01. 07. 2026
23 червня 2026 року в Шевченківському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у рамках кримінального провадження № 12024000000002733 (справа 757/18643/25) відносно Коломойського Ігоря Валерійовича, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27 КК України, ч.2 ст. 15 КК України, п. 11-12 ч.2 ст. 115 КК України (підбурювання до закінченого замаху вчинення умисного вбивства на замовлення). На засіданні були присутні обвинувачений, його захисники, прокурори, потерпілий та захисник потерпілого. Розгляд здійснювала колегія суддів у складі: головуюча суддя – Хардіна О.П., судді – Литвин О.А. та Мєлєшак О.В.
Предметом судового розгляду були клопотання сторони захисту, а також продовження дослідження доказів шляхом допиту потерпілого.
На початку судового засідання сторона захисту подала клопотання про закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Обґрунтовуючи клопотання, захист зазначив, що провадження стосується подій 2003 року, строки давності сплинули ще у 2018 році, а обвинувачений раніше не судимий, на підтвердження чого до клопотання були долучені відповідні документи та письмова згода обвинуваченого на закриття провадження.
Прокурори заперечували проти задоволення клопотання, зазначивши, що аналогічне питання вже розглядалося судом першої інстанції, а ухвала про відмову була залишена без змін судом апеляційної інстанції. Потерпілий підтримав позицію сторони обвинувачення. За результатами розгляду суд відмовив у задоволенні клопотання.
Крім того, сторона захисту подала заперечення та скарги на окремі ухвали суду. Суд повернув зазначені документи без розгляду, пославшись на те, що вони не були заявлені під час підготовчого судового засідання.
У подальшому захист заявив клопотання про зміну порядку дослідження доказів. Адвокати обґрунтовували необхідність такої зміни значним проміжком часу, що минув з моменту подій, які є предметом розгляду справи, та просили спочатку дослідити письмові докази сторін, а вже після цього допитувати свідків. На думку захисту, такий порядок сприяв би більш повному відтворенню обставин подій, що відбулися більше 20 років тому. На думку сторони захисту, дослідження письмових доказів до допиту потерпілого забезпечило б проведення його повного та ефективного допиту, що, своєю чергою, сприяло б всебічному, повному й об’єктивному дослідженню обставин кримінального провадження.
Прокурори заперечували проти зміни порядку дослідження доказів, зазначивши, що відсутні будь-які процесуальні перешкоди для допиту свідків до дослідження письмових матеріалів. Потерпілий підтримав позицію сторони обвинувачення.
За результатами розгляду суд відмовив у задоволенні клопотання, зазначивши, що сторона захисту не позбавлена можливості ініціювати повторний допит свідків після дослідження письмових доказів та поставити їм додаткові запитання.
Також сторона захисту заявила клопотання про надання тимчасового доступу до матеріалів кримінального провадження 2013 року, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 215 КК України. Захист зазначив, що аналогічне клопотання подавалося ще на стадії досудового розслідування, однак у його задоволенні було відмовлено, у зв’язку з чим просив долучити та розглянути його на стадії судового дослідження доказів. За результатами розгляду суд долучив клопотання до матеріалів кримінального провадження.
Після вирішення заявлених процесуальних питань суд перейшов до допиту потерпілого. Під час допиту потерпілий надав показання щодо обставин, які, за його словами, передували інкримінованим подіям. Зокрема, він повідомив, що вперше познайомився з Коломойським І.В. у 1994 році під час переговорів. У подальшому, за словами потерпілого, він як юрист співпрацював із бізнес-структурами, пов’язаними з обвинуваченим, зокрема з Кіперманом М.Ю. Потерпілий стверджував, що в цей період стикався з тиском та погрозами.
Також потерпілий повідомив, що у 2003 році брав участь у юридичному супроводі проведення зборів акціонерів одного з підприємств, навколо якого тривав корпоративний конфлікт. За його словами, після проведення зазначених зборів він був запрошений до офісу Коломойського І.В., де в присутності Кіпермана М.Ю. йому було висловлено претензії щодо результатів проведення зборів та висунуто вимогу визнати їх незаконними. Потерпілий зазначив, що він та його колеги відмовилися виконати такі вимоги. Крім того, за словами потерпілого, невдовзі після цих подій один із працівників їхнього офісу зазнав нападу та був госпіталізований.
У зв’язку із завершенням часу, відведеного для розгляду справи, судове засідання було відкладено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що розгляд цього кримінального провадження здійснюється через значний проміжок часу після подій, які становлять предмет обвинувачення. Із показань потерпілого вбачається, що йдеться про обставини 2003 року, тобто майже двадцятитрирічної давності. За таких умов об’єктивно зростає значення процесуальних гарантій, спрямованих на забезпечення повного, безпосереднього та всебічного дослідження доказів, а також такого порядку їх дослідження, який дозволяє сторонам максимально ефективно реалізувати свої процесуальні права. Саме в подібних справах особливого значення набуває здатність суду організувати судовий розгляд таким чином, щоб забезпечити належну перевірку показань учасників провадження та інших доказів у їх взаємозв’язку. Практика ЄСПЛ виходить із того, що оцінка справедливості кримінального провадження здійснюється з урахуванням провадження в цілому, а завдання суду полягає у забезпеченні справедливого балансу між процесуальними правами сторін та ефективності судового розгляду (Al Alo v. Slovakia, п. 42; Strassenmeyer v. Germany, п. 68).
У цьому контексті показовим є порушене стороною захисту питання щодо закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. З огляду на тривалість часу, що минув із моменту інкримінованих подій, належна правова оцінка доводів сторін щодо застосування строків давності набуває самостійного значення для забезпечення принципу правової визначеності та легітимності подальшого здійснення кримінального провадження. Як наголошує ЄСПЛ, інститут строків давності є важливою гарантією правової визначеності та визначає межі допустимості кримінального переслідування після спливу встановленого законом часу (Antia and Khupenia v. Georgia, п. 39).
Окремої уваги заслуговують наслідки тривалості цього кримінального провадження для забезпечення процесуальних гарантій сторін. Питання часу у цій справі не обмежується лише доводами сторони захисту щодо спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Не менш важливим є вплив тривалості кримінального переслідування на обсяг обмежень прав обвинуваченого, зокрема у випадку застосування до нього найсуворішого запобіжного заходу.
У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR враховують результати попереднього моніторингу цього кримінального провадження, під час якого предметом спостереження було продовження строку тримання Коломойського І.В. під вартою (див. детальніше: «Моніторинг кримінального провадження Коломойського І.В. від 30 травня 2024 року»). Від початку здійснення моніторингу минуло понад два роки, протягом яких обвинувачений продовжує перебувати під вартою. За таких обставин питання тривалості провадження набуває значення не лише в аспекті статті 6 Конвенції, а й у контексті гарантій статті 5 Конвенції, відповідно до якої зі спливом часу національні суди повинні наводити дедалі переконливіші, належні та достатні підстави для подальшого тримання особи під вартою (Buzadji v. the Republic of Moldova, п. 87; Idalov v. Russia, п. 140).
За таких умов особливого значення набуває належна процесуальна організація судового розгляду. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що запропонований стороною захисту порядок дослідження доказів — із попереднім дослідженням письмових матеріалів та подальшим допитом потерпілого і свідків — був спрямований, зокрема, на забезпечення більш ефективного дослідження доказів у кримінальному провадженні, що стосується подій більш ніж двадцятирічної давності. Водночас запропонований стороною обвинувачення та підтриманий судом порядок дослідження доказів передбачає можливість повторного допиту свідків після дослідження письмових матеріалів. Не оцінюючи правильність обраної судом процесуальної моделі на цьому етапі розгляду, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що в умовах тривалого судового розгляду та застосування до обвинуваченого тримання під вартою питання процесуальної економії, ефективної організації дослідження доказів та забезпечення реальної можливості сторони захисту ефективно реалізувати свої процесуальні права набувають особливої ваги.
Водночас наявні матеріали моніторингу не дають достатніх підстав для остаточного висновку щодо дотримання вимоги про розгляд справи упродовж розумного строку, оскільки така оцінка потребує комплексного аналізу всіх критеріїв, сформульованих у практиці ЄСПЛ, зокрема складності справи, поведінки учасників провадження та ефективності організації судового розгляду. Разом із тим сукупність зафіксованих під час моніторингу обставин свідчить про необхідність подальшої оцінки дотримання вимог пункту 1 статті 6 Конвенції, зокрема в аспекті ефективної організації судового провадження та його розумної тривалості. З огляду на це справа рекомендується до подальшого моніторингу.
