24. 09. 2026
15 вересня 2026 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду відбувся розгляд апеляційних скарг сторони захисту на вирок Вищого антикорупційного суду від 28.11.2025 року у межах кримінального провадження № 52024000000000413 (справа № 991/11905/24). Відповідним вироком народного депутата Верховної Ради України VIII скликання, Корнацького Аркадія Олексійовича було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого 2 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисник, представник потерпілої сторони та прокурор (у режимі відеоконференції). Апеляційний розгляд здійснювала колегія суддів у складі: головуючий суддя — Михайленко Д.Г., судді — Семенников О.Ю. та Панаід І.В.
У межах судового засідання обвинуваченому була надана можливість особисто викласти позицію щодо доводів, наведених в апеляційних скаргах сторони захисту. Перед початком виступу головуючий суддя нагадав, що під час попереднього судового засідання колегією суддів було встановлено регламент тривалістю одну годину для виступу обвинуваченого.
Корнацький А.О. зазначив, що вважає вирок суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим. Окремо він звернув увагу на те, що рішення суду першої інстанції не було одноголосним та один із суддів колегії висловив окрему позицію щодо оцінки певних обставин справи. На переконання обвинуваченого, сторона обвинувачення не довела його винуватість поза розумним сумнівом. Значну частину виступу обвинувачений присвятив питанням законності початку кримінального провадження та допустимості сформованої у ньому доказової бази. За його твердженням, відомості до ЄРДР були внесені неналежним суб’єктом, оскільки інкриміновані йому діяння стосувалися періоду здійснення повноважень народного депутата України. Відповідно, на його переконання, такі відомості мали бути внесені Генеральним прокурором або особою, яка виконує його обов’язки.
У цьому ж контексті обвинувачений звернув увагу на хронологію формування доказової бази та процесуального оформлення кримінального провадження. За його твердженням, значна частина матеріалів щодо нього була зібрана у 2018–2022 роках, тоді як окреме кримінальне провадження було зареєстроване лише 18 січня 2023 року та вже 24 січня 2023 року об’єднане з первинним провадженням. Відповідно до наведеної ним хронології, 13 червня 2024 року йому було повідомлено про підозру, 7 серпня 2024 року матеріали щодо нього виділено в окреме провадження, 8 серпня повідомлено про завершення досудового розслідування, а у жовтні 2024 року обвинувальний акт направлено до суду. На думку обвинуваченого, така послідовність процесуальних дій свідчить про спробу надати належну процесуальну форму доказам, які фактично збиралися до реєстрації відповідного кримінального провадження.
Обвинувачений також посилався на порушення правил підслідності та підсудності, зазначаючи, що це, на його переконання, ставить під сумнів законність усього подальшого провадження та ухваленого вироку. Окремо він звернув увагу, що підставою для реєстрації провадження стала службова записка детектива, який до цього вже здійснював збирання відповідних матеріалів, та порушив питання щодо поєднання в одній особі фактичної ролі заявника і слідчого. Окремий блок доводів стосувався процесуального статусу Корнацького А.О. на етапі збирання доказів. Обвинувачений стверджував, що протягом тривалого часу матеріали щодо нього фактично збиралися за відсутності відповідного процесуального статусу та передбачених законом гарантій захисту. Зокрема, він повідомив, що у 2019 році був допитаний як свідок у провадженні, в межах якого, за його позицією, на той момент уже здійснювалося збирання матеріалів безпосередньо щодо нього, а отримані під час допиту відомості надалі могли бути використані стороною обвинувачення. Під час обговорення цього питання обвинувачений не зміг одразу конкретизувати, які саме відомості, отримані під час його допиту як свідка, надалі були використані проти нього. Сторона захисту пояснила, що йдеться, зокрема, про інформацію щодо майна та порядку його використання, яка, за її позицією, могла бути використана при обґрунтуванні подальших процесуальних дій. Водночас суд зауважив, що відомості про належність квартир обвинуваченому могли бути отримані з відкритих реєстраційних даних. Захист повідомив, що під час наступного засідання конкретизує, які саме докази вважає похідними від отриманих під час допиту відомостей та з яких підстав ставить питання про їх недопустимість.
Окремий блок доводів стосувався встановлення розміру шкоди та доказового значення експертних висновків. За твердженням обвинуваченого, у матеріалах кримінального провадження фігурують три різні розміри шкоди. Крім того, він звернув увагу, що перед експертом, за його позицією, не ставилося питання безпосередньо про визначення розміру збитків, натомість предметом дослідження було питання руху або перерахування коштів. При цьому Корнацький А.О. стверджував, що фактично не мав можливості розпоряджатися відповідними коштами. З огляду на це він поставив під сумнів як доведеність факту та розміру шкоди, так і достатність відповідного експертного висновку для підтвердження цього елемента обвинувачення. Корнацький А.О. також стверджував, що окремі експертні дослідження та матеріали, на яких вони ґрунтувалися, були сформовані до належного виникнення відповідного кримінального провадження, що, на його думку, додатково ставить питання про їх процесуальне походження та допустимість. Крім того, він зазначив, що у справі відсутнє, на його переконання, належне джерело доказів, яке б безпосередньо підтверджувало окремі обставини обвинувачення, а суд першої інстанції не надав цим доводам належної оцінки.
Упродовж виступу колегія суддів неодноразово звертала увагу обвинуваченого на необхідність уникати повторення аргументів, які вже детально викладалися його захисником під час попередніх засідань, та зосередитися на доводах апеляційних скарг. Корнацький А.О., зі свого боку, наполягав на необхідності особисто викласти частину відповідних обставин, зазначаючи, що, на його переконання, не всі вони раніше були належним чином представлені стороною захисту. Після спливу встановленого судом годинного регламенту колегія суддів припинила виступ обвинуваченого. При цьому суд зазначив, що інші аргументи можуть бути додатково викладені на подальших стадіях апеляційного розгляду.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на декілька аспектів, які мають значення для оцінки належного забезпечення гарантій ЄКПЛ у межах цього кримінального провадження.
Щодо можливості обвинуваченого належним чином представити свою позицію, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що вимога розгляду справи упродовж розумного строку не може реалізовуватися за рахунок фактичного звуження права на захист. Процесуальна економія є легітимною складовою організації судового розгляду, однак вона не може набувати пріоритету над реальною можливістю обвинуваченого бути почутим судом та особисто представити істотні аргументи на свій захист. Особливого значення це набуває на стадії апеляційного перегляду обвинувального вироку. За таких умов можливість особи особисто викласти свою позицію не повинна зводитися до формально відведеного проміжку часу, достатність якого визначається незалежно від обсягу та складності аргументів, які вона прагне представити. За інформацією спостерігачів моніторингової місії IAC ISHR, обвинувачений повідомив про близько 400 томів матеріалів кримінального провадження та зазначив, що з приблизно 80 сторінок підготовленої ним позиції протягом встановленої судом однієї години зміг викласти близько 18. За такого співвідношення обсягу матеріалів, підготовленої позиції та фактично наданого часу виникає обґрунтоване питання не лише щодо тривалості виступу як такої, а щодо реальності можливості повноцінно представити суду власну позицію.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, належний апеляційний розгляд не може будуватися за моделлю, за якої безпосередня процесуальна комунікація між судом, обвинуваченим та сторонами обмежується наперед визначеним часовим форматом, тоді як основний масив невикладених аргументів передбачається оцінити судом самостійно за матеріалами провадження. Судовий розгляд має залишатися реальним змагальним процесом, у межах якого сторона не лише передає суду інформацію, а має можливість пояснити її значення, акцентувати увагу на суперечностях, відповісти на запитання та реакцію інших учасників і бути почутою судом. Надмірне перенесення цієї функції у внутрішню оцінку матеріалів судом ризикує послабити саме практичний зміст апеляційного перегляду та надати йому формального характеру.
Додаткового значення набуває спосіб застосування встановленого регламенту. Як зафіксували спостерігачі, упродовж виступу суд неодноразово нагадував обвинуваченому про часові межі та необхідність скорочувати викладення аргументів. За умов обмеженого часу для особистого представлення позиції після постановлення обвинувального вироку така організація виступу може впливати не лише на його тривалість, а й на якість реалізації права на захист. Необхідність постійно співвідносити зміст аргументації із залишком часу об’єктивно здатна змінювати спосіб викладення позиції, змушувати відмовлятися від частини пояснень або скорочувати їх та ускладнювати послідовне представлення взаємопов’язаних доводів. Відтак процесуальне обмеження, формально спрямоване на організацію розгляду, за певних умов може фактично створювати додатковий тиск на сторону захисту та впливати на ефективність її участі у провадженні. У цьому контексті ЄСПЛ наголошує, що гарантії пункту 3 статті 6 Конвенції повинні забезпечувати практичну можливість підготувати та здійснювати захист, а достатність наданих часу і можливостей оцінюється з урахуванням конкретних обставин провадження (F.S.M. v. Spain, пп. 55–57). Водночас принцип рівності сторін вимагає, щоб кожна сторона мала розумну можливість представити свою позицію за умов, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом (UAB Ambercore DC and UAB Arcus Novus v. Lithuania, п. 107). З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують ознаки неналежного забезпечення права обвинуваченого на захист та ефективний доступ до суду в частині реальної можливості повноцінно представити власну позицію, а також ризики порушення належного процесуального балансу між сторонами відповідно до пунктів 1 і 3 статті 6 ЄКПЛ.
Щодо доводів про неналежність та недопустимість доказів. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що наведені обвинуваченим обставини порушують не окремі формальні питання допустимості доказів, а стосуються самого процесуального походження та способу формування доказової бази, покладеної в основу обвинувального вироку. Йдеться, зокрема, про твердження щодо збирання матеріалів до реєстрації відповідного кримінального провадження, внесення відомостей до ЄРДР неналежним суб’єктом, можливого використання інформації, отриманої від обвинуваченого під час його перебування у статусі свідка, подальшого використання похідних від таких відомостей доказів, а також обґрунтованості встановлення факту та розміру шкоди. За умови підтвердження того, що матеріали безпосередньо щодо Корнацького А.О. фактично збиралися у період здійснення ним повноважень народного депутата України, істотного значення набуває питання дотримання спеціальної процедури початку кримінального провадження. Стаття 482-2 КПК України передбачає внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення народного депутата України виключно Генеральним прокурором або особою, яка виконує його обов’язки. Тому встановлення моменту, з якого фактично розпочалося цілеспрямоване збирання матеріалів щодо обвинуваченого, та процесуальних підстав для таких дій має значення не лише для перевірки дотримання національної процедури, а й для оцінки законності походження отриманих у цей період доказів.
Це ж стосується тверджень про допит Корнацького А.О. як свідка у провадженні, в якому, за позицією захисту, на той момент уже фактично збиралися матеріали щодо нього. Якщо отримані таким шляхом відомості надалі використовувалися безпосередньо або стали підставою для одержання інших доказів, судова оцінка має охоплювати не лише формальний процесуальний статус особи на момент допиту, а й фактичний характер здійснюваного щодо неї кримінального переслідування, дотримання права не свідчити проти себе та можливий вплив первинного способу отримання інформації на подальшу доказову базу. При цьому питання похідних доказів потребує встановлення конкретного зв’язку з первинно отриманою інформацією, а не автоматичного поширення сумнівів на весь доказовий масив. Саме такий змістовний, а не виключно формальний підхід відповідає практиці ЄСПЛ. У справах Macharik v. the Czech Republic (п. 51) та Khan v. the United Kingdom (п. 34) Суд виходив із того, що для оцінки справедливості провадження значення мають спосіб отримання доказів, характер стверджуваної незаконності та її вплив на провадження в цілому. Відповідно, якщо сторона захисту ставить під сумнів не лише зміст окремого доказу, а законність способу його отримання та процесуальне походження пов’язаних із ним матеріалів, такі заперечення потребують достатньої та мотивованої відповіді суду.
Окремим елементом цієї оцінки є доводи щодо факту та розміру заподіяної шкоди. Наявність, за твердженням обвинуваченого, різних її розрахунків, питання щодо предмета проведеного експертного дослідження та достатності матеріалів, на яких ґрунтувався експертний висновок, безпосередньо стосуються доказової основи відповідного елемента обвинувачення. Тому ці питання також не можуть залишатися без змістовної відповіді лише з огляду на те, що суд першої інстанції вже сформував висновок про винуватість.
У сукупності наведені обставини формують взаємопов’язаний комплекс питань щодо процесуального походження, допустимості та достатності доказової бази. Експерти моніторингової місії IAC ISHR не оцінюють обґрунтованість самих тверджень сторони захисту до їх перевірки судом, однак їх характер і потенційний вплив на доказову основу обвинувального вироку виключають можливість залишення таких аргументів без належної перевірки та достатнього мотивування. Якість відповіді апеляційного суду на ці питання матиме істотне значення для оцінки дотримання гарантій справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 ЄКПЛ.
Щодо доведення вини поза розумним сумнівом. У контексті зафіксованих обставин ключового значення для подальшої оцінки цього кримінального провадження набуває питання, чи зберігає доказова основа обвинувального вироку достатність та переконливість, необхідні для висновку про винуватість поза розумним сумнівом. Йдеться не лише про незгоду обвинуваченого з оцінкою окремих доказів, а про аргументи, які стосуються їхнього процесуального походження, часу та правових підстав збирання, можливого використання відомостей, отриманих від особи у статусі свідка, похідних від них матеріалів, а також визначення факту та розміру шкоди. Частина цих аргументів, за оцінкою експертів моніторингової місії IAC ISHR, не виглядає очевидно необґрунтованою, стосується обставин, які можуть бути об’єктивно перевірені за матеріалами кримінального провадження, та безпосередньо зачіпає питання надійності доказової основи обвинувального вироку. До моменту їх повноцінної перевірки у змагальному процесі та отримання переконливої відповіді на поставлені питання відповідні матеріали набувають для цілей моніторингу ознак «сумнівних доказів». Така оцінка не означає висновку про їх недопустимість, однак ставить питання про те, чи залишається доказова сукупність достатньо переконливою після виникнення обґрунтованих сумнівів щодо окремих її складових.
Саме тому стандарт доведення поза розумним сумнівом у цьому провадженні набуває не абстрактного, а практичного значення. Як наголошував ЄСПЛ, тягар доведення покладається на сторону обвинувачення, а сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого (Seppern v. Estonia, п. 40). У справі Episcopo and Bassani v. Italy Суд також пов’язував справедливість кримінального провадження з достатньо переконливою, достовірною та узгодженою доказовою основою та принципом тлумачення розумного сумніву на користь обвинуваченого (п. 121). Відповідно, значення має не те, чи існувала достатня доказова основа на момент ухвалення вироку першої інстанції, а чи залишається вона такою після появи аргументів, здатних поставити під сумнів походження, надійність або доказове значення окремих її елементів.
У цьому контексті особливого значення набуває взаємозв’язок зазначеної проблеми з уже зафіксованими обмеженнями можливості обвинуваченого особисто представити свою позицію. Сумніви щодо доказової основи можуть бути належним чином перевірені лише в межах реального та повноцінного змагального розгляду, в якому відповідні аргументи не просто містяться у матеріалах провадження, а можуть бути безпосередньо викладені, пояснені, зіставлені з іншими доказами та перевірені у процесуальній взаємодії сторін із судом. Саме такий процес робить здійснення правосуддя не лише формальним актом судової оцінки матеріалів, а видимим для його учасників і громадськості. Тому модель апеляційного перегляду, за якої безпосереднє представлення позиції обвинуваченого істотно обмежується жорстким часовим регламентом, а невикладена частина аргументації фактично залишається для подальшого вивчення судом поза межами відкритої процесуальної дискусії, у цьому провадженні створює особливі ризики. За наявності зафіксованих ознак використання «сумнівних доказів» саме повнота та видимість їх перевірки дозволяють оцінити, чи були відповідні сумніви реально подолані. Перенесення основної частини такої оцінки у внутрішній процес формування судового рішення може позбавити апеляційний перегляд тієї змагальної та публічної складової, яка дозволяє об’єктивному спостерігачу простежити, яким чином істотні заперечення сторони захисту були перевірені та враховані.
Додаткового значення в цьому контексті набуває зафіксоване спостерігачами стороннє втручання у виступ обвинуваченого: невстановлена особа з числа вільних слухачів переривала його та висловлювала власні репліки, тоді як втручання припинилося лише після зауваження самого Корнацького А.О. У поєднанні з установленим часовим обмеженням та неодноразовими нагадуваннями про необхідність скорочувати виступ така обставина додатково ускладнювала умови, в яких обвинувачений реалізовував можливість особисто представити аргументи на захист.
Таким чином, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують взаємопов’язану сукупність обставин, що охоплює ознаки використання «сумнівних доказів», неналежного забезпечення права на захист, процесуального балансу сторін та ефективного доступу до суду. У сукупності зазначені обставини можуть мати істотний вплив на загальну справедливість судового провадження у розумінні статті 6 ЄКПЛ. З огляду на характер та взаємозв’язок зафіксованих проблем кримінальне провадження рекомендовано до подальшого моніторингу.
