15. 07. 2026
18 червня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у справі №991/4379/23 відносно директорки Станіславської торгової компанії Перець Н.М., колишнього голови правління «ВіЕйБи Банку» Мальцева Д.К. та засновника бізнес-центру “Експертиза” Жука Д.В., яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, ч. 5 ст. 191 КК України та ч. 3 ст. 209 КК України (зловживання владою або службовим становищем; привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). Судове засідання відбулося за участю колегії суддів під головуванням Галабали М.В., прокурора, обвинувачених та їхніх захисників. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Предметом судового засідання було продовження заслуховування вступних промов сторони захисту та обвинувачених.
У вступній промові адвокат Перець Н.М. зосередився на доводах щодо необґрунтованості пред’явленого обвинувачення. Зокрема, сторона захисту звернула увагу, що кримінальне провадження в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України було закрито, однак надалі ті самі фактичні обставини, на його переконання, були використані стороною обвинувачення в межах іншої правової кваліфікації — за частиною 2 статті 366 КК України. На думку захисту, такий підхід фактично призвів до повторного інкримінування одного й того самого діяння в іншій процесуальній формі. Захист також наголошував, що обвинувачення щодо Перець Н.М. ґрунтується на твердженнях про її участь у заволодінні коштами стабілізаційного кредиту та складанні недостовірних документів. Водночас, за позицією захисту, сторона обвинувачення не навела належних доказів на підтвердження попередньої змови, обізнаності обвинуваченої щодо можливих намірів інших осіб та наявності прямого умислу. У цьому контексті захисник посилався на статтю 62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини мають тлумачитися на користь особи.
Обвинувачена Перець Н.М. не погодилася з пред’явленим їй обвинуваченням та зазначила, що, на її думку, сторона обвинувачення не конкретизувала час, місце і спосіб вчинення інкримінованих дій. Вона заперечувала свою причетність до виготовлення чи підроблення документів, наголошуючи, що на момент їхнього ймовірного створення перебувала за межами України. Також обвинувачена висловила зауваження щодо методології окремих експертних досліджень та зазначила про наявність, на її переконання, документів, які спростовують версію сторони обвинувачення.
Надалі суд заслухав вступну промову адвоката обвинуваченого Мальцева Д.К. Захист зазначив, що сторона обвинувачення інкримінує Мальцеву Д.К. участь у заволодінні коштами Національного банку України у вигляді стабілізаційного кредиту, а також проведення фінансових операцій з метою маскування походження коштів. Водночас захисник наполягав на непричетності Мальцева Д.К. до відповідних обставин та стверджував, що обвинувальний акт не містить належного підтвердження конкретних дій, які нібито були ним вчинені. Окремо захист звернув увагу, що реалізація інкримінованої схеми, за версією обвинувачення, передбачала б вчинення низки послідовних і взаємопов’язаних дій, зокрема підготовку та подання документів до Національного банку України, оформлення відповідних звернень, участь в організаційних і фінансових процесах. На думку захисту, сторона обвинувачення не довела участі Мальцева Д.К. у таких діях, а також не підтвердила наявності в нього умислу на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Після цього суд надав слово обвинуваченому Жуку Д.В., який підтримав позицію сторони захисту. Він зазначив, що первинно підозра йому оголошувалася в межах одного кримінального провадження, тоді як матеріали іншого провадження, яке згодом було об’єднане з основним, раніше йому не інкримінувалися. У зв’язку з цим обвинувачений вказав, що не розуміє суті пред’явленого йому обвинувачення в частині відповідних матеріалів та своєї причетності до обставин, викладених в обвинувальному акті.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було закінчено.
У контексті наведеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на заявлені стороною захисту доводи щодо нерозуміння окремими обвинуваченими суті пред’явленого обвинувачення. Сам по собі факт висунення таких тверджень ще не свідчить про недотримання гарантій статті 6 ЄКПЛ, однак зумовлює необхідність їх ретельної процесуальної перевірки судом. Від того, наскільки зрозумілими для обвинуваченого є фактичні межі обвинувачення та його процесуальна роль у викладених подіях, безпосередньо залежить реальна можливість ефективно реалізувати право на захист і брати участь у змагальному судовому розгляді. У цьому контексті наведені під час судового засідання доводи доцільно оцінювати крізь призму підпункту «а» пункту 3 статті 6 ЄКПЛ. Право бути невідкладно й детально поінформованим про характер і підстави обвинувачення означає не лише формальне повідомлення особі правової кваліфікації, а й належну конкретизацію фактичних обставин, які ставляться їй у вину. Такий рівень визначеності має забезпечувати обвинуваченому можливість усвідомити обсяг інкримінованих діянь, зрозуміти логіку обвинувачення та побудувати ефективну стратегію захисту.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що повідомлення про обвинувачення повинно охоплювати як фактичні обставини, так і їх правову кваліфікацію (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Водночас підпункти «а» і «b» пункту 3 статті 6 ЄКПЛ мають тлумачитися у взаємозв’язку, оскільки право знати характер і підстави обвинувачення є необхідною передумовою реалізації права мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту (Gelenidze v. Georgia, п. 29). Особливого значення ці стандарти набувають саме на стадії судового розгляду. На відміну від повідомлення про підозру, обвинувальний акт є процесуальним документом, який підсумовує результати досудового розслідування та визначає фактичні й правові межі судового розгляду. Саме тому вимоги до чіткості формулювання обвинувачення, внутрішньої узгодженості викладених фактичних обставин і належної правової кваліфікації мають принципове значення для забезпечення передбачуваності кримінального провадження та ефективної реалізації права на захист.
Окремої уваги заслуговують також доводи сторони захисту щодо недоведеності пред’явленого обвинувачення. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, їх процесуальне значення полягає не лише у спростуванні версії сторони обвинувачення, а й у необхідності перевірки того, чи підтверджується кожен із елементів інкримінованих кримінальних правопорушень належними, допустимими та достовірними доказами. У цьому аспекті вирішального значення набуває не ізольована оцінка окремих доказів, а їх аналіз у сукупності, оскільки саме такий підхід дозволяє встановити, чи досягнуто стандарту доведення вини поза розумним сумнівом. Як послідовно зазначає ЄСПЛ, справедливий судовий розгляд передбачає обов’язок національного суду надати належну й мотивовану відповідь на конкретні, релевантні та істотні доводи сторін (Đurić v. Serbia, п. 69). Водночас будь-які сумніви, які не були усунуті стороною обвинувачення належними доказами, підлягають тлумаченню на користь обвинуваченого (Kolompar v. Serbia, п. 16). Саме тому належна судова оцінка доводів захисту є не формальною процесуальною вимогою, а одним із ключових елементів перевірки справедливості кримінального провадження.
Підсумовуючи викладене та враховуючи, що моніторинг здійснюється на початковому етапі судового розгляду, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що наявні результати спостереження наразі не дають достатніх підстав для констатації ознак порушення статті 6 ЄКПЛ. Водночас характер доводів, заявлених стороною захисту, свідчить про доцільність подальшого моніторингу цього кримінального провадження.
