08. 09. 2026
Оцінка стану кримінального правосуддя не може обмежуватися лише кількістю зафіксованих порушень. Не менш показовими є їхній характер, поширеність та стійкість у часі. Саме динаміка окремих категорій порушень дозволяє простежити, які процесуальні проблеми поступово втрачають системне значення, а які, навпаки, зберігаються протягом багатьох років або набувають нових форм. Результати судового моніторингу, який команда IAC ISHR проводить з 2017 року, дають можливість простежити таку динаміку майже за дев’ять років. Порівняння даних за 2017 — перше півріччя 2026 року свідчить, що за цей період змінювалася не лише поширеність окремих порушень, а й сама структура проблем, які спостерігачі фіксують у кримінальних провадженнях.
У цьому контексті принциповим є питання: які проблеми мали переважно ситуативний характер, а які виявилися стійкими та продовжують супроводжувати українське кримінальне судочинство протягом багатьох років?
Аналіз результатів моніторингу дозволяє умовно виокремити три групи таких проблем.
Є проблеми, які практично не зникають
Попри розвиток судової практики та суттєву зміну умов функціонування судової системи, окремі категорії порушень залишаються серед найбільш поширених протягом значної частини періоду спостереження. Їхня повторюваність у різні роки дозволяє говорити не про окремі процесуальні випадки, а про стійкі проблеми у забезпеченні базових гарантій кримінального провадження.
Передусім це стосується права на захист. Уже в перших звітах IAC ISHR фіксувалися проблеми з доступом сторони захисту до матеріалів обвинувачення, випадки залучення захисників за призначенням за наявності обраних адвокатів, а також обмеження можливостей захисників повноцінно брати участь у провадженні. У наступні роки ця категорія не зникає зі структури виявлених проблем, а у 2024 році порушення права на захист стало найбільш поширеною категорією та було зафіксовано у 43% судових засідань.
Стійкою залишається і проблема, пов’язана з триманням під вартою та належністю судового контролю за його застосуванням і продовженням. Якщо у 2017 році спостерігачі звертали увагу насамперед на недостатнє застосування альтернативних запобіжних заходів, то надалі дедалі помітнішою стала проблема формального або автоматичного продовження тримання під вартою. У 2020 році такі випадки фіксувалися у 18% судових засідань, у 2024 році — у 28%, у 2025 році — у 21%, а в першому півріччі 2026 року — у 18,18%. Таким чином, попри сформовані стандарти Європейського суду з прав людини щодо необхідності індивідуальної оцінки підстав для подальшого позбавлення свободи, проблема ефективності судового контролю у цій сфері продовжує регулярно проявлятися у практиці, охопленій моніторингом.
Окремою стійкою категорією є проблеми, пов’язані з долученням та використанням «сумнівних»доказів. Вони присутні у результатах моніторингу щонайменше з 2018 року. У 2019 році ця категорія становила 10% усіх зафіксованих порушень, у 2020 році відповідні проблеми спостерігалися вже у 21% судових засідань, а у 2025 році вони стали другою за поширеністю категорією та були зафіксовані у 24% засідань. Така динаміка вказує на стійку актуальність питання належної судової оцінки доказів, достовірність, походження або порядок отримання яких аргументовано ставляться під сумнів однією зі сторін.
Нарешті, практично незмінним залишається рівень порушень, пов’язаних із катуванням та нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням. У 2019 році вони становили 15% усіх виявлених порушень, у 2020 та 2024 роках фіксувалися в 11% судових засідань, у 2025 році — у 13%, а в першому півріччі 2026 року — у 10,1%.
Таким чином, багаторічна динаміка дозволяє виокремити щонайменше чотири стійкі проблемні напрями: ефективність реалізації права на захист, обґрунтованість тримання під вартою та ефективність судового контролю, належну оцінку «сумнівних» доказів, а також дотримання заборони катувань і неналежного поводження. Зміна їхньої питомої ваги в окремі роки не змінює загальної тенденції: ці питання систематично повертаються до результатів моніторингу протягом значної частини дев’ятирічного періоду спостережень.
Є проблеми, які поступово зникають
Водночас окремі порушення, характерні для перших років моніторингу, з часом значно рідше фіксуються серед найбільш поширених проблем.
До них належать випадки відкритого тиску на адвокатів або суд, ігнорування судових рішень, перешкоджання участі обвинувачених і свідків у судових засіданнях, проблеми, пов’язані з використанням відеоконференцій, а також із доставленням підозрюваних (обвинувачених) до суду.
Це не дає підстав стверджувати, що такі порушення повністю зникли із судової практики. Однак у структурі порушень, зафіксованих моніторинговою місією IAC ISHR, вони більше не мають тієї ваги, яку мали на початкових етапах спостереження.
Чи зникли проблеми?
Зниження частоти окремих, найбільш очевидних процесуальних порушень могло б свідчити про поступове покращення ситуації. Однак багаторічна динаміка моніторингу не дозволяє обмежитися таким висновком.
Паралельно зі зменшенням частоти порушень, які проявляються через конкретну процесуальну дію або бездіяльність, дедалі більшого значення набувають проблеми, що стосуються самої якості судового розгляду та механізму ухвалення процесуальних рішень.
У практиці моніторингу це проявляється насамперед у процесуальному дисбалансі між обвинуваченням і захистом, формальному підході до перевірки підстав для подальшого тримання особи під вартою, недостатній реакції на аргументовані сумніви щодо доказів, а також в обставинах, здатних поставити під сумнів безсторонність суду.
Таким чином, змінюється не лише поширеність окремих категорій порушень, а й рівень, на якому вони проявляються. Якщо значна частина проблем, характерних для перших років моніторингу, стосувалася конкретних процесуальних дій або зовнішнього втручання у здійснення правосуддя, то в останні роки серед провідних проблем дедалі помітніше представлені питання, безпосередньо пов’язані з фундаментальними гарантіями справедливого судового розгляду.
Іншими словами, проблема змістилася з рівня окремих процесуальних інцидентів на рівень функціонування самої моделі кримінального судочинства. Так, у 2024 році порушення принципу рівності сторін фіксувалося у 28% судових засідань, у 2025 році воно стало найпоширенішим порушенням (31%), а в першій половині 2026 року залишилося однією з провідних проблем (16,16%). Практично одночасно серед найбільш поширених порушень з’являється порушення принципу безсторонності суду, яке стабільно фіксується приблизно в 11–13% судових засідань.
Нові виклики важче виявити — і важче усунути
Відкритий тиск на адвоката, недопуск учасника до судового засідання або невиконання судового рішення, як правило, пов’язані з конкретною процесуальною подією, яку можна безпосередньо зафіксувати та оцінити.
Інакше проявляються проблеми, пов’язані з рівністю сторін, безсторонністю суду або ефективністю судового контролю. Їх не завжди можна встановити на підставі однієї процесуальної дії чи одного судового рішення. Частіше вони виявляються через сукупність обставин: як суд розглядає клопотання сторін, чи отримують обвинувачення і захист співмірні можливості для представлення своєї позиції, наскільки повно оцінюються аргументи та заперечення захисту, чи отримують вони належну відповідь у судових рішеннях, чи здійснюється реальна, а не формальна перевірка підстав для подальшого обмеження права на свободу.
Тому виявлення таких проблем потребує оцінки не лише окремих процесуальних рішень, а справедливості провадження в цілому. Саме на цьому рівні стає можливим встановити, чи забезпечують формально належні процесуальні процедури реальну рівність сторін, ефективність захисту, безсторонність суду та дієвий судовий контроль.
Що показує дев’ятирічна динаміка
Дев’ятирічна динаміка моніторингу дозволяє зробити обережний, але важливий висновок. За останні роки характер найбільш поширених порушень змінився.
Якщо в перші роки значну частину зафіксованих порушень становили конкретні процесуальні дії або зовнішнє втручання у здійснення правосуддя, то сьогодні дедалі більшого значення набувають проблеми, пов’язані з фундаментальними гарантіями справедливого судового розгляду.
Найбільш серйозні ризики поступово зміщуються всередину самого судового процесу — на рівень механізмів, від яких безпосередньо залежить його справедливість. Йдеться вже не стільки про дотримання окремих процесуальних вимог, скільки про забезпечення реальної рівності сторін, безсторонності суду, належної оцінки аргументів і доказів та ефективного судового контролю за обмеженням права на свободу.
Саме ці питання сьогодні значною мірою визначають якість кримінального правосуддя і мають стати предметом подальшого суспільного та професійного обговорення.
