18. 08. 2026
21 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/2364/23 щодо колишнього голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Вовка Дмитра Володимировича; колишнього члена НКРЕКП Євдокімова Володимира Анатолійовича; колишнього заступника директора з регуляторних питань Дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Гелюха Івана Миколайовича; колишнього керівника Департаменту з регуляторних питань дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Лісового Бориса Григоровича; колишнього начальника Управління енергоринку НКРЕКП Ревенка Тараса Євгеновича; колишнього заступника начальника Управління енергоринку НКРЕКП Бутовського Володимира Олександровича; а також колишніх членів НКРЕКП: Морозової Вікторії Іванівни та Машляківського Руслана Леонідовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 367 КК України (зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість). У засіданні брали участь обвинувачені (частково у режимі відеоконференції), їхні захисники, представники цивільних відповідачів, прокурор та головуюча суддя Литвинко Т.В.
Основним предметом судового засідання було продовження дослідження письмових доказів, поданих стороною обвинувачення.
Під час дослідження матеріалів прокурор представив низку документів, які, за позицією сторони обвинувачення, підтверджують необґрунтованість затвердженого порядку визначення оптової ринкової ціни електроенергії. Зокрема, було досліджено матеріали, що містили обґрунтування запровадження відповідного порядку. Прокурор стверджував, що автором цих обґрунтувань був Вовк Д. В., однак зазначив, що документального підтвердження його авторства немає. Крім того, сторона обвинувачення детально проаналізувала вартість вугілля та витрати на його доставку в період, якого стосуються інкриміновані події.
У ході дослідження доказів сторона захисту неодноразово звертала увагу суду на, на її думку, суперечності між аргументацією прокурора, змістом представлених матеріалів та обставинами, викладеними в обвинувальному акті. Зокрема, захисники стверджували, що під час судового розгляду сторона обвинувачення фактично послідовно формулювала різні версії щодо моменту та обставин виникнення попередньої змови між обвинуваченими, і зазначили, що представлена у засіданні версія є вже четвертою. Крім того, сторона захисту неодноразово наголошувала на невідповідності між аргументами прокурора, представленими матеріалами та фактичними обставинами, пов’язаними із цим кримінальним провадженням. Один з обвинувачених також звернув увагу на складнощі із забезпеченням та розподілом вугілля у відповідні періоди. За його словами, порядок ОРЦ не встановлював безпосередню ціну вугілля, а визначав граничну ціну в системі.
Під час дослідження письмових доказів суд звернувся до прокурора з проханням конкретизувати позицію сторони обвинувачення щодо механізму виникнення та подальшої реалізації попередньої змови, яка інкримінується обвинуваченим. Зокрема, суддя звернула увагу, що сторона обвинувачення посилається на низку подій, які, за її версією, передували безпосередньому вчиненню інкримінованого кримінального правопорушення, у зв’язку з чим для подальшого дослідження доказів необхідно чітко визначити, який саме момент прокурор вважає початком формування та реалізації відповідного спільного умислу.
У зв’язку із закінченням часу, відведеного для судового засідання, подальше дослідження письмових доказів було відкладено до наступного судового засідання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що питання послідовності та достатньої визначеності версії сторони обвинувачення виникає у цьому кримінальному провадженні не вперше. Під час попередніх судових засідань сторона захисту неодноразово вказувала на суперечності та недостатню обґрунтованість пояснень, якими прокурор пов’язував досліджувані докази з фактичними обставинами пред’явленого обвинувачення (див. моніторингові звіти від 25 і 29 травня, 2 і 3 червня, 15 та 17 липня 2026 року). Під час засідання 21 липня необхідність додаткової конкретизації виникла вже безпосередньо у суду, який просив прокурора уточнити обставини виникнення та реалізації ймовірної попередньої змови, зокрема визначити момент, з якого, за версією обвинувачення, сформувався та почав реалізовуватися спільний злочинний умисел.
Повторюваність таких ситуацій має значення для оцінки провадження в контексті статті 6 ЄКПЛ. Йдеться не про те, що окремі уточнення позиції прокурора під час тривалого та складного судового розгляду самі по собі свідчать про порушення права на справедливий суд. Однак якщо необхідність таких уточнень стосується не другорядних деталей, а ключових елементів обвинувальної версії — часу, способу та обставин виникнення попередньої змови, формування спільного умислу і зв’язку конкретних доказів з інкримінованими діями, — їх систематичний характер набуває принципово іншого значення. У цьому аспекті важливо, що презумпція невинуватості передбачає збереження тягаря доказування саме за стороною обвинувачення. ЄСПЛ наголошує, що стаття 6 § 2 Конвенції вимагає, серед іншого, щоб тягар доказування покладався на обвинувачення, а будь-який сумнів тлумачився на користь обвинуваченого; перенесення цього тягаря з обвинувачення на захист є несумісним із презумпцією невинуватості (Tsvetkova and Others v. Russia, п. 192). Відповідно, саме сторона обвинувачення має представити суду достатньо визначену, внутрішньо послідовну та підтверджену доказами версію подій. Завдання захисту полягає у можливості ефективно її спростовувати, а не у відновленні відсутніх елементів обвинувальної конструкції чи виборі між декількома її можливими варіантами.
З цієї позиції особливого значення набувають твердження захисту про неодноразову зміну версії обвинувачення щодо моменту виникнення ймовірної змови. Якщо в ході судового розгляду змінюється пояснення одного з ключових елементів інкримінованого діяння, суду важливо встановити, чи йдеться лише про уточнення раніше сформульованої позиції, яке випливає з досліджуваних доказів, чи фактично про зміну самої фактичної конструкції обвинувачення. В останньому випадку необхідно оцінити причини такої зміни, її доказове підґрунтя та те, наскільки вона узгоджується з межами обвинувачення, визначеними обвинувальним актом. Це має безпосереднє значення і для можливості ефективного здійснення захисту. Сторона захисту повинна розуміти не лише юридичну кваліфікацію інкримінованих діянь, але й фактичну версію, яку їй необхідно спростовувати. Якщо суттєві елементи цієї версії залишаються рухомими або набувають конкретного змісту лише в процесі дослідження доказів після додаткових запитань суду, може виникати ризик ситуації, за якої захист змушений реагувати на обвинувальну конструкцію, що фактично продовжує формуватися вже під час судового розгляду. За таких умов питання достатньої визначеності обвинувачення перестає бути виключно питанням якості прокурорської аргументації та безпосередньо стосується практичної можливості сторони захисту ефективно здійснювати свої процесуальні права.
Окремої уваги у цьому зв’язку потребує активність самого суду. Звернення суду до прокурора з метою уточнення незрозумілих або суперечливих тверджень, на переконання еекспертів моніторингової місії IAC ISHR,є складовою належного дослідження доказів і не свідчить про відступ від принципу безсторонності. Навпаки, з’ясування змісту позицій сторін може бути необхідним для повного та об’єктивного розгляду справи. Водночас принципово важливо, щоб така активність залишалася в межах уточнення вже сформульованої стороною обвинувачення позиції, а не перетворювалася на сприяння у формуванні, доповненні чи усуненні змістовних недоліків обвинувальної версії. Інакше може виникати ризик розмивання процесуальної межі між функцією обвинувачення та функцією судового розгляду.
Саме тому зафіксована під час моніторингу повторна необхідність додаткових запитань суду до прокурора має оцінюватися не ізольовано, а разом із попередніми епізодами, у яких сторона захисту вказувала на суперечності обвинувальної версії. Чим більш суттєвими є прогалини або суперечності, які потребують уточнення, тим важливішим стає питання про те, чи були відповідні елементи належним чином доведені саме стороною обвинувачення, а не сформовані або конкретизовані внаслідок активної участі суду. У цьому контексті релевантним є і загальний доказовий підхід ЄСПЛ, відповідно до якого висновки «поза розумним сумнівом» мають ґрунтуватися на сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або неспростованих презумпцій факту (Kobets v. Ukraine, п. 43). Хоча ЄСПЛ не підміняє національний суд у встановленні винуватості особи та оцінці кожного доказу, цей підхід підкреслює значення внутрішньої узгодженості доказової картини. Відтак неодноразова зміна пояснення ключових обставин інкримінованого діяння без переконливого доказового обґрунтування може бути суттєвою при оцінці того, чи усунуті розумні сумніви, які виникають із матеріалів провадження.
За таких умов особливого значення набуває якість остаточного мотивування судового рішення. ЄСПЛ у справі Sytnyk v. Ukraine (п. 73) наголосив на обов’язку національних судів належним чином розглядати суттєві та релевантні аргументи сторін. Відповідно, якщо захист послідовно ставить під сумнів хронологію ймовірної змови, авторство та значення окремих документів, економічну інтерпретацію досліджуваних матеріалів та відповідність пояснень прокурора фактичній конструкції обвинувального акта, ці аргументи потребують не формального згадування, а змістовної судової відповіді. Як випливає з підходу ЄСПЛ у справі Cupiał v. Poland (пп. 56–57), формальне або недостатнє реагування на аргументи, здатні мати істотне значення для результату провадження, може поставити питання щодо справедливості судового розгляду в цілому.
Таким чином, на цьому етапі моніторингу проблема полягає не у самому факті наявності дискусії між сторонами щодо змісту доказів і навіть не в окремих уточненнях позиції прокурора. Суттєвим є накопичувальний характер зафіксованих обставин: протягом низки судових засідань виникають питання щодо узгодженості обвинувальної версії; захист заявляє про її зміни з ключових фактичних питань; а суду доводиться додатково з’ясовувати, які саме обставини прокурор пов’язує з виникненням і реалізацією інкримінованої змови. За такої сукупності обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають особливо важливим, щоб під час подальшого розгляду суд чітко відмежовував перевірку обвинувальної версії від її можливого доповнення, а в остаточному рішенні надав самостійну та належним чином мотивовану оцінку виявленим суперечностям, змінам позиції обвинувачення та відповідним запереченням захисту. При цьому будь-які прогалини доказування, які залишаться неусунутими стороною обвинувачення, не можуть компенсуватися ані припущеннями, ані покладенням на сторону захисту обов’язку доводити альтернативну версію подій, що безпосередньо випливає з презумпції невинуватості та правила розподілу тягаря доказування, сформульованого ЄСПЛ у Tsvetkova and Others v. Russia (п. 192).
З огляду на повторюваність зафіксованих питань експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають наявність ризиків для дотримання гарантій статті 6 ЄКПЛ, зокрема презумпції невинуватості, права на ефективний захист та принципу рівності сторін. З огляду на це кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
