01. 07. 2026
23 червня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи 991/7893/25 у кримінальному провадженні № 52024000000000217 відносно Филя С.В. та Залужного В.Б., обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У судовому засіданні взяли участь обвинувачені (у режимі відеоконференції), їхній захисник, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання був допит свідка Похольчука Р.В., викликаного за клопотанням сторони обвинувачення.
На початку допиту свідок повідомив, що обіймає посаду директора ТОВ «БЛЕК СОІЛ КОМПАНІ», а з 2015 року є депутатом Черкаської обласної ради. Він зазначив, що ніколи не працював в Уманській міській раді, однак має там значне коло знайомих та у зв’язку з виконанням депутатських повноважень регулярно взаємодіє з уповноваженими посадовими особами цієї ради. Свідок також підтвердив наявність особистого листування в телефонному месенджері з працівницею відділу архітектури та містобудування Уманської міської ради.
Похольчук Р.В. зазначив, що знайомий із Левченком К., в інтересах якого, за версією сторони обвинувачення, здійснювалася оцінка земельної ділянки, що є предметом цього кримінального провадження, щонайменше з 2005–2006 років. Водночас, за словами свідка, вони не мали спільного бізнесу чи спільних інтересів, однак він брав участь у процесі придбання земельної ділянки для Левченка К. Перед викладенням обставин подій 2023 року свідок зауважив, що через сплив часу може помилятися в окремих деталях або не пам’ятати їх у повному обсязі. Описуючи події серпня 2023 року, Похольчук Р.В. повідомив, що приблизно в другій половині дня йому зателефонував Левченко К. та попросив поспілкуватися з оцінювачами земельної ділянки. За словами свідка, під час розмови оцінювачі повідомили йому, що результати оцінки можуть відрізнятися, а для проведення, за їхнім формулюванням, «адекватної оцінки» необхідно терміново перерахувати 38 000 гривень. Після цього йому надіслали номер банківської картки, на яку він переказав відповідну суму. Надалі йому нібито підтвердили отримання коштів та повідомили, що вартість земельної ділянки за результатами оцінки становитиме 816 000 гривень. Водночас свідок зазначив, що не пам’ятає, кому саме були перераховані кошти. За його словами, він не повідомив Левченка К. про здійснений переказ спочатку через незадовільний телефонний зв’язок, а згодом — через власну зайнятість. До правоохоронних органів із повідомленням про відповідні обставини він також не звертався.
Під час допиту прокурор звернув увагу на відмінності між показаннями, які Похольчук Р.В. надавав на попередніх стадіях кримінального провадження. Зокрема, під час першого допиту на стадії досудового розслідування свідок повідомляв, що перерахував кошти Залужному В.Б. за проведення оцінки корпоративних прав. У судовому засіданні він пояснив, що повідомив таку версію подій відповідно до стратегії, обраної його тодішнім захисником.
Похольчук Р.В. також підтвердив, що під час наступного допиту змінив свої показання та виклав обставини, які, за його твердженням, відповідали дійсності й були повторені ним у даному судовому засіданні. Свідок пояснив, що надати такі показання йому порадив новий адвокат. Зокрема, він повідомив про нібито висунуту вимогу щодо перерахування 38 000 гривень. За його словами, виклик на цей допит здійснювався через його адвоката. Похольчук Р.В. підтвердив, що Левченко К. письмово не уповноважував його на вчинення будь-яких дій від свого імені та не повідомляв йому гранично допустимої ціни придбання земельної ділянки.
Стосовно угоди про визнання винуватості Похольчук Р.В. зазначив, що безпосередньо після зміни захисника не мав наміру укладати таку угоду. За його словами, адвокат повідомила, що відповідна можливість може виникнути в подальшому, після чого вживала заходів, спрямованих на її укладення. Свідок пояснив, що спочатку уповноважив адвоката здійснювати його захист, а після надходження обвинувального акта — також представляти його інтереси під час погодження та укладення угоди про визнання винуватості. Похольчук Р.В. повторно зазначив, що має багато знайомих серед працівників Уманської міської ради, однак характер відносин із ними є різним. Він не зміг однозначно відповісти, чи мав би можливість повідомити відповідним особам про вимогу надання неправомірної вигоди, оскільки на той час, за його словами, не замислювався над цим. Свідок також повідомив, що не знав, чи відповідала б занижена оцінка інтересам Левченка К., тому намагався зв’язатися з ним у день імовірного вимагання неправомірної вигоди. Крім того, Похольчук Р.В. зазначив, що ознайомлювався зі звітом про оцінку земельної ділянки: на його прохання копію документа надіслала знайома працівниця відділу архітектури. За словами свідка, він не повідомляв інших осіб про обставини ймовірного вимагання, оскільки побоювався зашкодити інтересам Левченка К. Водночас він визнав, що таке побоювання ґрунтувалося виключно на його суб’єктивному сприйнятті ситуації.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено, а допит свідка відкладено до наступного судового засідання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що під час цього судового засідання не було зафіксовано ознак порушення права на справедливий суд у частині забезпечення рівності сторін та реалізації права на захист. Допит свідка сторони обвинувачення відбувався з дотриманням процесуальних гарантій, а сторони мали реальну можливість ставити запитання та реалізувати свої процесуальні права.
Водночас перебіг допиту засвідчив наявність обставин, які мають істотне значення для подальшої оцінки доказової бази у цьому кримінальному провадженні. Зокрема, свідок фактично підтвердив, що під час одного з попередніх допитів повідомив відомості, які, за його нинішнім твердженням, не відповідали дійсним обставинам справи, пояснивши це обраною на той момент стратегією захисту. Крім того, він зазначив, що змінив свої показання після залучення іншого захисника, який порадив викласти іншу версію подій. За таких обставин предметом судової оцінки стає не лише зміст актуальних показань свідка, а й причини їх зміни, послідовність викладених ним відомостей та їх узгодженість з іншими доказами у справі.
Додаткового значення цим обставинам надає те, що свідок раніше мав процесуальний статус обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні та уклав угоду про визнання винуватості. У поєднанні з його поясненнями про попереднє надання недостовірних відомостей відповідно до обраної стратегії захисту та подальшу зміну показань після поради іншого захисника, така обставина об’єктивно може викликати сумніви щодо самостійності, послідовності та надійності його свідчень. З позиції стороннього спостерігача такі показання не можуть сприйматися як однозначно достовірні без їх особливо ретельної перевірки судом, зокрема з огляду на можливу процесуальну зацікавленість свідка, мотиви зміни ним своєї позиції та значення цих показань для формування обвинувальної версії. Як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, завдання суду полягає не лише у перевірці формальної допустимості доказів, а й у забезпеченні справедливості провадження в цілому (Škoberne v. Slovenia, пп. 99–100; Schenk v. Switzerland, п. 46). У випадках наявності суперечливих або сумнівних свідчень, зокрема з боку осіб, безпосередньо пов’язаних із подіями чи структурами, що фігурують у справі, принцип in dubio pro reo набуває особливого значення як обов’язкова складова презумпції невинуватості, закріпленої у статті 6 § 2 Конвенції (Telfner v. Austria, п. 15). Тягар доведення вини залишається на стороні обвинувачення, а будь-які обґрунтовані сумніви щодо доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого.
ЄСПЛ також наголошував, що коли показання свідка або співобвинуваченого можуть мати вирішальне значення для доведення обвинувачення чи істотно впливати на результат кримінального провадження, до їх оцінки повинні застосовуватися підвищені гарантії справедливого судового розгляду, передбачені статтею 6 §§ 1 та 3 (d) Конвенції (Engels v. Belgium, п. 40).
Крім того, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (Kobets v. Ukraine, п. 43). Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність установлених судом обставин повинна виключати будь-яке інше розумне пояснення подій, окрім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене саме обвинуваченим.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що ключовим питанням цього кримінального провадження на даному етапі є не стільки наявність окремих суперечностей у доказовій базі, скільки якість їх подальшої судової оцінки. Саме від того, наскільки повно, прозоро та переконливо суд перевірить доводи сторін, усуне істотні суперечності та мотивує свої висновки, залежатиме дотримання гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 ЄКПЛ. З огляду на викладене справа рекомендується до подальшого моніторингу.
