27. 04. 2026
20 квітня 2026 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду відбулось судове засідання у рамках справи № 991/2521/26 відносно екс-міністра енергетики Галущенка Германа Валерійовича, якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255 та ч. 3 ст. 209 КК України (участь в злочинній організації, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У судовому засіданні брали участь захисники та прокурор. Справу розглядала колегія суддів у складі: головуючий суддя — Боднар С.Б., судді — Чорненька Д.С. та Панаід І.В. Розгляд справи здійснювався за відсутності підозрюваного на підставі клопотання сторони захисту, задоволеного судом. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового розгляду була апеляційна скарга на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року, якою було відмовлено у відкритті провадження за скаргою сторони захисту щодо порушення презумпції невинуватості.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, сторона захисту зазначила, що органи обвинувачення фактично констатували винуватість особи до ухвалення обвинувального вироку суду. На думку захисників, такими діями було допущено істотне порушення презумпції невинуватості щодо підозрюваного. Зокрема, захист звернув увагу на оприлюднення на офіційних інформаційних ресурсах Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури матеріалів, які, за їхньою позицією, містили сформовану обвинувальну риторику та дозволяли ідентифікувати підозрюваного. Захист наголошував, що такі публікації можуть формувати у суспільстві наперед визначене уявлення про винуватість Галущенка Г.В., що, у свою чергу, потенційно здатне впливати і на суд, як складову суспільства. Також захисники зазначили, що не зверталися до прокурора як процесуального керівника із відповідними заявами, вважаючи такий механізм неефективним. На їхню думку, наявні обставини вже свідчать про порушення фундаментальних прав підозрюваного, яке може посилюватися у подальшому. У зв’язку з цим сторона захисту просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову ухвалу та визнати факт порушення презумпції невинуватості з боку органів обвинувачення, а також зобов’язати вжити відповідних заходів реагування.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Він зазначив, що доводи сторони захисту є недостатньо конкретизованими, зокрема не визначено, хто саме з представників сторони обвинувачення здійснював відповідні публікації. За його позицією, захист фактично ототожнює офіційні інформаційні повідомлення з процесуальними діями конкретних посадових осіб, не наводячи належних доказів такого зв’язку. Крім того, прокурор наголосив, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не належить до переліку рішень, які підлягають апеляційному оскарженню, а сам суд першої інстанції діяв у межах своїх повноважень і забезпечив дотримання прав підозрюваного. Також він заперечив наявність будь-якого впливу оприлюднених матеріалів на суд або суспільство. У зв’язку з цим прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши позиції сторін, поставивши уточнювальні запитання та дослідивши доводи учасників провадження, суд ухвалив відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту.
З урахуванням викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити, що презумпція невинуватості є не формальною декларацією, а однією з базових гарантій справедливого судового розгляду та верховенства права. До набрання законної сили обвинувальним вироком кожна особа вважається невинуватою, а будь-яке публічне поводження державних органів із нею як із винною є несумісним із вимогами статті 6 § 2 Конвенції. Саме тому будь-які сумніви щодо дотримання цього принципу мають перевірятися невідкладно, ретельно та з наданням належної процесуальної реакції з боку компетентних органів.
У контексті цього провадження окремої уваги потребує питання офіційних інформаційних повідомлень органів сторони обвинувачення. Публікації на державних ресурсах, які дозволяють прямо чи опосередковано ідентифікувати підозрюваного та водночас викладають обставини справи виключно з позиції обвинувачення, об’єктивно здатні формувати у суспільстві передчасне уявлення про винуватість особи. Особливо чутливим це є тоді, коли використовуються категоричні формулювання, твердження про нібито вчинений злочин або риторика, що не залишає простору для презумпції невинуватості.
Зазначена проблема посилюється тим, що на стадії досудового розслідування сторона захисту, як правило, не має співмірних можливостей доступу до інформаційних ресурсів держави та не може в аналогічний спосіб впливати на публічний дискурс. У результаті виникає інформаційна асиметрія, яка потенційно здатна порушувати баланс сторін і створювати додатковий репутаційний тиск на особу ще до розгляду справи судом по суті.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що місія неодноразово отримувала звернення щодо двозначних, обвинувальних або таких, що створюють враження доведеної вини, публікацій представників сторони обвинувачення в офіційних соціальних мережах та на інших інформаційних ресурсах. Така практика викликає обґрунтоване занепокоєння, оскільки може свідчити не про поодинокі комунікаційні помилки, а про ширшу проблему недостатнього дотримання стандартів публічної нейтральності у кримінальних провадженнях. У зв’язку з цим у межах даної справи особливого значення набуває обов’язок суду перевірити, чи містили відповідні заяви або публікації об’єктивні ознаки порушення презумпції невинуватості, чи могли вони створити враження наперед встановленої вини особи, а також чи потребує така ситуація процесуального реагування. Ефективний судовий контроль у подібних випадках є важливим не лише для захисту конкретного підозрюваного, а й для підтримання довіри суспільства до неупередженості правосуддя загалом.
Варто додати, що питання про те, чи є заява державного посадовця порушенням принципу презумпції невинуватості, має вирішуватися в контексті конкретних обставин, за яких була зроблена відповідна заява. У будь-якому разі, державні службовці повинні утримуватися від висловлення думок, які можна тлумачити як заяви про винуватість, що можуть призвести до того, що громадськість повірить у винуватість відповідної особи, та упередити оцінку фактів компетентним судовим органом (Kaya с. Belgique, п. 63-67). У цьому контексті слід також враховувати, що формування стійкого негативного інформаційного фону навколо особи, яка перебуває на стадії досудового розслідування або судового розгляду, потенційно здатне впливати не лише на суспільне сприйняття справи, але й на загальне процесуальне середовище її розгляду. За певних обставин така ситуація може створювати ризики формування передчасного сприйняття особи як винуватої, що, у свою чергу, здатне поставити під сумнів забезпечення вимог безсторонності та неупередженості судового розгляду.
Не менш важливим є й те, що стійкий негативний інформаційний фон навколо особи, яка перебуває під слідством або судом, здатний впливати не лише на суспільне сприйняття справи, а й на загальне процесуальне середовище її розгляду. За певних умов це може породжувати сумніви щодо зовнішньої безсторонності суду. Як наголошував Європейський суд з прав людини, правосуддя має не лише здійснюватися неупереджено, а й виглядати таким в очах об’єктивного спостерігача (Matchavariani v. Georgia, пп. 78–83). Наявність стійкого негативного інформаційного фону щодо підозрюваного у ширшому публічному контексті може впливати на можливість сторони захисту реалізувати свої процесуальні права в умовах рівності та неупередженості під час представлення позиції перед судом. В контексті цього важливою є позиція ЄСПЛ щодо того, що кожній стороні повинна бути забезпечена реальна можливість представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 51). Якщо одна зі сторін отримує можливість формувати суспільне сприйняття справи за допомогою офіційних державних ресурсів у виразно обвинувальному ключі, це може порушувати процесуальний баланс.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають: будь-які посягання на презумпцію невинуватості — у формі публічних заяв, інформаційних кампаній, обвинувальної риторики чи інших дій державних органів — є неприпустимими та повинні отримувати чітке, своєчасне й ефективне реагування з боку судів та інших компетентних інституцій. У разі надходження відповідних доводів або фіксації обставин, що можуть свідчити про такі порушення, суд зобов’язаний надати їм належну правову оцінку та, за наявності встановлених підстав, вживати передбачених законом заходів для припинення подібних практик і забезпечення ефективного захисту конвенційних гарантій.
В контексті даної справи, за наявності у спірних публікаціях категоричних висновків щодо підозрюваного або опису нібито вчинених ним протиправних дій із можливістю його чіткої ідентифікації, що фактично формує сприйняття особи як винуватої до ухвалення вироку, у межах цього кримінального провадження можуть убачатися ознаки порушення презумпції невинуватості, гарантованої пунктом 2 статті 6 ЄКПЛ.
