою обізнаність про існування злочинної організації та наявність фінансових відносин з іншими підозрюваними. Вона також поставила під сумнів повноту й контекст розмов, зафіксованих у матеріалах НСРД, на які посилалася сторона обвинувачення. За словами Івахненко Є. О., під час перебування в НАБУ їй за відсутності адвоката пропонували укласти угоду зі слідством, від чого вона відмовилася. Описуючи обставини затримання, підозрювана повідомила, що двоє чоловіків фізично утримували її, вилучили телефон та не надали можливості зв’язатися із захисником, унаслідок чого вона, за її словами, зазнала панічного стану. Крім того, Івахненко Є. О. зазначила, що після затримання її протягом тривалого часу перевозили між медичними закладами для проходження необхідних процедур, що позбавило її можливості належним чином відпочити та, за її твердженням, негативно позначилося на загальному самопочутті.
За результатами розгляду суд частково задовольнив клопотання сторони обвинувачення, застосувавши до Івахненко Є. О. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави в розмірі 20 мільйонів гривень.
З огляду на наведені обставини експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на кілька аспектів, які мають істотне значення для оцінки зафіксованих ризиків порушення гарантій, передбачених ЄКПЛ.
Щодо належного забезпечення права на захист. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що зафіксовані під час судового засідання обставини актуалізують питання дотримання гарантій своєчасного та ефективного доступу до правничої допомоги, передбачених підпунктом «с» пункту 3 статті 6 ЄКПЛ. Відповідно до практики ЄСПЛ, право на доступ до адвоката виникає вже з моменту затримання особи, незалежно від проведення допиту чи інших слідчих дій. Його призначення полягає, зокрема, у забезпеченні процесуальної рівноваги між підозрюваним та органами обвинувачення, захисті від можливого примусу та гарантуванні права не свідчити проти себе (Beuze v. Belgium, пп. 123–129). Отже, своєчасність доступу до адвоката є самостійною складовою ефективності права на захист, яка не може оцінюватися виключно за фактом подальшого залучення захисника. З огляду на зазначені стандарти особливе занепокоєння викликає те, що, відповідно до доводів захисту, не заперечених прокурором під час судового засідання, первинні процесуальні дії, включно з допитом, проводилися без забезпечення підозрюваній реального доступу до обраного адвоката. У цьому контексті значення має не лише формальна відсутність захисника, а й фактичне позбавлення особи можливості скористатися правничою допомогою в період найбільшої процесуальної вразливості. Відповідні обставини потребують особливої уваги при оцінці можливого використання відомостей, отриманих за таких умов, та їхнього впливу на справедливість провадження загалом.
Водночас подальше звернення до системи безоплатної правничої допомоги не усуває питання щодо належного виконання державою обов’язку забезпечити своєчасний доступ до захисника. Як наголосив ЄСПЛ у справі Khavshabova v. Georgia (п. 35), держава повинна діяти з належною ретельністю для забезпечення реального та ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Формальне виконання процедурних вимог щодо залучення адвоката не є тотожним забезпеченню практичної можливості скористатися його допомогою саме тоді, коли така допомога необхідна для захисту процесуальних прав особи. Таким чином, експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачають у зафіксованих обставинах ознаки неналежного забезпечення права на своєчасну та ефективну правничу допомогу, які відповідно до наведених стандартів ЄСПЛ актуалізують ризик порушення підпункту «с» пункту 3 статті 6 у взаємозв’язку з пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Щодо обгрунтованості визначеного запобіжного заходу та встановленого альтернативного розміру застави. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що відповідно до стандартів статті 5 ЄКПЛ застосування тримання під вартою потребує конкретного та індивідуалізованого обґрунтування ризиків, які не можуть презюмуватися виключно з характеру інкримінованих діянь або загальних припущень щодо можливої поведінки підозрюваної. У практиці ЄСПЛ особливе значення надається оцінці фактичних обставин, здатних підтвердити актуальність відповідних ризиків, а також можливості забезпечити належну процесуальну поведінку особи шляхом застосування менш суворих запобіжних заходів (Radonjić and Romić v. Serbia, пп. 64–67, 70). З огляду на ці стандарти окремої уваги потребує обґрунтування ризику переховування. Обставини перебування підозрюваної на залізничному вокзалі за відсутності встановлених обмежень пересування та за наявності, відповідно до доводів захисту, квитка до іншого міста України не можуть розглядатися ізольовано як достатнє підтвердження наміру ухилитися від кримінального провадження. Визначальним є наявність конкретних даних, які дозволяють пов’язати поведінку особи з реальним ризиком переховування, а не лише з можливістю пересування. Аналогічний підхід має застосовуватися до оцінки інших заявлених ризиків та необхідності саме тримання під вартою.
Не менш істотним є питання обґрунтованості визначеної застави. За підходом ЄСПЛ, її встановлення має бути результатом такої ж індивідуалізованої оцінки, як і рішення про тримання під вартою. Розмір застави повинен відповідати принципам необхідності, пропорційності та реальної досяжності. У справах Mangouras v. Spain (пп. 78, 80) та Bojilov v. Bulgaria (п. 60) Суд підкреслив, що застава не повинна мати карального характеру та не може встановлюватися у розмірі, який фактично унеможливлює звільнення особи з-під варти. Її мета — забезпечення належної процесуальної поведінки, а не покарання або компенсація потенційних збитків.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що, обґрунтовуючи запропонований розмір застави у 50 млн грн, прокурор значною мірою виходив із версії досудового розслідування щодо походження та обсягу коштів, які інкримінуються підозрюваній, а також припущень про можливість внесення застави іншими фігурантами провадження. Водночас обставини, які становлять предмет кримінального обвинувачення та ще не отримали остаточної судової оцінки, не можуть заздалегідь набувати значення встановлених фактів при визначенні майнового стану підозрюваної. Використання таких припущень як доведених обставин для обґрунтування розміру застави створювало б ризик несумісності відповідного підходу з презумпцією невинуватості, гарантованою пунктом 2 статті 6 Конвенції. Водночас, хоча суд і зменшив запропонований стороною обвинувачення розмір застави з 50 до 20 млн грн, з перебігу судового засідання не простежувалися достатньо чіткі та індивідуалізовані критерії, які пояснювали б визначення саме такої суми. Зокрема, залишилося незрозумілим, яким чином суд співвідніс її з фактичним майновим станом підозрюваної, доводами захисту щодо фінансових можливостей та необхідністю забезпечення належної процесуальної поведінки. За таких обставин саме зменшення застави не дозволяє оцінити достатність обґрунтування її остаточного розміру, що актуалізує питання прозорості та належної мотивованості відповідного судового рішення в контексті гарантій статті 5 Конвенції.
Додаткового значення набуває те, що станом на 10 жовтня 2026 року Івахненко Є. О. продовжує перебувати під вартою. За таких обставин зберігаються обґрунтовані питання щодо фактичної доступності визначеної застави та того, чи забезпечує вона реальну, а не формальну альтернативу триманню під вартою.
Щодо обставин транспортування підозрюваної. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що необхідність проходження медичного обстеження, зокрема флюорографії, перед поміщенням до слідчого ізолятора не звільняє державу від обов’язку організувати відповідні процедури з дотриманням людської гідності та процесуальних прав особи, винуватість якої не встановлена судом. У цьому контексті повідомлені підозрюваною обставини нічного транспортування, тривалої відсутності можливості відпочити, психологічного стресу та несвоєчасного доступу до адвоката мають оцінюватися в сукупності, а не як ізольовані організаційні труднощі.
Як наголосив ЄСПЛ у справі Suslov and Batikyan v. Ukraine (п. 145), держава зобов’язана організовувати кримінальне провадження таким чином, щоб умови тримання, транспортування та інші організаційні аспекти не перешкоджали здатності особи зосередитися й ефективно здійснювати захист. Водночас відповідно до статті 3 Конвенції перебування особи під контролем держави покладає на її органи позитивний обов’язок забезпечити умови, сумісні з повагою до людської гідності, та захистити її від страждань, що перевищують неминучий рівень, властивий позбавленню свободи (Rooman v. Belgium, п. 143). Отже, організаційні потреби державних органів не можуть автоматично переважати гарантії належного поводження та ефективного захисту. При цьому спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR не зафіксували під час судового засідання обставин або пояснень, які дозволяли б незалежному спостерігачеві встановити об’єктивну необхідність такої терміновості проведення відповідних заходів та неможливість їх організації у спосіб, менш обтяжливий для підозрюваної. За відсутності відповідного обґрунтування повідомлена сукупність обмежень актуалізує питання їх необхідності та пропорційності в контексті гарантій статей 3 і 6 Конвенції.
Щодо медійного впливу на цю справу. Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що публічність судового розгляду, зокрема присутність представників ЗМІ, є важливою гарантією прозорості правосуддя та суспільного контролю за діяльністю суду. Водночас ЄСПЛ розмежовує належне інформування громадськості про кримінальне провадження та інтенсивну інформаційну кампанію, здатну впливати на об’єктивне сприйняття обставин справи й неупередженість судового розгляду. При цьому свобода висвітлення суспільно значущих подій, гарантована статтею 10 Конвенції, не виключає необхідності оцінювати, чи створює характер медійної кампанії об’єктивно обґрунтовані побоювання щодо безсторонності суду та дотримання презумпції невинуватості (Paulikas v. Lithuania, п. 57). Особливого значення набувають випадки, коли інформаційна кампанія формується на основі офіційних повідомлень державних органів, у яких версія досудового розслідування недостатньо чітко відмежовується від встановлених фактів, а надалі відповідні твердження масово відтворюються у ЗМІ в категоричній формі. За таких обставин повторюваність повідомлень, їхній зміст та авторитет первинного джерела здатні надавати неперевіреним судом твердженням характеру суспільно усталених фактів. Саме необхідність оцінки змісту й походження інформації, здатної формувати упереджене ставлення до особи, відображена у практиці ЄСПЛ (Abdulla Ali v. the United Kingdom, п. 90; Krivolapov v. Ukraine, пп. 127–132).
У межах окремого правового аналізу експерти моніторингової місії IAC ISHR дослідили не лише кількість і масштаб публікацій щодо цього кримінального провадження, а й їхній зміст, характер викладення обставин та походження поширюваних тверджень. За результатами аналізу експерти дійшли висновку, що зафіксований інформаційний контекст має ознаки саме інтенсивної медійної кампанії, а не виключно звичайного інформування суспільства про перебіг кримінального провадження. З огляду на наведені стандарти ЄСПЛ масштаб, повторюваність і характер відповідних повідомлень, зокрема їхнє походження від органів досудового розслідування, створюють об’єктивні підстави для занепокоєння щодо можливого інформаційного тиску на суд та ризику впливу на його безсторонність і неупередженість. Зазначені обставини мають істотне значення для оцінки гарантій пунктів 1 і 2 статті 6 Конвенції, незалежно від того, чи встановлено фактичний вплив такої кампанії на конкретне судове рішення.
Щодо ознак існування негативної тенденції сумнівних доказів. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що під час судового засідання сторона захисту поставила під сумнів належність, допустимість і достовірність окремих матеріалів обвинувачення, зокрема протоколів негласних слідчих (розшукових) дій. Сам факт таких заперечень не свідчить про неналежність відповідних доказів або порушення процесуальних гарантій. Водночас при вирішенні питання про позбавлення особи свободи саме на державі лежить обов’язок довести наявність достатніх підстав для такого обмеження, а не на підозрюваній — доводити необхідність його пом’якшення. Відповідно, істотні заперечення захисту щодо індивідуалізації підозри, обґрунтованості процесуальних ризиків та доказової надійності матеріалів, на які посилається обвинувачення, потребують змістовної судової перевірки.
Особливого значення це набуває з огляду на процесуальну нерівність у доступі до матеріалів досудового розслідування: сторона обвинувачення формує та досліджує відповідну доказову базу протягом тривалого часу, тоді як захист на початковому етапі провадження може мати істотно обмежені можливості для її перевірки. За таких умов судова оцінка заперечень не повинна зводитися до формального заслуховування позицій сторін із відкладенням усіх відповідей до нарадчої кімнати. Хоча суд не зобов’язаний остаточно вирішувати питання допустимості кожного доказу на цій стадії, істотні суперечності та заперечення, від яких залежить обґрунтованість позбавлення свободи, мають бути предметом реального процесуального розгляду, а мотиви їх прийняття чи відхилення — зрозумілими з відповідного судового рішення. Як випливає з практики ЄСПЛ, суди зобов’язані надавати мотивовану відповідь на конкретні й істотні доводи сторін (Đurić v. Serbia, п. 69; Cupiał v. Poland, пп. 56–57), а можливість оспорювання доказів має бути ефективною, а не суто формальною (Seppern v. Estonia, п. 36; Macharik v. the Czech Republic, п. 51). При цьому презумпція невинуватості виключає покладення на підозрювану обов’язку спростовувати власну винуватість (Kolompar v. Serbia, п. 16).
Саме ситуації, у яких істотні та небезпідставні заперечення щодо доказової основи обмеження прав залишаються без достатньо зрозумілої судової оцінки, експерти моніторингової місії IAC ISHR відносять до моніторингової категорії «сумнівні докази». Така кваліфікація не означає встановлення недопустимості матеріалів чи констатації порушення Конвенції, проте вказує на ризик використання недостатньо перевіреної доказової основи для ухвалення рішення, яке безпосередньо обмежує фундаментальні права особи. Що інтенсивнішим є втручання у права людини, то більшого значення набувають належність судової перевірки, переконливість мотивів рішення та реальна можливість захисту поставити під сумнів підстави такого втручання.
Особливого значення в цьому контексті набуває не лише фактична неупередженість суду, а й її об’єктивне сприйняття учасниками провадження та суспільством. У справі Kavala v. Türkiye (No. 2) (п. 207) ЄСПЛ, посилаючись на рішення Micallef v. Malta [GC] (п. 98) та De Cubber v. Belgium (п. 26), наголосив, що правосуддя має не лише здійснюватися, а й бути видимим як таке, що здійснюється. При цьому Суд окремо підкреслив особливе значення зовнішніх ознак неупередженості в умовах, коли кримінальне провадження супроводжується численними публічними заявами високопосадовців, які фактично представляють особу як винувату. З огляду на встановлений експертами моніторингової місії IAC ISHR інформаційний контекст цього провадження, зокрема поширення органами державної влади повідомлень щодо обставин справи та їх подальше категоричне відтворення у ЗМІ, вимога об’єктивної видимості незалежного й неупередженого правосуддя набуває додаткового значення. За таких умов змістовна та належним чином мотивована судова оцінка істотних заперечень захисту є важливою гарантією того, що рішення про позбавлення свободи ґрунтується на самостійній оцінці судом матеріалів провадження, а не на сформованих поза судовим процесом уявленнях про винуватість підозрюваної.
Таким чином, сукупність обставин, зафіксованих спостерігачами IAC ISHR та встановлених у межах окремого правового аналізу експертів моніторингової місії IAC ISHR, свідчить про наявність обґрунтованих занепокоєнь, які мають істотне значення для оцінки ризиків порушення гарантій, передбачених статтями 3, 5 та 6 ЄКПЛ.
З огляду на характер і сукупність виявлених ризиків кримінальне провадження рекомендовано до подальшого моніторингу IAC ISHR.
