12. 09. 2026
2 вересня 2026 року у Печерському районному суді міста Києва відбулось судове засідання у рамках справи № 757/23298/26 відносно бізнесмена Ошеровського Сергія Леонідовича, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України (вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах). У судовому засіданні брали участь обвинувачений (у режимі відеоконференції), його захисники, прокурор та головуюча суддя Литвинова І.В.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони обвинувачення про продовження строку застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На початку судового засідання обвинувачений повідомив, що утримується у Черкаському слідчому ізоляторі та, попри неодноразово висловлене бажання особисто брати участь у судових засіданнях, його безпосередня доставка до суду не забезпечується. Сторона захисту додатково звернула увагу на умови дистанційної участі обвинуваченого. За словами захисників, Ошеровський С.Л. не завжди достатньо добре розуміє українську мову, а якість відеозв’язку не в усіх випадках дозволяє йому належним чином сприймати перебіг судового розгляду. У подальшому сторона захисту заявила два клопотання про забезпечення особистої участі Ошеровського С.Л. у залі судового засідання під час розгляду клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою. Обґрунтовуючи відповідну позицію, захисники наголосили, що обвинувачений неодноразово заявляв про бажання бути безпосередньо присутнім у суді, а предметом розгляду є питання про подальше позбавлення його свободи.
Окремим аргументом захисту була необхідність забезпечення ефективної та конфіденційної комунікації обвинуваченого зі своїми адвокатами безпосередньо під час судового розгляду. За твердженням захисників, дистанційний формат участі ускладнює можливість оперативного отримання таких консультацій. Захист також звернув увагу на практику проведення судових засідань у цьому кримінальному провадженні. За його твердженням, на відповідному етапі переважна частина засідань стосується вирішення питань щодо застосованого запобіжного заходу, однак особиста участь Ошеровського С.Л. у жодному з них не забезпечувалася.
Прокурор заперечила проти задоволення клопотань захисту. На її думку, повторне порушення питання про особисту участь обвинуваченого спрямоване на затягування судового розгляду, тоді як дистанційний формат забезпечує достатню можливість для реалізації його процесуальних прав. Прокурор також послалася на те, що на початку засідання суд роз’яснив Ошеровському С.Л. його процесуальні права, а тому, на її переконання, підстав стверджувати про їх неналежне забезпечення немає.
Заслухавши позиції сторін, суд відмовив у задоволенні клопотань про забезпечення особистої участі обвинуваченого. Мотивуючи відповідне рішення, суд зазначив, що Ошеровський С.Л. бере участь у засіданні в режимі відеоконференції та має можливість чути перебіг судового розгляду, а його інтереси безпосередньо у залі суду представляють четверо захисників. Як додаткове обґрунтування суд послався на безпекову ситуацію у місті Києві, зокрема регулярні сигнали повітряної тривоги, зазначивши, що відповідні обставини також мають враховуватися при вирішенні питання щодо необхідності особистої доставки обвинуваченого до суду.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що особиста участь обвинуваченого у судовому розгляді є однією з ключових гарантій справедливого кримінального процесу, безпосередньо пов’язаною з можливістю розуміти перебіг провадження, ефективно реалізовувати право на захист та взаємодіяти із захисниками. Як зазначив ЄСПЛ у справі Hermi v. Italy (п. 59), право обвинуваченого брати участь у слуханні випливає з предмета і мети статті 6 Конвенції та є необхідною передумовою практичної реалізації низки гарантій, передбачених статтею 6 § 3.
Водночас дистанційна участь обвинуваченого сама по собі не є несумісною з Конвенцією. У справі Marcello Viola v. Italy (п. 67) ЄСПЛ наголосив, що використання відеоконференції має у кожному конкретному випадку переслідувати легітимну мету, а умови її проведення — відповідати вимогам належного здійснення права на захист. Відтак визначальним є не формальний факт підключення обвинуваченого до судового засідання, а те, чи забезпечує обраний формат його реальну та ефективну участь у провадженні. У цьому контексті суттєвого значення набувають безпосередньо зафіксовані спостерігачами IAC ISHR обставини. Під час судового засідання якість відеозв’язку не завжди забезпечувала належне сприйняття його перебігу, а обвинувачений неодноразово перепитував щодо змісту сказаного. Водночас Ошеровський С.Л. прямо висловлював бажання особисто брати участь у судових засіданнях, що виключає можливість розглядати дистанційний формат як наслідок його добровільної відмови від особистої участі. Відповідно до практики ЄСПЛ така відмова має бути встановлена однозначно та супроводжуватися гарантіями, співмірними зі значенням відповідного права (Khattab v. Belgium, п. 52).
Окремого значення набуває можливість конфіденційної комунікації обвинуваченого із захисниками безпосередньо під час судового розгляду. Практика ЄСПЛ щодо дистанційної участі передбачає, що використання відеозв’язку не повинно перешкоджати ефективному та конфіденційному спілкуванню із захисником. Зокрема, у Sakhnovskiy v. Russia [GC] Суд встановив порушення статті 6 у ситуації, коли організація дистанційної участі не забезпечила належної конфіденційної комунікації обвинуваченого з адвокатом.
Посилання суду на безпекову ситуацію у місті Києві є релевантним фактором при визначенні форми участі обвинуваченого. Водночас застосування такого обмеження потребує оцінки конкретних обставин та забезпечення належного балансу між вимогами безпеки і правом особи на ефективну участь у власному кримінальному провадженні. Особливого значення це набуває у ситуації, коли предметом судового розгляду є продовження тримання під вартою, а сам обвинувачений наполягає на особистій участі та під час дистанційного розгляду фактично демонструє труднощі зі сприйняттям його перебігу. Наявність у залі суду чотирьох захисників також не усуває необхідності оцінити ефективність участі самого обвинуваченого. Представництво адвокатами та здатність особи особисто розуміти перебіг розгляду, реагувати на нього і конфіденційно взаємодіяти із захистом становлять взаємопов’язані, але не взаємозамінні складові права на захист.
З огляду на сукупність зафіксованих обставин — неодноразово висловлене бажання Ошеровського С.Л. особисто брати участь у судових засіданнях, фактичні труднощі зі сприйняттям перебігу засідання в режимі відеоконференції та питання щодо можливості належної конфіденційної комунікації із захисниками — експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що умови дистанційної участі обвинуваченого мають ознаки невідповідності стандартам ефективної участі у кримінальному провадженні, сформованим у практиці ЄСПЛ. У співставних ситуаціях, коли дистанційний формат не забезпечував реальної та ефективної участі обвинуваченого і належної реалізації права на захист, ЄСПЛ констатував порушення гарантій статті 6 Конвенції.
У подальшому сторона захисту заявила низку клопотань, спрямованих на перевірку доказів, на які сторона обвинувачення посилалася при обґрунтуванні необхідності продовження запобіжного заходу. Зокрема, захист просив викликати та допитати двох свідків — працівників СБУ, які, за твердженням захисників, здійснювали оперативний супровід кримінального провадження, а їхні показання використовувалися стороною обвинувачення для обґрунтування процесуальних ризиків. Захист наголошував, що відсутність можливості поставити цим особам запитання не дозволяє належним чином перевірити джерело та достовірність відповідних відомостей. Додатково захисники посилалися на відповіді на адвокатські запити, згідно з якими відомості про перебування зазначених свідків у Печерському управлінні поліції у відповідний період не були відображені у журналі відвідувачів. На цій підставі захист ставив під сумнів достовірність окремих протоколів допиту та просив забезпечити безпосередній допит свідків.
Прокурор заперечила, вважаючи відповідні клопотання недоцільними на цій стадії та такими, що можуть бути спрямовані на затягування розгляду. Суд відмовив у їх задоволенні, зазначивши, що відповідні показання не мають визначального значення для вирішення питання про продовження запобіжного заходу, а інші аспекти підлягатимуть оцінці під час розгляду справи по суті.
Окремо сторона захисту просила дослідити вже долучені до клопотання прокурора докази, які, на її думку, могли поставити під сумнів подальшу необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Захист також посилався на тривалість провадження та ризик фактично автоматичного продовження запобіжного заходу без належного дослідження доказової бази. Суд залишив це клопотання також без задоволення, зазначивши, що детальне дослідження відповідних матеріалів має здійснюватися під час розгляду кримінального провадження по суті.
Крім того, захист заявив клопотання про долучення додаткових документів щодо належності повідомлення про підозру, строків досудового розслідування, обставин виїзду обвинуваченого до Ізраїлю, відсутності його ухилення від слідства та даних про перебування у розшуку. Також були подані матеріали щодо умов тримання в СІЗО, дотримання релігійних вимог до харчування, відомостей про потерпілу сторону та інших характеризуючих обставин. Прокурор проти їх долучення не заперечувала, після чого суд задовольнив відповідні клопотання та приєднав документи до матеріалів провадження.
У подальшому захист просив у повному обсязі дослідити висновок, який, на його переконання, має істотне значення для оцінки тверджень про застосування фізичного насильства. Обвинувачений заперечив факт такого насильства. При цьому захист звернув увагу, що у клопотанні сторони обвинувачення йшлося як про погрозу, так і про фактичне застосування насильства, тоді як суд зазначив, що ці поняття мають різний зміст. Прокурор заперечила проти клопотання, а суд відмовив у його задоволенні, вказавши, що повне дослідження висновку не є необхідним для вирішення питання про продовження запобіжного заходу.
Насамкінець сторона захисту заявила клопотання про дослідження додатків до клопотання прокурора, зокрема електронних носіїв із матеріалами НСРД. Захисники зазначали, що окремі записи, на які містяться посилання у протоколах, не були відкриті стороні захисту, а первинні носії відповідної інформації, за їх твердженням, відсутні. Прокурор заперечила, вважаючи такі клопотання способом затягування розгляду. Суд залишив їх без задоволення, зазначивши, що питання безпосереднього дослідження та оцінки відповідних доказів має вирішуватися під час розгляду кримінального провадження по суті.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що переважна частина клопотань сторони захисту була спрямована на перевірку конкретних матеріалів та обставин, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала необхідність подальшого тримання Ошеровського С.Л. під вартою. За таких умов визначальним є не те, чи підлягають відповідні докази повному дослідженню під час розгляду справи по суті, а те, чи має захист уже на стадії вирішення питання про позбавлення свободи реальну можливість оспорити відомості, які використовуються для обґрунтування такого обмеження. Стаття 5 § 4 ЄКПЛ вимагає, щоб судовий контроль за триманням під вартою був реальним та ефективним, а процедура — змагальною і такою, що забезпечує рівність сторін. Якщо певні матеріали мають істотне значення для обґрунтування подальшого позбавлення свободи, стороні захисту має бути забезпечена практична можливість перевірити їх достовірність та поставити під сумнів висновки, які сторона обвинувачення з них виводить.
З позиції об’єктивного спостерігача заявлені у цьому засіданні клопотання захисту не виглядали очевидно безпідставними або такими, що не стосувалися предмета розгляду. Як зазначають спостерігачі IACISHR, адвокати ставили конкретні питання щодо достовірності протоколів допиту осіб, відомості від яких використовувалися для обґрунтування процесуальних ризиків, просили дослідити матеріали, долучені самим прокурором до клопотання про продовження тримання під вартою, звертали увагу на розбіжності у твердженнях щодо застосування насильства та порушували питання щодо повноти і походження матеріалів НСРД. За таких обставин занепокоєння експертів моніторингової місії IAC ISHR викликає послідовний підхід, за якого клопотання, спрямовані на перевірку фактичної основи подальшого тримання особи під вартою, відхиляються з посиланням на можливість дослідження відповідних питань під час майбутнього розгляду справи по суті. У результаті виникає ситуація, коли певні відомості можуть використовуватися стороною обвинувачення для обґрунтування продовження позбавлення свободи вже зараз, тоді як можливість захисту ефективно перевірити та оспорити їх відкладається на наступну стадію провадження. Такий підхід має оцінюватися з урахуванням стандарту рівності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна мати розумну можливість представити свою позицію за умов, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом (UAB AmberCore DC and UAB Arcus Novus v. Lithuania, п. 107), а також гарантій практичної можливості належним чином підготувати та представити захист (F.S.M. v. Spain, пп. 55–57).
З огляду на характер заявлених клопотань, їх безпосередній зв’язок з обґрунтуванням подальшого тримання Ошеровського С.Л. під вартою та послідовну відмову у перевірці відповідних обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують ознаки можливого порушення гарантій ефективного судового контролю та рівності сторін, передбачених статтею 5 § 4 ЄКПЛ. Відповідні обставини також мають значення для оцінки загальної справедливості провадження у контексті статті 6 ЄКПЛ.
Після розгляду раніше заявлених клопотань суд перейшов до вирішення питання про продовження строку тримання Ошеровського С.Л. під вартою.
Обґрунтовуючи необхідність подальшого застосування запобіжного заходу, сторона обвинувачення посилалася на наявність обґрунтованої підозри, а також збереження ризиків переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, іншого перешкоджання кримінальному провадженню, продовження або вчинення іншого кримінального правопорушення. Як додаткове підтвердження ризику переховування прокурор зазначила перебування обвинуваченого у міжнародному розшуку на стадії досудового розслідування. З огляду на наведені обставини сторона обвинувачення просила продовжити строк тримання Ошеровського С.Л. під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Обвинувачений заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, зокрема, що на момент інкримінованих подій не перебував на території України та не був обізнаний з обставинами кримінального правопорушення, яке йому інкримінується.
Сторона захисту також заперечила проти подальшого тримання обвинуваченого під вартою, звернувши увагу насамперед на актуальність заявлених прокурором процесуальних ризиків. За твердженням захисників, нове клопотання фактично відтворює аргументацію, викладену у клопотанні про застосування тримання під вартою від 9 квітня 2026 року, та не містить нових обставин, які б підтверджували збереження або посилення відповідних ризиків. Захист наголосив, що досудове розслідування завершено, у зв’язку з чим окремі ризики, зокрема пов’язані з можливістю знищення матеріалів, на його переконання, втратили актуальність, тоді як інші ризики мають оцінюватися з урахуванням поточної стадії кримінального провадження. Окремо захист оспорював обґрунтованість ризику переховування. Адвокати зазначили, що тяжкість можливого покарання не може бути визначальним аргументом на користь подальшого тримання особи під вартою, та посилалися на зацікавленість самого обвинуваченого у якнайшвидшому розгляді кримінального провадження. Сторона захисту також заперечила твердження прокурора про перебування Ошеровського С.Л. у міжнародному розшуку.
Крім того, захисники окремо звернули увагу на наведене у письмовому клопотанні прокурора посилання на походження обвинуваченого з Донецької області, заперечуючи можливість використання цієї обставини як самостійного аргументу на підтвердження ризику переховування. Ризики незаконного впливу на потерпілого та свідків сторона захисту також вважала недостатньо обґрунтованими, зазначаючи, зокрема, що потерпілий, за наявною у захисників інформацією, перебуває за межами України. Окремий блок доводів захисту стосувався фактичної основи висунутого обвинувачення. Адвокати посилалися на можливі розбіжності між датами інкримінованих подій та відомостями, зафіксованими у висновку судово-медичного дослідження, а також зазначали, що встановлені тілесні ушкодження, за їх твердженням, не належать до категорії тяжких або особливо тяжких. Захист також звернув увагу на відсутність у формулюванні обвинувачення твердження про безпосереднє заподіяння Ошеровським С.Л. відповідних тілесних ушкоджень та поставив під сумнів достатність посилання на заяву потерпілого для підтвердження обставин інкримінованого кримінального правопорушення. Насамкінець сторона захисту наголосила, що прокурор, наполягаючи на подальшому застосуванні найбільш суворого запобіжного заходу, не навела окремого обґрунтування недостатності більш м’яких заходів для нейтралізації заявлених ризиків. У зв’язку з цим захисники просили суд відмовити у продовженні тримання під вартою або розглянути можливість застосування альтернативного запобіжного заходу, зокрема визначення застави.
Заслухавши позиції сторін, суд задовольнив клопотання сторони обвинувачення та продовжив строк тримання Ошеровського С.Л. під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не може ґрунтуватися виключно на формальному переліку процесуальних ризиків. Відповідні ризики мають бути конкретними, актуальними та індивідуалізованими щодо особи обвинуваченого, а сторона обвинувачення повинна наводити достатні фактичні підстави, які дозволяють оцінити реальність їх подальшого існування з урахуванням перебігу кримінального провадження, поведінки обвинуваченого та зміни процесуальної ситуації з плином часу.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що продовження тримання особи під вартою потребує не формального підтвердження раніше встановлених ризиків, а їх актуальної та індивідуалізованої оцінки на кожному наступному етапі провадження. Це набуває особливого значення зі збільшенням загальної тривалості позбавлення свободи, оскільки саме на державу покладається обов’язок переконливо довести збереження «релевантних і достатніх» підстав для подальшого тримання під вартою та неможливість забезпечити належну процесуальну поведінку менш суворими заходами (Siedlecka v. Poland, п. 88; Hysa v. Albania, п. 63; Buzadji v. the Republic of Moldova [GC], пп. 84, 87, 89–91, 102).
У цьому провадженні сторона захисту прямо поставила під сумнів актуальність заявлених прокурором ризиків, зазначивши, що клопотання про продовження тримання під вартою фактично відтворює аргументацію першого клопотання від 9 квітня 2026 року, попри завершення досудового розслідування та зміну процесуальної стадії. Під час судового засідання спостерігачі IAC ISHR також не зафіксували суттєво нових або додатково індивідуалізованих обставин, якими сторона обвинувачення пояснювала б збереження кожного із заявлених ризиків саме на поточному етапі провадження.
Такий підхід потребує особливо ретельної оцінки з огляду на практику ЄСПЛ, відповідно до якої абстрактні або гіпотетичні припущення не є достатніми для обґрунтування тривалого позбавлення свободи: ризики мають підтверджуватися конкретними фактами та особистими обставинами обвинуваченого (Vadym Melnyk v. Ukraine, п. 122; S.Z. v. Greece, п. 68; Boicenco v. Moldova, п. 142). З плином часу необхідність подальшого тримання під вартою потребує дедалі переконливішого обґрунтування, тоді як тяжкість обвинувачення та суворість можливого покарання не можуть самостійно виправдовувати його тривале продовження (Idalov v. Russia [GC], пп. 140–141, 144–145).
Особливе занепокоєння експертів моніторингової місії IAC ISHR викликає те, що відповідне питання розглядається у сукупності з іншими процесуальними обмеженнями, зафіксованими під час цього судового засідання. Сторона захисту намагалася перевірити матеріали та відомості, які використовуються прокурором для обґрунтування подальшого тримання під вартою, однак відповідні клопотання послідовно відхилялися з посиланням на можливість дослідження цих питань під час майбутнього розгляду справи по суті. Таким чином, матеріали можуть використовуватися для обґрунтування позбавлення свободи вже на поточній стадії, тоді як можливість захисту безпосередньо перевірити та ефективно оспорити їх відкладається на наступний етап провадження.
Одночасно Ошеровський С.Л., який наполягав на особистій участі у розгляді питання про подальше тримання під вартою, до суду доставлений не був. При цьому спостерігачі IAC ISHR безпосередньо фіксували труднощі дистанційної участі: якість відеозв’язку не завжди дозволяла належним чином сприймати перебіг засідання, а обвинувачений неодноразово перепитував щодо змісту сказаного. У сукупності з питанням щодо можливості конфіденційної комунікації із захисниками це ставить під сумнів не формальну присутність обвинуваченого, а практичну ефективність його участі у процедурі, результатом якої є подальше позбавлення його свободи.
Окремого значення набуває відсутність змістовного обґрунтування неможливості застосування менш суворого запобіжного заходу. ЄСПЛ послідовно вимагає від національних органів розглядати альтернативи триманню під вартою та наводити конкретні причини їх недостатності (Cviková v. Slovakia, пп. 67–70; Idalov v. Russia, п. 140). Відповідно, продовження найбільш суворого запобіжного заходу без індивідуалізованого аналізу можливості застосування альтернативи не відповідає самому характеру тримання під вартою як виняткового заходу.
У цьому контексті особливого значення набуває застереження ЄСПЛ щодо квазіавтоматичного продовження тримання під вартою. Повторення однакових підстав без їх актуальної перевірки з урахуванням розвитку провадження не відповідає динамічному характеру оцінки необхідності подальшого позбавлення свободи (Bigović v. Montenegro, пп. 203–205; Tase v. Romania, п. 40; Merabishvili v. Georgia [GC], пп. 222–223).
Таким чином, експерти моніторингової місії IAC ISHR оцінюють зафіксовані обставини у їх сукупності: сторона захисту обмежена у можливості безпосередньо перевірити матеріали, якими обґрунтовується подальше тримання під вартою; особиста участь Ошеровського С.Л. у відповідному розгляді не забезпечується, а дистанційний формат супроводжується фактичними труднощами; заявлені стороною обвинувачення ризики, за доводами захисту та спостереженнями місії, істотно не змінюються та не отримують належної актуалізації; водночас необхідність відмови від більш м’якого запобіжного заходу не отримує окремого переконливого обґрунтування.
З огляду на сукупність зазначених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують ознаки невідповідності процедури продовження тримання Ошеровського С.Л. під вартою гарантіям ефективного судового контролю та належного обґрунтування подальшого позбавлення свободи, передбаченим статтею 5 ЄКПЛ, а також гарантіям ефективної участі та права на захист у контексті статті 6 ЄКПЛ. Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
