17. 09. 2026
9 вересня 2026 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо депутата 5-го, 6-го, 7-го та 8-го скликань Верховної ради України, експрезидента запорізького АТ “Мотор Січ” Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисники, прокурор, а також колегія суддів під головуванням Педенко А.М.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони захисту про зміну застосованого до Богуслаєва В.О. запобіжного заходу та клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання його під вартою. На момент розгляду зазначених клопотань до обвинуваченого застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативної застави у розмірі 532 480 000 грн.
Обґрунтовуючи необхідність зміни запобіжного заходу, сторона захисту поставила питання про фактичну доступність визначеної судом застави та врахування майнового стану обвинуваченого при встановленні її розміру. За твердженням захисників, можливість внесення застави у визначеному розмірі належним чином не оцінювалася, тоді як активи обвинуваченого, розташовані на території України, фактично недоступні для розпорядження. Окремим аргументом захисту було погіршення стану здоров’я Богуслаєва В.О. На підтвердження своєї позиції захисники надали відповіді установи виконання покарань, які, за їхнім твердженням, свідчать про неможливість проведення окремих необхідних медичних заходів в умовах слідчого ізолятора. З огляду на наведене сторона захисту просила застосувати до обвинуваченого нічний домашній арешт із покладенням додаткових процесуальних обов’язків або, як альтернативу, визначити заставу в розмірі, який забезпечував би реальну можливість її внесення.
Прокурор заперечувала проти задоволення клопотання сторони захисту, зазначивши, що представлені матеріали не містять нових обставин, здатних нівелювати або істотно зменшити раніше встановлені процесуальні ризики, а відповідні доводи вже були предметом оцінки суду апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи власне клопотання про продовження строку тримання під вартою, сторона обвинувачення посилалася на збереження ризику переховування, зокрема у зв’язку з твердженнями про наявність у обвинуваченого громадянства Російської Федерації, зв’язків та активів на її території. Крім того, прокурор посилалася на ризик впливу на свідків, оскільки у межах судового розгляду залишалося допитати трьох осіб, а також на ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Сторона обвинувачення просила продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою зі збереженням чинного розміру застави.
Заперечуючи проти клопотання прокурора, сторона захисту поставила під сумнів актуальність та ступінь конкретизації наведених процесуальних ризиків. Захисники звернули увагу на значну кількість уже допитаних у межах судового розгляду свідків та вважали недостатньо обґрунтованим твердження про збереження ризику впливу на них. Щодо ризику переховування сторона захисту наголосила, що його існування, на її переконання, не може без належної оцінки актуальних обставин протягом невизначеного часу обґрунтовувати подальше тримання особи під вартою. Захисники стверджували, що належну процесуальну поведінку Богуслаєва В.О. можливо забезпечити шляхом застосування домашнього арешту з електронним засобом контролю та покладенням додаткових процесуальних обов’язків.
Під час розгляду клопотань суд окремо з’ясовував обставини, пов’язані з можливістю внесення застави, а також організацією необхідної медичної допомоги у разі зміни запобіжного заходу. У відповідь захисник повідомив про готовність забезпечити внесення застави за умови визначення доступного для обвинуваченого розміру, а також організувати необхідний медичний догляд поза межами слідчого ізолятора. За результатами розгляду суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу. Клопотання сторони обвинувачення було задоволено частково: суд продовжив строк тримання Богуслаєва В.О. під вартою, одночасно зменшивши розмір альтернативної застави з 532 480 000 грн до 499 200 000 грн.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають особливу увагу на сукупність обставин, пов’язаних із загальною тривалістю перебування обвинуваченого під вартою, його похилим віком та станом здоров’я. Богуслаєв В. О. перебуває під вартою з 23 листопада 2022 року, тобто майже чотири роки. Водночас тримання під вартою за своєю правовою природою є запобіжним заходом, спрямованим на забезпечення належної процесуальної поведінки особи, а не формою покарання до ухвалення остаточного судового рішення.
За такої тривалості позбавлення свободи саме по собі посилання на передбачені статтею 177 КПК України процесуальні ризики не може вважатися достатнім для автоматичного обґрунтування кожного наступного продовження тримання під вартою. З огляду на винятковий характер цього запобіжного заходу національний суд при кожному його продовженні має здійснювати актуальну та індивідуалізовану оцінку того, чи залишаються відповідні ризики реальними, конкретними та достатньо вагомими, а сторона обвинувачення повинна наводити переконливі фактичні підстави, які підтверджують необхідність подальшого позбавлення свободи саме на поточній стадії кримінального провадження.
Водночас під час цього судового засідання сторона обвинувачення значною мірою продовжувала посилатися на раніше сформульовані ризики, не демонструючи достатньо змістовної їх переоцінки з урахуванням тривалості провадження та зміни фактичних обставин. Окреме занепокоєння викликає аргументація, відповідно до якої сторона захисту нібито не навела достатніх підстав для застосування більш м’якого запобіжного заходу. Такий підхід може фактично зміщувати тягар обґрунтування необхідності подальшого тримання під вартою на сторону захисту.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають особливу увагу на те, що Богуслаєв В.О. перебуває під вартою з 23 листопада 2022 року, тобто майже чотири роки. За такої тривалості позбавлення свободи вирішальним для кожного наступного продовження запобіжного заходу є не формальна наявність раніше встановлених процесуальних ризиків, а їх актуальна, індивідуалізована оцінка та переконливе обґрунтування того, чому на поточній стадії провадження жоден менш суворий запобіжний захід не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Саме в цьому аспекті принципове занепокоєння викликає позиція сторони обвинувачення про те, що захист не надав нових обставин, достатніх для зміни запобіжного заходу. Така аргументація фактично змінює вихідну логіку статті 5 Конвенції: не особа, яка вже тривалий час перебуває під вартою, повинна доводити необхідність свого звільнення або переконувати у достатності альтернативного заходу, а сторона обвинувачення має щоразу обґрунтовувати необхідність подальшого позбавлення свободи та недостатність менш обмежувальних засобів. Практика ЄСПЛ послідовно вимагає, щоб зі спливом часу підстави для тримання під вартою піддавалися дедалі ретельнішій перевірці. У справах Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79), Sardar Babayev v. Azerbaijan (пп. 50–51), Tiron v. Romania (п. 39) та Maassen v. the Netherlands (п. 62) Суд наголошував на необхідності актуальної оцінки підстав подальшого позбавлення свободи та недопустимості зведення судового контролю до повторення раніше сформульованих ризиків. Тяжкість обвинувачення також не звільняє національні органи від необхідності оцінювати конкретні обставини, які підтверджують актуальність відповідних ризиків (Aleksandr Makarov v. Russia, п. 124). Водночас застосування тримання під вартою має залишатися необхідним, а менш суворі заходи — бути недостатніми для досягнення відповідної процесуальної мети (Vrencev v. Serbia, п. 59).
Особливого значення в цьому провадженні набуває те, що сторона захисту пропонує конкретну альтернативу — цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю та додаткових процесуальних обов’язків. За весь період систематичного моніторингу цього кримінального провадження спостерігачі IAC ISHR не зафіксували змістовного індивідуалізованого пояснення, чому саме така сукупність обмежень не здатна нейтралізувати встановлені судом ризики. За цих умов посилання на те, що захист не навів нових підстав для пом’якшення запобіжного заходу, не може замінити позитивного обов’язку сторони обвинувачення обґрунтувати необхідність продовження тримання під вартою та недостатність конкретно запропонованої альтернативи.
Не менш істотним є те, що така аргументація систематично сприймається судом як достатня для продовження найбільш суворого запобіжного заходу. За відсутності чіткої відповіді на питання, чому запропоновані альтернативні заходи не можуть забезпечити процесуальні цілі, судовий контроль втрачає характер самостійної перевірки необхідності подальшого позбавлення свободи. Це порушує питання не лише у контексті статті 5 Конвенції, а й щодо гарантій статті 6 у частині належної мотивованості судового рішення та об’єктивної видимості неупередженого розгляду аргументів обох сторін.
Окремою системною проблемою залишається визначення застави. Упродовж моніторингу цього кримінального провадження спостерігачі IAC ISHR не зафіксували чіткого, послідовного та перевірюваного обґрунтування того, яким чином суд визначає конкретний розмір застави. Сторона обвинувачення, обґрунтовуючи необхідність її винятково високого розміру, продовжує значною мірою спиратися на припущення щодо майнового стану та фінансових можливостей обвинуваченого, тоді як із зафіксованого перебігу судових засідань не вбачається належної фактичної основи, яка дозволяла б об’єктивному спостерігачу зрозуміти, чому застава визначається саме у відповідній сумі.
Поступове зменшення застави — у цьому випадку з 532 480 000 грн до 499 200 000 грн — цієї проблеми не усуває. Вимога належного обґрунтування застави є самостійною і не залежить від того, збільшує чи зменшує суд її розмір. Якщо з рішення та перебігу судового розгляду неможливо встановити, які конкретні обставини обумовили саме 499 200 000 грн, яким чином ця сума співвідноситься з актуальними ризиками, майновим станом обвинуваченого та реальною можливістю внесення застави, саме по собі її арифметичне зменшення не забезпечує прозорості судового рішення. Цей підхід безпосередньо підтверджується практикою ЄСПЛ. У справі Bluks Savickis v. Latvia (п. 37) Суд наголосив, що, оскільки йдеться про фундаментальне право на свободу, визначенню належного розміру застави органи влади повинні приділяти таку саму увагу, як і вирішенню питання про необхідність продовження тримання під вартою. Розмір застави має бути належним чином обґрунтований у відповідному рішенні та враховувати фінансовий стан обвинуваченого. Отже, конвенційна проблема полягає не лише в тому, чи є 499 200 000 грн «надмірною» сумою в абсолютному вираженні, а передусім у тому, чи існує достатнє індивідуалізоване обґрунтування саме такого розміру та чи зберігає застава практичну функцію реальної альтернативи позбавленню свободи.
У цьому контексті суттєвими залишаються доводи сторони захисту щодо персональних санкцій, блокування активів та інших обмежень у розпорядженні майном Богуслаєва В.О. За відсутності належної оцінки цих обставин встановлення застави, яку особа фактично не може внести, ризикує перетворити передбачену судом альтернативу триманню під вартою на суто формальну. За результатами систематичного моніторингу IAC ISHR питання фактичної доступності застави залишається без переконливої та прозорої відповіді.
Додаткового значення набуває динаміка самих процесуальних ризиків. У попередніх рішеннях суд уже не посилався на окремі ризики, які раніше наводила сторона обвинувачення, як на самостійну підставу для продовження тримання під вартою. У поєднанні зі значною кількістю вже допитаних свідків та поступовим зменшенням застави це об’єктивно вимагає дедалі конкретнішого пояснення того, які саме ризики зберігаються на поточній стадії, якою є їх фактична інтенсивність та чому вони все ще потребують саме позбавлення свободи, а не можуть бути нейтралізовані менш суворими засобами.
Самостійним аспектом моніторингу залишається стан здоров’я обвинуваченого. Богуслаєву В.О. виповнилося 87 років, а строк його перебування під вартою перевищує три з половиною роки. Сторона захисту неодноразово надавала медичні документи, посилалася на рекомендовані лікарями процедури та випадки втрати свідомості. Під час моніторингового візиту IAC ISHR до ДУ «Київський слідчий ізолятор» також було встановлено відсутність належних умов для укриття осіб, які перебувають під вартою, під час повітряних тривог. У цьому контексті недостатньо встановити лише формальну можливість отримання певної медичної допомоги. Відповідно до підходів ЄСПЛ, держава несе підвищений обов’язок щодо охорони здоров’я осіб, позбавлених свободи (Rooman v. Belgium, пп. 142–143; Schmidt and Šmigol v. Estonia, пп. 120–121), а при оцінці становища хворої або особливо вразливої особи мають враховуватися її фактичний стан, адекватність доступної медичної допомоги та сумісність подальшого тримання з відповідними індивідуальними потребами (Morabito v. Italy, п. 101; Helhal v. France, п. 49). Зафіксована сукупність віку, тривалості позбавлення свободи, медичних потреб та фактичних умов тримання продовжує порушувати серйозні питання у контексті статті 3 Конвенції.
Таким чином, за результатами систематичного моніторингу цього кримінального провадження проблема полягає вже не в окремому спірному аргументі сторони обвинувачення чи окремому рішенні про продовження запобіжного заходу. Спостерігачі IAC ISHR послідовно фіксують відсутність прозорої відповіді на ключові питання, від яких залежить законність та пропорційність подальшого позбавлення свободи: які конкретні ризики залишаються актуальними після майже чотирьох років тримання під вартою; чому їх неможливо нейтралізувати цілодобовим домашнім арештом, електронним контролем та іншими процесуальними обов’язками; на підставі яких перевірюваних даних визначається конкретний розмір застави; чи є така застава реально доступною; та яким чином при продовженні тримання під вартою враховуються вік, стан здоров’я і фактичні можливості отримання необхідної медичної допомоги.
Повторюваність цих обставин та відсутність їх належного індивідуалізованого вирішення дають експертам моніторингової місії IAC ISHR підстави констатувати порушення гарантій статті 5 Конвенції. Відсутність прозорого та змістовного судового мотивування щодо ключових заперечень захисту, зокрема щодо конкретно запропонованих альтернатив триманню під вартою та механізму визначення застави, одночасно порушує питання дотримання статті 6 Конвенції у частині належної обґрунтованості судових рішень та об’єктивної видимості неупередженого судового контролю. Сукупність зафіксованих обставин щодо віку, стану здоров’я, тривалості та фактичних умов тримання обвинуваченого продовжує порушення гарантій статті 3 Конвенції відносно Богуслаєва В.О.
З огляду на стійкий і повторюваний характер зазначених проблем та необхідність оцінки їх подальшої динаміки справа рекомендується до подальшого моніторингу.
