11. 08. 2026
21 липня 2026 року у Дарницькому районному суді міста Києва відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 42025100000000021 (справа № 753/16207/25) відносно Юдіна Степана Вікторовича та Фортуни Дмитра Миколайовича, яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 368, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст.369-2 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). У судовому засіданні брали участь обвинувачені, їхні захисники та прокурор. Розгляд здійснював суддя Монін І.В.
Основним предметом судового засідання було дослідження відеозапису слідчої дії — обшуку, проведеного 25 квітня 2025 року у кількох службових кабінетах.
На початку засідання суд продовжив безпосереднє дослідження доказів та переглянув фрагмент відеозапису обшуку одного зі службових приміщень. Під час проведення слідчої дії було виявлено та вилучено ноутбук. Як вбачається з відеозапису, працівник СБУ зазначив, що на пристрої міститься листування щодо зустрічі, пов’язаної з обставинами кримінального провадження, а для подальшого отримання необхідної інформації потрібне залучення спеціаліста. Водночас на дослідженому фрагменті відеозапису було зафіксовано, що після вилучення ноутбук помістили у поліетиленовий пакет. Ознак використання спеціального захисного пакування, а також маркування або інших ідентифікаційних позначень відповідного пакета на переглянутому судом фрагменті відеозапису спостерігачами IAC ISHR зафіксовано не було.
Під час подальшого дослідження доказів суд переглянув фрагмент відеозапису обшуку іншого службового кабінету. На ньому було зафіксовано роботу з вебресурсами Державної служби України з надзвичайних ситуацій, а також доступ до особистого електронного кабінету працівника, з якого надалі було отримано окремі документи. У зв’язку з цим сторона захисту звернула увагу суду на спосіб одержання відповідної інформації. На думку захисників, зазначені матеріали були отримані не в результаті безпосереднього виявлення та вилучення під час обшуку приміщення, а шляхом доступу до інформаційно-комунікаційної системи. Сторона захисту поставила під сумнів відповідність такого способу отримання інформації вимогам кримінального процесуального законодавства та заявила про можливі порушення процесуального порядку збирання відповідних доказів.
Надалі судом було досліджено фрагмент того самого відеозапису, на якому зафіксовано проведення обшуку у третьому службовому кабінеті, а також виявлення та вилучення низки документів у паперовій формі.
У зв’язку із закінченням часу, відведеного для судового засідання, подальше дослідження відеозапису та інших доказів було відкладено до наступного судового засідання.
Обставини, зафіксовані під час дослідження відеозапису обшуку, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, порушують питання щодо дотримання належної процедури одержання та збереження окремих доказів у цьому кримінальному провадженні. Зокрема, уваги потребують зафіксовані на відеозаписі обставини вилучення та подальшого пакування електронного пристрою, а також поставлене стороною захисту питання щодо процесуальної природи доступу до особистого електронного кабінету працівника та одержання з відповідної інформаційно-комунікаційної системи окремих документів у межах проведення обшуку.
У цьому контексті варто враховувати підхід ЄСПЛ до проведення обшуків та вилучення електронних даних. Суд наголошував, що відповідне втручання має бути передбачене законом, переслідувати легітимну мету, бути пропорційним та супроводжуватися належними й ефективними гарантіями проти зловживань і свавілля (Vinci Construction and GTM Génie Civil et Services v. France, пп. 63–65). У практиці ЄСПЛ також послідовно підкреслюється необхідність захисту особи від свавільного втручання державних органів, що передбачає достатню визначеність меж їхніх повноважень та наявність належних процесуальних гарантій (Söderman v. Sweden [GC], пп. 78–79).
На цій стадії судового розгляду експерти моніторингової місії IAC ISHR не надають остаточної оцінки допустимості відповідних доказів, оскільки вирішення цього питання належить до компетенції національного суду та потребує дослідження всіх релевантних обставин їх отримання. Водночас виявлені під час моніторингу ознаки можливого недотримання встановленої процедури дають підстави віднести відповідні матеріали до категорії «сумнівних доказів» у термінології моніторингової місії IAC ISHR — тобто доказів, спосіб отримання, фіксації, збереження або процесуального оформлення яких породжує обґрунтовані питання, що мають бути предметом окремої та належної судової перевірки. Саме по собі віднесення доказу до цієї категорії не означає автоматичного висновку про його недопустимість або недостовірність. Водночас наявність обґрунтованого сумніву щодо дотримання процедури його отримання підвищує значення подальшої судової оцінки. Суд має встановити фактичні обставини одержання такого доказу, перевірити аргументи сторін щодо дотримання відповідних процесуальних гарантій та надати зрозумілу відповідь на питання про те, чи впливають встановлені недоліки на можливість використання відповідного матеріалу при вирішенні кримінального провадження. Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо оцінки доказів у контексті статті 6 Конвенції. Суд виходить із того, що вирішальним є не лише питання правомірності отримання окремого доказу, а й оцінка справедливості кримінального провадження в цілому, включно зі способом одержання відповідного доказу. При цьому мають враховуватися характер встановленої незаконності та, якщо йдеться про порушення іншого права, гарантованого Конвенцією, характер такого порушення (Khan v. the United Kingdom, п. 34). Відтак оцінка процесуальних недоліків при формуванні доказової бази не може бути суто формальною: їх значення має визначатися з урахуванням характеру порушення, способу отримання доказу та його можливого впливу на загальну справедливість провадження.
У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають особливу увагу на значення належного мотивування майбутньої оцінки суду. З позиції стандартів справедливого судового розгляду принциповим є не те, що суд обов’язково має погодитися з позицією сторони захисту щодо процесуальних порушень, а те, що істотні та належним чином аргументовані заперечення щодо походження і способу отримання доказів не можуть залишитися без змістовної судової відповіді. У справах, де сторона захисту ставить конкретне питання про законність способу одержання доказової інформації, довіра до результату судового розгляду значною мірою залежить від можливості простежити логіку, за якою суд прийняв або відхилив відповідні аргументи. Для сторін провадження та об’єктивного спостерігача має бути зрозуміло, чи встановив суд наявність процесуального недоліку; якщо так — як оцінив його характер і значення; чи вплинув він на допустимість, достовірність або доказову вагу відповідного матеріалу; та з яких правових і фактичних підстав суд дійшов саме такого висновку.
Відсутність такої оцінки, її суто формальний характер або неповне мотивування можуть мати для сприйняття справедливості провадження не менше значення, ніж саме рішення щодо допустимості конкретного доказу. У цьому аспекті довіра до суду формується не лише результатом розгляду, але й прозорістю процесу судового міркування. Якщо суттєві заперечення щодо способу формування доказової бази залишаються без відповіді, для сторін та стороннього об’єктивного спостерігача може залишатися невизначеним, чи були відповідні процесуальні недоліки взагалі предметом реальної судової перевірки та якою мірою вони вплинули на формування висновків суду. Особливої ваги це набуває у випадках, коли йдеться не про суто технічний недолік, а про можливе порушення встановленого законом способу одержання інформації. За таких обставин судова оцінка повинна охоплювати не лише формальну допустимість безпосередньо отриманого матеріалу, але й можливий вплив первинного процесуального порушення на інші докази, одержані внаслідок або з використанням відповідної інформації.
Саме в цьому контексті актуальним є питання застосування концепції «плодів отруєного дерева». Якщо певна доказова інформація була отримана з істотним порушенням установленої процедури, предметом судової перевірки має бути не лише первинний доказ, але й подальші матеріали, походження яких причинно пов’язане з ним. Відповідно, встановлення процесуального порушення на початковому етапі одержання доказової інформації потенційно може мати значення для оцінки ширшої частини доказової бази, сформованої на її основі.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що зафіксовані обставини можуть свідчити про наявність процесуальних ризиків у контексті дотримання гарантій, передбачених статтями 6 та 8 ЄКПЛ. Їх остаточна оцінка значною мірою залежатиме від подальшого дослідження відповідних доказів судом, перевірки аргументів сторін та, що особливо важливо, від надання судом повної, послідовної і належним чином мотивованої відповіді щодо характеру виявлених процесуальних недоліків, їхнього значення для допустимості та доказової ваги відповідних матеріалів, а також можливого впливу на інші докази, отримані на їх основі.
З огляду на викладене справа рекомендується до подальшого моніторингу.
