27. 02. 2026
10 лютого 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000459 щодо мера міста Мукачево Балоги Андрія Вікторовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги), а також Ланьо Михайла Івановича, Саміляка Артура Сергійовича, Филя Сергія Вікторовича, Залужного Віталія Борисовича та Чередниченко Наталії Геннадіївни — за ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.1,4 ст. 368-4, ч.1 ст. 384 КК України (щодо продажу земельної ділянки, що була у комунальній власності, за заниженою вартістю). У засіданні брали участь обвинувачені (у режимі відеоконференції), їхні захисники (частково дистанційно), прокурор та головуюча суддя Широка К.Ю.
Основним предметом судового розгляду було клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акта в інтересах обвинувачених Филя С.В., Залужного В.Б. та Чередніченко Н.Г.
Обґрунтовуючи необхідність задоволення клопотання, захисник зазначила, що під час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні щодо Чередніченко Н.Г. застосовувався порядок спеціального досудового розслідування, який здійснювався з 31 липня 2024 року. У подальшому, з 3 грудня 2024 року по 14 вересня 2025 року, за запитом сторони обвинувачення вона була затримана та перебувала у слідчому ізоляторі в місті Мюнхен. Незважаючи на те, що стороні обвинувачення було достеменно відомо місцезнаходження Чередніченко Н.Г., про це не було повідомлено інших учасників провадження, суд, а також адвоката з центру безоплатної правової допомоги, який на той час здійснював її представництво.
Захисник наголосила, що фактично порядок спеціального досудового розслідування щодо обвинуваченої мав припинитися з моменту її затримання на території Федеративної Республіки Німеччина. Водночас, за її твердженням, Чередніченко Н.Г. не була належним чином повідомлена про підозру, їй не було повідомлено про завершення досудового розслідування та не вручено належним чином копію обвинувального акта. Захисник зазначила, що, за позицією сторони обвинувачення, копія обвинувального акта була надіслана захиснику «за призначенням», однак такий захисник не мав контакту з Чередніченко Н.Г. та не володів інформацією про її місцезнаходження, попри те, що ці дані були відомі стороні обвинувачення. Також було вказано на відсутність у матеріалах справи документів, які належним чином підтверджують повноваження зазначеного захисника. На думку сторони захисту, у такий спосіб було порушено вимоги щодо належного вручення обвинувального акта.
Окрім цього, захисник звернула увагу на те, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті є неконкретизованим та неповним. Зокрема, інкримінується попередня змова групи осіб, однак, за твердженням захисту, в обвинувальному акті не викладено належним чином ознак такої форми співучасті та відповідних фактичних обставин. Також було зазначено, що хронологія подій має характер припущення, зокрема щодо місця вчинення інкримінованих діянь. З огляду на викладене, захисник просила задовольнити клопотання та повернути обвинувальний акт прокурору.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання, зазначивши, що відповідні доводи вже були предметом розгляду під час вирішення інших клопотань, яким суд надав оцінку та відмовив у їх задоволенні. На його думку, наведені порушення не є підставою для повернення обвинувального акта. Він також зазначив, що копія обвинувального акта була надіслана захиснику за призначенням Чередніченко Н.Г., а ухвала про здійснення спеціального досудового розслідування не була скасована, у зв’язку з чим обвинувальний акт вручався відповідно до спеціального порядку. Крім того, прокурор вказав, що у разі незрозумілості обвинувачення суд має право його роз’яснити, хоча, на його переконання, обвинувачення сформульоване чітко.
Захисники інших обвинувачених також висловили намір доповнити позицію, однак суд не надав їм такої можливості.
Надалі суд, відповідно до встановленого порядку, продовжив розгляд інших питань перед вирішенням заявленого клопотання. Адвокати Саміляка А.С. звернули увагу, що ще пів року тому подали клопотання про зміну запобіжного заходу в інтересах обвинуваченого, однак воно досі не було призначено до розгляду, тоді як клопотання прокурора розглядаються без затримок. Суд не призначив це клопотання до розгляду та перейшов до вирішення інших процесуальних питань.
У подальшому суд надав стороні захисту можливість оголосити раніше подані скарги. Зокрема, адвокатБалоги А.В. зазначив, що прокурор повинен був вручити копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, однак фактично були вручені оригінали документів. Він звернув увагу на наявність декількох оригіналів обвинувального акта та просив визнати бездіяльність прокурора щодо належного вручення. Також було заявлено про незаконність окремих постанов, винесених представниками сторони обвинувачення.
Після цього суд видалився до нарадчої кімнати. За результатами розгляду суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акта, водночас зобов’язав вручити копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування обвинуваченій Чередніченко Н.Г. під розписку та надати суду документи, що підтверджують факт такого вручення.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне підкреслити, що належне та своєчасне ознайомлення обвинуваченої особи з обвинувальним актом є фундаментальною процесуальною гарантією, без якої право на захист втрачає свій практичний зміст. Право бути детально поінформованим про характер і підстави обвинувачення становить основу справедливого судового розгляду та є передумовою для ефективної підготовки правової позиції.
Твердження сторони захисту про те, що з 3 грудня 2024 року органам обвинувачення було відомо місцезнаходження Чередніченко Н.Г., однак при цьому продовжувалося спеціальне досудове розслідування та не було забезпечено її особистого ознайомлення з обвинувальним актом, потребують особливо ретельної перевірки. Якщо ці обставини підтвердяться, виникає питання про відповідність процедури вимогам належної правової процедури та стандартам статті 6 Конвенції.
Посилання сторони обвинувачення на те, що обвинувальний акт був надісланий захиснику за призначенням Чередніченко Н.Г., на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, саме по собі не може вважатися достатнім підтвердженням належної реалізації права обвинуваченої на ознайомлення з обвинуваченням. Особливо з огляду на те, що захисниця не мала контакту з підзахисною, не проводилаконфіденційного побачення та не узгоджувала правову позицію, що було зафіксовано під час низки моніторингів судових засідань у цій справі:
«На початку засідання було встановлено відсутність обвинуваченої Чередниченко Н.Г. у залі суду. Її захисниця поінформувала суд про неможливість узгодження процесуальної позиції з клієнткою у зв’язку з тим, що остання перебуває за межами України (у Німеччині), а також висловила обґрунтовані сумніви щодо належного повідомлення обвинуваченої про призначене судове засідання. Як зазначено, повістка була надіслана за адресою реєстрації на території України, хоча достеменно відомо, що обвинувачена перебуває за кордоном. У зв’язку з цим сторона захисту наполягала на необхідності відкладення слухання та вжиття заходів для належного інформування підзахисної» (Моніторинг кримінального провадження Чередніченко Н.Г. від 22 липня 2025 року)
«Надалі адвокат Чередніченко Н.Г. повідомила, що досі не мала зв’язку зі своєю підзахисною, не проводила конфіденційного побачення та не узгоджувала правову позицію. Вона вказала на відсутність належного повідомлення обвинуваченої про засідання, а також висловила сумнів щодо факту ознайомлення Чередніченко Н.Г. з обвинувальним актом» (Моніторинг кримінального провадження Чередніченко Н.Г. від 7 серпня 2025 року).
Крім того, заслуговує на увагу те, що в ухвалі, постановленій за результатами цього судового засідання, суд зобов’язав прокурора вручити обвинуваченій Чередніченко Н.Г. копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування. Така позиція суду фактично свідчить про визнання необхідності усунення недоліків у процедурі вручення відповідних документів.
Сукупність зазначених обставин створює об’єктивні сумніви щодо належного вручення обвинувального акта та загального дотримання процесуальної процедури, зокрема з урахуванням того, що у період з 3 грудня 2024 року по 14 вересня 2025 року обвинувачена перебувала під вартою за запитом сторони обвинувачення, тоді як щодо неї продовжувалося спеціальне провадження. Додаткові питання викликають твердження сторони захисту про вручення кількох «оригіналів» обвинувального акта, що потенційно створює процесуальну невизначеність, адже за своєю правовою природою оригінал процесуального документа має бути єдиним.
За таких умов належне забезпечення права обвинуваченої бути детально і своєчасно поінформованою про характер та підстави обвинувачення проти неї є не формальністю, а фундаментальною передумовою справедливості всього кримінального провадження. Будь-які сумніви щодо реального, а не номінального ознайомлення особи з обвинувальним актом можуть мати істотне значення для оцінки відповідності провадження стандартам статті 6 Конвенції.
З цього приводу ЄСПЛ неодноразово зазначав, що відповідно до підпункту “а” пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право “бути невідкладно і детально повідомленим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення”. Це положення передбачає обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29).
Крім того, щодо тверджень прокурора про направлення копії обвинувального акта захиснику за призначенням Чередніченко Н.Г., а також доводів сторони захисту про відсутність у матеріалах справи документів, які могли б належним чином підтвердити повноваження такого захисника, варто наголосити, що ці обставини потребують ретельної перевірки національним судом. За відсутності належного документального підтвердження повноважень захисника або фактичного здійснення ним представництва інтересів обвинуваченої, саме по собі направлення обвинувального акта такому захиснику не може автоматично свідчити про належне повідомлення обвинуваченої та реалізацію її права на захист.
З цього приводу ЄСПЛ зазначає, що виконуючи свій обов’язок щодо надання сторонам кримінального провадження правової допомоги, коли це передбачено національним законодавством, держава повинна проявляти старанність, щоб забезпечити цим особам справжнє та ефективне здійснення прав, гарантованих статтею 6 ЄКПЛ (Khavshabova v Georgia, п. 35). Призначення захисника із центру безоплатної правової допомоги повинно забезпечувати реальну, а не формальну реалізацію права на захист.
Щодо заявлених тверджень про неконкретизованість та неповноту формулювання обвинувачення, варто зазначити, що за умови достовірності таких тверджень суперечності або неточності в процесуальних документах можуть суттєво підірвати обґрунтованість і юридичну визначеність обвинувального акта. З позиціїоб’єктивного спостерігача, недостатньо конкретизоване чи неповне формулювання обвинувачення може створювати обґрунтовані сумніви щодо забезпечення загальної справедливості провадження, дотримання прав обвинувачених, принципу рівності сторін та ефективної реалізації права на захист. У таких умовах особливої ваги набуває обов’язок національного суду перевірити, чи дозволяє зміст обвинувального акта особі чітко розуміти характер і підстави висунутого обвинувачення та належним чином готувати свою правову позицію.
Важливо додати, що принципи змагальності та рівності сторін тісно пов’язані між собою і є основними компонентами концепції “справедливого розгляду” у значенні п.1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в суттєво невигідне становище по відношенню до її опонента або опонентів (Đurić v. Serbia, п. 71).
Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на повідомлення про те, що щодо одного з обвинувачених ще пів року тому було подано клопотання про зміну запобіжного заходу, однак воно досі не розглянуте та навіть не призначене до розгляду, незважаючи на його безпосередню процесуальну важливість для фактичного становища особи.
Як було повідомлено спостерігачам IAC ISHR, аналогічна ситуація мала місце і щодо кількох інших обвинувачених у межах цього провадження. Такий стан речей викликає об’єктивні сумніви у належному дотриманні принципу рівності сторін та створює ризик формального, а не реального забезпечення права на захист. З огляду на те, що питання запобіжного заходу безпосередньо пов’язане з правом на свободу, невизначене відкладення таких клопотань потребує окремої оцінки з позиції вимог статей 5 та 6 Конвенції. ЄСПЛ підкреслює, що права, гарантовані Конвенцією, мають бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними; суд зобов’язаний належним чином реагувати на доводи сторін (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye, п. 305).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
