22. 07. 2026
14 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000242 (справа №991/7418/23) щодо судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України. У засіданні брали участь обвинувачена, її захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р. Потерпілий Миханів А.А. був відсутній.
Предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченої.
Перед переходом до розгляду зазначеного клопотання сторона захисту повторно порушила питання щодо можливості продовження судового розгляду за відсутності потерпілого або його представника. Захисники зазначили, що, на їхню думку, відсутні достатні підстави вважати потерпілу сторону належним чином повідомленою про дату, час і місце проведення судового засідання, у зв’язку з чим висловили заперечення проти продовження слухання. Прокурор, своєю чергою, вважав за можливе продовжити судове засідання за відсутності потерпілого та його представника.
Заслухавши позиції учасників кримінального провадження, суд дійшов висновку про можливість продовження судового засідання без участі потерпілої сторони. Суд зазначив, що з його боку вживаються всі передбачені законом заходи, спрямовані на належне повідомлення потерпілого та забезпечення його участі в судовому розгляді.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR не вбачають порушення у продовженні судового розгляду за відсутності потерпілого. Водночас увагу привертають доводи сторони захисту щодо належного повідомлення потерпілого про дату, час і місце судового засідання. Питання відсутності потерпілого за обставин, коли матеріали судового розгляду не містять додаткового обґрунтування, яке б підтверджувало належне та ефективне повідомлення про судове засідання, вже неодноразово фіксувалося спостерігачами IAC ISHR, зокрема у моніторингових звітах від 19 вересня та 16 жовтня 2025 року, а також від 22 січня, 6 березня, 7, 10 і 28 квітня, 28 травня та 9 червня 2026 року. За таких обставин саме перевірка належності повідомлення потерпілого про дату, час і місце судового засідання, з’ясування причин його неявки та оцінка того, чи мав він реальну можливість скористатися належними йому процесуальними правами, є важливими процесуальними гарантіями, спрямованими на запобігання порушенню права на справедливий судовий розгляд. У своїй практиці ЄСПЛ послідовно наголошує, що принцип справедливого судового розгляду передбачає забезпечення сторонам реальної можливості брати участь у провадженні та бути належним чином поінформованими про його перебіг (Cangi and Others v. Türkiye, п. 46). Хоча Конвенція не вимагає обов’язкової присутності потерпілого на кожному судовому засіданні, національний суд повинен переконатися, що його відсутність не є наслідком неналежного повідомлення та не призводить до необґрунтованого обмеження процесуальних прав.
Рішення про продовження судового засідання без участі потерпілого має ґрунтуватися на індивідуальній оцінці обставин конкретного засідання, зокрема з урахуванням характеру процесуальних дій, значення особистої участі потерпілого на відповідній стадії розгляду та можливого впливу його відсутності на реалізацію прав інших учасників провадження. Відповідні висновки суду мають бути належним чином мотивовані та відображати справедливий баланс між необхідністю забезпечення належної процесуальної динаміки й обов’язком гарантувати ефективну реалізацію процесуальних прав усіх учасників кримінального провадження.
Надалі суд перейшов до розгляду клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченої.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, захисники просили змінити запобіжний захід у вигляді застави на особисте зобов’язання. Вони звернули увагу на належну процесуальну поведінку обвинуваченої, яка систематично з’являлася до суду та не допускала порушень покладених на неї обов’язків. Крім того, сторона захисту зазначила, що після народження дитини змінився майновий стан сім’ї обвинуваченої. На переконання захисників, особисте зобов’язання є достатнім для забезпечення її належної процесуальної поведінки та виконання покладених судом обов’язків.
Захист також наголосив, що з плином часу заявлені ризики істотно зменшилися. Зокрема, суд уже дослідив усі матеріали кримінального провадження та допитав свідків, а обвинувачена протягом усього періоду застосування запобіжного заходу належно виконувала свої процесуальні обов’язки. Окремо адвокати висловили позицію, що досліджені судом докази, на їхнє переконання, не підтверджують обґрунтованість пред’явленого обвинувачення. Вони також зазначили, що ризики, на які сторона обвинувачення посилалася на початкових стадіях кримінального провадження, фактично не реалізувалися та не були підтверджені поведінкою Ільєвої Т.Г.
Обвинувачена підтримала доводи своїх захисників. Вона зазначила, що заявлені ризики були відсутні як на момент застосування запобіжного заходу, так і під час розгляду клопотання про його зміну. Крім того, обвинувачена звернула увагу, що брала участь у всіх судових засіданнях, належно виконувала покладені на неї процесуальні обов’язки, а також вказала, що на одному з попередніх етапів судового розгляду прокурор не звертався з клопотанням про продовження строку дії процесуальних обов’язків, посилаючись на чинність запобіжного заходу у вигляді застави.
Підсумовуючи викладене, сторона захисту просила змінити запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 242 240 гривень на особисте зобов’язання.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання. Він зазначив, що, на його переконання, ризики продовжують існувати, зокрема ризик переховування від суду та незаконного впливу на свідків, які за необхідності можуть бути допитані повторно. На думку прокурора, на завершальній стадії судового розгляду відповідні ризики можуть знову посилюватися у зв’язку з наближенням ухвалення остаточного судового рішення.
Заслухавши позиції сторін, суд задовольнив клопотання захисту та змінив застосований до обвинуваченої запобіжний захід на особисте зобов’язання з покладенням відповідних процесуальних обов’язків. Суд також ухвалив повернути заставодавцю внесену заставу в розмірі 242 240 гривень.
З приводу наведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що запобіжний захід у вигляді застави, чинний на момент початку цього судового засідання, застосовувався до обвинуваченої з 17 квітня 2023 року. За таких обставин ключового значення набуває перевірка актуальності ризиків, які обґрунтовують подальше застосування процесуальних обмежень, з урахуванням тривалості їх застосування, перебігу судового розгляду та фактичної процесуальної поведінки обвинуваченої. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, зі спливом часу первинні підстави застосування запобіжного заходу не можуть презюмуватися такими, що автоматично зберігають свою актуальність. Кожне подальше обмеження прав особи потребує самостійного, актуального та індивідуалізованого обґрунтування.
У цьому контексті занепокоєння викликає те, що сторона обвинувачення, заперечуючи проти зміни запобіжного заходу, фактично обмежилася посиланням на існування ризиків без наведення конкретних фактичних даних, які б свідчили про їх актуальність саме на момент розгляду клопотання. Посилання на можливість повторного допиту свідків або припущення про потенційне посилення ризиків у зв’язку з наближенням ухвалення судового рішення саме по собі не може підміняти належне процесуальне обґрунтування. Такий підхід не узгоджується зі стандартами, сформованими у практиці ЄСПЛ, відповідно до яких саме на державні органи покладається обов’язок довести існування конкретних, актуальних та індивідуалізованих ризиків, а не посилатися на загальні припущення чи абстрактні міркування (Karaca v. Turkey, п. 139; Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 50–51). Аналогічно ризик незаконного впливу на свідків має підтверджуватися конкретними фактичними обставинами, а не лише гіпотетичними припущеннями (Radonjić and Romić v. Serbia, пп. 64–67, 70).
На цьому тлі особливого значення набувають доводи сторони захисту щодо належної процесуальної поведінки обвинуваченої, які також підтверджуються результатами тривалого моніторингу цього кримінального провадження. Систематична участь обвинуваченої у судових засіданнях, належне виконання покладених на неї процесуальних обов’язків та відсутність зафіксованих фактів порушення умов застосованого запобіжного заходу є обставинами, які відповідно до практики ЄСПЛ повинні враховуватися під час оцінки актуальності ризиків та пропорційності подальшого обмеження прав особи.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що під час цього судового засідання не було зафіксовано обставин, які б давали достатні підстави для висновку про порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 ЄКПЛ. Водночас справа рекомендується до подальшого моніторингу, зокрема в контексті систематичної неявки потерпілої сторони та наближення кримінального провадження до завершальних стадій судового розгляду.
