20. 07. 2026
9 липня 2026 року в Київському апеляційному суді відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурор та колегія суддів із головуючим Мосьондзом І.А.
Предметом апеляційного перегляду стала ухвала Солом’янського районного суду міста Києва від 4 червня 2026 року, якою Богуслаєву В.О. було продовжено строк тримання під вартою та визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 632 320 000 гривень.
Обґрунтовуючи апеляційні скарги, сторона захисту поставила під сумнів законність і достатність мотивування ухвали суду першої інстанції. Основні заперечення стосувалися повноти оцінки заявлених стороною обвинувачення ризиків, їх актуальності на момент розгляду питання про продовження запобіжного заходу, а також пропорційності подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Адвокати звернули увагу, що, обґрунтовуючи ризик переховування, суд першої інстанції переважно послався на тяжкість можливого покарання. На переконання сторони захисту, сама по собі суворість санкції не є достатньою підставою для продовження тримання особи під вартою без наведення додаткових конкретних обставин, які б підтверджували реальність і актуальність відповідного ризику. Також захист зазначив, що окремі доводи сторони обвинувачення щодо існування ризиків втратили актуальність. Зокрема, прокурор посилалась на адвокатів обвинуваченого, які на момент розгляду питання вже не здійснювали його захист у цьому кримінальному провадженні. Крім того, захисники звернули увагу, що суд першої інстанції фактично визнав відсутність одного з раніше заявлених ризиків.
Значний блок апеляційної аргументації стосувався тривалості кримінального провадження та інтенсивності його судового розгляду. За твердженням захисників, судові засідання призначаються один-два рази протягом чотирьох-шести тижнів і переважно зводяться до вирішення питання про продовження запобіжного заходу та допиту одного або двох свідків сторони обвинувачення. Водночас захист наголосив, що з його ініціативи жодне судове засідання не відкладалося. Ці обставини наводилися як аргумент на користь того, що загальна тривалість тримання під вартою має оцінюватися у взаємозв’язку з належною процесуальною активністю суду та сторони обвинувачення. Адвокати також акцентували увагу на особистих обставинах обвинуваченого, зокрема його віці — 87 років, наявності численних захворювань та умовах перебування під вартою. Окремо зазначалося про відсутність належного укриття під час повітряних тривог, що, на думку сторони захисту, створює додаткові загрози для життя і здоров’я обвинуваченого та має враховуватися під час оцінки пропорційності подальшого тримання під вартою.
Ще одним предметом заперечень став розмір визначеної застави. Захист стверджував, що застава у сумі 632 320 000 гривень є фактично недоступною, оскільки на майно Богуслаєва В.О. звернено стягнення, а застосовані до нього персональні санкції, за твердженням захисників, унеможливлюють внесення відповідної суми як самим обвинуваченим, так і іншими особами. За таких умов, на думку сторони захисту, застава формально визначена як альтернатива триманню під вартою, однак не може бути реалізована на практиці. У підсумку захисники просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та застосувати до Богуслаєва В.О. запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою.
Обвинувачений підтримав доводи апеляційних скарг. Він повідомив про істотне погіршення стану здоров’я під час перебування під вартою та зазначив, що пережив клінічну смерть. Богуслаєв В.О. просив змінити запобіжний захід або принаймні зменшити розмір застави до суми, яку можливо реально внести.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, наголошуючи, що ризик переховування обґрунтовувався стороною обвинувачення не лише тяжкістю можливого покарання. На підтвердження актуальності цього ризику вона послалася на відсутність щодо обвинуваченого окремих обмежень на виїзд за межі України, установлених під час воєнного стану, оскільки він є пенсіонером. Додатковою обставиною прокурор назвала наявність у Богуслаєва В.О. громадянства Російської Федерації.
Окремо сторона обвинувачення наполягала на збереженні ризику незаконного впливу на свідків. Прокурор повідомила, що один зі свідків усно заявив про тиск з боку представників захисту з метою зміни ним показань. Водночас письмової заяви свідок не подав, пояснивши це побоюваннями за власне життя та життя членів своєї сім’ї. На думку прокурора, зазначені обставини у сукупності підтверджують актуальність як ризику переховування, так і ризику впливу на свідків. Додатково вона звернула увагу на характер інкримінованих діянь, які, за версією сторони обвинувачення, спрямовані проти національної безпеки України.
Прокурор підтвердила, що суд першої інстанції визнав один із раніше заявлених ризиків таким, що втратив актуальність, однак дійшов висновку про збереження двох інших ризиків. З огляду на це сторона обвинувачення просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін.
У відповідь сторона захисту зазначила, що їй не відомі жодні обставини, пов’язані з повідомленим прокурором можливим тиском на свідка. Обвинувачений також висловив позицію, що відповідні доводи сторони обвинувачення є необґрунтованими.
Заслухавши позиції учасників кримінального провадження, суд ухвалив відмовити в задоволенні апеляційних скарг сторони захисту та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що практика Європейського суду з прав людини послідовно виходить із того, що зі спливом часу саме на органи державної влади покладається дедалі вищий обов’язок доведення необхідності подальшого тримання особи під вартою. У справах Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79), Bluks Savickis v. Latvia (пп. 35–36), Tiron v. Romania (п. 39), Maassen v. the Netherlands (п. 62) та Selahattin Demirtaş v. Turkey (пп. 265, 272) Суд наголошував, що кожне наступне рішення про продовження позбавлення свободи має ґрунтуватися на актуальних, конкретних та індивідуалізованих обставинах, а не на відтворенні попередніх аргументів або загальних посиланнях на тяжкість обвинувачення чи суспільний інтерес.
У контексті стандартів, сформованих практикою ЄСПЛ щодо тривалого тримання особи під вартою, особливого значення набуває те, що Богуслаєв В.О. перебуває під вартою понад 1300 днів. Така тривалість застосування найсуворішого запобіжного заходу вимагає від національних судів посиленого контролю, регулярної та змістовної переоцінки підстав для подальшого позбавлення свободи, а також наведення особливо переконливих і актуальних мотивів.
Водночас із матеріалів моніторингу вбачається, що сторона обвинувачення продовжує посилатися переважно на ризики, які вже неодноразово наводилися під час попередніх розглядів. При цьому судові рішення не демонструють достатньо виразної переоцінки їхньої актуальності з урахуванням тривалості перебування обвинуваченого під вартою, поточної стадії судового провадження, зміни фактичних обставин та індивідуальних характеристик особи.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, у цьому кримінальному провадженні можуть простежуватися ознаки формального та недостатньо індивідуалізованого підходу до вирішення питання про продовження тримання під вартою.
Окремої уваги потребує питання застосування альтернативних запобіжних заходів. Із матеріалів судового розгляду не вбачається достатньо змістовного аналізу того, чи можуть цілі кримінального провадження бути досягнуті за допомогою менш суворих заходів, зокрема цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, додаткових процесуальних обов’язків або інших механізмів, здатних мінімізувати заявлені ризики. За стандартами статті 5 ЄКПЛ саме тримання під вартою має залишатися винятковим заходом, а не вихідною презумпцією під час судової оцінки.
У цьому ж контексті важливим є те, що суд першої інстанції фактично визнав відсутність одного з ризиків, на які раніше посилалася сторона обвинувачення. Така обставина свідчить про зміну фактичної основи, яка первинно обґрунтовувала застосування запобіжного заходу, та обумовлює необхідність повторної і всебічної оцінки не лише окремих ризиків, а й доцільності подальшого збереження тримання під вартою загалом. Водночас із рішення суду першої інстанції не вбачається, що зменшення кількості встановлених ризиків спричинило істотний перегляд інтенсивності застосованого обмеження.
З огляду на сукупність зазначених обставин — надмірну тривалість перебування під вартою, повторюваність аргументів сторони обвинувачення, недостатню індивідуалізацію ризиків, визнання відсутності одного з них та відсутність належної оцінки менш суворих альтернатив — експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують можливі ознаки недостатнього дотримання гарантій, передбачених пунктом 3 статті 5 ЄКПЛ. Подальше тримання під вартою за таких умов може набувати ознак автоматичності, якщо його необхідність не підтверджується актуальними, конкретними та достатніми підставами.
Крім того, окремої уваги потребує загальна тривалість цього кримінального провадження. З огляду на те, що обвинувачений перебуває під вартою з 23 листопада 2022 року, питання дотримання вимоги розгляду справи упродовж розумного строку набуває особливої ваги.
У межах моніторингу цього провадження експерти моніторингової місії IAC ISHR неодноразово звертали увагу на можливі ознаки недотримання вимоги розумного строку, зокрема у зв’язку з неналежною організацією стороною обвинувачення процесу допиту свідків. Відповідні обставини були відображені в моніторингових звітах за результатами судових засідань від 3 та 4 липня, 8 вересня, 15, 17 і 22 жовтня, а також 13 та 25 листопада 2025 року. Неодноразова фіксація подібних обставин може свідчити про їх системний, а не поодинокий характер.
Окреме занепокоєння викликає також частота призначення судових засідань упродовж 2026 року — один-два рази на місяць. Судове навантаження та організаційні труднощі в роботі суду самі по собі не повинні покладати надмірний тягар на особу, яка протягом тривалого часу перебуває під вартою. За таких умов національні органи мають виявляти особливу ретельність і забезпечувати належну процесуальну динаміку розгляду справи.
З урахуванням загальної тривалості кримінального провадження, неодноразового продовження строку тримання під вартою за наявності ознак повторюваності аргументації, а також раніше зафіксованих обставин, які можуть свідчити про недостатню оперативність судового розгляду, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують можливі ознаки недотримання вимоги розгляду справи упродовж розумного строку. Відповідні обставини набувають додаткової ваги з огляду на тривале перебування обвинуваченого під вартою та необхідність особливо ретельного контролю за оперативністю провадження.
Європейський суд з прав людини послідовно підкреслює, що саме держава несе відповідальність за дотримання процесуального балансу сторін і не може посилатися на внутрішні недоліки або неефективність у своїй системі, щоб виправдати затягування розгляду. У справі Šulcas v. Lithuania Суд вказав, що зволікання, спричинене бездіяльністю або помилками національних органів, можуть становити порушення вимоги “розумного строку” за статтею 6 §1 Конвенції (п. 70–71).
Крім того, у межах моніторингу цього кримінального провадження експерти моніторингової місії IAC ISHR неодноразово наголошували, що обмеження права на свободу не повинно створювати загрози для життя, здоров’я та фізичної недоторканності особи. Тривале тримання під вартою за наявності тяжких захворювань, без належної оцінки стану здоров’я, умов утримання та можливості отримання необхідної медичної допомоги, за певних обставин може порушувати питання щодо дотримання заборони нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, передбаченої статтею 3 ЄКПЛ.
Водночас у матеріалах моніторингу цього провадження не було зафіксовано достатньо видимої та мотивованої оцінки національними судами стану здоров’я обвинуваченого, його сумісності з подальшим триманням під вартою та здатності відповідної установи забезпечити належні умови утримання й необхідну медичну допомогу. За таких обставин відповідні доводи потребують особливо ретельної та індивідуалізованої судової перевірки.
Заходи, що позбавляють особу волі, неминуче містять елемент страждань та приниження. З огляду на це, стаття 3 Конвенції вимагає від держави забезпечити, щоб усі ув’язнені трималися в умовах, сумісних з повагою до їхньої людської гідності, щоб спосіб їхнього утримання не піддавав їх стражданням або труднощам, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань, властивий такому заходу, та щоб, враховуючи практичні вимоги ув’язнення, їхнє здоров’я та благополуччя були належним чином забезпечені, серед іншого, шляхом надання їм необхідної медичної допомоги. ЄСПЛ наголошує, що особи, які перебувають під вартою, перебувають у вразливому становищі, і що органи влади зобов’язані захищати їх (Rooman v. Belgium, п. 142-143).
Також варто наголосити, що ЄСПЛ неодноразово в своїй практиці зазначав, що тяжка фізична вада, як і стан здоров’я та вік, є обставинами, що породжують питання про придатність до утримання під вартою у світлі статті 3 Конвенції (Helhal v. France, п. 49).
Окремої уваги потребує питання визначення альтернативного розміру застави. Такий розмір має бути не лише достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а й співмірним із його майновим станом та становити реальну, а не суто формальну альтернативу триманню під вартою.
Визначення застави в розмірі 632 320 000 гривень потребує особливо ретельного та індивідуалізованого обґрунтування, зокрема з урахуванням доходів, активів, фінансових зобов’язань обвинуваченого та його фактичної можливості внести відповідну суму. Значний розмір застави сам по собі не свідчить про її непомірність, однак суд має переконливо пояснити, чому саме така сума є необхідною та пропорційною заявленим ризикам.
У цьому контексті належної оцінки потребують доводи сторони захисту щодо фактичної неможливості внесення застави у зв’язку із застосуванням до обвинуваченого персональних санкцій. Важливим є також те, що визначена сума не була внесена протягом тривалого часу з моменту її встановлення. У сукупності ці обставини можуть викликати питання щодо доступності застави та її здатності виконувати функцію реальної альтернативи позбавленню свободи.
ЄСПЛ у справі Bluks Savickis v. Latvia (п. 37) прямо наголосив, що розмір застави повинен визначатися з урахуванням реального фінансового становища особи та не може мати суто декларативний характер. В іншому випадку застава перестає бути альтернативним запобіжним заходом і перетворюється на формальну конструкцію, яка не забезпечує ефективної реалізації права на свободу.
Окремої уваги потребують доводи сторони обвинувачення щодо можливого незаконного впливу на одного зі свідків у цьому кримінальному провадженні. Якщо саме ця обставина використовується як один із ключових аргументів на користь подальшого тримання особи під вартою, вона повинна підтверджуватися конкретними, належними та достатніми доказами, які дозволяють суду самостійно перевірити її достовірність. Саме по собі посилання на усне повідомлення свідка, яке не підтверджене письмовою заявою чи іншими об’єктивними даними, за відсутності додаткового процесуального підтвердження, на переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, не може розглядатися як достатня підстава для висновку про актуальність ризику незаконного впливу, особливо в умовах тривалого застосування найсуворішого запобіжного заходу. Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, яка послідовно виходить із того, що зі спливом часу саме на сторону обвинувачення покладається дедалі вищий обов’язок доведення необхідності подальшого позбавлення особи свободи. Чим довше триває тримання під вартою, тим більш конкретними, переконливими та індивідуалізованими повинні бути фактичні дані, якими обґрунтовується існування кожного із заявлених ризиків. Припущення або посилання на неперевірені відомості не можуть замінювати належного доказового обґрунтування подальшого застосування виняткового запобіжного заходу.
З огляду на сукупність встановлених під час моніторингу обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують порушення гарантій, передбачених статтею 5 ЄКПЛ, що полягає у тривалому та недостатньо індивідуалізованому застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутності належної судової оцінки можливості застосування менш суворих альтернативних запобіжних заходів, а також визначенні застави, яка за встановлених обставин не забезпечує реальної альтернативи позбавленню свободи. Експерти моніторингової місії IAC ISHR також фіксують порушення вимоги розгляду справи упродовж розумного строку, гарантованої пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ. Такий висновок ґрунтується на надмірній тривалості кримінального провадження, систематичному збереженні низької інтенсивності судового розгляду, а також неодноразово зафіксованих під час моніторингу обставинах, які свідчать про недостатню процесуальну оперативність під час організації судового провадження.
