21. 04. 2026
10 квітня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000242 (справа №991/7418/23) щодо судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України (зловживання владою або службовим становищем та службове підроблення). У судовому засіданні брали участь обвинувачена, її захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р. Потерпілий Миханів А.А. та його представник у судове засідання не з’явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Основним предметом судового засідання був допит свідків, викликаних за клопотанням сторони захисту.
На початку розгляду сторона захисту висловила заперечення проти продовження слухання за відсутності потерпілого та його представника. Захисник повторно звернув увагу суду на те, що у межах цього кримінального провадження вже неодноразово порушувалося питання щодо можливих недоліків належного повідомлення потерпілого про дату, час і місце судових засідань. На думку сторони захисту, такі обставини можуть ставити під сумнів реальну можливість потерпілого реалізувати передбачені законом процесуальні права та брати ефективну участь у провадженні.
Сторона обвинувачення, своєю чергою, наполягала на можливості продовження судового розгляду за відсутності потерпілого та його представника, вважаючи, що така неявка не створює процесуальних перешкод для подальшого слухання справи.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив продовжити розгляд справи, зазначивши, що відповідна правова позиція вже неодноразово висловлювалася раніше, а відсутність потерпілого або його представника не є перешкодою для здійснення судового розгляду. Водночас суд підкреслив, що вживає необхідних заходів для належного повідомлення сторони потерпілого про судові засідання.
Хоча сама по собі практика продовження судового розгляду за відсутності потерпілого чи його представника не свідчить автоматично про порушення права на справедливий суд, повторюваність таких випадків у межах одного провадження, особливо за наявності сумнівів щодо належного повідомлення, об’єктивно викликає занепокоєння експертів моніторингової місії IAC ISHR. У подібних ситуаціях визначального значення набуває не лише формальне дотримання процесуальних вимог, а й забезпечення реальної та ефективної можливості учасника провадження брати участь у слуханні та реалізовувати надані законом права.
З огляду на принципи змагальності, рівності сторін та належного здійснення правосуддя, національний суд у таких обставинах має здійснювати особливо ретельну перевірку належності повідомлення потерпілого та його представника, а також причин їх систематичної відсутності. Недостатня увага до цього питання може впливати не лише на обсяг процесуальних гарантій потерпілої сторони, але й на загальний баланс судового розгляду та сприйняття його справедливості всіма учасниками процесу.
Окремо слід зауважити, що випадки неявки потерпілої сторони у межах даного кримінального провадження фіксувалися неодноразово, зокрема під час засідань, відображених у попередніх звітах моніторингової місії IAC ISHR від 19 вересня та 16 жовтня 2025 року, а також від 22 січня і 6 березня 2026 року. Сукупність таких обставин може свідчити про наявність стійкої процесуальної проблематики, що потребує належного реагування з боку суду.
У подальшому суд перейшов до допиту свідків, викликаних за клопотанням сторони захисту.
У межах першого допиту було допитано керівника апарату Печерського районного суду міста Києва. Під час допиту вона повідомила, що у 2020 році працювала в Печерському районному суді міста Києва, де у зв’язку з пандемією COVID-19 діяли карантинні обмеження. За її словами, доступ до канцелярії був ускладнений, а порядок обробки документів відрізнявся від звичайного. Зокрема, при вході до суду була встановлена скринька для подання документів, якою могли скористатися всі охочі без необхідності реєстрації як відвідувача суду, при цьому ідентифікація осіб не здійснювалася.
Свідок зазначила, що зазначена скринька перевірялася періодично (орієнтовно кожні 30–60 хвилин). Водночас вона звернула увагу, що загальна кількість працівників суду була зменшена у зв’язку із захворюваністю, що впливало на оперативність обробки документів. Також було підтверджено, що доступ до скриньки мали не лише працівники канцелярії, але й секретарі судових засідань, які отримували документи, передавали їх суддям та здійснювали реєстрацію вхідної кореспонденції.
Свідок наголосила, що відсутність реєстрації документа в автоматизованій системі сама по собі не означає, що такий документ не надходив до суду, хоча загальне правило передбачало обов’язкову реєстрацію всієї вхідної кореспонденції. Вона також зазначила, що документообіг у суді був значним (орієнтовно 25 000–30 000 справ на рік), а карантинні обмеження призвели до роботи в ускладненому режимі. За її оцінкою, навантаження на суддю Ільєву Т.Г. у цей період було критичним.
Крім того, свідок пояснила, що документи могли реєструватися не обов’язково в день їх надходження, однак реєстрація «заднім числом» не допускається. Вона також зазначила, що без реєстрації документ не міг бути долучений до матеріалів справи. Водночас свідок не змогла пояснити випадки, коли в матеріалах справи наявні документи без відповідної реєстрації.
У межах другого допиту було допитано голову Печерського районного суду міста Києва. Свідок підтвердив, що у період карантину видавалися відповідні накази щодо обмеження доступу громадян до суду, хоча не зміг пригадати їх точний зміст. Він зазначив, що в перші місяці локдауну доступ до суду був обмежений, а передача кореспонденції здійснювалася, зокрема, через спеціально встановлену скриньку без ідентифікації осіб, які подавали документи. Доступ до цієї скриньки мали працівники, визначені керівником апарату суду.
Свідок також повідомив, що загальне навантаження на суд було значним (близько 80 000 ухвалених судових рішень на рік), а карантинні обмеження ускладнювали роботу суддів. За його оцінкою, навантаження на суддю Ільєву Т.Г. у 2020 році суттєво перевищувало нормативні показники (орієнтовно у 11 разів). Він охарактеризував суддю як сумлінного та дисциплінованого працівника з високим рівнем професійної підготовки та зазначив, що до нього не надходило скарг щодо її діяльності.
Разом із тим свідок повідомив, що не був очевидцем обставин, пов’язаних із розглядом інкримінованого клопотання, та не отримував відповідної інформації у період з 3 по 10 листопада 2020 року. За його словами, про дану справу він дізнався вперше після отримання запиту від Національного антикорупційного бюро України. Також він звернув увагу на обмежений доступ суддів до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У зв’язку із закінченням процесуального часу судове засідання було завершено.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що допит свідків має здійснюватися з неухильним дотриманням гарантій, передбачених Європейською конвенцією з прав людини, зокрема із забезпеченням сторонам реальної можливості ставити запитання свідкам, перевіряти їхні показання та коментувати їх доказове значення. Право на прямий і перехресний допит становить одну з ключових складових принципів змагальності та рівності сторін, а тому показання свідків мають оцінюватися судом не ізольовано, а у сукупності з усіма іншими доказами та з урахуванням принципу безпосередності дослідження доказів. Особливого значення це набуває у випадках, коли такі показання можуть не підтверджувати версію обвинувачення або містити альтернативне пояснення фактичних обставин справи.
У подібних ситуаціях визначальним є не формальне долучення свідчень до матеріалів провадження, а їх критична та неупереджена оцінка з точки зору достовірності, внутрішньої послідовності, узгодженості з іншими матеріалами справи та загальної переконливості. Саме національний суд зобов’язаний забезпечити, щоб висновки щодо винуватості особи ґрунтувалися на доказах, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою настільки, щоб у об’єктивного спостерігача не залишалося розумного сумніву щодо встановлених обставин. Якщо ж допитані свідки та досліджені матеріали породжують істотні альтернативні версії подій або ставлять під сумнів ключові твердження обвинувачення, суд зобов’язаний надати цьому належну правову оцінку.
Як зазначає ЄСПЛ, згідно зі статтею 6 Конвенції допустимість доказів є, перш за все, питанням регулювання національним законодавством, і завдання Суду полягає не в тому, щоб виносити рішення щодо того, чи були показання свідків належним чином прийняті як докази, а в тому, щоб з’ясувати, чи було провадження в цілому (включаючи спосіб отримання доказів) справедливим. Стаття 6 §3(d) Конвенції не вимагає допиту кожного свідка, запропонованого стороною захисту, однак покликана гарантувати сторонам рівні можливості у питанні подання та дослідження доказів. У своїй практиці Суд сформулював триетапний підхід до оцінки права на виклик свідків захисту: чи було відповідне клопотання належно обґрунтованим; чи надали національні суди достатні підстави для відмови або задоволення такого клопотання; та чи не було внаслідок цього підірвано загальну справедливість провадження (Škoberne v. Slovenia, п. 99–100).
Головним завданням суду у кримінальному провадженні є не формальне підтвердження однієї з процесуальних версій, а встановлення фактів на основі всебічного, безстороннього та ретельного дослідження всіх доказів. Саме судове рішення щодо винуватості особи має ґрунтуватися на сукупності належних, допустимих і переконливих доказів, достатніх для доведення обвинувачення поза розумним сумнівом. За результатами моніторингу спостерігачі IAC ISHR зафіксували, що під час допиту свідків суд забезпечив сторонам належні процесуальні умови для реалізації їхніх прав, зокрема права на прямий та перехресний допит. Подальша оцінка значення наданих свідчень для справи матиме визначальне значення саме з точки зору того, чи буде підсумкове рішення суду сприйматися як таке, що ґрунтується на доказах, перевірених поза розумним сумнівом, та відповідає стандартам справедливого судового розгляду.
З урахуванням суспільного значення даного кримінального провадження, а також важливості дотримання стандартів справедливого судового розгляду, справа рекомендується експертами моніторингової місії IAC ISHR до подальшого системного моніторингу.
