28. 09. 2026
15 вересня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52022000000000228 відносно Дубілета О.В., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (розтрата коштів ПАТ КБ «Приватбанк», легалізація злочинних доходів та службове підроблення документів, що, за версією обвинувачення, спричинило значні фінансові збитки банку). У цьому ж провадженні обвинувачуються: Яценко В.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Бичихіна О.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Онищенко Н.В. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Шмальченко Л.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України; Конопкіна Н.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі: головуючий суддя — Галабала М.В., судді — Сердюкова І.О. та Ногачевський В.В. Обвинувачені Дубілет О.В., Бичихіна О.А. та Яценко В.А. були відсутні в судовому засіданні.
Під час судового засідання продовжувалося дослідження доказів сторони обвинувачення, а також розглядалося клопотання захисту про відкладення судового розгляду. Зокрема, суд дослідив кредитний договір, заявку на отримання кредиту, бізнес-план, протоколи тимчасового доступу до речей і документів та додаток до довідки за результатами перевірки ПАТ КБ «ПриватБанк» «Порядок і правомірність проведення та відображення Банком у балансі операцій у дні, що передували дню визнання його неплатоспроможним».
Окрім цього, сторона захисту також заявила клопотання про відкладення розгляду у зв’язку з тим, що на момент проведення засідання остаточне рішення щодо угоди про визнання винуватості Яценка В. А. ще не було ухвалено. Клопотання захист обґрунтував відсутністю остаточного судового рішення щодо затвердження угоди про визнання винуватості Яценка В. А. На думку адвокатів, продовження судового розгляду до вирішення цього питання могло зумовити необхідність повторного проведення відповідних процесуальних дій у разі незатвердження угоди та поновлення участі Яценка В. А. у цьому провадженні. Відтак захист вважав доцільним відкласти розгляд до ухвалення відповідного рішення.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, посилаючись на відсутність передбачених законом підстав для відкладення судового розгляду. Заслухавши позиції сторін, суд відмовив у задоволенні клопотання, не встановивши достатніх підстав для відкладення. Водночас суд зазначив, що в разі незатвердження угоди про визнання винуватості та повернення Яценка В. А. до участі у провадженні питання щодо порядку його подальшої участі в судовому розгляді вирішуватиметься окремо.
Судове засідання було завершено у зв’язку з оголошенням повітряної тривоги.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що продовження дослідження доказів за відсутності остаточного рішення щодо затвердження угоди про визнання винуватості одного зі співобвинувачених зумовлює певну залежність подальшого процесуального порядку розгляду від результату вирішення питання щодо угоди та створює процесуальну невизначеність стосовно реалізації права на захист. З огляду на те, що питання затвердження таких угод зазвичай вирішується у відносно стислі строки, доводи сторони захисту щодо доцільності відкладення розгляду не видаються об’єктивно необґрунтованими, оскільки стосуються не лише процесуальної економії, а й забезпечення належних умов для участі обвинуваченого в дослідженні доказів.
Зазначена процесуальна ситуація актуалізує ризики для реалізації окремих гарантій статті 6 Конвенції, зокрема процесуальної рівності сторін та можливості представити свою позицію без суттєво невигідного становища порівняно з опонентом (UAB AmberCore DC and UAB Arcus Novus v. Lithuania, п. 107), достатніх можливостей для підготовки й реалізації захисту (F.S.M. v. Spain, пп. 55–57), а також ефективного оспорювання доказів обвинувачення (Saakashvili v. Georgia, п. 124). Таким чином, на переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, зафіксовані обставини не дають підстав констатувати порушення конвенційних гарантій, однак актуалізують ризики щодо практичної реалізації права на захист та процесуальної рівності сторін.
Окремої уваги експертів моніторингової місії IAC ISHR потребує продовження дослідження доказів обвинувачення за відсутності Дубілета О. В., який, за повідомленням секретаря судового засідання, не зміг долучитися до відеоконференції через технічні проблеми. Принципове значення цієї обставини полягає в тому, що з 11 грудня 2025 року стосовно Дубілета О. В. та Бічихіної О. А. здійснюється спеціальне судове провадження (in absentia), попри раніше зафіксовану моніторинговою місією послідовну участь Дубілета О. В. у судових засіданнях та його прямо висловлене бажання особисто брати участь у розгляді справи. Зокрема, у моніторинговому звіті від 11 грудня 2025 року зазначалося:
«…у межах усіх засідань, які підлягали моніторингу, фіксували участь Дубілета О.В. у судових засіданнях у режимі відеоконференції. Обвинувачений послідовно наполягав на бажанні брати участь у подальших засіданнях, не допустивши обмеження своїх процесуальних прав. Ці обставини свідчать про наявність реального фактичного зв’язку обвинуваченого із судовим процесом і заперечують твердження щодо його ухилення.
У цьому контексті важливо зауважити, що навіть з урахуванням мотивів, наведених стороною обвинувачення щодо необхідності забезпечення єдності кримінального провадження, дотримання розумних строків та безперервності судового розгляду, застосування спеціального судового провадження не повинно призводити до непропорційного звуження процесуальних прав обвинуваченого. Такі міркування мають бути співмірними із гарантіями статті 6 ЄКПЛ, зокрема правом особи брати участь у своєму провадженні особисто, а втручання у це право допускається лише за наявності достатніх і належно мотивованих підстав»(див. детальніше моніторинг кримінального провадження Дубілета О.В. та інших від 11 грудня 2025 року).
Зафіксована ситуація підтверджує практичне значення раніше висловленого моніторинговою місією застереження: застосування процедури in absentia за наявності прямо заявленого обвинуваченим наміру брати участь у судовому розгляді створює умови, за яких його фактична відсутність, навіть з об’єктивних технічних причин, може не перешкоджати продовженню дослідження доказів без його участі. У такому випадку право обвинуваченого особисто захищати себе ризикує втратити практичний зміст і бути зведеним до формального визнання процесуальної можливості участі, реалізація якої фактично не забезпечується. Цей аспект має особливе значення з огляду на підхід ЄСПЛ, відповідно до якого відмова обвинуваченого від права брати участь у судовому розгляді має бути встановлена однозначно та супроводжуватися гарантіями, співмірними зі значенням такого права (Khattab v. Belgium, п. 52).
На переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, продовження дослідження доказів за відсутності обвинуваченого, який послідовно заявляє про бажання брати участь у провадженні та підтримує фактичний зв’язок із судом, актуалізує ризик надмірної формалізації права на особисту участь і ефективний захист. За таких обставин застосування процедури in absentia потребує оцінки не лише з погляду формального дотримання національних процесуальних вимог, а й з урахуванням практичної ефективності гарантій пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції. З огляду на повторюваність відповідної проблематики кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
