18. 06. 2026
4 червня 2026 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисники, прокурори, а також колегія суддів під головуванням Педенко А.М.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу. На момент початку судового засідання щодо Богуслаєва В.О. діяв запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 648 960 000 грн.
Судове засідання розпочалося з розгляду клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу.
Обґрунтовуючи свою позицію, захисники посилалися насамперед на стан здоров’я обвинуваченого. За твердженням сторони захисту, матеріали кримінального провадження містять значний обсяг медичної документації, яка підтверджує наявність у Богуслаєва В.О. низки захворювань та необхідність постійного медичного нагляду. На переконання захисту, з урахуванням сукупності таких обставин найбільш адекватним запобіжним заходом був би цілодобовий домашній арешт. На підтвердження своєї позиції захисники долучили додаткові медичні документи, які, на їхню думку, свідчать про неможливість забезпечення необхідного лікування та належного медичного супроводу в умовах слідчого ізолятора.
Окрему увагу сторона захисту приділила безпековим умовам тримання обвинуваченого. Захисники зазначили, що в безпосередній близькості до місця розташування слідчого ізолятора знаходяться об’єкти, які регулярно стають цілями повітряних атак. За їхніми твердженнями, протягом 2022–2026 років у районі розташування установи було зафіксовано одинадцять ракетних ударів, що, за словами захисту, підтверджується відомостями з відкритих офіційних джерел. На думку сторони захисту, зазначені обставини створюють додатковий ризик для життя та здоров’я обвинуваченого, особливо з огляду на відсутність укриття в установі виконання покарань. Захисники також посилалися на медичні висновки щодо порушень слуху у Богуслаєва В.О., що, на їхню думку, може ускладнювати своєчасне реагування на сигнали повітряної тривоги.
Крім того, сторона захисту звернула увагу на застосування до обвинуваченого та його сина персональних санкцій, а також на відсутність, на її переконання, належного підтвердження ризиків, на які посилається сторона обвинувачення. Захисники також повідомили, що відповідно до отриманої ними інформації Богуслаєв В.О. наразі є найстаршою особою, яка утримується під вартою в Україні. Підсумовуючи свою позицію, сторона захисту наголосила, що ризики для життя та здоров’я обвинуваченого мають реальний характер, тоді як ризики, якими обґрунтовується необхідність подальшого тримання під вартою, залишаються недоведеними.
Обвинувачений підтримав доводи своїх захисників та просив суд врахувати наведені обставини при вирішенні питання щодо зміни запобіжного заходу.
Прокурор заперечувала проти задоволення клопотання сторони захисту. Вона зазначила, що більшість наведених захистом доводів уже були предметом оцінки Київського апеляційного суду під час розгляду апеляційних скарг 2 червня 2026 року. За результатами такого розгляду апеляційна інстанція залишила без змін рішення щодо подальшого застосування запобіжного заходу. Також прокурор повідомила, що за ініціативою сторони обвинувачення було проведено перевірку умов тримання Богуслаєва В.О. у слідчому ізоляторі. За результатами такої перевірки, за словами прокурора, встановлено, що обвинувачений неодноразово доставлявся до медичних закладів для проведення необхідних обстежень, а виявлені захворювання відповідають його віку та не свідчать про неможливість подальшого перебування під вартою.
Крім того, прокурор звернула увагу, що звільнення особи з-під варти виключно з огляду на її похилий вік, на її думку, може створити небажаний прецедент для інших кримінальних проваджень. З огляду на викладене сторона обвинувачення вважала, що наведені захистом обставини не містять достатніх підстав для зміни чинного запобіжного заходу.
Заслухавши позиції сторін, суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що під час моніторингу даного кримінального провадження вже неодноразово фіксувалися обставини, які потребують оцінки крізь призму гарантій статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Йдеться не лише про тривалість перебування Богуслаєва В.О. під вартою, але й про сукупність індивідуальних факторів, серед яких похилий вік обвинуваченого (87 років), наявність інвалідності, повідомлення сторони захисту про хронічні захворювання та необхідність постійного медичного нагляду, а також раніше заявлені відомості щодо випадків втрати ним свідомості під час перебування у слідчому ізоляторі (див. моніторинг кримінального провадження Богуслаєва В.О. від 30 березня 2026 року).
Сукупність зазначених чинників вимагає, щоб кожне рішення, пов’язане із подальшим застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, супроводжувалося не формальним посиланням на попередні висновки, а реальною, актуальною та індивідуалізованою перевіркою того, чи залишаються умови утримання сумісними з вимогами гуманного поводження, охорони життя, здоров’я та людської гідності. Водночас упродовж періоду моніторингу цього кримінального провадження експертами моніторингової місії IAC ISHR не було зафіксовано очевидної та змістовної оцінки судом сукупності доводів, пов’язаних зі станом здоров’я, віком та умовами утримання обвинуваченого, під час вирішення питань щодо подальшого застосування запобіжного заходу. Окремо слід наголосити, що сам по собі похилий вік особи не є автоматичною підставою для звільнення з-під варти, водночас, у практиці ЄСПЛ він розглядається як істотна обставина, яка у сукупності зі станом здоров’я, тривалістю тримання під вартою, доступністю належної медичної допомоги та фактичними умовами утримання має враховуватися під час оцінки сумісності такого тримання з вимогами статті 3 ЄКПЛ.
Доводи сторони захисту набувають додаткового значення в контексті повідомлень про ракетні удари, завдані у безпосередній близькості до місця тримання під вартою в період із 2022 по 2026 рік, а також про відсутність належного укриття в установі. За таких умов суд має особливо ретельно оцінити, чи спроможна держава забезпечити достатній рівень захисту життя і здоров’я особи, яка перебуває під її повним контролем у місці несвободи та не має можливості самостійно обрати безпечне місце перебування під час повітряної тривоги. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, такі доводи не можуть залишатися поза увагою суду та мають враховуватися під час ухвалення рішень про застосування або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, особливо в умовах воєнного стану та за наявності підтвердженої загрози для життя і здоров’я обвинуваченого. За наведених обставин суд має надати належну та мотивовану оцінку як сумісності подальшого перебування обвинуваченого під вартою з вимогами статті 3 ЄКПЛ, так і можливості застосування альтернативного, більш м’якого запобіжного заходу. Така оцінка повинна враховувати стан здоров’я і вік обвинуваченого, тривалість його перебування під вартою, фактичну доступність належного лікування, безпекові умови в установі та здатність держави мінімізувати наявні ризики для його життя і здоров’я.
У цьому зв’язку заслуговує на увагу практика ЄСПЛ щодо системних проблем умов тримання під вартою в Україні, зокрема у слідчих ізоляторах, у тому числі в Київському слідчому ізоляторі. Відповідні висновки, зокрема, були сформульовані у справі Suslov and Batikyan v. Ukraine, де Суд зазначив про встановлення неналежних фізичних умов тримання під вартою в Київському СІЗО (пп. 114–116). Крім того, у справі Melnikov v. Ukraine Суд зауважив, що ним уже було встановлено порушення статті 3 Конвенції у значній кількості інших справ проти України, пов’язаних з умовами тримання під вартою (п. 30). Більше того, у справі Sukachov v. Ukraine Суд прямо зазначив, що ця категорія справ відображає повторювану проблему, яка лежить в основі систематичних порушень статті 3 Конвенції Україною. Зокрема, починаючи з першого рішення щодо умов тримання під вартою в Україні, Суд ухвалив понад п’ятдесят рішень, у яких встановлено порушення статті 3 у зв’язку з неналежними умовами в слідчих ізоляторах. Більшість таких справ стосувалися переповненості установ, неналежних гігієнічних і санітарних умов, недостатнього освітлення та вентиляції, наявності комах і цвілі, обмеженого доступу до душових, недостатньої тривалості прогулянок, відсутності приватності під час користування санітарними вузлами, а також неналежного харчування. ЄСПЛ також підкреслив, що ці порушення мають системний характер і не є наслідком поодиноких випадків, а зумовлені структурними недоліками функціонування пенітенціарної системи України та недостатністю гарантій захисту від поводження, забороненого статтею 3 Конвенції. Попри неодноразові висновки Суду з 2005 року, зазначена проблема залишається невирішеною на національному рівні. Додатково Суд звернув увагу, що значна кількість заяв проти України щодо умов тримання під вартою продовжує перебувати на його розгляді, що підтверджує існування стійкої структурної проблеми (пп. 135–138).
Окремо експерти моніторингової місії звертають увагу, що при оцінці сумісності тримання хворої або похилого віку особи під вартою зі статтею 3 Конвенції Суд послідовно застосовує критерії, пов’язані зі станом здоров’я, якістю медичної допомоги та доцільністю подальшого позбавлення волі з огляду на ці обставини (Morabito v. Italy, п. 101; Helhal v. France, п. 49).
Після відмови у задоволенні клопотання сторони захисту суд перейшов до розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор наполягала на тому, що ризики, передбачені кримінальним процесуальним законодавством, залишаються актуальними та не зазнали істотного зменшення. На думку сторони обвинувачення, ризик переховування від суду підтверджується тяжкістю інкримінованих кримінальних правопорушень, суворістю можливого покарання, наявністю у Богуслаєва В.О. громадянства Російської Федерації, активів на території РФ, а також відсутністю вікових обмежень для його пересування.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків прокурор зазначила, що судовий розгляд ще не завершено, а частина свідків залишається недопитаною. За твердженням сторони обвинувачення, під час окремих судових засідань фіксувалися ознаки психологічного впливу на свідків з боку обвинуваченого. Крім того, прокурор вказала на ризик вчинення нового кримінального правопорушення, посилаючись на повідомлення Богуслаєву В.О. про підозру в іншому кримінальному провадженні.
З огляду на викладене сторона обвинувачення просила продовжити строк тримання під вартою із збереженням раніше визначеного альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 648 960 000 грн та покласти відповідні процесуальні обов’язки у разі її внесення.
Сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотання, звернувши увагу на те, що питання про продовження строку тримання під вартою щодо Богуслаєва В.О. розглядається судом уже двадцять сьомий раз. На думку захисту, клопотання прокурора переважно відтворює аргументацію попередніх звернень та не містить нових фактичних обставин, які б свідчили про актуальність заявлених ризиків. Захисники наголосили, що на момент розгляду клопотання обвинувачений перебував під вартою 3 роки 10 місяців і 7 днів, що, на їхню думку, вимагає від сторони обвинувачення надання особливо переконливого та індивідуалізованого обґрунтування необхідності подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Сторона захисту також поставила під сумнів обґрунтованість обвинувачення. За її твердженням, частина інкримінованих подій відбулася до набрання чинності відповідною кримінально-правовою нормою, а поставки, на які посилається прокурор, здійснювалися до запровадження міжнародних і національних санкцій щодо відповідного підприємства. Документів, які безпосередньо підтверджували б реекспорт продукції до Російської Федерації, не надано, а ключові показання щодо таких поставок мають похідний характер і ґрунтуються на відомостях, отриманих від третіх осіб. Крім того, доводи обвинувачення щодо пошкодження та неможливості вилучення гелікоптера, на думку захисту, суперечать уже дослідженим показанням свідків про здійснення контрольного польоту та подальше доставлення повітряного судна.
Ризик переховування, на переконання захисту, обґрунтовується переважно тяжкістю обвинувачення та припущеннями. Документи, які могли б забезпечити виїзд обвинуваченого за межі України, вилучені; до нього та членів його сім’ї застосовано санкції, а майно арештовано або стягнуто в дохід держави. Захисник наголосив, що реальний майновий і фізичний стан Богуслаєва В.О. істотно обмежує можливість його виїзду, а сам факт наявності громадянства або паспорта іншої держави не може автоматично підтверджувати намір переховуватися. Крім того, прокурор продовжує посилатися на обставини, які, за твердженням захисту, втратили актуальність, зокрема на зв’язки з адвокатами, які понад два роки не представляють інтереси обвинуваченого. Ризик незаконного впливу на свідків, на думку захисту, також не підтверджений конкретними фактами. Із 29 заявлених свідків уже допитано 22, і жоден із них не повідомив про тиск, погрози чи інші спроби впливу з боку Богуслаєва В.О.; суд також не застосовував до нього заходів реагування у зв’язку з такою поведінкою. Посилання на інше кримінальне провадження саме по собі, на переконання захисту, не доводить ризику вчинення нового правопорушення, особливо з огляду на відсутність у ньому активних процесуальних дій та будь-яких зафіксованих спроб протиправної поведінки обвинуваченого. Контрольовані телефонні розмови з установи тримання під вартою також не підтвердили наміру реалізувати будь-який із заявлених прокурором ризиків.
Захисники повторно послалися на похилий вік, стан здоров’я та наявність тяжких хронічних захворювань Богуслаєва В.О., наголошуючи на необхідності оцінки сумісності його подальшого тримання під вартою з відповідними медичними обставинами. Окремо вони зазначили, що визначений розмір застави є завідомо непомірним: майно обвинуваченого арештоване або стягнуте, фінансові операції обмежені санкціями, а доказів співмірності застави з його реальним майновим станом прокурором не надано. За таких умов, на думку захисту, застава не є реальною альтернативою триманню під вартою. У зв’язку з цим сторона захисту просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати до Богуслаєва В.О. більш м’який, пропорційний та індивідуалізований запобіжний захід.
Обвинувачений підтримав позицію своїх захисників.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив частково задовольнити клопотання прокурора, і встановити альтернативний розмір застави у сумі 632 320 000 гривень
Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне окремо наголосити, що у випадках тривалого — понад три роки — тримання особи під вартою рівень судового контролю відповідно до статті 5 ЄКПЛ має бути особливо ретельним. За таких обставин кожне подальше продовження строку дії запобіжного заходу повинно ґрунтуватися на актуальній, індивідуалізованій та належним чином мотивованій оцінці ризиків, а не на формальному відтворенні аргументів, наведених у попередніх клопотаннях та судових рішеннях. Суд має перевіряти, чи зберігають заявлені ризики свою реальність та інтенсивність з огляду на перебіг провадження, досліджені докази, поведінку обвинуваченого та можливість застосування більш м’яких запобіжних заходів. За відсутності такої оцінки виникає ризик перетворення тримання під вартою на інерційний та фактично автоматично продовжуваний захід, що не відповідає вимогам необхідності, пропорційності та виняткового характеру позбавлення свободи.
У цьому контексті особливе значення має те, що під час моніторингу даного кримінального провадження експерти IAC ISHR вже неодноразово фіксували обставини, які свідчать про можливі ознаки автоматичного продовження тримання під вартою без належної переоцінки актуальності ризиків з урахуванням перебігу судового розгляду, досліджених доказів та тривалості позбавлення свободи. ЄСПЛ послідовно підкреслює, що тяжкість можливого покарання сама по собі не може слугувати достатньою підставою для тривалого позбавлення свободи; вона може враховуватися лише у сукупності з іншими, належно доведеними та актуальними фактичними даними (Gomes Costa v. Portugal, пп. 73–79; Bluks Savickis v. Latvia, пп. 35–36). За відсутності конкретизації того, які саме дії або обставини свідчать про реальність ризиків на момент розгляду клопотання, виникає ризик формалізації судового контролю.
Варто також наголосити, що тягар доведення наявності підстав для застосування та подальшого продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою покладається саме на сторону обвинувачення. Сторона захисту не зобов’язана доводити відсутність заявлених ризиків, тоді як прокурор має підтвердити їх реальний, актуальний та індивідуалізований характер належними й достатніми доказами. Особливо високий стандарт обґрунтування має застосовуватися з урахуванням тривалості перебування обвинуваченого під вартою, яка перевищує 1318 днів. З плином часу самого повторення раніше наведених обставин недостатньо: сторона обвинувачення повинна довести, що відповідні ризики не втратили актуальності, а застосування більш м’якого запобіжного заходу й надалі є недостатнім. Фактичне перекладення на сторону захисту обов’язку спростовувати абстрактні або недостатньо конкретизовані ризики може свідчити про недотримання процесуального балансу. Такий підхід насамперед порушує питання щодо відповідності подальшого позбавлення свободи вимогам статті 5 ЄКПЛ, а за певних обставин — також щодо дотримання принципів рівності сторін і справедливого судового розгляду, гарантованих статтею 6 ЄКПЛ.
Крім того, практика ЄСПЛ чітко визначає, що саме національні суди несуть відповідальність за те, щоб кожен наступний період тримання під вартою був переконливо обґрунтований, а тягар доведення необхідності позбавлення свободи не перекладався на обвинуваченого (Tiron v. Romania, п. 39; Maassen v. the Netherlands, п. 62; Selahattin Demirtaş v. Turkey, пп. 265, 272). За таких обставин особливого значення набуває якість мотивування рішення та демонстрація судом власної незалежної оцінки доводів сторін.
У цьому контексті окремої уваги потребують доводи сторони захисту щодо можливої необґрунтованості обвинувачення та наявності суперечностей у викладенні окремих інкримінованих обставин. Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу, особливо якщо сторона обвинувачення систематично посилається на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення як на одну з підстав існування відповідних ризиків, суд має надати таким доводам належну, актуальну та мотивовану оцінку. Водночас на цій стадії суд не вирішує питання про винуватість особи та не здійснює остаточної оцінки доказів за стандартом доведення поза розумним сумнівом. Однак він зобов’язаний перевірити, чи зберігається належно обґрунтована підозра або обвинувачення, чи не спростовуються ключові твердження сторони обвинувачення вже дослідженими матеріалами та чи можуть наведені обставини виправдовувати подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом має вирішальне значення під час ухвалення остаточного рішення щодо винуватості, тоді як при вирішенні питання про тримання під вартою суд повинен забезпечити особливо ретельну перевірку обґрунтованості обвинувачення, актуальності ризиків та пропорційності обмеження свободи. Ігнорування істотних суперечностей у доказовій позиції обвинувачення може призвести до того, що подальше тримання під вартою фактично ґрунтуватиметься не на перевірених обставинах, а на припущеннях і формальному посиланні на тяжкість обвинувачення. Відповідно до практики ЄСПЛ, доказування має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою ознак або неспростовних презумпцій; за відсутності таких ознак не можна вважати, що винуватість особи доведена поза розумним сумнівом (Kobets v. Ukraine, п. 43). Відтак будь-які невирішені або належним чином не усунуті сумніви щодо фактичних обставин справи мають тлумачитися на користь обвинуваченого. У цьому контексті особливого значення набуває обов’язок суду надати належну відповідь на доводи сторони захисту, які можуть бути вирішальними для оцінки обґрунтованості обвинувачення. ЄСПЛ наголошував, що хоча суд не зобов’язаний детально відповідати на кожен аргумент сторін, право на справедливий судовий розгляд вимагає, щоб ключові доводи були реально «почуті» та належним чином оцінені судом (Sytnyk v. Ukraine, п. 73).
Окремого аналізу потребує питання визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Установлений у межах цього кримінального провадження розмір застави має винятковий характер та істотно перевищує загальні межі, передбачені кримінальним процесуальним законодавством для відповідної категорії кримінальних правопорушень. За таких обставин суд має навести особливо переконливе, детальне та індивідуалізоване обґрунтування того, яким чином визначено саме такий розмір застави, наскільки він відповідає майновому стану обвинуваченого, характеру та інтенсивності встановлених ризиків, а також процесуальній меті забезпечення його належної поведінки.
Окремої уваги потребує питання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Частково задовольнивши клопотання сторони обвинувачення, суд зменшив її розмір на 16 640 000 грн, що становить близько 2,56 % від попередньо визначеної суми. Водночас за відсутності детального мотивування залишається незрозумілим, які саме обставини були покладені в основу такого рішення та чи вплинуло відповідне зменшення на фактичну доступність застави для обвинуваченого. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, оцінка застави не може зводитися виключно до визначення її номінального розміру. Вирішальне значення має те, чи здатна вона виконувати свою процесуальну функцію як реальна альтернатива триманню під вартою. У цьому контексті заслуговує на увагу те, що Богуслаєв В.О. понад три роки продовжує перебувати під вартою без внесення застави, тоді як сторона захисту посилається на застосовані санкції, арешт та стягнення майна, а також інші обмеження, які можуть впливати на фактичну можливість її внесення. Практика ЄСПЛ виходить із того, що застава повинна бути не лише формально визначеною, а й реально доступною з огляду на майновий стан особи та конкретні обставини справи (Mangouras v. Spain, п.п. 78, 80; Bojilov v. Bulgaria, п. 60). За таких умов питання про збереження заставою її альтернативного характеру потребує окремої та переконливої оцінки з боку суду.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що сукупність обставин, зафіксованих під час моніторингу цього кримінального провадження, свідчить про наявність ознак несумісного з вимогами пункту 3 статті 5 ЄКПЛ автоматичного продовження тримання під вартою. Водночас подальше перебування Богуслаєва В.О. під вартою дедалі більше актуалізує й питання дотримання державою позитивних зобов’язань за статтею 3 ЄКПЛ, з огляду на його вік, стан здоров’я, тривалість позбавлення свободи та доводи сторони захисту щодо умов утримання і доступності належної медичної допомоги.
З огляду на викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
