06. 04. 2026
2 квітня 2026 року в Хаджибейському районному суді міста Одеса відбулося судове засідання у справі № 521/12272/20 щодо Райнова Р.Г., якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство). На засіданні був присутній обвинувачений, захисник, прокурор, представник потерпілого та головуючий суддя Передерко Д.П.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотань сторони захисту.
У ході судового засідання захисник заявив три клопотання про виклик та допит свідків.
Обґрунтовуючи перше клопотання, захисник зазначив, що відповідний свідок не був допитаний у новому складі суду, тоді як у межах судового розгляду було відтворено лише технічний запис його попереднього допиту, здійсненого за клопотанням сторони обвинувачення. Водночас, за твердженням захисника, значна частина цього запису (близько 90%) є неякісною та фактично непридатною для сприйняття. Захисник наголосив, що показання свідка мають обвинувальний характер і можуть мати істотне значення для встановлення обставин справи, у зв’язку з чим їх безпосереднє дослідження є необхідним. У зв’язку з цим сторона захисту просила викликати та допитати свідка, а у разі неможливості його явки — вжити заходів для встановлення його місцезнаходження шляхом направлення запитів до компетентних органів. Також було зазначено про наявність іншого кримінального провадження щодо цього свідка.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що всі необхідні заходи для забезпечення явки свідка вже були вжиті, а з урахуванням тривалості розгляду справи відсутня необхідність у його повторному виклику. Представник потерпілого підтримав позицію прокурора.
Заслухавши сторони, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання, зазначивши, що питання виклику свідка вже неодноразово вирішувалося, а направлення запитів до компетентних органів можливе лише на підставі відповідної ухвали, у прийнятті якої було відмовлено. Суд також наголосив, що збирання відповідної інформації не належить до його повноважень і має здійснюватися стороною захисту.
Обґрунтовуючи друге клопотання, захисник зазначив, що інший свідок також не був допитаний у новому складі суду, хоча технічний запис його попереднього допиту був відтворений. Незважаючи на відносно кращу якість цього запису, захисник наполягав на необхідності безпосереднього допиту свідка, оскільки він є очевидцем інкримінованих подій. У разі неможливості встановлення його місцезнаходження сторона захисту також просила вжити відповідних заходів.
Прокурор і представник потерпілого заперечили проти задоволення клопотання з аналогічних підстав. Суд, заслухавши сторони, відмовив у його задоволенні, зазначивши, що відповідне клопотання є ідентичним до заявленого раніше у 2025 році, а питання виклику цього свідка вже неодноразово розглядалося. Суд також підкреслив, що направлення запитів не належить до його компетенції.
Щодо третього клопотання, адвокат зазначив, що ще один свідок може володіти інформацією, яка має значення для кримінального провадження, однак раніше не допитувався. За словами захисника, цей свідок проходить службу у Збройних Силах України, проте точне місце його перебування невідоме. У зв’язку з цим захисник просив суд вжити заходів для його виклику, зокрема розглянути можливість приводу.
Прокурор і представник потерпілого заперечили проти задоволення клопотання, зазначивши, що сторона захисту мала можливість заявити про необхідність допиту цього свідка на попередніх стадіях провадження, зокрема під час підготовчого засідання. На їхню думку, відповідний свідок не має істотного значення для справи.
За результатами розгляду суд частково задовольнив клопотання: відмовив у направленні запитів для встановлення місцезнаходження свідка, однак постановив викликати його за місцем реєстрації. Водночас суд зазначив, що направлення запитів на цьому етапі є передчасним, а також висловив сумнів щодо фактичного перебування свідка за вказаною адресою. Окремо суд звернув увагу, що сторона захисту, володіючи інформацією про цього свідка ще з жовтня 2022 року, могла ініціювати його виклик раніше.
За повідомленнями спостерігачів IAC ISHR, під час розгляду зазначених клопотань суд не уточнював позицію обвинуваченого. Крім того, процес розгляду супроводжувався напруженою дискусією між судом і захисником, яка мала емоційний характер. Суд неодноразово висловлював позицію про можливе зловживання стороною захисту процесуальними правами та спрямованість поданих клопотань на затягування розгляду справи.
Під час розгляду одного з клопотань захисник заявив протест, зазначивши, що, на його думку, суд займає суперечливу процесуальну позицію: відмовляє у направленні запитів через відсутність підстав для допиту, водночас відмовляє у допиті через невстановлене місцезнаходження свідка. Адвокат зауважив, що така практика може свідчити про обмеження процесуальних можливостей. У відповідь суд звернувся до секретаря судового засідання з проханням зафіксувати відповідні заяви захисту та прокоментував намір сторони захисту «накопичувати порушення».
З приводу викладених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що реалізація права сторони захисту на заявлення клопотань про виклик і допит свідків є невід’ємною складовою принципів змагальності та рівності сторін. Водночас вирішальним є не лише формальне існування такого права, а й забезпечення його реальної ефективності у конкретному провадженні.
У цьому контексті заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо відсутності безпосереднього допиту окремих свідків у новому складі суду, а також використання технічних записів попередніх допитів, які, за твердженням захисника, є частково непридатними для сприйняття. За таких умов питання полягає не лише у допустимості відповідних доказів, але й у можливості їх повноцінної оцінки судом, зокрема з точки зору достовірності, послідовності та способу отримання показань.
Варто наголосити, що принцип безпосередності вимагає від суду оцінювати докази, зокрема показання свідків, шляхом їх безпосереднього дослідження під час судового засідання, особливо якщо такі показання мають вирішальне значення для обвинувачення. Водночас важливо, щоб обвинувачений і його захисник мали реальну можливість поставити запитання даному свідку, а суд — надати оцінку таким показанням з урахуванням усіх обставин їх отримання. За умови, якщо національний суд обмежується використанням технічних записів неналежної якості та не забезпечує повторного допиту свідків у новому складі суду (за умови достовірності доводів захисту), це може викликати об’єктивні сумніви щодо належного дотримання права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ), принципу рівності сторін (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ), а також впливати на подальшу оцінку доведеності вини поза розумним сумнівом.
З приводу вищезазначеного ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стаття 6 § 3 (d) Конвенції передбачає право кожного обвинуваченого допитувати або вимагати допиту свідків обвинувачення. Цей принцип передбачає, що перед ухваленням вироку всі докази, на які посилається обвинувачення, мають бути представлені в присутності обвинуваченого під час відкритого судового засідання, щоб він міг реалізувати право на їх оскарження. Винятки з цього правила можливі лише за умови, що вони не призводять до суттєвого обмеження прав захисту. Як правило, обвинувачений повинен мати належну можливість допитати свідка обвинувачення — або безпосередньо під час надання ним показань, або на подальшій стадії провадження (Jaupi v. Albania, п. 98).
Крім того, варто додати, що стаття 6 (п.3) (d) Конвенції не вимагає присутності та допиту кожного свідка з боку обвинуваченого; радше, основна мета цього положення (як зазначено словами “за тих самих умов”) полягає у забезпеченні повної “рівності сторін” стосовно даного питання. У своїй практиці Суд сформулював наступний тристоронній тест для оцінки того, чи було дотримано права викликати свідка захисту відповідно до статті 6 (п.3) (d): (1) чи було клопотання про допит свідка достатньо обґрунтованим та відповідним предмету обвинувачення; (2) чи національні суди врахували доречність цих свідчень та надали достатні підстави для свого рішення не дозволити допит свідка в судовому засіданні; та (3) чи рішення національних судів не дозволити допит свідка підірвало загальну справедливість провадження (Škoberne v. Slovenia, п. 99–100).
Враховуючи вищезазначене, зокрема фактичну відсутність безпосереднього дослідження та оцінки судом низки показань свідків, які, за твердженням сторони захисту, мають обвинувальний характер, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що така ситуація може свідчити про наявність ознак порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ).
У цьому контексті особливого значення набуває дотримання принципу безпосередності дослідження доказів, оскільки саме він забезпечує можливість суду сформувати власне переконання на підставі особистого сприйняття доказів. Невиконання цієї вимоги може впливати на загальну справедливість судового розгляду та відповідність провадження стандартам ЄСПЛ.
Крім того, слід зазначити, що твердження суду про можливе зловживання стороною захисту своїми процесуальними правами шляхом подання клопотань потребують обережної та виваженої оцінки. Сам по собі факт подання повторних або подібних клопотань не може автоматично свідчити про зловживання, якщо такі клопотання спрямовані на реалізацію права на захист і мають зв’язок із предметом доказування. Передчасне або узагальнене кваліфікування таких дій як зловживання може створювати стримувальний ефект для реалізації процесуальних прав.
Водночас привертає увагу ситуація, за якої під час розгляду відповідних клопотань суд не уточнював позицію обвинуваченого. Незважаючи на те, що захисник діє як представник обвинуваченого, останній має право на особисту та ефективну участь у судовому процесі, а національний суд зобов’язаний враховувати позиції всіх учасників провадження. За таких обставин подібна практика може свідчити про ризики обмеження права на доступ до суду та ефективної участі в процесі у розумінні пункту 1 статті 6 ЄКПЛ. Право бути вислуханим має не лише формальний, а й змістовний характер. Особиста позиція обвинуваченого може містити обставини, які не були або не могли бути повністю відображені у виступі адвоката. Ігнорування цього елементу процесуального діалогу потенційно послаблює гарантії змагальності.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що кожній стороні має бути надана реальна можливість представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 51). У справі Đurić v. Serbia (п. 69) Суд наголосив, що право на справедливий розгляд є ефективним лише тоді, коли доводи сторін дійсно «вислухані» та належним чином оцінені. Особливої ваги ці гарантії набувають у справах, де особі загрожують тяжкі покарання (Orhan Şahin v. Türkiye, п. 50).
Щодо тверджень національного суду про затягування судового розгляду стороною захисту шляхом подання однотипних клопотань, а також заяв захисника про систематичне порушення судом процесуальних прав сторони захисту, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що з огляду на початковий етап моніторингу наразі неможливо дійти обґрунтованого висновку ані про систематичне зловживання процесуальними правами з боку захисту, ані про наявність системних порушень з боку суду. Відповідні обставини потребують подальшої оцінки в динаміці судового провадження з урахуванням усіх процесуальних дій сторін.
У подальшому суд розглянув клопотання сторони захисту про виклик та допит експерта у даному кримінальному провадженні, який проводив одну з ключових експертиз. Обґрунтовуючи заявлене клопотання, захисник зазначив, що допит експерта є необхідним для роз’яснення окремих висновків та обставин, встановлених під час проведення експертизи. Під час виступу захисник звернув увагу на те, що, на його думку, суд не в повній мірі сприймає позицію сторони захисту, зокрема у зв’язку з використанням мобільного телефону під час судового засідання. У відповідь суд зазначив, що перевіряє положення КПК України, а використання мобільного телефону саме по собі не заборонене процесуальним законом. Після цього обговорення суд продовжив розгляд клопотання. Водночас суддя висловив позицію, що подання значної кількості клопотань стороною захисту може свідчити про обрану тактику затягування судового розгляду, у зв’язку з чим значна частина судового засідання була присвячена їх розгляду.
З метою додаткового дослідження обставин, необхідних для вирішення заявленого клопотання, суд ухвалив відкласти розгляд справи. Також було зазначено про зайнятість сторони обвинувачення та представника потерпілого в інших судових засіданнях.
З приводу вищезазначеного слід зазначити, що саме по собі користування судом мобільним телефоном під час судового засідання не є забороненим процесуальним законом. Водночас у подібних ситуаціях вирішального значення набуває не лише формальна допустимість такої поведінки, а й її сприйняття учасниками процесу та «об’єктивним спостерігачем».
Під час розгляду клопотань, які безпосередньо стосуються реалізації права на захист, національний суд зобов’язаний не лише забезпечити їх належну процесуальну оцінку, але й демонструвати належний рівень залученості до процесу, що виключає будь-які сумніви у повноті та серйозності розгляду доводів сторін. Саме така залученість є невід’ємною складовою довіри до судового розгляду.
У цьому контексті навіть зовнішні прояви можливої неуважності або формального підходу, зокрема під час заслуховування позицій сторін, у сукупності з іншими процесуальними обставинами можуть впливати на загальне сприйняття неупередженості суду. Йдеться не про оцінку окремої дії як такої, а про її значення у ширшому контексті забезпечення справедливого судового розгляду.
ЄСПЛ послідовно наголошує, що «правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим», оскільки на кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50; Ismailaj and Others v. Albania, п. 34). Відтак поведінка суду під час розгляду справи має відповідати не лише формальним вимогам процесу, але й стандарту зовнішньої безсторонності та належної процесуальної уваги.
З урахуванням викладеного, у межах даного судового засідання зафіксовані обставини, які у сукупності можуть породжувати питання щодо сприйняття належної процесуальної залученості суду, що є релевантним для оцінки дотримання принципу рівності сторін (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ) та ефективності реалізації права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ).
Щодо заяв як суду, так і сторони захисту про системні порушення, такі доводи підлягають подальшій оцінці в межах моніторингу з урахуванням динаміки провадження. Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
