31. 08. 2026
24 серпня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/2364/23 щодо колишнього голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Вовка Дмитра Володимировича; колишнього члена НКРЕКП Євдокімова Володимира Анатолійовича; колишнього заступника директора з регуляторних питань Дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Гелюха Івана Миколайовича; колишнього керівника Департаменту з регуляторних питань дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Лісового Бориса Григоровича; колишнього начальника Управління енергоринку НКРЕКП Ревенка Тараса Євгеновича; колишнього заступника начальника Управління енергоринку НКРЕКП Бутовського Володимира Олександровича; а також колишніх членів НКРЕКП: Морозової Вікторії Іванівни та Машляківського Руслана Леонідовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 367 КК України (зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість). У засіданні брали участь обвинувачений Лісовий Б.Г., захисники (частково в режимі відеоконференції), прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р.
Основним предметом судового засідання був розгляд заяв про відвід головуючої судді Литвинко Т. В. у межах судової справи № 991/2364/23.
На початку судового засідання сторона захисту заявила два клопотання про повернення заяв про відвід до канцелярії суду для здійснення належного автоматизованого розподілу. Обґрунтовуючи свою позицію, захисник зазначив, що на розгляді суду перебуває три окремі заяви про відвід головуючої судді: перша була подана 13 серпня, друга — перед судовим засіданням 17 серпня, а третя — безпосередньо під час судового засідання 17 серпня. При цьому кожна із заяв, за твердженням захисту, подавалася як самостійний процесуальний документ.Адвокати звернули увагу, що, як випливає з матеріалів автоматизованого розподілу, окремий розподіл кожної заяви про відвід не здійснювався. За позицією захисту, відповідні заяви надійшли на розгляд судді фактично одночасно, а предметом автоматизованого розподілу став журнал судового засідання. На переконання захисту, кожна самостійно подана заява про відвід мала бути предметом окремого автоматизованого розподілу. У зв’язку з цим сторона захисту вважала, що могли бути порушені правила автоматизованого визначення судді для розгляду заяв про відвід, та просила суд заявити самовідвід і передати відповідні матеріали до канцелярії для повторного розподілу.
Прокурор заперечив проти задоволення заявлених клопотань. Він зазначив, що всі три заяви про відвід є фактично ідентичними за змістом, стосуються одного й того самого судді та ґрунтуються на однакових або істотно схожих обставинах. За таких умов сторона обвинувачення вважала, що проведений автоматизований розподіл був достатнім, а підстав для повернення заяв до канцелярії або повторного розподілу немає.
Заслухавши позиції сторін, суд відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту. Суд зазначив, що всі три заяви про відвід подані в межах одного кримінального провадження, стосуються одного й того самого судді та є фактично подібними за змістом. З огляду на це суд не встановив підстав ані для самовідводу судді, яка розглядала відповідні заяви, ані для передачі матеріалів до канцелярії з метою здійснення повторного автоматизованого розподілу.
З приводу викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне зазначити, що в контексті порушених стороною захисту питань щодо дотримання порядку автоматизованого розподілу ключове значення мають прозорість, передбачуваність та чіткість відповідних процесуальних механізмів. За своєю суттю автоматизований розподіл має здійснюватися відповідно до заздалегідь визначених і достатньо чітких правил, які мінімізують можливість суб’єктивного впливу на визначення судді для розгляду конкретного процесуального питання.
У цьому контексті заслуговують на увагу доводи сторони захисту про те, що, як випливає з наявних матеріалів автоматизованого розподілу, відповідний розподіл було здійснено на підставі журналу судового засідання, а не щодо кожної окремо поданої заяви про відвід. Водночас пунктом 7 Загальних положень Засад використання автоматизованої системи документообігу Вищого антикорупційного суду передбачено, що до судових справ належать, зокрема, «кримінальні справи, матеріали кримінального провадження, в тому числі: заяви, скарги, клопотання, подання, обвинувальні акти, інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового провадження…». Зі змісту наведеного положення вбачається, що заяви та інші процесуальні документи, які можуть бути самостійним предметом судового розгляду, прямо віднесені до відповідної категорії матеріалів, тоді як журнал судового засідання окремо як підстава для здійснення автоматизованого розподілу в наведеному положенні не визначений.
За таких обставин доводи сторони захисту щодо можливого недотримання встановленої процедури автоматизованого розподілу не можуть бути відхилені як очевидно необґрунтовані без належної перевірки фактичного порядку реєстрації та розподілу кожної із заяв про відвід. Важливим у цьому аспекті є встановлення того, чи відповідала фактично застосована процедура вимогам внутрішніх правил автоматизованого документообігу суду та чи забезпечувала вона належні гарантії прозорого й об’єктивного визначення судді для розгляду відповідних заяв. Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо гарантії «суду, встановленого законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. У справі Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland [GC] Суд зазначив, що ця гарантія охоплює не лише правові підстави існування суду, а й дотримання правил, які визначають його склад у конкретній справі, та тісно пов’язана з вимогами незалежності й безсторонності (пп. 229–234). Водночас Конвенція не встановлює єдиної моделі розподілу судових справ: визначення конкретного судді належить до сфери організації правосуддя, у якій держави користуються певною свободою розсуду (Pasquini v. San Marino, пп. 102–105). Однак відповідна процедура має ґрунтуватися на загальних та об’єктивних критеріях і забезпечувати достатні гарантії від довільного впливу на визначення судді (Miracle Europe Kft v. Hungary, пп. 57–63). У цьому контексті зафіксовані під час моніторингу обставини викликають об’єктивні сумніви щодо дотримання відповідної гарантії. Йдеться не про сам факт розгляду трьох подібних за змістом заяв одним суддею, а про неочевидність процедури, за якою три самостійні процесуальні документи, подані у різні дні, були передані на розгляд у межах одного автоматизованого розподілу, здійсненого на підставі журналу судового засідання. З огляду на доводи захисту та зміст внутрішніх правил суду, зафіксовані обставини не дозволяють простежити чітку та передбачувану процедурну підставу застосування саме такого механізму розподілу.
Посилання на подібність змісту заяв не усуває цього питання, оскільки не пояснює, за яким заздалегідь визначеним правилом окремо подані у різний час процесуальні документи були об’єднані для цілей автоматизованого визначення судді. За відсутності прозорого та переконливого пояснення застосованої процедури залишаються об’єктивні сумніви щодо її відповідності вимогам передбачуваності та захищеності від довільного впливу, а відтак — щодо належного забезпечення гарантії «суду, встановленого законом» відповідно до пункту 1 статті 6 ЄКПЛ.
Обґрунтовуючи заявлені відводи, сторона захисту посилалася на характер окремих запитань головуючої, її висловлювання та процесуальну поведінку під час попереднього судового розгляду. На переконання захисників, сукупність відповідних обставин могла свідчити про неоднакове процесуальне ставлення до сторін та ставити під сумнів збереження судом належної безсторонності. Зокрема, захист стверджував, що окремі дії та висловлювання головуючої могли сприйматися як підтримка позиції сторони обвинувачення та спрямування прокурора щодо окремих аспектів обвинувачення. У цьому контексті захисники наголошували, що обов’язок доведення обвинувачення покладається на сторону обвинувачення, тоді як суд має зберігати нейтральну та неупереджену процесуальну позицію. На підтвердження своїх доводів сторона захисту просила безпосередньо дослідити аудіозаписи фрагментів попередніх судових засідань, у яких містилися відповідні висловлювання головуючої. На думку захисників, таке дослідження було необхідним для оцінки не лише буквального змісту окремих реплік, а й контексту, в якому вони були зроблені, їх інтонації та загального характеру комунікації суду з учасниками провадження. Суд безпосередньо прослухав відповідні фрагменти аудіозаписів попередніх судових засідань, на які сторона захисту посилалася як на підтвердження своїх доводів щодо можливого неоднакового ставлення до сторін та ознак упередженого ставлення до сторони захисту.
Окремо сторона захисту порушила питання про відкладення розгляду заяв про відвід у зв’язку з відсутністю одного із заявників. За повідомленням захисту, адвокат, який заявив відвід, в день судового засідання був госпіталізований та з цієї причини не зміг особисто взяти участь у розгляді заяви й викласти свою позицію. Захисники просили забезпечити йому таку можливість у наступному судовому засіданні.
Суд дійшов висновку про можливість продовження розгляду заяв про відвід за відсутності одного із заявників, зазначивши, що всі подані заяви за своїм змістом та наведеними підставами є фактично аналогічними.
Прокурор, зі свого боку, просив відмовити у задоволенні заяв про відвід. Він зазначив, що не вбачає у процесуальних діях та висловлюваннях судді ознак упередженості або прихильності до сторони обвинувачення, а дії головуючої, на його переконання, здійснювалися в межах наданих їй законом процесуальних повноважень.
За результатами розгляду, заслухавши позиції учасників кримінального провадження та безпосередньо дослідивши представлені стороною захисту фрагменти аудіозаписів попередніх судових засідань, суд постановив відмовити у задоволенні заяв про відвід судді Литвинко Т.В.
З приводу викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне зазначити, що право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом є однією з ключових гарантій права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 ЄКПЛ. У цьому контексті будь-які обставини, здатні породжувати об’єктивно виправдані сумніви щодо безсторонності суду, потребують належної та мотивованої оцінки. Водночас сама по собі наявність суб’єктивних сумнівів сторони не є достатньою для висновку про упередженість суду: визначальним є те, чи можуть відповідні сумніви вважатися об’єктивно обґрунтованими з огляду на характер процесуальної поведінки судді, зміст її висловлювань та загальний контекст судового розгляду. Саме тому доводи сторони захисту щодо окремих висловлювань головуючої та характеру її процесуальної взаємодії зі стороною обвинувачення потребують змістовної оцінки не ізольовано, а у сукупності з іншими обставинами провадження.
У цьому аспекті окремої уваги заслуговують обставини, які вже фіксувалися експертами моніторингової місії IAC ISHR у межах спостереження за цим кримінальним провадженням: «експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть залишити поза увагою зафіксовану під час моніторингу тенденцію до поступового зростання недовіри сторони захисту до процесуальної ролі суду (див.: «Моніторинг кримінального провадження щодо Вовка Д. В., Євдокімова В. А., Гелюха І. М. та інших (від 23 липня 2026 року). Як засвідчили спостереження, необхідність регулярного уточнення судом окремих елементів обвинувальної позиції та активна процесуальна комунікація із прокурором дедалі частіше сприймаються стороною захисту як такі, що можуть виходити за межі звичайного здійснення судом своїх процесуальних повноважень» (див.: «Моніторинг кримінального провадження щодо Вовка Д. В., Євдокімова В. А., Гелюха І. М. та інших від 29 липня 2026 року»). У сукупності з доводами, озвученими під час розгляду заяв про відвід, зазначені обставини потребують особливо ретельної оцінки з погляду об’єктивної безсторонності суду та того, чи могли процесуальна поведінка й окремі висловлювання головуючої обґрунтовано створювати у стороннього спостерігача враження про можливу прихильність до однієї зі сторін.
З цього приводу варто наголосити, що при оцінці безсторонності значення має не лише фактична відсутність упередженості, а й те, чи забезпечує процесуальна поведінка суду достатні гарантії для виключення об’єктивно виправданих сумнівів у цьому питанні. Як зазначав ЄСПЛ, довіра до суду залежить також від зовнішнього сприйняття здійснення правосуддя учасниками провадження та громадськістю (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50), а «правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим», оскільки йдеться про довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості (Ismailaj and Others v. Albania, п. 34). Відтак зафіксовані обставини не є достатніми для констатації упередженості суду, однак їх сукупність має значення для оцінки того, чи могли вони сформувати об’єктивно виправдані сумніви щодо його безсторонності та вплинути на сприйняття суду як нейтрального арбітра.
Окремої уваги експертів моніторингової місії IAC ISHR потребує рішення суду продовжити розгляд заяв про відвід за відсутності одного із заявників, який, за повідомленням сторони захисту, був госпіталізований безпосередньо в день судового засідання. За таких обставин заявник був фактично позбавлений можливості особисто представити суду свою позицію та надати пояснення щодо обставин, які, на його переконання, обґрунтовували відвід головуючої судді. Посилання суду на фактичну аналогічність поданих заяв не усуває цієї проблеми. Кожна заява про відвід була подана окремим учасником провадження як самостійна процесуальна вимога, а тому оцінці підлягали не лише формально сформульовані підстави відводу, а й конкретні доводи та пояснення відповідного заявника. Особливого значення це набуває з огляду на характер заявленого питання — сумніви щодо безсторонності головуючої судді, які безпосередньо стосуються однієї з фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду.
Практика ЄСПЛ виходить із необхідності забезпечення стороні захисту реальної можливості належним чином організувати свій захист та представити суду всі аргументи, які вона вважає значущими для своєї позиції. У справі Galović v. Croatia Суд зазначив, що гарантія достатнього часу та можливостей для підготовки захисту передбачає можливість організувати його належним чином і без обмежень щодо представлення відповідних аргументів суду з метою вплинути на результат провадження (п. 81). Не менш важливим у цьому контексті є усталений підхід ЄСПЛ, відповідно до якого Конвенція гарантує права не теоретичні чи ілюзорні, а практичні та ефективні. Реалізація права на суд передбачає, що аргументи сторони мають бути фактично «вислухані», тобто належним чином розглянуті судом. Із цим безпосередньо пов’язані принципи змагальності та рівності сторін: кожній стороні має бути забезпечена розумна можливість представити свою позицію за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з іншою стороною (Đurić v. Serbia, пп. 69, 71).
За таких обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR констатують наявність обґрунтованих сумнівів щодо забезпечення заявнику реальної та ефективної можливості бути почутим судом. Подібність поданих заяв не означає тотожності позицій їхніх заявників: різні захисники, навіть представляючи інтереси одного обвинуваченого, можуть мати відмінну аргументацію, процесуальну позицію та власне обґрунтування заявлених вимог, тим більше у провадженні щодо кількох обвинувачених. Відтак розгляд самостійно поданої заяви за відсутності її заявника, який через раптову госпіталізацію не мав можливості особисто викласти свої доводи та просив відкласти розгляд, не може бути повною мірою компенсований позиціями інших учасників захисту. З огляду на наведені стандарти ЄСПЛ, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують обставини, які можуть створювати ризик для практичної та ефективної реалізації гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 ЄКПЛ.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на наявність ознак можливого порушення гарантій статті 6 ЄКПЛ, пов’язаних із недостатньою прозорістю та передбачуваністю процедури автоматизованого розподілу, а також із незабезпеченням одному із заявників реальної та ефективної можливості особисто обґрунтувати заявлений відвід. Відповідні ризики додатково посилюються тим, що неочевидність процедури визначення судді виникла саме під час розгляду заяв про відвід, зумовлених сумнівами сторони захисту щодо безсторонності суду, що в сукупності набуває особливого значення для гарантій «суду, встановленого законом» та справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції. Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
