07. 08. 2026
27 липня 2026 року у Шевченківському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/350/22 (кримінальне провадження №42020101060000157) щодо Газієва Н.Х., Газієва А.Х. та Друкованого О.М., яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України (створення, керівництво злочинною спільнотою або організацією, а також участь уній). У судовому засіданні брали участь обвинувачені (один з них у режимі відеоконференції), їхні захисники, прокурор, розгляд здійснювала колегія суддів у складі: головуючий суддя – Глянь О.С., судді – Міхєєва І.М. та Бугіль В.В.
Основним предметом судового засідання став розгляд клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання обвинуваченого Газієва Н. Х. під вартою, а також клопотання сторони захисту про повернення застави заставодавиці.
На початку засідання головуючий суддя повідомив про надходження від захисника Друкованого О. М. клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю взяти участь у судовому засіданні. Суд зазначив, що під час цього засідання розглядатимуться виключно невідкладні процесуальні питання, зокрема клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання Газієва Н. Х. під вартою. З огляду на це суд ухвалив продовжити розгляд відповідних клопотань.
Щодо відсутності захисника обвинуваченого Друкованого О. М. експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право обвинуваченого на ефективну правничу допомогу є однією з фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 ЄКПЛ. У цьому контексті істотне значення має те, що під час відповідного судового засідання розглядалося питання про продовження строку тримання під вартою іншого обвинуваченого в цьому кримінальному провадженні.
Сам по собі розгляд такого клопотання за відсутності захисника одного зі співобвинувачених не свідчить про порушення права на захист, якщо досліджувані обставини стосувалися виключно іншої особи та не могли вплинути на правове становище підзахисного Друкованого О. М. Водночас участь цього захисника могла б забезпечити можливість оцінити, чи стосуються подані матеріали або висловлені сторонами доводи його підзахисного, а за потреби — надати відповідні пояснення, заявити заперечення та сформулювати власну процесуальну позицію. У цьому аспекті заслуговує на увагу практика ЄСПЛ, відповідно до якої право обвинуваченого на ефективний захист адвокатом є однією з ключових складових справедливого судового розгляду, а гарантії статті 6 § 3 (с) Конвенції повинні забезпечуватися не формально, а практично та ефективно (Opalenko v. Ukraine, п. 26).
Надалі суд перейшов до розгляду клопотання сторони обвинувачення. Як вбачається із загальнодоступних судових рішень у відповідних справах, обвинувачений перебуває під вартою щонайменше з 2020 року, тобто близько шести років. Обґрунтовуючи необхідність продовження строку тримання під вартою, прокурор послався на подальше існування ризиків переховування обвинуваченого, вчинення ним інших кримінальних правопорушень, а також незаконно впливати на потерпілих, інших обвинувачених, експертів та свідків у даному кримінальному провадженні.
Сторона захисту заперечила проти задоволення клопотання, звернувши увагу на тривалість перебування Газієва Н. Х. під вартою. Захисники також зазначили, що стосовно обвинуваченого здійснюється чотири кримінальні провадження, а в одному з них, яке перебуває на розгляді Київського апеляційного суду, до нього вже застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативи у вигляді застави. За твердженням сторони захисту, цей запобіжний захід діятиме до ухвалення судового рішення у відповідному провадженні.
На думку захисників, продовження тримання Газієва Н. Х. під вартою також у межах цього кримінального провадження є недоцільним, оскільки його належна процесуальна поведінка вже забезпечується запобіжним заходом, застосованим в іншій справі. Захист стверджував, що фактичне перебування обвинуваченого під вартою унеможливлює його переховування від суду та істотно обмежує можливість реалізації інших заявлених прокурором ризиків, а тому наведені стороною обвинувачення підстави потребують додаткового обґрунтування.
Крім того, сторона захисту висловила припущення щодо зниження процесуальної зацікавленості сторони обвинувачення у подальшому розгляді цього кримінального провадження. На обґрунтування такої позиції захисники зазначили, що раніше участь у судових засіданнях брали прокурори Офісу Генерального прокурора, тоді як останнім часом публічне обвинувачення підтримують прокурори районної прокуратури. За результатами розгляду клопотання сторона захисту просила відмовити у продовженні строку тримання Газієва Н. Х. під вартою в межах цього кримінального провадження.
Крім того, сторона захисту заявила клопотання про повернення заставодавиці коштів, внесених як застава в інтересах Газієва Н. Х. Захисники зазначили, що обвинувачений фактично не може реалізувати передбачену заставою можливість звільнення з-під варти, оскільки в межах іншого кримінального провадження, яке перебуває на розгляді Київського апеляційного суду, до нього застосовано тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу. За твердженням захисту, за таких обставин внесена в цьому провадженні застава фактично не може забезпечити звільнення Газієва Н. Х., тоді як заставодавиця позбавлена можливості розпоряджатися відповідними коштами.
Заслухавши позиції учасників провадження, суд задовольнив клопотання сторони обвинувачення, продовжив строк тримання Газієва Н. Х. під вартою та одночасно визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 998 400 гривень.
Розгляд клопотання сторони захисту про повернення застави суд відклав. Стороні захисту було запропоновано долучити матеріали, які підтверджують подальше тримання Газієва Н. Х. у слідчому ізоляторі, незважаючи на внесення застави в повному обсязі.
У зв’язку із закінченням процесуальних питань, визначених для розгляду, суд оголосив про завершення судового засідання.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу, що, за інформацією з відкритих джерел та доводами сторони захисту, обвинувачений перебуває під вартою вже близько шести років. Водночас у межах цього кримінального провадження судом було визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, яку, за твердженням захисту, внесено в повному обсязі. Попри це обвинувачений продовжує перебувати під вартою у зв’язку із застосуванням до нього безальтернативного запобіжного заходу в іншому кримінальному провадженні.
За таких обставин можуть виникати обґрунтовані питання щодо реального, а не суто формального характеру визначеної судом альтернативи триманню під вартою. Особливого значення набуває також тривалість позбавлення свободи, оскільки з плином часу обов’язок сторони обвинувачення наводити актуальні, конкретні та індивідуалізовані підстави для подальшого тримання особи під вартою посилюється.
Водночас, як було зафіксовано спостерігачами моніторингової місії IAC ISHR, прокурор посилався на існування трьох процесуальних ризиків, однак їх обґрунтування під час судового засідання мало переважно загальний характер і фактично обмежувалося їх перерахуванням, без належної та видимої оцінки актуальності кожного з них з урахуванням тривалості тримання під вартою й індивідуальних обставин обвинуваченого. За таких умов можуть виникати ознаки формального або автоматичного продовження запобіжного заходу без належної перевірки того, чи зберігаються відповідні ризики та чи можуть вони бути нейтралізовані менш обтяжливими заходами.
Окремої уваги потребує й те, що суд запропонував стороні захисту додатково підтвердити факт перебування обвинуваченого під вартою, хоча останній брав участь у засіданні в режимі відеоконференції безпосередньо з установи попереднього ув’язнення. Сукупність зазначених обставин може свідчити про необхідність більш змістовної судової оцінки не лише формальної наявності альтернативи триманню під вартою, а й її практичної ефективності в конкретній ситуації.
Варто наголосити, що за умов настільки тривалого тримання під вартою — протягом шести років — кожне наступне рішення про його продовження має ґрунтуватися на актуальній, індивідуалізованій та особливо ретельній оцінці необхідності подальшого позбавлення особи свободи. Такий підхід повністю відповідає практиці ЄСПЛ, який у справах Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79) та Bluks Savickis v. Latvia (пп. 35–36) наголосив, що подальше тримання під вартою може бути виправдане лише за наявності конкретних і належно підтверджених підстав, тоді як абстрактні чи стереотипні посилання на ризики не відповідають вимогам статті 5 Конвенції. Саме тому посилання сторони обвинувачення на незмінність ризиків протягом тривалого часу потребують підтвердження новими фактичними обставинами, а не лише відтворення аргументів, які вже оцінювалися судом. У цьому контексті особливого значення набуває і те, що один із раніше заявлених ризиків уже був визнаний судом відсутнім. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, така обставина об’єктивно вимагає повторної оцінки інших підстав для подальшого тримання під вартою. Саме на національні суди покладається обов’язок щоразу перевіряти, чи залишаються ризики актуальними, а не покладатися на попередні рішення. На цьому ЄСПЛ неодноразово наголошував у справах Tiron v. Romania (п. 39), Maassen v. the Netherlands (п. 62) та Selahattin Demirtaş v. Turkey (пп. 265, 272), підкреслюючи, що кожен новий період тримання під вартою має бути самостійно та переконливо обґрунтований, а тягар доведення необхідності подальшого позбавлення свободи покладається саме на державу.
Окремої уваги потребують темпи розгляду цього кримінального провадження. Як вбачається із загальнодоступної інформації, судові засідання у справі призначаються переважно одне-два рази протягом двох місяців, а інтервали між ними подекуди становлять від одного до двох місяців; зокрема, наступні засідання призначено на 17 вересня та 3 листопада 2026 року. За умов тримання обвинуваченого під вартою протягом близько шести років така періодичність потребує особливо ретельної оцінки з погляду обов’язку держави забезпечити провадження з належною оперативністю та особливою ретельністю. У сукупності з раніше зазначеними обставинами це може породжувати питання щодо дотримання права на судовий розгляд упродовж розумного строку та права на розгляд справи в розумний строк гарантованого пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, за таких обставин саме на державу покладається обов’язок забезпечити таку організацію судового провадження, яка дозволяє здійснювати розгляд справи з належною процесуальною інтенсивністю, особливо коли обвинувачений тривалий час перебуває під вартою. Такий висновок повністю узгоджується з практикою ЄСПЛ, який послідовно наголошує, що право на суд має бути практичним і ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним (Zubac v. Croatia, пп. 77–78, 80), а будь-які процесуальні обмеження повинні бути виправданими та пропорційними (Renouard v. France, п. 36). При цьому критерії оцінки “розумного строку”, сформульовані Судом у справі Vujović and Lipa D.O.O. v. Montenegro (No. 2) (пп. 79–80), покладають на державу обов’язок організувати судове провадження таким чином, щоб будь-які затримки були об’єктивно необхідними та належним чином обґрунтованими.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують у цьому кримінальному провадженні обставини, які в сукупності можуть свідчити про істотні ризики недотримання права на свободу та справедливий судовий розгляд, зокрема про можливе формальне або автоматичне продовження тримання під вартою, фактичну неефективність застави як реальної альтернативи звільненню, ознаки надмірного формалізму під час оцінювання необхідності подальшого позбавлення свободи, а також недостатню оперативність судового розгляду в розумінні пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 6 ЄКПЛ. З огляду на тривалість тримання обвинуваченого під вартою та необхідність подальшої оцінки обґрунтованості відповідних судових рішень кримінальне провадження рекомендується до моніторингу.
