01. 06. 2026
30 квітня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 42018000000001782 (справа №991/10459/23) стосовно колишнього голови правління НАК «Нафтогаз України» Коболєва Андрія Володимировича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисники, прокурор та колегія суддів у складі: головуючий суддя – Мойсак С.М., судді – Хамзін Т.Р. та Широка К.Ю. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проєкту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового розгляду було клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави та повернення частини раніше внесених коштів заставодавцям.
Обґрунтовуючи подане клопотання, захисники зазначили, що частина застави, а саме 67 млн грн, була внесена третіми особами — заставодавцями, які звернулися з проханням про повернення відповідних коштів з метою їх подальшого спрямування на реалізацію енергетичних проєктів. Сторона захисту наголосила, що на момент внесення застави заставодавці не могли передбачити тривалий строк перебування цих коштів на рахунках державної установи, а з урахуванням актуальної ситуації в енергетичному секторі держави виникла необхідність їх спрямування на суспільно значущі цілі.
Крім того, захисники посилалися на належну процесуальну поведінку обвинуваченого Коболєва А.В. протягом усього часу розгляду кримінального провадження. Зокрема, сторона захисту звернула увагу, що ухвалою суду від 27 листопада 2025 року не було продовжено строк дії процесуальних обов’язків, покладених на обвинуваченого, що, на думку захисту, свідчило про зниження рівня процесуальних ризиків та відсутність необхідності у подальшому застосуванні більш інтенсивних процесуальних обмежень. Сторона захисту також зазначила, що після припинення дії відповідних процесуальних обов’язків обвинувачений продовжував належним чином виконувати свої процесуальні обов’язки та не допускав поведінки, яка могла б свідчити про наявність ризиків переховування, незаконного впливу на свідків чи іншого перешкоджання кримінальному провадженню.
Окремо захисники наголосили, що не наполягають на повному скасуванні застави, а просять залишити частину коштів у розмірі близько 5,5 млн грн як достатній процесуальний механізм для забезпечення належної поведінки обвинуваченого. Крім того, захист звернув увагу, що на цій стадії судового розгляду залишилося допитати лише незначну кількість свідків сторони обвинувачення, при цьому, за твердженням захисту, відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про спроби обвинуваченого впливати на відповідних осіб. Обвинувачений підтримав позицію своїх захисників.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання. Він зазначив, що попередні судові рішення свідчили не про повну відсутність ризиків, а лише про їх зменшення до рівня, який дозволяв застосування застави у визначеному судом розмірі. На думку сторони обвинувачення, сторона захисту не довела, що ризики зменшилися настільки, щоб застава у розмірі близько 5 млн грн могла належним чином гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов’язків. Прокурор також наголосив, що ризики переховування та незаконного впливу на свідків продовжують існувати і не були повністю усунуті.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив частково задовольнити клопотання сторони захисту, зменшивши розмір застави з 80 млн грн до 50 млн грн та постановивши повернути відповідну частину раніше внесених коштів.
З урахуванням викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що застосування застави як запобіжного заходу повинно бути спрямоване виключно на забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та мінімізацію конкретних процесуальних ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. Визначення розміру застави не може мати карального характеру або використовуватися як форма попереднього покарання, а має відповідати принципам необхідності, пропорційності та індивідуалізації.
У цьому контексті особливого значення набуває належне обґрунтування розміру застави з урахуванням актуального процесуального стану кримінального провадження, інтенсивності наявних ризиків, поведінки обвинуваченого протягом розгляду справи, а також інших релевантних обставин, які можуть свідчити про необхідність збереження або перегляду відповідного запобіжного заходу. Заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо належної процесуальної поведінки обвинуваченого після припинення дії покладених на нього процесуальних обов’язків, а також щодо відсутності даних про спроби впливу на свідків або інше перешкоджання судовому розгляду. У цьому аспекті важливим є те, що оцінка ризиків у межах кримінального провадження повинна мати не абстрактний чи формальний характер, а ґрунтуватися на актуальних і конкретних обставинах, які існують на момент вирішення питання про подальше застосування запобіжного заходу. Окремої уваги потребує і той факт, що визначений у цьому кримінальному провадженні розмір застави істотно перевищує межі, прямо передбачені КПК України для інкримінованого кримінального правопорушення. За таких умов національний суд має наводити особливо переконливе та індивідуалізоване обґрунтування необхідності застосування саме такого розміру застави, з урахуванням винятковості подібного процесуального рішення.
Європейський суд з прав людини у справі Mangouras v. Spain наголосив, що при визначенні розміру застави національні суди повинні брати до уваги фінансове становище обвинуваченого та зв’язки з особами, які надали забезпечення. Крім того, сума застави має бути належним чином обґрунтована в рішенні про визначення розміру застави. (п. 78, 80). Оскільки питанням, про яке йде мова, є фундаментальне право на свободу, гарантоване статтею 5, влада повинна бути настільки ж обережні при встановленні відповідної суми застави, як і при вирішенні питання про те, чи є продовження утримання під вартою необхідним. Серйозність звинувачень проти обвинуваченого не може бути вирішальним фактором, що виправдовує суму застави (Istomina v. Ukraine, п. 25).
Таким чином, застава повинна мати достатній стримувальний ефект саме у контексті конкретної процесуальної ситуації обвинуваченого, однак її розмір не може визначатися виключно з огляду на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення або суспільний резонанс справи. Визначальним має залишатися баланс між необхідністю забезпечення належної процесуальної поведінки особи та недопущенням надмірного або фактично карального фінансового обтяження.
У цьому контексті рішення суду про часткове зменшення розміру застави може свідчити про врахування судом доводів сторони захисту щодо зміни інтенсивності процесуальних ризиків, тривалості кримінального провадження та необхідності переоцінки пропорційності відповідного запобіжного заходу. Водночас подальший перебіг судового розгляду потребуватиме регулярної та актуальної оцінки обґрунтованості визначеного розміру застави, особливо з огляду на її винятковий характер та суттєве перевищення меж, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
За результатами моніторингу цього судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR не встановили обставин, які б на цьому етапі однозначно свідчили про порушення гарантій справедливого судового розгляду або права на свободу у розумінні статей 5 та 6 ЄКПЛ. Разом із тим питання пропорційності, актуальної необхідності та належного обґрунтування розміру застави у цьому кримінальному провадженні продовжують мати суттєве значення для оцінки відповідності застосованого запобіжного заходу стандартам Конвенції.
