11. 09. 2026
24 серпня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи 991/10659/26 відносно колишнього заступника керівника Офісу Президента України Мудрої Ірини Романівни, яка підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 255, ст. 191, ст. 206-2, ст. 209, ст. 358, ст. 361 КК України (участь у злочинній організації, заволодіння та розтрата майна, протиправне заволодіння майном підприємства, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, підроблення та використання підроблених документів, несанкціоноване втручання в роботу інформаційних систем). У судовому засіданні брали участь підозрювана, її захисники та прокурор. Розгляд справи здійснював слідчий суддя Строгий І.Л. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони обвинувачення про застосування до Мудрої І. Р. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор послався на ризики переховування, незаконного впливу на інших осіб, знищення або спотворення речей і документів, іншого перешкоджання кримінальному провадженню та вчинення нового кримінального правопорушення. Ризик переховування сторона обвинувачення пов’язувала, зокрема, з майновим станом підозрюваної та наявністю у неї певних зв’язків. На підтвердження цього прокурор посилався на зафіксовані телефонні розмови, у яких, за його словами, обговорювалися зв’язки у Державній прикордонній службі України та можливості перетину державного кордону.
Щодо ризику незаконного впливу прокурор також посилався на телефонні розмови, які, за позицією обвинувачення, могли стосуватися впливу на інших осіб, у тому числі експертів. Ризик знищення або спотворення доказів обґрунтовувався розмовами про видалення переписок у месенджерах та можливе приховування речей і документів. Окремі записи, за оцінкою прокурора, могли також свідчити про можливість впливу на судову практику.
У подальшому сторона захисту заявила низку клопотань. Зокрема, адвокати просили витребувати постанову про визначення підслідності, зазначаючи, що інкриміноване Мудрій І. Р. кримінальне правопорушення, передбачене статтею 255 КК України, на їхню думку, саме по собі не належить до підслідності НАБУ. Прокурор заперечив, зазначивши, що відповідне процесуальне рішення було ухвалене прокурорами САП і порушень у визначенні підслідності, на його переконання, немає.
Захист також просив витребувати посадові інструкції та інші документи, що визначали службові повноваження Мудрої І. Р., на які сторона обвинувачення посилалася у контексті можливого зловживання службовим становищем. Прокурор зазначив, що наявність або відсутність таких документів, на його думку, не впливає на можливість вчинення інкримінованих правопорушень.
Окремо сторона захисту просила витребувати повні записи НСРД, наголошуючи, що дослідження лише окремих фрагментів телефонних розмов не дозволяє повною мірою встановити їх контекст та інтонації учасників. Прокурор заперечив, вважаючи таке клопотання способом затягування розгляду та позапроцесуальним способом отримання повного масиву матеріалів НСРД. Він також зазначив, що на відповідній стадії провадження такі матеріали можуть бути надані захисту у встановленому законом порядку.
Крім того, захист просив допитати свідка для надання характеризуючих відомостей щодо підозрюваної.
Суд відмовив у витребуванні документів та повних матеріалів НСРД, зазначивши, зокрема, що сторона обвинувачення самостійно визначає обсяг доказів, необхідних для обґрунтування своєї позиції. Клопотання про допит свідка було задоволено частково — у межах питань, що стосувалися характеристики Мудрої І. Р.
У подальшому суд перейшов до допиту свідка. Допитаний свідок повідомив, що познайомився з підозрюваною під час роботи в Міністерстві юстиції України у 2024 році та співпрацював із нею, зокрема, у межах роботи над створенням Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України. На підставі власного досвіду спілкування з Мудрою І. Р. він зазначив, що не вважає її схильною до переховування.
Заперечуючи проти застосування тримання під вартою, сторона захисту зазначила, що прокурор не довів неможливості запобігти заявленим ризикам шляхом застосування більш м’якого запобіжного заходу, а сама підозра, на переконання адвокатів, не є достатньо обґрунтованою.
Окремо захист поставив під сумнів спосіб використання матеріалів НСРД, стверджуючи, що прокурор посилається на окремі фрагменти без урахування їх повного контексту. За позицією адвокатів, частина записів безпосередньо не стосується Мудрої І. Р., а окремі висловлювання могли бути неправильно інтерпретовані. Зокрема, фразу про «контроль корупції» захист пов’язував із протидією корупції та розвитком антикорупційних інституцій, тоді як висловлювання про необхідність «очолити корупцію», за твердженням адвокатів, належало іншій особі.
Захист також зазначив, що характер спілкування Мудрої І. Р. з Микитасем М. В., на його переконання, свідчив про емоційний та маніпулятивний вплив з боку останнього. Щодо тверджень про можливе отримання підозрюваною 4 млн доларів США адвокати зазначили, що Мудра І. Р. заперечує факт отримання таких коштів, а відповідна версія, за позицією захисту, переважно ґрунтується на твердженнях Микитася М. В. Підозрювана також заперечила надання вказівок щодо підроблення документів, втручання у державні реєстри чи сприяння протиправному заволодінню підприємствами.
Заперечуючи ризик переховування, захист наголосив, що закордонні поїздки Мудрої І. Р. були пов’язані з професійною діяльністю, а після того, як їй стало відомо про розслідування, вона не намагалася залишити Україну чи переховуватися та самостійно з’являлася до суду. За словами підозрюваної, під час обшуків вона не перешкоджала діям детективів, надала доступ до приміщень та не намагалася приховати або знищити речі чи документи. Захист також звернув увагу на її сімейні обставини, зокрема наявність неповнолітнього сина та матері, яка, за твердженням адвокатів, не може повною мірою забезпечувати догляд за ним.
Наприкінці розгляду Мудра І. Р. повідомила про готовність здати документи для виїзду за кордон, носити електронний засіб контролю та внести заставу у розмірі, співмірному з її майновим станом і розмірами застав інших фігурантів провадження.
За результатами розгляду суд застосував до Мудрої І. Р. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із визначенням альтернативи у вигляді застави в розмірі 20 млн грн.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на окремі процесуальні питання, які можуть мати істотне значення для оцінки наявності потенційних ризиків порушення гарантій, передбачених ЄКПЛ.
Щодо обґрунтованості досудового тримання під вартою варто наголосити, що застосування найбільш суворого запобіжного заходу вимагає особливо ретельної оцінки достатності та обґрунтованості підозри, оскільки саме вона є вихідною процесуальною передумовою для законності подальшого обмеження права особи на свободу. Обґрунтована підозра не може ґрунтуватися на припущеннях, фрагментарному сприйнятті доказів або неперевірених твердженнях, а має спиратися на сукупність належних, достатніх і взаємоузгоджених фактичних даних, здатних переконати об’єктивного стороннього спостерігача у наявності достатнього фактичного підґрунтя для кримінального переслідування та застосування відповідного процесуального примусу.
У цьому контексті доводи сторони захисту щодо можливого вибіркового використання стороною обвинувачення матеріалів НСРД, а також можливої неправильної інтерпретації окремих висловлювань потребують ретельної, змістовної та мотивованої перевірки національним судом з урахуванням презумпції невинуватості. Відтак саме якість, послідовність і переконливість фактичного обґрунтування підозри мають визначальне значення для оцінки допустимості та пропорційності подальшого застосування тримання під вартою. Якщо відповідні матеріали використовуються або можуть використовуватися для обґрунтування необхідності застосування запобіжного заходу, відсутність у сторони захисту належного доступу до них може створювати ризики для ефективної реалізації права на захист у розумінні статті 6 ЄКПЛ. За таких умов захист має бути забезпечений реальною можливістю перевірити зміст, походження та доказове значення відповідних матеріалів, а також сформулювати й представити суду власні заперечення щодо їх використання.
Крім того, обмеження доступу до матеріалів, які мають істотне значення для обгрунтування запобіжного заходу, може створювати додаткові ризики у контексті дотримання гарантій ЄКПЛ, зокрема щодо достатності та належності доказової основи, на якій грунтується необхідність застосування саме обраного заходу процесуального примусу.
У цьому контексті особливого значення набуває й перевірка обґрунтованості підозри як первинної та необхідної передумови для подальшого застосування запобіжного заходу.
Практика Європейського суду з прав людини послідовно підкреслює, що обвинувачення повинне довести вину особи «поза розумним сумнівом», а доказування має ґрунтуватися на достовірних, чітких та переконливих доказах (Episcopo and Bassani v. Italy, п. 121). У справі SA-Capital Oy v. Finland (п. 107) Суд підкреслив, що тягар доведення лежить на державі, а будь-які сумніви щодо джерела або способу отримання доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Додатково цей підхід був підтверджений у справі B.T. and B.K.Cs. v. Hungary (п. 107), де Суд зауважив, що доказ може випливати з набору достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростовних презумпцій факту. Хоча на стадії застосування запобіжного заходу мова не йде про остаточне встановлення вини, проте втручання у права особи вже на цьому етапі повинно бути обґрунтованим достатньою сукупністю перевірених фактів, а не лише формальним посиланням на матеріали досудового розслідування.
Окремої уваги потребують доводи сторони захисту щодо можливого маніпулятивного та емоційного впливу з боку Микитася М. В. на підозрювану. Якщо відповідні дії мали істотне значення для формування поведінки Мудрої І. Р. та безпосередньо пов’язуються стороною обвинувачення з інкримінованими їй діями, національному суду доцільно надати цим обставинам самостійну та мотивовану оцінку, зокрема встановити характер, інтенсивність і фактичний вплив такого спілкування на її волевиявлення та подальшу поведінку. Водночас питання про можливу провокацію може набувати самостійного юридичного значення лише за умови встановлення зв’язку відповідної поведінки Микитася М. В. з діяльністю правоохоронних органів або здійснення ним дій під їхнім контролем чи за їхньою участю. За відсутності таких обставин предметом судової оцінки насамперед має залишатися те, чи міг стверджуваний вплив Микитася М. В. позначитися на змісті та характері дій підозрюваної і, відповідно, на правильності їх кримінально-правової та доказової оцінки.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що використання оперативних методів є допустимим лише за умови дотримання чітких процесуальних гарантій, тоді як докази, отримані внаслідок підбурювання, несумісні з вимогами Конвенції (Yakhymovych v. Ukraine, пп. 29–31). За наявності тверджень про провокацію саме на стороні обвинувачення лежить обов’язок довести її відсутність, а національні суди повинні здійснювати активну, всебічну та самостійну перевірку відповідних доводів (Ramanauskas v. Lithuania, пп. 55–57; Bannikova v. Russia, пп. 54–57). У разі встановлення ознак провокації суд має оцінити вплив отриманих доказів на загальну справедливість провадження (Vanyan v. Russia, пп. 46–49).
Щодо існування ризиків для застосування тримання під вартою варто наголосити, що застосування найбільш суворого запобіжного заходу має ґрунтуватися на належно встановлених і достатньо обґрунтованих процесуальних ризиках та не може зводитися до їх формального переліку або абстрактного посилання на передбачені законом підстави. Як зафіксували спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR, у межах цього судового засідання сторона обвинувачення пов’язувала заявлені ризики з конкретними фактичними обставинами, які, за її версією, підтверджували їх наявність. За таких умов подальшого значення набуватиме не лише первинна обґрунтованість відповідних ризиків, а й збереження їх актуальності з плином часу, а також те, чи залишатиметься застосований запобіжний захід необхідним і пропорційним з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що ризики, на які посилаються органи влади, повинні бути належним чином обґрунтовані, а відповідні міркування не можуть бути абстрактними, загальними чи стереотипними. Зокрема, ризик незаконного впливу на свідків повинен ґрунтуватися на конкретних фактичних даних, а не на припущеннях. Суд також має враховувати, що відповідно до статті 5 § 3 Конвенції, за можливості забезпечення належної процесуальної поведінки за допомогою альтернативних заходів, подальше тримання під вартою потребує особливо переконливої мотивації (Radonjić and Romić v. Serbia, пп. 64–67, 70).
Щодо визначеного розміру альтернативної застави експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що визначений судом розмір застави має становити реальну альтернативу триманню під вартою, ґрунтуватися на конкретних і належно встановлених обставинах справи та враховувати фактичний майновий стан особи. Застава повинна бути достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної, однак водночас не набувати характеру фактично недосяжної фінансової умови, оскільки у такому випадку її альтернативна функція значною мірою втрачається.
Окремої уваги потребує підхід до визначення розміру застави з урахуванням суми коштів, які, за версією сторони обвинувачення, могли бути пов’язані з інкримінованими підозрюваній діями. Під час судового засідання сторона обвинувачення, зокрема, посилалася на ймовірне отримання підозрюваною 4 млн доларів США, характеризуючи відповідні кошти як такі, що були здобуті злочинним шляхом. Водночас на цій стадії кримінального провадження такі обставини становлять елемент версії обвинувачення та не можуть автоматично розглядатися як встановлений судом факт, а тому їх використання при визначенні розміру застави потребує належного фактичного обґрунтування та співвіднесення з іншими індивідуальними обставинами, зокрема реальним майновим станом підозрюваної. На цьому етапі кримінального провадження такі обставини становлять елемент версії обвинувачення та не можуть автоматично прирівнюватися до встановленого судом факту. Крім того, теоретичні припущення щодо можливих незадекларованих доходів без належного доказового підтвердження не можуть розглядатися як самостійна і достатня підстава для посилення фінансового тиску в межах запобіжного заходу. Відтак передбачуваний розмір можливих неправомірно отриманих коштів не повинен сам по собі бути визначальним критерієм для встановлення застави без належного співвіднесення з іншими обставинами, зокрема майновим станом підозрюваної та характером встановлених процесуальних ризиків.
Крім того, у межах цього кримінального провадження було визначено розмір застави, який істотно перевищує передбачені КПК України стандартні межі для відповідної категорії проваджень. За таких умов особливого значення набуває належне обґрунтування судом винятковості такого рішення, причин відступу від установлених законодавством орієнтирів та співмірності визначеної суми конкретним обставинам справи. За відсутності достатньої індивідуалізованої мотивації можуть виникати обґрунтовані сумніви щодо реальної доступності застави та її відповідності принципам необхідності й пропорційності.
Європейський суд з прав людини наголошує, що визначення застави має бути результатом такої ж ретельної та індивідуалізованої оцінки, як і рішення про тримання під вартою, а її розмір повинен відповідати принципам необхідності, пропорційності та реальної досяжності (Mangouras v. Spain, пп. 78, 80; Bojilov v. Bulgaria, п. 60). Суд прямо підкреслює, що застава не повинна мати карального характеру і не може встановлюватися у розмірі, який фактично унеможливлює звільнення особи або перетворює її на приховану альтернативу триманню під вартою. Її єдина легітимна мета — гарантувати явку особи та належну процесуальну поведінку, забезпечуючи справедливий баланс між інтересами правосуддя та правами людини.
У контексті заявлених стороною захисту клопотань варто зазначити, що звернення щодо перевірки належності визначення підсудності, дослідження повного обсягу окремих матеріалів НСРД, допиту свідка, а також витребування документів, які можуть мати значення для перевірки версії сторони обвинувачення, становлять передбачені кримінальним процесуальним законодавством засоби реалізації права на захист. Сам по собі факт заявлення таких клопотань не може автоматично розцінюватися як прояв затягування судового розгляду. Важливо, щоб кожне з них отримувало належну, предметну та мотивовану оцінку національного суду з урахуванням його змісту, процесуальної мети та потенційного значення для забезпечення стороні захисту реальної можливості повноцінно сформувати й представити свою процесуальну позицію.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що принцип рівності сторін вимагає, щоб кожна сторона мала розумну можливість представити свою позицію за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 51).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на наявність потенційних ризиків у контексті визначення винятково високого розміру застави та його відповідності гарантіям, передбаченим пунктом 3 статті 5 ЄКПЛ а також у контексті ненадання захисту доступу до матеріалів НСРД за допомогою яких обвинувачення обгрунтовує свою версію необхідності застосування запобіжного заходу. Подальшої оцінки потребуватиме те, чи зберігатимуть заявлені стороною обвинувачення процесуальні ризики свою актуальність у ході кримінального провадження, чи залишатиметься застосований запобіжний захід необхідним і пропорційним, а також чи є визначений розмір застави належно обґрунтованим, індивідуалізованим та реально доступним з огляду на майновий стан підозрюваної. З урахуванням наведених обставин, а також необхідності подальшої оцінки загальної справедливості кримінального провадження, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
