18. 09. 2026
4 вересня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання в межах кримінального провадження № 52017000000000717 (справа № 991/4493/23) щодо народного депутата України VIII скликання та колишнього голови Державної фіскальної служби України Насірова Романа Михайловича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), а також Костенка Олександра Михайловича, Бахматюка Олега Романовича та Глімбовського Олександра Вацлавовича – за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368 КК України; ч. 4 ст. 369 КК України. (пособництво в одержанні такої неправомірної вигоди; пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі). У засіданні брали участь обвинувачені Насіров Р.М. та Костенко О.М., їхні захисники та прокурор. Справу розглядала колегія суддів у складі: головуючий суддя — Галабала М.В., судді — Крикливий В.В. та Ногачевський В.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотань сторони захисту, поданих в інтересах обвинувачених, про зміну застосованого запобіжного заходу та скасування арешту майна.
На початку судового засідання було встановлено відсутність захисника одного з обвинувачених, щодо якого здійснюється спеціальне судове провадження (in absentia). Суд зазначив, що процесуальні дії безпосередньо щодо цього обвинуваченого здійснюватися не будуть, та продовжив розгляд інших питань.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що провадження in absentia обмежує можливість обвинуваченого особисто брати участь у судовому розгляді, а тому особливого значення набуває ефективність його представництва захисником, обов’язкова участь якого передбачена, зокрема, статтею 52 КПК України. При цьому визначальним є не лише те, чи були процесуальні дії формально адресовані відповідному обвинуваченому, а й те, чи могли розглянуті за відсутності його захисника питання впливати на доказову основу провадження, його процесуальне становище або подальші можливості сторони захисту. ЄСПЛ наголошує, що право на ефективний захист адвокатом є однією з ключових складових справедливого судового розгляду, а гарантії статті 6 п. 3 (c) Конвенції мають бути практичними та ефективними, а не формальними (Opalenko v. Ukraine, п. 26).
За таких обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR не фіксують порушення права на захист під час цього судового засідання. Водночас продовження розгляду за відсутності захисника особи, щодо якої провадження здійснюється in absentia, потребує особливої обережності у визначенні кола процесуальних питань, що можуть розглядатися без його участі. Якщо такі питання здатні прямо або опосередковано впливати на процесуальне становище обвинуваченого чи можливості його захисту, це може створювати ризики для дотримання гарантій статті 6 пп. 1 і 3 (c) Конвенції. Відповідні обставини потребують подальшої оцінки в межах моніторингу провадження.
Після цього суд перейшов до розгляду клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, застосованого до Насірова Р.М. На момент судового засідання щодо обвинуваченого продовжував діяти запобіжний захід у вигляді застави, яка була внесена заставодавцями. Водночас Насіров Р.М. фактично відбуває покарання у вигляді позбавлення волі за вироком в іншому кримінальному провадженні. Обґрунтовуючи клопотання, захисник зазначив, що на Насірова Р.М. покладено відповідні процесуальні обов’язки, однак за умов фактичного відбування покарання його місцезнаходження та участь у судових засіданнях забезпечуються перебуванням у місці позбавлення волі. За позицією захисту, застава за таких обставин фактично втратила свою забезпечувальну функцію, оскільки належна процесуальна поведінка обвинуваченого об’єктивно не залежить від впливу заставодавців, а забезпечується режимом виконання ухваленого щодо нього вироку.
Захист також звернув увагу на тривалість обмеження майнових прав заставодавців. За твердженням захисника, з моменту внесення застави внесені кошти внаслідок інфляційних та валютних процесів істотно знецінилися — за розрахунками сторони захисту, майже вдвічі. За таких обставин подальше утримання застави, на думку захисту, створює для заставодавців тривалий майновий тягар, тоді як її первинна процесуальна функція за фактичного перебування обвинуваченого в місці позбавлення волі значною мірою втратила практичне значення. Окремо адвокат повідомив, що вирок, на підставі якого Насіров Р.М. відбуває покарання, оскаржено в касаційному порядку, однак протягом приблизно п’яти місяців касаційна скарга залишається нерозглянутою. На думку сторони захисту, це додатково зберігає стан правової невизначеності щодо тривалості подальшого застосування застави.
Насіров Р.М. підтримав клопотання захисника та зазначив, що кошти для внесення застави були надані близькими йому особами, фінансове становище яких, за його словами, за цей час ускладнилося, зокрема у зв’язку зі змінами в їхній підприємницькій та професійній діяльності. Обвинувачений також звернув увагу суду на те, що протягом дії запобіжного заходу він не порушував покладених на нього процесуальних обов’язків.
Сторона обвинувачення заперечила проти задоволення клопотання. Прокурор зазначив, що заставодавці, приймаючи рішення про внесення коштів, усвідомлювали правову природу застави та пов’язані з нею наслідки. Основним аргументом щодо необхідності збереження запобіжного заходу прокурор визначив можливість зміни правового становища Насірова Р.М. за результатами касаційного перегляду вироку. За позицією сторони обвинувачення, у разі скасування вироку, зокрема ухвалення касаційним судом рішення, внаслідок якого Насіров Р.М. перестане відбувати покарання, знову може виникнути необхідність забезпечення його процесуальної поведінки у цьому кримінальному провадженні. Саме такою гіпотетичною можливістю прокурор обґрунтовував доцільність збереження чинної застави.
При цьому спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR не зафіксували наведення стороною обвинувачення конкретних актуальних обставин, які б пояснювали необхідність подальшого застосування застави за наявного правового становища обвинуваченого. Аргументація прокурора була зосереджена переважно на можливій зміні ситуації в майбутньому внаслідок касаційного перегляду, тоді як окремої оцінки фактичної забезпечувальної функції застави на поточному етапі, тривалості її застосування та майнових інтересів заставодавців під час засідання наведено не було.
У контексті доводів захисту про майже дворазове знецінення внесених коштів прокурор додатково зазначив, що, якщо виходити з відповідних розрахунків сторони захисту та зміни валютного курсу, постало б питання не про скасування застави, а про пропорційне збільшення її розміру.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що така аргументація потребує особливо обережної оцінки. Заставодавці не є особами, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування, а обмеження можливості розпоряджатися належними їм коштами має виключно забезпечувальну процесуальну мету. Відповідно, тривалість такого обмеження та збереження його практичної необхідності не можуть залишатися поза оцінкою лише з тієї підстави, що заставодавці первинно погодилися внести відповідні кошти. Зафіксована позиція прокурора щодо можливого збільшення застави пропорційно зміні валютного курсу, висловлена у відповідь на аргумент про майнові втрати заставодавців, також порушує питання щодо належного врахування їхніх законних інтересів та процесуальної мети самого інституту застави. За відсутності одночасного обґрунтування того, яку актуальну забезпечувальну функцію продовжує виконувати застава за умов фактичного відбування Насіровим Р.М. покарання у вигляді позбавлення волі, такий підхід може створювати для об’єктивного спостерігача питання щодо збалансованості позиції сторони обвинувачення.
Надалі суд перейшов до розгляду клопотання сторони захисту про скасування арешту майна Костенка О.М. За поясненнями захисту, арешт на транспортний засіб було накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання. Водночас Костенку О.М. належить лише ½ частки у праві власності на відповідний транспортний засіб, тоді як інша частка належить особі, яка не є учасником цього кримінального провадження. У зв’язку з цим захист наголосив на необхідності врахування майнових прав третьої особи, яка не повинна зазнавати непропорційного обмеження права власності внаслідок застосування заходу забезпечення кримінального провадження щодо іншої особи. Окремо захисник звернув увагу на тривалість арешту, який зберігається близько чотирьох років, та поступове зменшення ринкової вартості транспортного засобу протягом цього періоду.
Захисник також повідомив, що до одного з приватних благодійних фондів було перераховано кошти в сумі, еквівалентній ринковій вартості частки транспортного засобу, яка належить обвинуваченому. На підтвердження зазначених обставин сторона захисту надала суду матеріали щодо ринкової вартості транспортного засобу та документи про здійснення відповідного перерахування. За позицією захисту, ця обставина додатково свідчить на користь скасування арешту з урахуванням як майнових прав іншого співвласника, так і публічного інтересу.
Сторона обвинувачення проти задоволення клопотання не заперечувала. Прокурор підтвердив, що йому відомо про здійснене перерахування коштів, та зазначив, що у разі ухвалення виправдувального вироку арешт майна підлягав би скасуванню, тоді як здійснений благодійний внесок у будь-якому разі матиме самостійний суспільно корисний результат.
На запитання суду щодо причин, з яких кошти були перераховані до звернення з клопотанням про скасування арешту, сторона захисту пояснила, що діяла на власний ризик, виходячи з того, що спрямування відповідної суми на потреби оборони держави є додатковим аргументом на користь клопотання та відповідає публічному інтересу.
За результатами розгляду суд задовольнив клопотання сторони захисту про скасування арешту майна Костенка О.М. Водночас раніше розглянуте клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу було залишено без задоволення.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що застава є запобіжним заходом, функціональне призначення якого полягає у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Відповідно, її подальше застосування має зберігати актуальну процесуальну необхідність та бути належним чином обґрунтованим з огляду на фактичні обставини провадження. У цьому випадку Насіров Р.М. фактично перебуває в умовах позбавлення волі на виконання вироку в іншому кримінальному провадженні. За таких обставин його місцезнаходження, явка до суду та можливість виконання процесуальних обов’язків об’єктивно контролюються незалежно від застосованої застави.
Водночас під час судового засідання спостерігачі IAC ISHR не зафіксували наведення стороною обвинувачення конкретних актуальних обставин, які б пояснювали, яку самостійну забезпечувальну функцію застава продовжує виконувати за наявного правового становища обвинуваченого. Посилання прокурора на можливе скасування в майбутньому вироку касаційною інстанцією ґрунтується на припущенні щодо події, яка на момент розгляду клопотання не настала і зміст якої наперед невідомий. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, сама по собі гіпотетична можливість майбутньої зміни правового становища обвинуваченого не може замінити оцінку актуальної необхідності запобіжного заходу. Якщо така зміна відбудеться, питання про необхідність та обсяг відповідних процесуальних гарантій може оцінюватися з урахуванням обставин, що існуватимуть на той момент. Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, відповідно до якої основною метою застави в контексті статті 5 п. 3 Конвенції є забезпечення явки обвинуваченого до суду, а її розмір має визначатися з урахуванням конкретних обставин та того, наскільки загроза втрати застави здатна забезпечити відповідну процесуальну поведінку (Mangouras v. Spain, п. 78). ЄСПЛ також наголошує на необхідності ретельного та індивідуалізованого обґрунтування застави з урахуванням фінансового становища особи (Istomina v. Ukraine, п. 25).
Окремого значення набуває те, що кошти внесені не самим обвинуваченим, а третіми особами та залишаються обмеженими у використанні протягом тривалого часу. Таке обмеження становить втручання у мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а тому має не лише переслідувати законну мету, а й зберігати справедливий баланс між публічним інтересом та майновими правами відповідних осіб. ЄСПЛ розглядає обмеження використання майна в межах кримінального провадження саме крізь вимогу такого справедливого балансу (Pendov v. Bulgaria, п. 42).
У цьому контексті аргумент про те, що заставодавці під час внесення коштів усвідомлювали правову природу застави, не відповідає на питання про пропорційність її подальшого збереження протягом тривалого часу. Первинна добровільність передачі коштів не усуває необхідності оцінювати, чи продовжує їх обмеження переслідувати актуальну забезпечувальну мету та чи зберігається справедливий баланс між цією метою і правом третіх осіб на мирне володіння своїм майном.
За результатами цього судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR не встановили обставин, які дозволяли б об’єктивному спостерігачу зрозуміти практичну необхідність подальшого застосування застави за умов фактичного перебування Насірова Р.М. у місці позбавлення волі. Відсутність переконливого актуального обґрунтування збереження запобіжного заходу та належної оцінки тривалого обмеження майнових прав заставодавців може свідчити про ризики недотримання гарантій статті 5 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Водночас залишення застави без зміни за відсутності у видимому для об’єктивного спостерігача мотивуванні відповіді на ключове питання — яку саме забезпечувальну функцію вона продовжує виконувати за актуальних обставин — порушує також питання щодо дотримання гарантій статті 6 п. 1 Конвенції в частині належної мотивованості та прозорості судового рішення. У сукупності зафіксовані обставини дають підстави для подальшої оцінки цього аспекту провадження в контексті статті 5, статті 6 п. 1 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Стосовно клопотання про скасування арешту майна експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що арешт у кримінальному провадженні є тимчасовим обмеженням права власності, яке має зберігати актуальну процесуальну необхідність та бути пропорційним легітимній меті його застосування. Відповідно до практики ЄСПЛ, втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, не повинно створювати надмірного індивідуального тягаря, а тривале збереження арешту потребує належного обґрунтування його необхідності (Credit Europe Leasing IFN SA v. Romania, п. 56). Превентивні майнові заходи також вимагають дотримання принципу пропорційності та достатнього зв’язку між обмеженням майнових прав і метою відповідного провадження (Isaias and Others v. Italy, п. 56).
У цьому контексті суттєвим є те, що, за твердженням сторони захисту, арешт транспортного засобу тривав близько чотирьох років, поширюючись при цьому на майно, ½ частки у праві власності на яке належить особі, яка не є учасником кримінального провадження. Тривалість такого обмеження, майнові права третьої особи та поступове зменшення вартості майна об’єктивно посилювали вимоги до оцінки подальшої необхідності та пропорційності арешту.
Водночас окремі обставини розгляду клопотання залишилися для спостерігачів IAC ISHR недостатньо зрозумілими. Зокрема, не було встановлено, чому до звернення з клопотанням про скасування арешту сторона захисту перерахувала до приватного благодійного фонду суму, еквівалентну вартості частки транспортного засобу, що належить обвинуваченому, та яке правове значення таке перерахування мало для вирішення питання про подальше збереження арешту. Сам захист зазначив, що здійснив відповідне перерахування на власний ризик, розглядаючи його як додатковий аргумент, пов’язаний із публічним інтересом.
Особливої уваги потребує позиція прокурора, якому, за його словами, було відомо про відповідне перерахування та який зазначив, що у разі виправдання обвинуваченого арешт був би скасований без будь-якого майнового результату для держави, тоді як здійснений благодійний внесок у будь-якому разі забезпечує певний суспільний інтерес. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, така аргументація потребує особливої обережності з погляду презумпції невинуватості. До набрання обвинувальним вироком законної сили застосовані майнові обмеження мають обґрунтовуватися виключно їхньою процесуальною метою, а можливість виправдання особи не повинна розглядатися як обставина, за якої держава має отримати альтернативний майновий або інший результат.
ЄСПЛ наголошує, що презумпція невинуватості може бути поставлена під загрозу не лише висловлюваннями суду, а й позицією інших представників державної влади, включно з прокурорами; при цьому принципове значення мають конкретний контекст та використані формулювання (Daktaras v. Lithuania, пп. 41–43). У цьому випадку спостерігачі IAC ISHR не мають достатніх підстав стверджувати, що висловлювання прокурора становило самостійне порушення статті 6 п. 2 Конвенції. Водночас наведена аргументація створює обґрунтоване занепокоєння щодо її сумісності з підходом, за якого до остаточного вирішення питання про винуватість особи будь-які майнові заходи повинні залишатися суто процесуальними, а не набувати характеру фактичного майнового результату кримінального переслідування.
За результатами розгляду цього клопотання експерти моніторингової місії IAC ISHR не фіксують порушення конвенційних гарантій, зокрема з огляду на те, що відповідне перерахування було здійснене за ініціативою самої сторони захисту, сторона обвинувачення не заперечувала проти скасування арешту, а суд задовольнив клопотання та припинив майнове обмеження. Водночас попередня обізнаність сторони обвинувачення про здійснення такого перерахування та наведене прокурором пояснення його суспільної доцільності залишають питання, які потребують подальшого спостереження в контексті презумпції невинуватості та процесуальної природи майнових обмежень.
З огляду на викладене справа рекомендується до подальшого моніторингу для оцінки відповідних обставин у динаміці та формування більш повного висновку.
