04. 09. 2026
21 серпня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у межах кримінального провадження № 52022000000000133 (справа № 991/10675/25) щодо колишнього заступника голови КМДА Оленича П.С., Новаковського Д.І. та Арцімовича В.О., яких обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем). На засіданні були присутні обвинувачені, захисники (один з них у режимі відеозв’язку), прокурор та головуюча суддя Олійник О.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового розгляду на цьому етапі стало дослідження письмових доказів сторони обвинувачення та їх долучення до матеріалів кримінального провадження.
Під час дослідження доказів сторона захисту клопотала про оголошення у повному обсязі однієї зі службових записок. На думку захисників, її зміст має значення для встановлення процесуального статусу особи, яка склала відповідний документ, оскільки ця особа, як зазначалося стороною захисту, одночасно виступала заявником у кримінальному провадженні та здійснювала повноваження детектива.
Сторона захисту також звернула увагу на обставини передачі земельної ділянки в оренду та надходження відповідних орендних платежів до бюджету територіальної громади міста Києва. У зв’язку з цим захисники поставили під сумнів наявність шкоди, заподіяної територіальній громаді. Крім того, на підставі окремих досліджуваних документів та наказів сторона захисту вказала на можливу хронологічну невідповідність між діями, покладеними в основу обвинувачення, та періодом перебування одного з обвинувачених на відповідній посаді. За позицією захисту, частина документів, пов’язаних із погодженням передачі земельної ділянки в оренду, була оформлена приблизно за півтора року до його призначення. У зв’язку з цим захисники поставили під сумнів відповідність окремих тверджень обвинувального акта фактичним обставинам, відображеним у письмових доказах, та зазначили, що відповідні дії могли бути вчинені іншими особами.
Окремий блок заперечень сторони захисту стосувався можливого поєднання різних процесуальних ролей однією особою, яка, за твердженням захисників, одночасно була заявником у кримінальному провадженні, брала участь у здійсненні досудового розслідування та виконувала керівні функції щодо інших детективів. У цьому контексті захист звернув увагу на можливе вчинення цією особою окремих дій ще до внесення відомостей до ЄРДР, що, на переконання захисників, може ставити питання щодо дотримання встановленого кримінальним процесуальним законодавством порядку отримання відповідних матеріалів та їх подальшої допустимості як доказів. Сторона захисту також звернулася до обставин попереднього судового контролю під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу, за результатами якого слідчий суддя частково задовольнив клопотання сторони обвинувачення та застосував заставу. Захисники просили дослідити відповідні матеріали, зокрема оголосити текст повідомлення про підозру. Необхідність такого дослідження сторона захисту обґрунтовувала тим, що фактичні обставини, які оцінювалися під час вирішення питання про запобіжний захід, на її думку, не повною мірою узгоджуються зі змістом доказів, представлених прокурором під час поточного судового розгляду. Захисники вважали, що можливі розбіжності у фактичних даних мають бути належним чином перевірені судом у процесі безпосереднього дослідження доказів.
Сторона обвинувачення заперечила проти необхідності оголошення відповідних матеріалів у повному обсязі. Прокурор зазначив, що сторона захисту має можливість самостійно звертати увагу суду на обставини, зафіксовані у долучених документах, оголошувати релевантні фрагменти та надавати їм власну процесуальну оцінку.
Суд, зі свого боку, зазначив, що сторона захисту вправі самостійно оголошувати зміст досліджуваних документів, акцентувати увагу на окремих їх положеннях та висловлювати щодо них свою процесуальну позицію. Головуюча суддя наголосила, що реалізація такого права сторони захисту не може бути обмежена судом. У зв’язку із завершенням часу, відведеного для судового засідання, подальше дослідження матеріалів сторони обвинувачення та висловлення сторонами відповідних процесуальних позицій було відкладено до наступного судового засідання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що встановлені під час судового моніторингу обставини порушують питання, які виходять за межі звичайної незгоди сторони захисту з оцінкою окремих доказів. Сукупність висловлених заперечень стосується безпосередньо формування доказової бази обвинувачення: походження первинних матеріалів, процесуального статусу та можливої зацікавленості особи, яка брала участь у їх отриманні, часу вчинення відповідних дій, а також можливих суперечностей між доказами та процесуальними документами, якими на різних етапах провадження обґрунтовувалося кримінальне переслідування. За таких обставин відповідні доводи, якщо вони мають належне фактичне підґрунтя, не можуть розглядатися як суто формальні заперечення щодо допустимості окремих матеріалів. Вони потенційно здатні поставити під сумнів спосіб формування частини доказової бази та, відповідно, потребують ретельної перевірки судом з урахуванням їх можливого впливу на справедливість кримінального провадження в цілому.
У практиці ЄСПЛ послідовно наголошується, що стаття 6 Конвенції не встановлює самостійних правил допустимості доказів — це питання передусім належить до сфери національного права. Завдання Суду полягає у встановленні того, чи було провадження в цілому справедливим, включно зі способом отримання доказів. При цьому мають враховуватися характер стверджуваного порушення, якість відповідного доказу, обставини його отримання, а також те, чи мала сторона захисту реальну можливість оспорити його достовірність, допустимість та використання у кримінальному провадженні (Khan v. the United Kingdom, п. 34).
Саме тому особливого значення набувають доводи щодо можливого вчинення дій, спрямованих на отримання матеріалів, до внесення відомостей до ЄРДР та щодо можливого поєднання однією особою статусу заявника із подальшою участю у досудовому розслідуванні та здійсненням керівних функцій щодо інших детективів. Якщо ці обставини підтвердяться, суду необхідно буде оцінити не лише формальну допустимість конкретного документа або окремої процесуальної дії, а й те, чи могли відповідні обставини вплинути на походження та подальше формування доказової бази обвинувачення. У цьому контексті потребує обережного застосування і концепція так званих «плодів отруєного дерева». Практика ЄСПЛ не передбачає автоматичної недопустимості всіх похідних доказів унаслідок встановлення порушення при отриманні первинного матеріалу. Водночас походження доказу та зв’язок між первинним порушенням і подальшими доказами можуть бути істотними для оцінки справедливості провадження в цілому. Тому у разі встановлення порушень під час отримання первинних матеріалів національний суд має оцінити їх характер, значення відповідних матеріалів для подальшого розслідування та ступінь їх впливу на докази, на яких ґрунтується обвинувачення.
Не менш важливим є питання можливих суперечностей між фактичними даними, зафіксованими у різних процесуальних документах та представленими стороною обвинувачення під час судового розгляду. Якщо такі розбіжності стосуються обставин, істотних для встановлення події кримінального правопорушення, ролі конкретного обвинуваченого, наявності шкоди або інших елементів обвинувачення, вони потребують не формального врахування, а безпосередньої та змістовної перевірки судом. ЄСПЛ виходить із того, що справедливість кримінального провадження передбачає реальну можливість обвинуваченого оспорювати докази, на яких ґрунтується обвинувачення, та представляти свою позицію щодо обставин, здатних вплинути на результат справи (Saakashvili v. Georgia, п. 124; Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2), пп. 80–87). Водночас формальна можливість висловити заперечення сама по собі не є достатньою, якщо аргументи, що можуть мати визначальне значення для результату провадження, не отримують належної судової оцінки. Як випливає з підходу ЄСПЛ у справі Cupiał v. Poland (пп. 56–57), недостатнє реагування на суттєві аргументи сторони може поставити під питання справедливість судового розгляду в цілому.
Ці гарантії набувають додаткового значення у світлі презумпції невинуватості. Відповідно до статті 6 § 2 Конвенції саме сторона обвинувачення має довести вину особи, а будь-який обґрунтований сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого; перенесення відповідного тягаря на сторону захисту є несумісним із презумпцією невинуватості (Tsvetkova and Others v. Russia, п. 192). Отже, якщо під час судового розгляду виявляються істотні суперечності щодо походження доказів, послідовності подій або фактичних обставин, покладених в основу обвинувачення, завданням захисту не може ставати доведення неправдивості версії обвинувачення. Саме обвинувачення має представити достатню, послідовну та переконливу доказову основу, здатну усунути обґрунтовані сумніви щодо винуватості особи.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що на цьому етапі провадження існує комплекс питань, які потенційно можуть мати істотне значення для оцінки його відповідності гарантіям статті 6 Конвенції. Кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
