25. 02. 2026
19 лютого 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52022000000000228 відносно Дубілета О.В., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (розтрата коштів ПАТ КБ «Приватбанк», легалізація злочинних доходів та службове підроблення документів, що, за версією обвинувачення, спричинило значні фінансові збитки банку). У цьому ж провадженні обвинувачуються: Яценко В.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Бичихіна О.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Онищенко Н.В. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Шмальченко Л.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України; Конопкіна Н.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Справу розглядає колегія суддів у складі: головуючий суддя — Галабала М.В., судді — Сердюкова І.О. та Ногачевський В.В.
У судовому засіданні брали участь обвинувачені Дубілет О.В., Яценко В.А., Онищенко Н.В., Шмальченко Л.О. та Конопкіна Н.О. (частина з них — у режимі відеоконференції), їхні захисники та прокурор.
Предметом розгляду були вступні промови сторони захисту. У межах засідання вступні промови були виголошені в інтересах обвинувачених Дубілета О.В. та Яценка В.А. У межах даного судового засідання вступні промови були оголошені в інтересах обвинувачених Дубілета О.В. та Яценка В.А.
Захисник, представляючи інтереси Дубілета О.В., зазначила, що обвинувачення стосується трьох епізодів. На думку сторони захисту, висунуті обвинувачення є необґрунтованими, а здійснені фінансові операції — законними. Вона наголосила, що всі відповідні угоди були підписані уповноваженим суб’єктом, який мав належні повноваження. Окремо захисник звернула увагу на правомірність угод, пов’язаних з індексацією. Також було зазначено про відсутність критерію пов’язаності сторін, на існуванні якого наполягає сторона обвинувачення. На переконання сторони захисту, інкриміновані обставини не містять підстав для притягнення службових осіб до кримінальної відповідальності.
Адвокат Яценка В.А. зауважив, що обвинувачення охоплює два епізоди. На думку сторони захисту, обвинувальний акт загалом є необґрунтованим. Він наголосив, що обвинувачений мав належні повноваження на підписання відповідних угод, критерій пов’язаності був відсутній, а виплата індексації не спричинила шкоди банку. Крім того, захисник звернув увагу на доводи щодо можливого порушення правил підслідності, зазначивши, що жоден із обвинувачених, на його думку, не обіймав посади, яка б обумовлювала підслідність НАБУ. Також було зазначено, що на момент ймовірного вчинення інкримінованих дій банк не належав до суб’єктів господарювання, у яких частка держави перевищує 50 %, що, за твердженням захисту, підтверджується матеріалами сторони обвинувачення. У зв’язку з цим захисник висловив позицію, що провадження розглядається Вищим антикорупційним судом із порушенням правил підсудності, а зібрані стороною обвинувачення докази є недопустимими. Додатково сторона захисту заявила про сумніви щодо автентичності однієї з ключових експертиз, зокрема з огляду на дату її завершення, яка припадала на вихідний день.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити, що доведення вини особи у кримінальному провадженні має здійснюватися відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом». З огляду на це національний суд зобов’язаний забезпечити всебічне, повне та неупереджене дослідження всіх обставин справи, зокрема й тих, на які посилається сторона захисту, пропонуючи альтернативне бачення розвитку подій порівняно з версією сторони обвинувачення. Важливо, щоб національний суд належним чином перевірив усі релевантні версії та мотивовано обґрунтував, чому одні з них приймаються, а інші — відхиляються. Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що саме якість судової оцінки доказів і повнота мотивування рішень є ключовими гарантіями довіри до правосуддя та дотримання принципу справедливого судового розгляду.
Щодо цього Європейський суд з прав людини у справі Episcopo and Bassani v. Italy (п. 121) зазначив, що обвинувачення повинне довести вину особи «поза розумним сумнівом», а доказування має ґрунтуватися на достовірних, чітких та переконливих доказах. У справі SA-Capital Oy v. Finland (п. 107) Суд підкреслив, що тягар доведення лежить на державі, а будь-які сумніви щодо джерела або способу отримання доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Додатково цей підхід був підтверджений у справі B.T. and B.K.Cs. v. Hungary (п. 107), де Суд зауважив, що доказ може випливати з набору достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростовних презумпцій факту.
У цьому контексті доводи сторони захисту щодо можливих порушень правил підслідності та підсудності потребують окремої й мотивованої оцінки. Питання юрисдикції належать до фундаментальних гарантій «суду, встановленого законом» у розумінні статті 6 § 1 Конвенції. Як зазначено у рішенні Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland (п. 211), порушення принципу законного суду може поставити під сумнів легітимність усього провадження. Якщо орган досудового розслідування або суд не мали належної компетенції, це може впливати як на допустимість доказів, так і на загальну справедливість розгляду.
Щодо заявлених сумнівів стосовно автентичності однієї з ключових експертиз у справі, варто зазначити, що такі доводи підлягають ретельному та всебічному дослідженню судом, оскільки будь-які обґрунтовані сумніви у належності чи достовірності експертного доказу можуть впливати на оцінку всієї доказової бази у кримінальному провадженні.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що у випадках, коли експертний висновок має істотне значення для обґрунтування обвинувачення, будь-які сумніви щодо його автентичності або належності повинні отримати мотивовану судову оцінку, а за необхідності — стати підставою для призначення додаткової або повторної експертизи. Належна перевірка таких доводів є ключовою умовою збереження довіри до результатів судового розгляду та забезпечення стандарту доведення «поза розумним сумнівом».
Хоча стаття 6 Конвенції не встановлює формальних правил допустимості доказів, оцінка справедливості провадження в цілому вимагає з’ясування того, чи мала сторона захисту реальну можливість оскаржити допустимість і достовірність доказів, а також чи не породжують обставини їх отримання обґрунтованих сумнівів у їхній надійності або точності (Macharik v. the Czech Republic, пп. 51–52). Суд також підкреслює обов’язок національних судів належним чином реагувати на конкретні та релевантні доводи сторони захисту, ігнорування яких може бути несумісним із вимогами статті 6 § 1 Конвенції (Cupiał v. Poland, пп. 56–57).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
