20. 07. 2026
14 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у рамках справи № 991/5157/26 стосовно колишнього керівника Офісу Президента України Єрмака Андрія Борисовича, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК (легалізація майна, одержаного злочинним шляхом). У судовому засіданні брали участь підозрюваний, його захисник, прокурор та слідчий суддя Ногачевський В.В.
Предметом судового розгляду було клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії покладених на підозрюваного процесуальних обов’язків. Станом на момент розгляду клопотання щодо Єрмака А.Б. діяв запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 140 000 000 гривень із покладенням низки процесуальних обов’язків.
На початку судового засідання сторона захисту заявила клопотання про здійснення подальшого розгляду цього кримінального провадження в закритому режимі. Обґрунтовуючи клопотання, захисники послалися на необхідність запобігання розголошенню відомостей, що становлять лікарську таємницю. Вони зазначили, що під час розгляду клопотання прокурора можуть досліджуватися відомості про стан здоров’я підозрюваного, публічне оголошення яких призведе до невиправданого втручання у його приватне життя. Крім того, сторона захисту звернула увагу на необхідність забезпечення безпеки осіб, відомості про яких містяться в матеріалах кримінального провадження. На думку адвокатів, під час судового розгляду може бути розголошена персональна інформація щодо інших осіб, які наразі не мають визначеного процесуального статусу в цьому провадженні.
Захист також зазначив, що відповідні обставини раніше вже оцінювалися судом, а дослідження окремих відомостей здійснювалося в закритому режимі. З урахуванням викладеного захисники просили проводити весь подальший розгляд кримінального провадження в закритому судовому засіданні.
Прокурор не заперечувала проти проведення закритого судового засідання в обсязі, необхідному для забезпечення застосованих заходів безпеки, однак вважала необґрунтованим закриття всього судового розгляду. На її думку, сторона захисту раніше не заперечувала проти відкритого розгляду, а обставини, на які вона посилається, істотно не змінилися. Крім того, прокурор зазначила, що під час обґрунтування клопотання про продовження строку дії процесуальних обов’язків не планує повторно посилатися на окремі докази, оскільки вони вже досліджувалися судом, а має намір викласти лише доводи щодо існування відповідних процесуальних ризиків.
Заслухавши позиції учасників кримінального провадження, суд частково задовольнив клопотання сторони захисту і постановив здійснювати розгляд у закритому режимі лише під час дослідження відомостей про особисте чи сімейне життя, медичної документації, а також інформації, розголошення якої може вплинути на безпеку інших осіб. Одночасно суд звернув увагу сторони захисту на необхідність повідомляти про відповідні процесуальні моменти безпосередньо під час судового розгляду для вирішення питання щодо тимчасового переходу до закритого режиму.
Після вирішення зазначеного процесуального питання суд перейшов до розгляду клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії процесуальних обов’язків.
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор зазначила, що, на переконання сторони обвинувачення, обґрунтованість повідомленої підозри не зменшилася, досудове розслідування триває, а орган досудового розслідування продовжує збирати докази. У зв’язку з цим сторона обвинувачення вважала, що раніше встановлені процесуальні ризики залишаються актуальними, а додатково отримані відомості можуть свідчити про виникнення ще одного ризику, передбаченого статтею 177 КПК України. З огляду на це прокурор вважала наявними всі п’ять ризиків, передбачених зазначеною нормою.
Обґрунтовуючи ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, прокурор посилалася не лише на тяжкість можливого покарання, а й на майновий стан підозрюваного, який, на думку сторони обвинувачення, не відповідає його офіційним доходам та може створювати можливість для тривалого переховування. Додатково зазначалося, що підозрюваний раніше обіймав одну з ключових державних посад та має широке коло професійних зв’язків. Окремо прокурор посилалася на ризик знищення, приховування або спотворення речей і документів, що мають значення для кримінального провадження. За твердженням сторони обвинувачення, Єрмак А.Б. раніше вчиняв дії, які могли бути спрямовані на ускладнення встановлення відповідних обставин, а також нібито використовував зашифрований псевдонім.
Щодо ризику незаконного впливу прокурор зазначила, що в межах кримінального провадження здійснюється розслідування обставин можливого впливу на експерта, а отримані стороною обвинувачення відомості, на її переконання, дають підстави припускати можливу причетність до цього підозрюваного. Також сторона обвинувачення посилалася на ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. На підтвердження цього прокурор навела відомості про листування, виявлене у вилученому мобільному телефоні, в якому, за її словами, обговорювалися кадрові призначення на вищі державні посади у 2020–2021 роках. При цьому прокурор зазначила, що окремі особи, згадані у відповідному листуванні, продовжують обіймати державні посади.
Окремо прокурор повідомила про отримання додаткових відомостей, які, на думку сторони обвинувачення, можуть свідчити про ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Зокрема, вона послалася на протокол допиту одного зі свідків щодо обставин можливого переслідування іншого свідка.Водночас прокурор звернула увагу, що за зверненнями сторони захисту підозрюваному неодноразово надавалися дозволи на виїзд як у межах міста Києва, так і за його межі. На її думку, зазначені обставини не виключають необхідності подальшого застосування електронного засобу контролю.
З урахуванням викладеного прокурор просила суд задовольнити клопотання та продовжити строк дії покладених на підозрюваного процесуальних обов’язків.
Після переходу судового засідання до закритого режиму подальший моніторинг кримінального провадження було припинено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що відкритість судового розгляду є однією з ключових гарантій прозорого здійснення правосуддя. Публічний характер слухання забезпечує можливість суспільного контролю за діяльністю суду, захищає учасників провадження від здійснення правосуддя поза громадським наглядом та сприяє підтриманню довіри до судової системи. Особливого значення ця гарантія набуває у кримінальних провадженнях, що становлять значний суспільний інтерес. Водночас принцип публічності не є абсолютним. Обмеження відкритості може бути виправданим необхідністю захисту приватного життя, конфіденційних медичних відомостей або безпеки осіб, однак лише за умови, що воно переслідує конкретну легітимну мету, належним чином мотивоване та не виходить за межі об’єктивно необхідного. Саме тому закриття всього судового засідання не повинно застосовуватися автоматично, якщо захист відповідних інтересів може бути забезпечений шляхом тимчасового обмеження публічності лише під час дослідження окремих відомостей.
З огляду на доводи сторони захисту щодо можливого розголошення відомостей, які становлять лікарську таємницю, а також персональної інформації про інших осіб, застосований судом диференційований підхід до визначення режиму слухання загалом узгоджується з вимогами ЄКПЛ. Зокрема, рішення проводити в закритому режимі лише ті частини судового засідання, під час яких оголошуватиметься конфіденційна інформація, свідчить про намагання суду забезпечити справедливий баланс між принципом публічності судового розгляду та необхідністю захисту приватного життя й безпеки відповідних осіб. Цей підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, відповідно до якої публічність судового розгляду є засобом захисту сторін від здійснення «таємного правосуддя» та важливою передумовою довіри до судів у демократичному суспільстві (Mraović v. Croatia, п. 44). Водночас захист приватного життя та конфіденційної інформації може виправдовувати обмеження відкритості лише за умови дотримання справедливого балансу між відповідними інтересами та обмеження закритого режиму межами реальної необхідності (Suslov and Batikyan v. Ukraine, п. 122).
Щодо розгляду клопотання про продовження строку дії процесуальних обов’язків експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що кожне подальше збереження обмежень, пов’язаних із застосованим запобіжним заходом, потребує самостійного, актуального та індивідуалізованого обґрунтування. Сам факт встановлення відповідних ризиків у попередньому судовому рішенні не звільняє сторону обвинувачення від обов’язку довести, що на момент нового розгляду вони продовжують реально існувати, а обсяг покладених на особу обов’язків залишається необхідним і пропорційним. У цьому контексті на окрему увагу заслуговують доводи сторони обвинувачення щодо наявності сукупності обставин, які, на її переконання, підтверджують актуальність заявлених процесуальних ризиків. Значення також мають посилання прокурора на нові відомості, які, за позицією обвинувачення, можуть свідчити про виникнення додаткового ризику, передбаченого статтею 177 КПК України.
За таких умов особливо важливо, щоб національні суди надавали належну, індивідуалізовану та мотивовану оцінку всім наведеним обставинам у їх сукупності, зіставляючи їх із доводами сторони захисту. Оскільки після переходу судового засідання до закритого режиму ці доводи не були оголошені у відкритій частині слухання, вони не можуть бути предметом оцінки незалежного спостерігача. При цьому суд має оцінювати не лише формальну наявність посилань на відповідні ризики, а й достатність, переконливість та актуальність фактичних даних, якими вони обґрунтовуються. Саме тому вирішальне значення має не кількість ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, а якість їх обґрунтування.
Крім того, під час вирішення питання про продовження строку дії процесуальних обов’язків суду необхідно враховувати тривалість їх застосування та розвиток кримінального провадження. Відповідно до послідовного підходу ЄСПЛ, процесуальні ризики не можуть вважатися незмінними та підлягають повторній оцінці з урахуванням спливу часу, поведінки підозрюваного й обставин, що виникли після ухвалення попередніх судових рішень. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що продовження будь-яких обмежень, пов’язаних із запобіжними заходами, не може зводитися до автоматичного відтворення раніше наведених аргументів. Кожне наступне процесуальне рішення має демонструвати реальну оцінку актуальних обставин справи, а не лише підтверджувати сталість попередньої позиції сторони обвинувачення (Tiron v. Romania, п. 39). У цьому ж контексті Суд послідовно наголошує, що саме на державні органи покладається обов’язок доведення існування конкретних, актуальних і індивідуалізованих ризиків. Посилання на загальні припущення або попередні висновки не може вважатися достатнім обґрунтуванням (Karaca v. Turkey, п. 139; Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 50–51). Оцінка ризиків має бути безпосередньо пов’язана з поведінкою особи, її соціальними та професійними зв’язками, а також фактичними гарантіями належної процесуальної поведінки. Ризики не можуть бути сформульовані у вигляді абстрактних чи стереотипних тверджень (Selahattin Demirtaş v. Turkey (No. 2), п. 185).
Хоча предметом розгляду під час цього судового засідання було не питання тримання під вартою, а продовження строку дії процесуальних обов’язків, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що наведені стандарти ЄСПЛ однаковою мірою вимагають від національного суду перевірити, чи залишаються відповідні обмеження необхідними, належно обґрунтованими та пропорційними на момент ухвалення нового процесуального рішення.
За результатами моніторингу відкритої частини судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR не зафіксували обставин, які б давали підстави для висновку про порушення права на справедливий судовий розгляд. Водночас перехід судового засідання до закритого режиму наочно демонструє важливість системного незалежного спостереження за кримінальними провадженнями, оскільки саме тривале та послідовне здійснення моніторингу дозволяє оцінити не окреме процесуальне рішення, а дотримання стандартів справедливого судового розгляду на всіх етапах судового провадження.
