24. 08. 2026
24 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52023000000000303 (справа № 991/4179/25) щодо Гаталяка Олега Андрійовича та Шептицького Назара Романовича, яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.). У засіданні брали участь обвинувачені, їхні захисники, прокурор та головуюча суддя Олійник О.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Предметом судового розгляду стало клопотання прокурора про продовження строку дії процесуальних обов’язків, раніше покладених на обвинуваченого Шептицького Н. Р. Серед відповідних обмежень, зокрема, були заборона спілкування з визначеними особами та заборона залишати територію України без дозволу суду.
На початку судового засідання сторона обвинувачення, обґрунтовуючи заявлене клопотання, наголосила, що питання про продовження відповідних обов’язків розглядається не вперше, а обставини, які стали підставою для їх застосування, на переконання прокурора, залишаються актуальними. Сторона обвинувачення посилалася, зокрема, на ризик можливого переховування обвинуваченого, який пов’язувала з його майновим станом, а також на ризик незаконного впливу на свідків, допит яких на момент розгляду клопотання ще не було завершено.
Сторона захисту заперечила проти задоволення клопотання та навела низку аргументів на спростування позиції обвинувачення. Захисники, зокрема, звернули увагу, що подане прокурором клопотання значною мірою відтворює зміст попередніх звернень та, на їхню думку, не містить нових фактичних даних, які б підтверджували подальшу актуальність раніше встановлених ризиків.
Окремо захист поставив під сумнів обґрунтованість посилання на майновий стан обвинуваченого як на обставину, що підтверджує ризик переховування. Захисники наголосили, що Шептицький Н. Р. протягом усього періоду кримінального провадження демонстрував належну процесуальну поведінку: з’являвся за викликами та виконував покладені на нього обов’язки. Крім того, на переконання сторони захисту, внесення застави є додатковою гарантією його належної процесуальної поведінки. З огляду на це захисники стверджували, що заявлені стороною обвинувачення ризики мають переважно припущений характер і не підтверджуються новими обставинами.
Обвинувачений також заперечував існування ризику незаконного впливу на свідків, зазначивши, що особисто не знайомий із відповідними особами, а більшість свідків на момент розгляду клопотання вже були допитані. На його думку, зазначені обставини ставлять під сумнів актуальність відповідного ризику.
Сторона захисту також посилалася на невідповідність клопотання прокурора вимогам ст. 157 КПК України, зазначаючи, що воно фактично дублює попередні клопотання та не містить нових обставин, які б обґрунтовували необхідність подальшого застосування відповідних обмежень. У зв’язку з цим захисники просили відмовити в його задоволенні.
Шептицький Н. Р. підтримав позицію своїх захисників та додатково звернув увагу на те, що заборона виїзду за межі України, на його переконання, є надмірним обмеженням з огляду на сімейні обставини та необхідність проводити час із дітьми. Він також зазначив, що у разі наявності наміру переховуватися мав би можливість зробити це до внесення застави, однак такої поведінки не демонстрував. Обвинувачений Гаталяк О. А., зі свого боку, підтримав позицію захисту та приєднався до вимоги про відмову в задоволенні клопотання прокурора.
Надалі судове засідання було перервано у зв’язку з оголошенням повітряної тривоги.
Водночас того ж дня суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання прокурора та продовжив до 24 вересня 2026 року строк дії процесуальних обов’язків, покладених на Шептицького Н. Р. Відповідно до ухвали обвинувачений зобов’язаний: прибувати до суду за кожним викликом; не залишати територію України без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування з визначеними особами, зокрема щодо обставин, викладених в обвинувальному акті; а також здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон.
Щодо розгляду клопотання про продовження строку дії процесуальних обов’язків експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що кожне подальше збереження обмежень, пов’язаних із застосованим запобіжним заходом, потребує самостійного, актуального та індивідуалізованого обґрунтування. Сам факт встановлення відповідних ризиків у попередньому судовому рішенні не звільняє сторону обвинувачення від необхідності обґрунтувати, що на момент нового розгляду вони продовжують реально існувати, а обсяг покладених на особу процесуальних обов’язків залишається необхідним і пропорційним поставленій меті.
У цьому контексті окремої уваги заслуговують доводи сторони захисту щодо повторюваності аргументації сторони обвинувачення у клопотаннях про продовження строку дії відповідних обов’язків, а також твердження прокурора про збереження актуальності раніше встановлених ризиків. За таких умов особливо важливо, щоб національний суд надав самостійну, індивідуалізовану та належним чином мотивовану оцінку всім наведеним обставинам у їх сукупності, зіставивши позицію обвинувачення з доводами сторони захисту та фактичною процесуальною поведінкою обвинуваченого. Зокрема, належне виконання особою покладених на неї обов’язків може бути релевантною обставиною під час оцінки того, чи зберігають заявлені ризики свою попередню інтенсивність та чи залишається необхідним подальше застосування всього комплексу обмежень.
Крім того, під час вирішення питання про продовження строку дії процесуальних обов’язків суду необхідно враховувати тривалість їх застосування та розвиток кримінального провадження. Відповідно до послідовного підходу ЄСПЛ, процесуальні ризики не можуть вважатися незмінними та підлягають повторній оцінці з урахуванням плину часу, поведінки обвинуваченого й обставин, що виникли після ухвалення попередніх судових рішень. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що продовження будь-яких обмежень, пов’язаних із запобіжними заходами, не може зводитися до автоматичного відтворення раніше наведених аргументів. Кожне наступне процесуальне рішення має демонструвати реальну оцінку актуальних обставин справи, а не лише підтверджувати сталість попередньої позиції сторони обвинувачення (Tiron v. Romania, п. 39). У цьому ж контексті Суд послідовно наголошує, що саме на державні органи покладається обов’язок доведення існування конкретних, актуальних і індивідуалізованих ризиків. Посилання на загальні припущення або попередні висновки не може вважатися достатнім обґрунтуванням (Karaca v. Turkey, п. 139; Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 50–51). Оцінка ризиків має бути безпосередньо пов’язана з поведінкою особи, її соціальними та професійними зв’язками, а також фактичними гарантіями належної процесуальної поведінки. Ризики не можуть бути сформульовані у вигляді абстрактних чи стереотипних тверджень (Selahattin Demirtaş v. Turkey (No. 2), п. 185).
Хоча безпосереднім предметом розгляду в цьому судовому засіданні було не питання подальшого тримання особи під вартою, а продовження строку дії покладених на неї процесуальних обов’язків, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що відповідні стандарти ЄСПЛ також вимагають від національного суду здійснювати актуальну та індивідуалізовану перевірку необхідності таких обмежень. Зокрема, суд має встановити, чи зберігають вони легітимну процесуальну мету, чи залишаються належним чином обґрунтованими з урахуванням плину часу та фактичної поведінки особи, а також чи є їх подальше застосування пропорційним на момент ухвалення нового процесуального рішення.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на позицію сторони обвинувачення щодо збереження незмінної актуальності процесуальних ризиків упродовж тривалого періоду. Такий підхід потребує особливо ретельної судової оцінки з огляду на сформований у практиці ЄСПЛ принцип, відповідно до якого з плином часу первинні підстави для застосування обмежень не можуть автоматично вважатися достатніми без перевірки їх актуальності та індивідуалізованого обґрунтування. У сукупності з доводами сторони захисту щодо повторюваності аргументації у послідовних клопотаннях сторони обвинувачення, за умови підтвердження відповідних обставин, можуть виникати питання щодо належної обґрунтованості подальшого застосування процесуальних обмежень у контексті конвенційних гарантій, зокрема стандартів, пов’язаних зі статтею 5 ЄКПЛ. Для формування більш повного та обґрунтованого висновку справа рекомендується до подальшого моніторингу.
