17. 06. 2026
3 червня 2026 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурори та колегія суддів із головуючою Педенко А.М.
На початку засідання суд продовжив допит свідка сторони обвинувачення.
Під час надання показань свідок повідомив, що контакти між Богуслаєвим В.О. та Ватагіним О.І. мали систематичний характер. За словами свідка, обвинувачений надав йому вказівку підготувати контракт щодо поставки двигунів для Ватагіна О.І. через територію Російської Федерації у період з 2018 по 2021 рік. Разом із тим свідок зазначив, що після червня 2022 року поставки запасних частин до двигунів для АТ «ОДК-Климов» не здійснювалися у зв’язку з відсутністю необхідних дозвільних документів. Крім того, надаючи пояснення щодо довідки про поставку комплектуючих, свідок повідомив, що в період із січня по лютий 2022 року такі поставки також не здійснювалися. Окремий блок показань стосувався особистих контактів Богуслаєва В.О. з представниками російських підприємств. За словами свідка, він був присутній під час спілкування Богуслаєва В.О. з Бєлих Л.Я., у тому числі під час міжнародної авіаційно-космічної виставки МАКС у 2021 році. Свідок стверджував, що Богуслаєв В.О. був присутній під час обговорення домовленостей щодо поставок двигунів з представниками АТ «ОДК-Климов» та особисто брав участь у зазначеному заході в місті Москва.
У відповідь адвокат Богуслаєва В.О. звернув увагу, що, за даними сторони захисту, обвинувачений не залишав територію України у відповідний період, що, на думку захисту, підтверджується інформацією Державної міграційної служби України. Свідок підтвердив власну участь у виставці та пояснив, що зазвичай діставався до місця її проведення через Стамбул або Мінськ. За його словами, саме під час таких заходів укладалися відповідні контракти.
Свідок також повідомив, що безпосередньо брав участь у підготовці та підписанні контракту з ТОВ «Мир Трейдинг», оскільки розробляв його у 2020 році. Крім того, він зазначив, що не видаляв із месенджерів листування з китайськими контрагентами щодо укладення відповідних договорів.
За твердженням свідка, співпраця з окремими контрагентами спочатку здійснювалася безпосередньо, однак після застосування санкцій щодо однієї з компаній продовжилася через посередників у третіх країнах. Свідок також повідомив, що у 2017 році Богуслаєв В.О. очолював АТ «Мотор Січ», а працівники підприємства перебували у службовій залежності від нього.
Свідок також надав пояснення щодо діяльності московського представництва підприємства. З його слів, директор представництва, який відповідав за організацію поставок, неодноразово звертався до Богуслаєва В.О. з питань сплати податкових платежів та необхідності виділення відповідних коштів. У цьому контексті свідок стверджував, що обвинувачений надав вказівку здійснити платіж у розмірі близько одного мільйона доларів США для сплати податкових зобов’язань іншою стороною.
Під час допиту захисник Богуслаєва В.О. звернув увагу на те, що, на його переконання, свідок раніше неодноразово змінював свої показання. Сторона захисту також наголосила, що показання свідка, які містять детальні відомості щодо регулярних контактів обвинуваченого з іншими особами, його участі в підготовці та реалізації договірних відносин, а також обставин, пов’язаних із діяльністю підприємства у чутливому міжнародному контексті, потребують особливо ретельної оцінки з точки зору їхньої внутрішньої узгодженості, джерел обізнаності свідка та можливості процесуальної перевірки таких відомостей. Захисник також наголосив на наявності, на його думку, суперечностей у показаннях свідка щодо окремих фактичних обставин справи.
У відповідь адвокат свідка зазначив, що характер поставлених запитань може свідчити про намір сторони захисту поставити під сумнів достовірність наданих показань. Захисник Богуслаєва В.О. підтвердив, що саме перевірка правдивості показань свідка є однією з цілей перехресного допиту. Водночас захисник свідка висловив позицію, що озвучення припущень щодо можливого надання неправдивих показань безпосередньо у присутності свідка може розцінюватися як форма процесуального тиску.
Під час подальшого допиту свідок повідомив, що раніше мав у цьому кримінальному провадженні статус обвинуваченого, а на момент надання показань є засудженим. Також він підтвердив факт укладення угоди з прокурором. На запитання сторони захисту щодо того, чи передбачала відповідна угода надання викривальних показань стосовно інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, зокрема Богуслаєва В.О., свідок відмовився відповідати. У свою чергу захисники звернули увагу на передбачений законом обов’язок свідка надавати показання та наявність кримінальної відповідальності за безпідставну відмову від їх надання у випадках, встановлених законом.
У зв’язку з обмеженістю процесуального часу та необхідністю розгляду клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії запобіжного заходу щодо Богуслаєва В.О. колегія суддів ухвалила перервати допит свідка та продовжити його під час наступного судового засідання.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, особливої уваги у цьому судовому засіданні заслуговують обставини, пов’язані з оцінкою показань свідка сторони обвинувачення, достовірність яких була предметом активного оспорювання з боку захисту під час перехресного допиту.
Право на справедливий судовий розгляд вимагає, щоб обвинувальні висновки ґрунтувалися на доказах, які є достатньо надійними, послідовними та піддаються ефективній процесуальній перевірці. У випадках, коли сторона захисту вказує на можливі зміни, уточнення або внутрішні суперечності у показаннях свідка, національний суд зобов’язаний здійснювати особливо ретельну оцінку таких доказів, аналізуючи не лише зміст самих свідчень, але й джерела обізнаності свідка, їх узгодженість з іншими матеріалами провадження та наявність незалежного підтвердження відповідних фактів. Як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, завдання суду полягає не лише у перевірці формальної допустимості доказів, а й у забезпеченні справедливості провадження в цілому (Škoberne v. Slovenia, пп. 99–100; Schenk v. Switzerland, п. 46). У випадках наявності суперечливих або сумнівних свідчень, зокрема з боку осіб, безпосередньо пов’язаних із подіями чи структурами, що фігурують у справі, принцип in dubio pro reo набуває особливого значення як обов’язкова складова презумпції невинуватості, закріпленої у статті 6 § 2 Конвенції (Telfner v. Austria, п. 15). Тягар доведення вини залишається на стороні обвинувачення, а будь-які обґрунтовані сумніви щодо доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого.
Також, варто додати, що згідно з усталеною практикою Суду, якщо існують обґрунтовані сумніви щодо достовірності показань, їх не можна покладати в основу обвинувального вироку без належного обґрунтування, а відсутність критичного аналізу таких свідчень може поставити під сумнів загальну справедливість провадження. Цікавою є позиція ЄСПЛ у справі Kolompar v. Serbia, у якій Суд визнав порушення права на справедливий суд через недотримання двох основних вимог кримінального правосуддя:
(i) обвинувачення повинно довести вину підсудного поза розумним сумнівом;
(ii) принцип in dubio pro reo, який вимагає, щоб перевага в будь-яких сумнівах щодо достовірності доказів надавалася підсудному, а не стороні обвинувачення (п. 16).
За умови підтвердження доводів сторони захисту щодо суперечливості показань зазначеного свідка такі обставини свідчать про необхідність застосування судом підвищеного стандарту їх перевірки та оцінки. Особливого значення це набуває з огляду на те, що свідок раніше мав статус обвинуваченого в межах цього ж кримінального провадження, а згодом уклав угоду про визнання винуватості із стороною обвинувачення. Сам по собі факт попереднього процесуального статусу свідка як обвинуваченого, а також укладення ним угоди про визнання винуватості не означає автоматичної недостовірності його показань. Водночас такі обставини об’єктивно зумовлюють необхідність ретельної перевірки можливої зацікавленості свідка у результатах провадження, характеру його домовленостей зі стороною обвинувачення та наявності чи відсутності зобов’язань щодо надання викривальних показань стосовно інших осіб.
У цьому контексті наявність у змісті відповідної угоди положень, які можуть передбачати надання показань щодо інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, потребує особливої уваги суду. Такі обставини можуть впливати на оцінку незалежності, неупередженості та достовірності показань свідка, а тому мають перевірятися у сукупності з іншими доказами, а не сприйматися ізольовано. За таких умов можуть виникати обґрунтовані питання щодо дотримання гарантій, передбачених пунктами 1 і 3 статті 6 ЄКПЛ, зокрема принципів рівності сторін, змагальності, права на ефективний допит свідків обвинувачення та справедливого судового розгляду загалом. У подібних ситуаціях показання особи, яка раніше була співобвинуваченою та уклала угоду з прокурором, набувають підвищеної чутливості з погляду їхньої доказової сили.
Вирішального значення при цьому набуває забезпечення стороні захисту реальної та практичної можливості ефективно допитати такого свідка, поставити під сумнів його показання, з’ясувати можливу зацікавленість у результатах провадження та перевірити узгодженість його показань з іншими матеріалами справи. Саме тому посилання сторони захисту на можливі суперечності у показаннях свідка або сумніви щодо їхньої достовірності не може автоматично розцінюватися як тиск на свідка, якщо такі дії здійснюються в межах належної процесуальної поведінки та спрямовані на реалізацію права на захист. ЄСПЛ наголошує, що Конвенція сама по собі не забороняє національним судам покладатися на викривальні показання співучасників або осіб, які співпрацюють зі стороною обвинувачення. Водночас використання таких показань може створювати ризики для справедливості провадження, оскільки вони за своєю природою є вразливими до маніпуляцій, можуть надаватися з метою отримання процесуальних переваг або іншої вигоди та тому потребують особливо обережної оцінки (Souroullas Kay and Zannettos v. Cyprus, п. 62). Крім того, ЄСПЛ підкреслював, що коли показання свідка або співобвинуваченого можуть суттєво впливати на формування обвинувачення або становити основу для можливого засудження особи, до таких свідчень мають застосовуватися підвищені гарантії справедливого судового розгляду, передбачені статтею 6 §§ 1 та 3 (d) Конвенції (Engels v. Belgium, п. 40).
У подальшому адвокати Богуслаєва В.О. повідомили суд про намір заявити клопотання щодо зміни запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченого. У відповідь суд зазначив, що першочергового розгляду, на його думку, потребує клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії запобіжного заходу, оскільки відповідне процесуальне питання пов’язане із закінченням строку дії чинної ухвали. У зв’язку з цим суд висловив намір перейти до розгляду клопотання сторони обвинувачення.
Після оголошення зазначеної позиції захисники Богуслаєва В.О. заявили відвід головуючій судді. На обґрунтування відводу сторона захисту зазначила, що визначення судом черговості розгляду процесуальних питань може свідчити про надання переваги клопотанню сторони обвинувачення над клопотанням сторони захисту. На переконання захисників, такий підхід не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та може породжувати сумніви щодо дотримання принципу рівності сторін у провадженні. Крім того, захист звернув увагу, що клопотання про зміну запобіжного заходу було завчасно вручено стороні обвинувачення.
Прокурор заперечила проти задоволення заявленого відводу, зазначивши, що наведені захистом доводи не свідчать про наявність передбачених законом підстав для усунення судді від участі у розгляді справи.
Після заслуховування позицій учасників провадження суд ухвалив відмовити у задоволенні заяви про відвід головуючої судді.
У подальшому захисник заявив клопотання про відкладення судового засідання, посилаючись на те, що обвинувачений з об’єктивних причин не мав достатнього часу для належного ознайомлення з клопотанням сторони обвинувачення про продовження строку дії запобіжного заходу. Захисник також зазначив, що клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу не було попередньо погоджене з обвинуваченим.
Прокурор звернула увагу суду, що відповідне клопотання сторони обвинувачення було вручено обвинуваченому напередодні судового засідання, 2 червня 2026 року, о 14:00.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив відкласти судовий розгляд до 4 червня 2026 року з метою надання обвинуваченому додаткового часу для ознайомлення з клопотанням прокурора та підготовки своєї позиції щодо заявлених сторонами клопотань. Суд також зазначив, що під час наступного судового засідання будуть розглянуті як клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії запобіжного заходу, так і клопотання сторони захисту про його зміну.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що предметом заявленого стороною захисту клопотання було питання, яке безпосередньо стосувалося подальшого обмеження права обвинуваченого на свободу та особисту недоторканність. За таких обставин особливого значення набуває забезпечення стороні захисту реальної можливості ініціювати та обґрунтувати необхідність зміни запобіжного заходу до ухвалення рішення щодо його чергового продовження.
У випадку, якщо сторона захисту після постановлення попередньої ухвали про тримання під вартою не мала реальної можливості домогтися розгляду відповідного клопотання раніше, питання черговості розгляду процесуальних вимог сторін набуває самостійного значення з точки зору дотримання гарантій статті 6 Конвенції. У такій ситуації безпосередній перехід до розгляду клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії запобіжного заходу без належної оцінки доводів сторони захисту може створювати ризик формалізації процедури судового контролю за подальшим триманням особи під вартою. Особливого значення це набуває у справах, де йдеться про тривале застосування найсуворішого запобіжного заходу. ЄСПЛ наголошує, що передбачуваність процесу та реальна можливість сторін ефективно представляти свої доводи на засадах процесуальної рівності є складовими права на справедливий суд (Seksimp Group Srl v. Moldova, п. 36; F.S.M. v. Spain, пп. 55–56; Galović v. Croatia, п. 81). Крім того, Суд підкреслює, що гарантії Конвенції мають бути не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (Artico v. Italy, п. 33; Đurić v. Serbia, п. 69).
Окремої уваги заслуговують доводи сторони захисту, покладені в основу заяви про відвід головуючої судді. Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що сам по собі факт незгоди сторони із процесуальними рішеннями суду не свідчить про упередженість та не може автоматично розглядатися як достатня підстава для відводу. Водночас оцінка таких доводів не може здійснюватися ізольовано від загального процесуального контексту справи, особливо з урахуванням того, що сторона захисту і під час попередніх судових засідань висловлювала занепокоєння щодо дотримання принципу процесуальної рівноваги між сторонами (див. детальніше: моніторинг кримінального провадження щодо Богуслаєва В.О. від 18 березня 2026 року).
Окремої уваги заслуговують доводи сторони захисту, покладені в основу заяви про відвід головуючої судді. Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що сам по собі факт незгоди сторони із процесуальними рішеннями суду не свідчить про упередженість та не може автоматично розглядатися як достатня підстава для відводу. Водночас оцінка таких доводів не може здійснюватися ізольовано від загального процесуального контексту справи, особливо з урахуванням того, що сторона захисту і під час попередніх судових засідань висловлювала занепокоєння щодо дотримання принципу процесуальної рівноваги між сторонами. У цьому зв’язку особливого значення набуває об’єктивний критерій безсторонності суду, сформульований у практиці ЄСПЛ. Суд неодноразово підкреслював, що навіть «зовнішній вигляд» має значення, а правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим як таке, що здійснюється неупереджено (Kaya v. Belgium, п.п. 38–41). Навіть за відсутності ознак особистої упередженості судді окремі процесуальні рішення можуть підлягати оцінці з точки зору того, чи здатні вони сформувати об’єктивно виправдані сумніви щодо дотримання балансу між сторонами (Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland п.п. 45-49, Saakashvili v. Georgia п.122). а сам принцип неупередженості тісно пов’язаний із вимогою незалежності суду — і в персональному, і в інституційному аспекті (Suren Antonyan v. Armenia, п. 97).
Водночас експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що подальше рішення суду про відкладення розгляду справи та надання обвинуваченому додаткового часу для ознайомлення з клопотанням прокурора може розглядатися як процесуальний крок, спрямований на забезпечення права на захист та усунення ризику порушення принципу рівності сторін. Важливо, щоб наданий час забезпечував не лише формальне ознайомлення з матеріалами, а й реальну можливість їх проаналізувати, узгодити правову позицію із захисниками та підготувати належні заперечення. У цьому контексті принцип рівності сторін та змагальності набуває особливої ваги. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що кожній стороні має бути забезпечена реальна можливість представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 51).
Підсумовуючи вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR констатують наявність обставин, які потребують подальшої оцінки з точки зору забезпечення принципів рівності сторін, змагальності та зовнішньої безсторонності суду.
З огляду на викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
