09. 10. 2026
17 вересня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось перше підготовче судове засідання у рамках справи № 991/10098/26 (кримінальне провадження – № 12017040000000531) щодо українського підприємця та колишнього голови Дніпропетровської ОДА Коломойського Ігоря Валерійовича, колишнього голови правління ПАТ КБ ПриватБанк Дубілета Олександра Валерійовича, його заступниці та колишнього директора казначейства ПАТ КБ ПриватБанк Шмальченко Людмили Олександрівни, колишнього начальника Департаменту міжбанківських операцій Казначейства ПАТ КБ ПриватБанк Конопкіни Надії Олександрівни, колишнього директора департаменту міжбанківського дилінгу ПАТ КБ ПриватБанк Лугового Ярослава Михайловича та Якименко Тетяни Михайлівни, які обвинувачуються у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 191, 209 КК України (заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем та легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом). Судовий розгляд здійснювався колегією суддів у складі головуючої судді Литвинко Т.В., суддів Федорак Л.М. та Чернової О.В. У засіданні брали участь обвинувачені, частина з яких долучилася дистанційно, їхні захисники, прокурор та представник потерпілого.
Підготовче судового засідання колегія суддів почала з розгляду п’яти окремих клопотань обвинувачених щодо участі у судовому провадженні в режимі відеоконференції.
Першим колегія суддів розглянула клопотання Дубілета О.В., який долучився до засідання дистанційно та повідомив, що тривалий час проживає разом із неповнолітніми дітьми в Державі Ізраїль, яка є країною його походження, куди виїхав на законних підставах ще до повідомлення йому про підозру. Обґрунтовуючи необхідність дистанційної участі, Дубілет О.В. та його захисники посилалися, зокрема, на безпекову ситуацію в Україні та наголошували, що обвинувачений не ухиляється від участі у судовому провадженні, а навпаки, особисто долучається до засідання та виявляє готовність реалізовувати свої процесуальні права. На запитання головуючої щодо відмови від безпосередньої участі в судовому засіданні захисник уточнив, що йдеться не про відмову від участі у провадженні, а виключно про можливість її здійснення в дистанційному форматі. Додатково адвокати заперечили обґрунтованість тверджень про перебування Дубілета О.В. у міжнародному розшуку, зазначивши, що його місцезнаходження відоме стороні обвинувачення, з якою підтримується відповідна комунікація. За твердженням захисту, Дубілет О.В. систематично бере участь в інших судових провадженнях у режимі відеоконференції, використовуючи для ідентифікації кваліфікований електронний підпис, що дозволяє встановити його особу та забезпечити безпосередню участь у процесуальних діях. На переконання захисників, такий формат участі не обмежує можливості обвинуваченого реалізовувати належні йому процесуальні права. Водночас вони наголосили, що фактичне ставлення до Дубілета О.В. як до особи, яка ухиляється від правосуддя, попри відоме місцезнаходження, підтримання комунікації та регулярну дистанційну участь у судових засіданнях, на їхню думку, є несумісним із гарантіями презумпції невинуватості, передбаченими статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.
У відповідь колегія суддів звернула увагу, що кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання, а наявний у розпорядженні суду обсяг матеріалів є обмеженим. За таких обставин, як зазначила колегія, суд наразі не має можливості надати правову оцінку наведеним стороною захисту доводам.
Наступним колегія суддів розглянула аналогічне клопотання Шмальченко Л.О., яка повідомила, що перебуває в Японії та бажає брати участь у судовому провадженні дистанційно. Обґрунтовуючи своє клопотання, вона послалася на безпекову ситуацію в Україні, зазначивши, що в умовах війни держава не може гарантувати збереження її життя та здоров’я у разі повернення. Водночас Шмальченко Л.О. наголосила на своєму бажанні брати безпосередню участь у розгляді справи, представляти власну позицію та реалізовувати право на захист. Її захисник додатково послався на рішення Апеляційної палати ВАКС від 27 листопада 2023 року, яке, за позицією сторони захисту, свідчить про відсутність у Шмальченко Л.О. належним чином набутого процесуального статусу підозрюваної.
Під час обговорення цього питання Коломойський І.В., який був особисто присутній у залі судового засідання, також висловив заперечення щодо використання судом стосовно відповідних осіб процесуального визначення «обвинувачені». Посилаючись на зазначене рішення Апеляційної палати ВАКС, він наголосив, що, на його переконання, за відсутності належного повідомлення про підозру особи не могли набути статусу підозрюваних, а отже, і подальшого статусу обвинувачених. Коломойський І.В. окремо зазначив, що вважає некоректним застосування судом такого процесуального визначення за наявності відповідного рішення апеляційної інстанції. У відповідь колегія суддів пояснила, що відповідно до положень КПК України після надходження до суду обвинувального акта особи, щодо яких його складено, набувають процесуального статусу обвинувачених, із чого суд і виходить на поточній стадії провадження.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотань Дубілета О.В. та Шмальченко Л.О. щодо дистанційної участі. Стосовно Дубілета О.В. він послався на здійснення спеціального досудового розслідування та перебування особи в міжнародному розшуку. Аналогічні обставини, за твердженням прокурора, стосуються і Шмальченко Л.О. Основний аргумент сторони обвинувачення полягав у тому, що за відсутності обвинувачених у залі судового засідання суд «буде позбавлений можливості реагувати» на їхню процесуальну поведінку та «не зможе мати ніяких важелів впливу» у разі невиконання ними процесуальних обов’язків. На переконання прокурора, за таких умов забезпечення належного перебігу судового розгляду фактично залежатиме від поведінки самих обвинувачених. Сторона захисту заперечила проти наведених доводів, наголосивши, що участь у режимі відеоконференції забезпечує фактичну присутність обвинувачених у судовому засіданні та можливість реалізації ними процесуальних прав. Водночас захисники звернули увагу, що у разі припинення дистанційної участі або невиконання обвинуваченими процесуальних обов’язків суд не позбавлений передбачених кримінальним процесуальним законодавством механізмів реагування, зокрема можливості вирішувати питання щодо подальшого здійснення судового розгляду за відсутності відповідних осіб.
Порадившись на місці, колегія суддів частково задовольнила клопотання Дубілета О.В. та Шмальченко Л.О., дозволивши їм участь у режимі відеоконференції виключно в поточному судовому засіданні 17 вересня 2026 року з метою забезпечення їх поінформованості про судове провадження, а також роз’яснення процесуальних прав та обов’язків. Водночас суд наголосив, що надана можливість дистанційного підключення не прирівнюється до особистої участі обвинувачених у судовому розгляді та не означає вирішення питання щодо допустимості такого формату участі в подальшому. Колегія зазначила, що після отримання та дослідження відповідних документів і матеріалів її позиція з цього питання може бути переглянута. На уточнення захисників щодо можливості участі Дубілета О.В. та Шмальченко Л.О. у наступних судових засіданнях суд повідомив, що відповідне питання вирішуватиметься окремо в кожному конкретному випадку.
Ще три окремі клопотання про участь у судовому провадженні в режимі відеоконференції були подані Луговим Я.М., Конопкіною Н.О. та Якименко Т.М. Усі троє повідомили, що перебувають у місті Дніпрі, а необхідність дистанційної участі обґрунтували безпековими ризиками та організаційними труднощами, пов’язаними з поїздками до Києва в умовах воєнного стану. Зокрема, обвинувачені звернули увагу на непередбачуваність залізничного сполучення через повітряні тривоги, можливі зупинки та затримки поїздів, що ускладнює своєчасне прибуття до суду. Водночас на пряме запитання колегії суддів усі троє підтвердили готовність особисто з’являтися до судових засідань у разі ухвалення судом відповідного рішення, наголосивши, що їхні клопотання зумовлені виключно безпековими та організаційними обставинами.
Надалі суд розглянув клопотання про здійснення публічної трансляції судового засідання, подані Коломойським І.В. та представниками телеканалу «1+1». Обидва клопотання були задоволені з визначенням умов проведення трансляції: відеозйомка мала здійснюватися загальним планом, без використання крупних планів окремих учасників судового провадження. Після цього колегія суддів перейшла до розгляду заяв про відвід прокурорів. Спочатку сторона захисту заявила відвід старшому групи прокурорів, а згодом порушила питання про відвід прокурора, який безпосередньо представляв сторону обвинувачення у поточному судовому засіданні. На запитання захисників останній підтвердив, що був включений до групи прокурорів лише напередодні засідання.
Обґрунтовуючи заявлений відвід, один із захисників зазначив, що бере участь у цьому кримінальному провадженні з 2017 року, тоді як прокурор був залучений до нього лише напередодні та, відповідно, мав вкрай обмежений час для ознайомлення з матеріалами. Інші захисники підтримали цю позицію, звернувши увагу на значний обсяг кримінального провадження — понад 150 томів, що, на їхнє переконання, ставить під сумнів можливість належного вивчення прокурором матеріалів справи за такий короткий проміжок часу. Водночас, як наголосили адвокати, недостатня обізнаність із матеріалами не перешкодила прокурору висловлювати категоричні заперечення щодо процесуальних клопотань обвинувачених, які безпосередньо стосувалися реалізації їхніх прав. Окрему увагу захисники звернули на неоднакову позицію прокурора щодо можливості дистанційної участі різних обвинувачених, а також на неврахування, на їхню думку, висновків Апеляційної палати ВАКС стосовно належності повідомлення окремим особам про підозру. За твердженням адвокатів, висловлення прокурором процесуальних заперечень без достатнього ознайомлення з матеріалами провадження, у поєднанні з різним підходом до аналогічних клопотань та неврахуванням відповідних судових рішень, викликає обґрунтовані сумніви щодо його неупередженості. Саме ці обставини сторона захисту навела як підстави для заявлення відводу.
Прокурор заперечив проти відводу, пояснивши відмінність своєї позиції щодо дистанційної участі обвинувачених різницею в їхньому фактичному та процесуальному становищі. Зокрема, за твердженням сторони обвинувачення, Дубілет О.В. та Шмальченко Л.О. перебувають за межами України та оголошені в міжнародний розшук, тоді як інші обвинувачені, які звернулися з аналогічними клопотаннями, перебувають на території України.
Наприкінці цього етапу судового засідання сторона захисту повідомила про намір заявити клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із закінченням після повідомлення особі про підозру строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України. Водночас один із захисників зазначив, що відповідне клопотання буде подано пізніше, оскільки він нещодавно вступив у провадження та ще не мав достатньої можливості ознайомитися з його матеріалами, необхідними для належного обґрунтування заявленої процесуальної вимоги.
У відповідь одна із суддів колегії висловила категоричну позицію, прямо наголосивши, що це є позицією суду, відповідно до якої адвокат зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами кримінального провадження та бути повністю підготовленим до здійснення захисту ще до укладення договору про надання правової допомоги. Таким чином, суддя наполягала на необхідності попереднього ознайомлення захисника з матеріалами провадження незалежно від моменту формального оформлення його участі у справі.
Захисник заперечив проти такого підходу, зазначивши, що до укладення договору про надання правової допомоги він не має належних правових підстав для виконання відповідного доручення, зокрема для здійснення процесуальних дій та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження як захисник. При цьому адвокат окремо наголосив, що договір у цьому випадку укладався не ним особисто, а адвокатським об’єднанням, тоді як він був залучений до виконання доручення вже після його укладення. Відтак, за поясненнями захисника, висловлена судом вимога фактично передбачала необхідність особистого ознайомлення з усіма матеріалами кримінального провадження ще до виникнення правових підстав для його участі у здійсненні захисту.
Щодо наведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на особливий процесуальний статус прокурора, який, здійснюючи від імені держави функцію публічного обвинувачення, водночас зобов’язаний діяти відповідно до принципів законності, об’єктивності та неупередженості. Зокрема, ч. 2 ст. 9 КПК України покладає на прокурора обов’язок всебічно, повно та неупереджено досліджувати обставини кримінального провадження, виявляти як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують особу, а також забезпечувати прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Відповідні засади діяльності прокуратури закріплені також у п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру». Отже, підтримання публічного обвинувачення не звільняє прокурора від обов’язку об’єктивно оцінювати обставини, що мають значення для реалізації процесуальних прав обвинувачених, а його позиція щодо клопотань сторони захисту повинна мати самостійне фактичне та правове обґрунтування. Завдання кримінального провадження, визначені ст. 2 КПК України, не допускають підпорядкування процесуальних гарантій необхідності досягнення обвинувального результату, оскільки забезпечення належної правової процедури є самостійним обов’язком держави, а не умовою, реалізація якої залежить від позиції сторони обвинувачення.
У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють занепокоєння щодо характеру аргументації прокурора проти дистанційної участі Дубілета О.В. та Шмальченко Л.О. За результатами безпосереднього спостереження, наведені заперечення ґрунтувалися переважно на припущеннях про можливе невиконання обвинуваченими процесуальних обов’язків у майбутньому, без зазначення конкретних фактів порушення ними порядку дистанційної участі чи перешкоджання судовому розгляду. Водночас прокурор посилався на обставини, пов’язані з перебуванням осіб за межами України та оголошенням їх у міжнародний розшук, обґрунтованість яких прямо оспорювалася стороною захисту, зокрема з посиланням на відоме стороні обвинувачення місцезнаходження Дубілета О.В. та рішення Апеляційної палати ВАКС щодо належності повідомлення про підозру. За таких умов використання спірних обставин як визначальних аргументів проти реалізації процесуальних прав обвинувачених без належної оцінки заперечень захисту та встановлення конкретних перешкод для їхньої ефективної участі не може вважатися достатньо обґрунтованим з погляду вимог статті 6 Конвенції. На переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, такий підхід створює ризик підміни індивідуальної оцінки процесуальної ситуації припущеннями, які самі по собі не доводять необхідності обмеження права на захист.
Окреме занепокоєння експертів моніторингової місії IAC ISHR викликає позиція суду, відповідно до якої дистанційне підключення обвинувачених не прирівнюється до їхньої особистої участі, а можливість використання відеоконференції підлягатиме повторному вирішенню під час кожного наступного засідання. У справі Stephan Kucera v. Austria (пп. 50–52, 65) ЄСПЛ підтвердив сумісність дистанційної участі з гарантіями статті 6 Конвенції за умови забезпечення обвинуваченому реальної можливості брати змістовну участь у судовому розгляді та ефективно здійснювати захист. Водночас у справі Sejdovic v. Italy [GC] (пп. 81–88) Суд наголосив на фундаментальному значенні права обвинуваченого брати участь у розгляді власної справи та неприпустимості презюмування відмови від цього права без достатнього фактичного обґрунтування. З урахуванням наведених стандартів ЄСПЛ експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що за результатами безпосереднього спостереження не було встановлено достатніх обставин, які дозволяли б об’єктивно оцінити необхідність і пропорційність відповідного обмеження, зокрема з огляду на відсутність конкретизованих ризиків, що перешкоджали б забезпеченню ефективної участі обвинувачених у дистанційному форматі. За таких умов виникають обґрунтовані ризики невиправданого звуження практичних можливостей реалізації права на захист, гарантованого статтею 6 Конвенції, які потребують належної уваги під час подальшого судового розгляду.
Додаткового значення набуває той факт, що розгляд клопотань щодо дистанційної участі зайняв близько половини часу судового засідання, попри відсутність конкретних фактів неналежної процесуальної поведінки обвинувачених. У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на підході до оцінки процесуальних ризиків, який може створювати ризик порушення балансу сторін: тоді як повторне вирішення питання дистанційної участі допускає істотні витрати судового часу, припущення прокурора щодо можливої неналежної поведінки обвинувачених у майбутньому не отримали співмірної оцінки. За таких обставин об’єктивно виникають питання щодо обґрунтованості відповідних процесуальних обмежень та їхнього впливу на ефективність і своєчасність судового розгляду. Водночас експерти моніторингової місії IAC ISHR враховують, що суд забезпечив дистанційну участь відповідних обвинувачених у поточному засіданні та не виключив можливості перегляду своєї позиції після дослідження додаткових матеріалів. Проте зазначене не усуває необхідності оцінки ризиків для практичної реалізації права на захист у подальшому провадженні.
Окрему увагу експертів моніторингової місії IAC ISHR привернула позиція однієї із суддів, яка, попри попереднє роз’яснення головуючої про відсутність необхідності заявляти клопотання про закриття кримінального провадження саме в цьому засіданні, у доволі категоричній, за оцінкою спостерігачів, формі зазначила про обов’язок захисника ознайомитися з усіма матеріалами провадження ще до укладення договору про надання правової допомоги. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ст. 18 Правил адвокатської етики дійсно зобов’язує адвоката до укладення договору з’ясувати відомі клієнту обставини та вивчити відповідні документи, які перебувають у його розпорядженні. Водночас зазначена норма не ототожнює попереднє ознайомлення, необхідне для прийняття доручення, із повним професійним опрацюванням матеріалів кримінального провадження, а навпаки, передбачає визначення часу та обсягу роботи, необхідних для його виконання. З огляду на обсяг провадження — понад 150 томів, орієнтовно по 250 сторінок кожен, — таке розмежування має принципове значення для оцінки реальних можливостей нового захисника підготувати та належним чином обґрунтувати свою процесуальну позицію.
У справі F.S.M. v. Spain (пп. 55–57) ЄСПЛ наголосив, що гарантії п. 3 (b) ст. 6 Конвенції спрямовані на забезпечення реальної можливості підготувати захист, зокрема належним чином опрацювати матеріали провадження та представити суду істотні аргументи. На переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, у контексті наведених обставин принципове значення має не формальна оцінка попередньої підготовленості адвоката, а те, чи забезпечено обвинуваченому реальну можливість скористатися правовою допомогою захисника, здатного повноцінно представляти його інтереси. Якщо висловлена під час засідання позиція надалі впливатиме на визначення часу для підготовки захисту або можливість заявлення та належного обґрунтування процесуальних клопотань, це створюватиме ризик порушення гарантій п. 3 (b) і (c) ст. 6 Конвенції. При цьому відсутність встановлених ознак зловживання процесуальними правами не дає підстав розглядати необхідність додаткової підготовки нового захисника як обставину, що сама по собі виправдовує звуження відповідних гарантій.
Узагальнюючи результати спостереження, експерти моніторингової місії IAC ISHR констатують, що під час судового засідання були зафіксовані обставини, які свідчать про ризики порушення гарантій статті 6 Європейської конвенції з прав людини, насамперед у частині забезпечення ефективної участі обвинувачених у судовому розгляді та реалізації права на захист. Окремої уваги потребують також висловлені стороною захисту зауваження щодо можливого порушення презумпції невинуватості та здійснення тиску на адвокатів, які на цьому етапі не можуть розглядатися як встановлені факти, проте мають значення для подальшої оцінки дотримання гарантій справедливого судового розгляду. З огляду на сукупність зафіксованих обставин, дане кримінальне провадження рекомендоване до подальшого моніторингу.
