04. 03. 2026
2 березня 2026 року в Шевченківському районному суді міста Полтави відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 12025175580000223 щодо Харіна Захара Олександровича, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.127 КК України (катування). У судовому засіданні брали участь підозрюваний, його захисник, прокурор та головуючий суддя Бугрій В.М.
Основним предметом судового засідання було клопотання прокурора щодо покладення на підозрюваного процесуальних обов’язків.
Обґрунтовуючи подане клопотання, прокурор зазначив, що раніше щодо підозрюваного було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави. 30 грудня 2025 року підозрюваний вніс визначену судом заставу, у зв’язку з чим, на переконання сторони обвинувачення, фактично діє запобіжний захід у вигляді застави. Прокурор звернув увагу, що ухвалою суду не було встановлено окремого строку дії запобіжного заходу у вигляді застави, а досудове розслідування у провадженні завершено, однак процесуально воно ще не закінчено у зв’язку з відкриттям матеріалів стороні захисту.
На думку сторони обвинувачення, ризики, які були покладені в основу обрання запобіжного заходу, залишаються актуальними, що зумовлює необхідність покладення на підозрюваного процесуальних обов’язків, у тому числі обов’язку носити електронний засіб контролю. Прокурор також зазначив, що підозрюваний не з’являвся для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, попри направлення трьох відповідних повідомлень, що, на думку обвинувачення, свідчить про фактичне ухилення від виконання процесуальних обов’язків. На підтвердження своєї позиції прокурор надав копії листів, направлених підозрюваному, а також витяги з електронного листування. Він додав, що подане клопотання є по суті уточненим та доповненим варіантом попереднього клопотання, яке розглядалося під час обрання запобіжного заходу, а фактичні підстави залишаються незмінними. Враховуючи вищезазначене, він просив задовольнити подане клопотання.
У свою чергу захисник заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що прокурор некоректно трактує правову ситуацію. За його словами, суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави та одночасним покладенням процесуальних обов’язків, строк дії яких був чітко визначений. Після внесення застави на підозрюваного були покладені відповідні обов’язки, зокрема носіння електронного засобу контролю, які він належним чином виконував.
Захисник зазначив, що у зв’язку з неподанням прокурором клопотання про продовження строку дії таких обов’язків вони припинили свою дію в силу закону, а електронний засіб контролю було знято працівниками органу досудового розслідування. При цьому запобіжний захід у вигляді застави продовжує діяти, а на підозрюваного поширюються загальні процесуальні обов’язки, передбачені КПК України, зокрема обов’язок з’являтися за викликом, який, за словами захисника, він виконує. Захисник також наголосив, що фактично йдеться не про продовження обов’язків, а про покладення нових, що потребує належного та самостійного обґрунтування з урахуванням актуальних ризиків. Він також звернув увагу, що ознайомлення з матеріалами кримінального провадження є процесуальним правом підозрюваного, а не його безумовним обов’язком, і реалізація цього права не може тлумачитися як прояв недобросовісної поведінки.
Крім того, сторона захисту надала суду медичні документи, що підтверджують перебування підозрюваного на стаціонарному лікуванні у відповідний період, що, за її твердженням, об’єктивно унеможливлювало його явку для ознайомлення з матеріалами провадження у дати, на які посилається прокурор. На думку адвоката, ці обставини свідчать про відсутність умислу ухилятися від процесуальних дій та потребують належної оцінки судом з урахуванням принципу добросовісності сторін кримінального провадження.
Окремо сторона захисту звернула увагу на те, що клопотання прокурора не було завчасно надано для ознайомлення, що, на її думку, унеможливлює належну реалізацію права на захист, оскільки стороні захисту не було відомо про зміст і підстави заявлених вимог. Адвокат також зазначив, що раніше сторона захисту була повідомлена про намір розглянути питання продовження строку дії обов’язків, а не про покладення нових.
З урахуванням викладених позицій сторін суд ухвалив відкласти розгляд клопотання та надати стороні захисту час для ознайомлення з його змістом до наступного судового засідання, призначеного на 4 березня 2026 року.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на кілька процесуальних аспектів, що мають значення для оцінки дотримання стандартів справедливого судового розгляду на цій стадії провадження.
По-перше, для належної реалізації принципу рівності сторін і права на захист підозрюваний повинен мати реальну можливість належним чином організувати свою правову позицію. У цьому контексті обставини, за яких стороні захисту було повідомлено про інший предмет розгляду, ніж той, що фактично розглядався судом, а також відсутність завчасного надання клопотання прокурора для ознайомлення, об’єктивно ускладнюють ефективну реалізацію процесуальних гарантій. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що кожній стороні має бути надана реальна можливість представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом (Ezeoke v. the United Kingdom, п. 51).
«Права на захист», невичерпний перелік яких наведено у статті 6 § 3 (b), були запроваджені, перш за все, для встановлення рівності, наскільки це можливо, між обвинуваченням та захистом. Можливості, які повинні бути надані обвинуваченому/підозрюваному, обмежуються тими, які допомагають або можуть допомогти йому чи їй у підготовці захисту. Основна захисна діяльність обвинуваченого/підозрюваного може включати все, що є «необхідним» для підготовки основного судового розгляду. Обвинувачений/підозрюваний повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості викладати всі відповідні аргументи захисту суду першої інстанції і таким чином впливати на результат провадження. Питання достатності часу та можливостей, наданих обвинуваченому/підозрюваному, має оцінюватися з урахуванням обставин кожної конкретної справи (F.S.M. v. Spain, п. 55-57)
Варто додати, що позиція національного суду щодо надання стороні захисту додаткового часу для ознайомлення з клопотанням може бути оцінена як позитивний крок у напрямку забезпечення стандартів справедливого судового розгляду та практичної, а не формальної, реалізації права на захист.
По-друге, будь-яке посилання на наявність ризиків має бути належним чином аргументованим та індивідуалізованим щодо конкретного підозрюваного. Обставина, що сторона обвинувачення раніше не ініціювала продовження строку дії покладених обов’язків, а в подальшому звернулася з клопотанням про їх повторне покладення, посилаючись фактично на ті самі підстави, може викликати об’єктивні сумніви щодо послідовності та достатності обґрунтування існування відповідних ризиків. Додаткового значення набуває зафіксована належна процесуальна поведінка підозрюваного, який, за відсутності дії спеціальних обов’язків, продовжує з’являтися до суду. Окремо слід наголосити, що реалізація права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження не може сама по собі розцінюватися як зловживання або як підстава для автоматичного висновку про наявність ризиків. Таке ознайомлення є насамперед правом сторони захисту, а не її безумовним обов’язком. У цьому контексті долучені захистом медичні документи, які підтверджують перебування підозрюваного на стаціонарному лікуванні, потребують належної оцінки судом як можливе об’єктивне пояснення його неявки для ознайомлення у визначені дати.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, при вирішенні питання про покладення нових або додаткових процесуальних обов’язків національний суд має виходити не лише з формального відтворення попередніх мотивів, а з актуального та конкретного аналізу поведінки підозрюваного і реальності заявлених ризиків. Лише за таких умов втручання у його процесуальні права може відповідати критеріям необхідності та пропорційності. В іншому випадку існує ризик, що застосування обмежень набуде превентивного або формального характеру, що не узгоджується зі стандартами справедливого суду.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що застосування та продовження будь-яких обмежень, пов’язаних із запобіжними заходами, не може ґрунтуватися на автоматичному відтворенні раніше наведених аргументів. (Tiron v. Romania, п. 39). Повторення ідентичних ризиків без їх переосмислення з огляду на актуальний стан провадження може свідчити про формальний підхід до оцінки необхідності подальших обмежень. У цьому ж контексті Суд неодноразово підкреслював, що саме на державні органи покладається обов’язок доводити наявність конкретних, актуальних і індивідуалізованих ризиків, а не покладатися на загальні припущення чи попередні висновки (Karaca v. Turkey, п. 139; Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 50–51). Оцінка ризиків має бути тісно пов’язана з особистими обставинами обвинуваченого/підозрюваного, його поведінкою під час провадження, наявністю сталих соціальних і професійних зв’язків та фактичними гарантіями належної процесуальної поведінки.
Хоча в межах цього судового засідання безпосередньо не розглядалося питання продовження тримання під вартою, наведені стандарти залишаються релевантними і для оцінки доцільності застосування процесуальних обов’язків та інших обмежувальних заходів. ЄСПЛ не проводить різкого розмежування між різними формами обмеження свободи, якщо вони істотно впливають на реалізацію прав особи та вимагають переконливого й актуального обґрунтування з боку держави.
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
