12. 08. 2026
14 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52017000000000592 (справа № 991/1013/23) щодо колишнього першого заступника директора державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» Інде Романа Володимировича, Жеребцова Микити Володимировича, Сідорчука Даниїла Вадимовича, Трайдакала Олега Ігоровича, Гончаренка Дениса Генадійовича, Шарапової Ольги Михайлівни, Березанської Тетяни Олександрівни, Чикуленка Павла Едуардовича, Булганіна Максима Анатолійовича та Ричкової Юлії Володимирівни,обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). У судовому засіданні обвинувачені та їхні захисники брали участь у режимі відеоконференції. Також у засіданні брав участь прокурор. Розгляд справи здійснювала колегія суддів у складі: головуюча суддя Мовчан Н.В., судді Саландяк О.Я. та Воронько В.Д. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проєкту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом цього судового засідання був розгляд заперечень сторони захисту щодо допустимості доказів, отриманих на виконання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до документів, які містять банківську таємницю.
На початку судового засідання сторона захисту поставила під сумнів допустимість доказів, отриманих внаслідок тимчасового доступу детективів НАБУ до документів АТ «УкрСиббанк», що містять охоронювану законом банківську таємницю. Захисники зазначили, що відповідне клопотання було розглянуто за відсутності детектива, який його подав, що, на їхнє переконання, не відповідало передбаченому кримінальним процесуальним законодавством порядку розгляду таких клопотань. У зв’язку із цим захисники стверджували, що ухвалу про надання тимчасового доступу було постановлено з порушенням установленої законом процедури та без належного обґрунтування. Відповідно, на думку сторони захисту, матеріали, отримані в результаті виконання такої ухвали, не можуть використовуватися як допустимі докази у цьому кримінальному провадженні.
Крім того, сторона захисту звернула увагу на окремі документи та відомості, які досліджувалися судом і, на її думку, не мають належного зв’язку з обставинами інкримінованих кримінальних правопорушень та не містять даних, що належать до предмета доказування. Зокрема, захисники поставили під сумнів доказове значення окремих банківських операцій, відомості про які були отримані внаслідок тимчасового доступу до документів, зазначивши, що такі операції не стосуються обставин пред’явленого обвинувачення. Один із захисників також наголосив, що обвинувальний акт не містить викладу фактичних обставин, які, на його переконання, могли б підтверджувати причетність підзахисного до інкримінованого кримінального правопорушення, а частина наданих прокурором матеріалів містить суперечності. У зв’язку із цим сторона захисту заявила клопотання про визнання відповідних матеріалів, досліджених під час попереднього судового засідання, недопустимими доказами та їх виключення з доказової бази обвинувачення.
Прокурор заперечив проти доводів сторони захисту, зазначивши, що досліджувані матеріали відповідають вимогам належності та допустимості, а їхнє доказове значення підтверджується сукупністю інших матеріалів кримінального провадження, зокрема висновком експерта. Він також повідомив, що документи стосовно юридичних осіб, діяльність яких не охоплюється обвинувальною версією в цьому кримінальному провадженні, були вилучені з матеріалів справи. Водночас матеріали щодо юридичних осіб, діяльність яких, за версією обвинувачення, пов’язана з інкримінованими кримінальними правопорушеннями, продовжують досліджуватися судом. На цій підставі сторона обвинувачення просила відмовити в задоволенні клопотання захисту про визнання відповідних доказів недопустимими. Представник потерпілого підтримав позицію прокурора.
Надалі за клопотанням сторони захисту суд оголосив перерву у судовому засіданні у зв’язку з оголошенням повітряної тривоги в місті Одесі, де на той момент перебувала частина представників сторони захисту, які брали участь у розгляді в режимі відеоконференції. У зв’язку з цим подальший розгляд клопотання та дослідження відповідних матеріалів було відкладено до наступного судового засідання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що доводи сторони захисту порушують декілька взаємопов’язаних, але самостійних питань щодо формування та подальшого використання доказової бази у цьому кримінальному провадженні. Йдеться, по-перше, про дотримання встановленої законом процедури отримання доступу до документів, що містять банківську таємницю; по-друге, про допустимість матеріалів, отриманих у результаті виконання відповідної ухвали слідчого судді; по-третє, про належність та доказове значення окремих отриманих у такий спосіб відомостей для встановлення обставин, що входять до предмета доказування.
Особливої уваги потребує питання якості та ефективності попереднього судового контролю за доступом державних органів до охоронюваної законом інформації. За твердженням захисту, клопотання про тимчасовий доступ було розглянуто за відсутності детектива, який його подав, а відповідна ухвала не містила належного мотивування. У разі підтвердження цих обставин суду важливо встановити не лише факт дотримання формальних процесуальних вимог, але й те, чи був попередній судовий контроль реальним і змістовним та які наслідки можливі недоліки такої процедури мають для отриманих на її підставі доказів. Водночас наявність відповідних заперечень обʼєктивно не дозволяє зробити однозначний висновок про недопустимість доказів. Окремої оцінки потребують також доводи захисту щодо відсутності зв’язку частини банківських операцій із предметом доказування, невикладення в обвинувальному акті фактичних обставин, які могли б підтверджувати причетність конкретного обвинуваченого до інкримінованого діяння, та наявності суперечностей у доказовій позиції обвинувачення. Вирішення цих питань належить до компетенції національного суду та потребує розмежування допустимості, належності, достовірності й доказового значення відповідних матеріалів.
У цьому контексті принципове значення матиме не лише те, якого висновку дійде суд, але й те, наскільки повною та мотивованою буде його відповідь на заявлені заперечення. ЄСПЛ послідовно наголошує, що права, гарантовані Конвенцією, мають бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye [GC], п. 305). Відповідно, можливість захисту оспорити допустимість або доказове значення матеріалів має передбачати не лише формальне право заявити відповідні заперечення, але й їх реальний та змістовний розгляд судом. Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, відповідно до якої при оцінці загальної справедливості кримінального провадження значення має реальна можливість сторони захисту оспорювати докази та заперечувати проти їх використання, а також належне реагування національних судів на ключові аргументи щодо доказової бази (Saakashvili v. Georgia, п. 124; Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2), пп. 80–87). При цьому Суд враховує не лише формальну допустимість доказу, а й його якість та обставини отримання, особливо якщо вони здатні породжувати сумніви щодо достовірності або надійності відповідного матеріалу (Seppern v. Estonia, пп. 34–40; Boutaffala v. Belgium, п. 87).
Отже, якщо суд встановить процесуальні недоліки під час отримання спірних матеріалів, принциповим буде визначення їх характеру та наслідків: чи впливають вони на допустимість або надійність відповідних доказів, чи мають такі матеріали достатній зв’язок із предметом доказування та якою мірою на них ґрунтуються інші докази або висновки сторони обвинувачення. Експерти моніторингової місії IAC ISHR при цьому наголошують, що завдання моніторингу не полягає в самостійній оцінці доказів з точки зору доведеності вини особи та не передбачає підтримки позиції сторони захисту або обвинувачення. Саме тому для незалежного спостерігача принципове значення має не те, наскільки переконливим на перший погляд є зміст конкретного доказу, а чи був він отриманий у передбачений законом спосіб та чи здійснив суд належну перевірку цього питання. Навіть доказ, який за своїм змістом може мати істотне значення для підтвердження обвинувальної версії, не повинен звільняти суд від необхідності перевірити законність процедури його отримання.
На практиці така перевірка може видаватися надмірно формальною, особливо коли процесуальний недолік не змінює змісту самого доказу або коли відповідний матеріал виглядає переконливим у сукупності з іншими доказами. Однак саме послідовність суду в дотриманні процесуальних гарантій у таких ситуаціях є одним із показників справедливості судового розгляду. Процесуальні гарантії набувають реального значення саме тоді, коли їх дотримання ускладнює процес, а не лише тоді, коли воно не впливає на його результат. З позиції об’єктивного спостерігача ризик для довіри до правосуддя виникає не обов’язково через те, як саме суд вирішить питання про допустимість конкретного доказу. Значно більш проблемною може бути ситуація, коли істотне заперечення сторони щодо законності його отримання залишається без видимої та змістовної судової оцінки. Саме відсутність відповіді, формальність мотивування або враження, що процесуальним недоліком було знехтувано через переконливість самого доказу, здатні формувати недовіру до суду як у сторін провадження, так і в суспільства.
Тому незалежно від того, чи дійде суд зрештою висновку про допустимість або недопустимість спірних матеріалів, важливо, щоб у судовому рішенні було можливо простежити сам процес їх оцінки: які саме заперечення були перевірені, чи встановив суд процесуальні порушення, як оцінив їх характер і наслідки та з яких фактичних і правових підстав дійшов остаточного висновку. Якщо ж істотні для обвинувальної версії матеріали залишатимуться спірними, а обґрунтовані заперечення захисту щодо способу їх отримання та доказового значення — без такої належної судової відповіді, це може створити ризики для дотримання права на захист, принципу змагальності та загальної справедливості провадження відповідно до пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції.Окремо експерти моніторингової місії IAC ISHR позитивно оцінюють реакцію суду на оголошення повітряної тривоги за місцем перебування захисників, які брали участь у засіданні дистанційно. Оголошення перерви забезпечило можливість учасникам перейти до укриття без необхідності обирати між особистою безпекою та ефективною участю у судовому розгляді.
З огляду на викладене кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
