11. 09. 2026
28 серпня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи № 991/7893/25 у кримінальному провадженні № 52024000000000217 відносно Филя С.В. та Залужного В.Б., обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У судовому засіданні взяли участь обвинувачені, їхній захисник, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання став допит обвинуваченого Залужного В.Б.
На початку допиту Залужний В.Б. надав пояснення щодо своєї освіти, професійного досвіду та обставин знайомства з Филем С. В. Зокрема, він повідомив, що у 1997 році здобув кваліфікацію оцінювача майна, майнових прав та нематеріальних активів і відтоді здійснював професійну діяльність у відповідній сфері. За його словами, на початку 2000-х років він працював найманим оцінювачем в одній із компаній, де в межах професійної діяльності познайомився з Филем С. В.
Обвинувачений повідомив, що у 2006 році спільно з Филем С. В. вони створили ТОВ «КОНСАЛТІНГОВА КОМПАНІЯ „ФОРЕКС“», а у 2012 році — ТОВ «БІНОМ-ГРУП». За його поясненнями, зазначені товариства мали різні напрями діяльності. ТОВ «БІНОМ-ГРУП» було створено для надання більш вузького спектра послуг, зокрема у сфері оцінки нерухомого майна та земельних ділянок, тоді як діяльність ТОВ «КОНСАЛТІНГОВА КОМПАНІЯ „ФОРЕКС“» охоплювала ширше коло об’єктів оцінки, серед яких обладнання, транспортні засоби, нематеріальні активи, корпоративні права та інше майно, за винятком земельних ділянок.
Окремо Залужний В.Б. виклав свою позицію щодо обставин досудового розслідування. За його твердженням, під час розслідування на нього здійснювався психологічний тиск з метою схилити до надання показань стосовно інших осіб. Такі дії обвинувачений пов’язував із тим, що, на його переконання, на відповідному етапі детективи НАБУ не мали достатньої доказової бази. Залужний В.Б. зазначив, що відмовився надавати запропоновані йому показання, оскільки вважав відповідну версію подій такою, що не відповідала фактичним обставинам. За його словами, у межах кримінального провадження щодо нього було проведено три обшуки, а протягом восьми місяців він перебував під вартою. Також Залужний В. Б. повідомив, що під час перебування в установі попереднього ув’язнення дізнався про початок іншого кримінального провадження, що він також пов’язував із здійсненням на нього психологічного тиску.
Надаючи пояснення щодо подій 17 серпня 2023 року, які мають значення для сформованого обвинувачення, Залужний В.Б. повідомив, що Филь С.В. розповів йому про потенційного замовника послуг з оцінки корпоративних прав товариства. У зв’язку з цим вони обговорювали загальні принципи та методику проведення такої оцінки, а також можливі строки виконання роботи. Водночас, за твердженням обвинуваченого, конкретних вихідних документів або даних щодо відповідного товариства від потенційного замовника на той момент отримано не було, а спілкування мало консультаційний характер. Обвинувачений також зазначив, що прізвища осіб, зокрема Похольчука Р. В., на той момент йому відомі не були. Він заперечив будь-яке втручання у виконання відповідної оцінки та повідомив, що не здійснював керівництва цим процесом і не контролював його перебіг.
За словами обвинуваченого, після певного періоду консультацій Филь С.В. повідомив потенційному замовнику, що подальше безоплатне консультування є недоцільним і, за наявності реального наміру замовити оцінку корпоративних прав, необхідно перейти до роботи з конкретними вихідними даними щодо відповідного товариства. Як підтвердження наміру скористатися послугами було запропоновано внести авансовий платіж або депозит, після чого потенційний замовник попросив надати реквізити для здійснення переказу. Залужний В.Б. повідомив, що після надання номера банківської картки на відповідний рахунок були зараховані кошти. Після їх отримання він перерахував половину суми Филю С.В. Такий розподіл обвинувачений пояснив тим, що вони володіли рівними частками у відповідному товаристві.
Обвинувачений наголосив, що не сприймав отримані та перераховані кошти як такі, що могли мати протиправне походження. За його поясненнями, характер платежу був для нього логічним і зрозумілим у контексті попереднього спілкування з потенційним клієнтом. Залужний В. Б. також зазначив, що кошти не приховувалися, усі операції здійснювалися через банківські установи, а рух коштів міг бути простежений за відповідними банківськими операціями.
Після завершення цієї частини пояснень до допиту обвинуваченого перейшла сторона обвинувачення.Прокурор поставив Залужному В. Б. низку запитань щодо здійснення ним оціночної діяльності, місцезнаходження товариств та організації робочого простору. Обвинувачений пояснив, що обидва товариства розташовані за однією адресою, при цьому він разом із Филем С.В. працював в окремому кабінеті, тоді як інші працівники перебували в іншому приміщенні. Відповідаючи на запитання щодо можливих випадків впливу на оцінювачів під час здійснення ними професійної діяльності, Залужний В.Б. повідомив, що про такі обставини йому не відомо.
Щодо листування, яке досліджувалося під час допиту Филя С.В., сторона обвинувачення запитала Залужного В.Б. про можливі факти тиску. Обвинувачений зазначив, що був присутній під час допиту Филя С. В., однак стосовно змісту відповідного листування може висловити лише власні припущення чи оціночні судження, оскільки безпосередньо відповідні обставини йому не відомі.
Прокурор також з’ясовував, чи був Залужний В.Б. безпосереднім свідком розмов між Филем С.В. та іншими особами, зокрема Похольчуком Р.В., враховуючи, що обидва обвинувачені працювали в одному кабінеті. Залужний В.Б. пояснив, що не може надати однозначної відповіді на це питання: Филь С.В. часто спілкувався телефоном, однак він не приділяв уваги змісту розмов, які безпосередньо його не стосувалися. Окремий блок запитань сторони обвинувачення стосувався обізнаності Залужного В.Б. щодо походження та призначення коштів, зарахованих на його банківську картку. Обвинувачений пояснив, що знав про попереднє спілкування Филя С.В. з потенційним клієнтом та очікуване надходження платежу у зв’язку з можливим замовленням послуг. Після зарахування коштів він, за його словами, уточнив у Филя С.В., чи надійшов платіж саме від відповідного потенційного замовника, та отримав ствердну відповідь. Таким чином, обвинувачений пов’язував свою обізнаність щодо призначення платежу з попереднім обговоренням можливого замовлення та очікуванням відповідного авансового платежу.
У зв’язку з оголошенням повітряної тривоги у місті Києві судове засідання було завершено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що викладені Залужним В. Б. твердження про можливі спроби схилити його до укладення угоди зі стороною обвинувачення та надання показань щодо інших осіб потребують належної перевірки й оцінки національним судом. При цьому саме по собі пропонування особі передбачених кримінальним процесуальним законодавством форм співпраці з органами обвинувачення не свідчить про порушення конвенційних гарантій. Вирішальне значення мають конкретні обставини, за яких така пропозиція висловлювалася, характер взаємодії з правоохоронними органами та наявність у особи реальної можливості вільно визначити власну процесуальну позицію. Будь-яка відмова від процесуальних гарантій у межах такої процедури має бути добровільною, усвідомленою та однозначною, а відповідне рішення — прийматися без примусу чи інших форм неналежного впливу. Додаткового значення у цьому контексті набуває те, що інший обвинувачений у цьому кримінальному провадженні — Филь С. В. — раніше також повідомляв про, на його переконання, спроби правоохоронних органів схилити його до процесуальної співпраці шляхом здійснення тиску (див. Моніторинг кримінального провадження Филя С. В. та Залужного В. Б. від 7 серпня 2026 року). Збіг позицій двох обвинувачених об’єктивно посилює необхідність їх належної та всебічної перевірки. З огляду на це подальша оцінка таких обставин, на переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, має здійснюватися з урахуванням конвенційних вимог щодо добровільності процесуальної поведінки особи та недопустимості отримання показань або згоди на співпрацю внаслідок примусу чи тиску. Практика ЄСПЛ у цьому аспекті дозволяє розмежувати допустимі форми процесуальної співпраці та ситуації, за яких волевиявлення особи може бути поставлене під сумнів через характер застосованого до неї впливу.
Практика ЄСПЛ допускає використання у кримінальному провадженні угод та інших форм процесуальної співпраці, однак пов’язує їх сумісність із гарантіями статті 6 Конвенції з добровільністю та усвідомленістю відповідного волевиявлення. У справі Natsvlishvili and Togonidze v. Georgia (п. 92) Суд визначив дві принципові умови: рішення про укладення угоди має прийматися з повним усвідомленням фактичних обставин і правових наслідків та бути дійсно добровільним, а зміст угоди і справедливість процедури її укладення мають підлягати достатньому судовому контролю. Вимога усвідомленості відмови від процесуальних гарантій була також підтверджена у V.C.L. and A.N. v. the United Kingdom (пп. 201–202), де ЄСПЛ не визнав визнання вини належною відмовою від гарантій статті 6 саме через відсутність повного усвідомлення обставин, які мали істотне значення для кримінальної відповідальності особи.
Додатково експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що в межах цього кримінального провадження колишній співобвинувачений Похольчук Р.В. уклав угоду про визнання винуватості, після чого був допитаний як свідок сторони обвинувачення. Під час такого допиту його показання мали суттєво викривальний характер щодо обвинувачених Филя С. В. та Залужного В. Б., при цьому сам Похольчук Р.В. зазначав, що показання, надані ним раніше у статусі обвинуваченого на попередніх стадіях кримінального провадження, не відповідали дійсності (див. Моніторинг кримінального провадження Филя С. В. та Залужного В. Б. від 23 червня та 3 липня 2026 року). За таких обставин твердження Филя С. В. та Залужного В. Б. про можливий психологічний тиск з боку правоохоронних органів набувають додаткового значення та обумовлюють необхідність особливо ретельної перевірки національним судом як обставин зміни процесуальної позиції Похольчука Р. В., так і послідовності, достовірності та доказового значення його показань у контексті всієї сукупності матеріалів справи. Особливої уваги потребує й питання про те, якою мірою укладення угоди та зміна процесуального статусу могли вплинути на зміст і характер його подальших показань.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на усталену практику ЄСПЛ, відповідно до якоїу разі якщо показання такого свідка становлять істотний елемент версії обвинувачення, їх оцінка має здійснюватися з підвищеною обережністю та у зіставленні з незалежними доказами, здатними підтвердити або спростувати повідомлені ним обставини. З приводу цього Суд неодноразово наголошував, що коли показання свідка або співобвинуваченого можуть мати вирішальне значення для доведення обвинувачення чи істотно впливати на результат кримінального провадження, до їх оцінки повинні застосовуватися підвищені гарантії справедливого судового розгляду, передбачені статтею 6 §§ 1 та 3 (d) Конвенції (Engels v. Belgium, п. 40). Варто також додати, що у випадках наявності суперечливих або сумнівних свідчень, зокрема з боку осіб, безпосередньо пов’язаних із подіями чи структурами, що фігурують у справі, принцип in dubio pro reo набуває особливого значення як обов’язкова складова презумпції невинуватості, закріпленої у статті 6 § 2 Конвенції (Telfner v. Austria, п. 15). Тягар доведення вини залишається на стороні обвинувачення, а будь-які обґрунтовані сумніви щодо доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого
Додатково варто зазначити, що викладені обома обвинуваченими твердження про можливий неправомірний тиск з боку правоохоронних органів можуть мати значення і для оцінки загальної справедливості кримінального провадження у розумінні статті 6 ЄКПЛ. У цьому аспекті важливо встановити не лише фактичні обставини й характер стверджуваного впливу, а й те, чи міг він позначитися на здатності обвинувачених самостійно визначати свою процесуальну позицію, реалізовувати право на захист та брати участь у провадженні на умовах, які забезпечують належний процесуальний баланс. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що принцип рівності сторін вимагає, щоб кожна сторона мала розумну можливість представити свою позицію за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 51). Відповідно, наведений підхід набуває значення у цій справі настільки, наскільки стверджуваний тиск міг фактично звузити процесуальну автономію обвинувачених або поставити їх у менш сприятливе становище під час формування та представлення власної позиції. Саме тому відповідні твердження потребують належної перевірки національним судом у контексті всієї сукупності обставин провадження та їх можливого впливу на реалізацію права на захист.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що зафіксовані у межах цього кримінального провадження обставини мають ознаки порушення гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 ЄКПЛ. У зв’язку з цим справа рекомендується до подальшого моніторингу.
