11. 02. 2026
Перша сесія VІII Міжнародного кримінально-правового форуму була присвячена кримінальному праву та судовій практиці в умовах війни. Захід організований видавництвом «Юридична практика», співорганізатор — Асоціація українських корпоративних радників, генеральний партнер — AVER LEX, експертний партнер — Gracers Law Firm, професійний партнер — Grain Law Firm.
Модератор сесії Сергій Лисенко, керуючий партнер GRACERS, відкриваючи її роботу, зауважив, що ця сесія буде максимально практичною з огляду на склад учасників.
Учасники сесії:
- Сергій Фомін, суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді;
- Тарас Іваненко, партнер EVERLEGAL;
- Лідія Карплюк, партнерка Grain Law Firm;
- Анастасія Алєксєєва, координатор моніторингової місії IAC ISHR.
Баланс в антикорупційних провадженнях
Про тенденції антикорупційних проваджень, баланс між публічним інтересом і правами сторони захисту розповіла Лідія Карплюк, партнерка Grain Law Firm:
«Публічний інтерес — це інтерес держави, він закріплений у законі або випливає з публічних функцій; реалізується через діяльність органів влади; має нормативне, а не емоційне походження. Чи має публічний інтерес переважати над правами людини? Звісно, ні».
Суспільний інтерес, на думку пані доповідачки, – це інтерес суспільства як спільноти, а не держави; уявлення про справедливість, довіру, моральні очікування; категорія ширша й менш формалізована, ніж публічний інтерес.
У КПК суспільний інтерес згадується в контексті укладення угод про визнання винуватості. Одна із тенденцій якраз і полягає у значному їх поширенні, доволі значна кількість угод про визнання винуватості серед вироків ВАКС. Ця тенденція наближається до 40-50%, і вона збережеться і надалі, бо фактично це механізм уникнення відповідальності за кримінальне корупційне порушення, підкреслила Лідія Карплюк.
Як зауважила пані Лідія, у таких вироках згадується, чи відповідає така угода суспільному інтересу. Але суспільний інтерес згадується й у вироках, винесених у загальному порядку. У разі арешту майна так само слідчі судді згадують про загальний (суспільний та публічний інтерес), який переважає над правом власності особи і дозволяє його обмежити.
Водночас, наголосила пані спікерка, суспільний резонанс точно не повинен дорівнювати суспільному інтересу. Помилковою має бути думка, що якщо справу активно обговорюють, то мають бути більш суворими заходи. Проте без суспільного резонансу зараз нікуди. Звісно, є принципи публічності, але на сьогодні це перетворюється на перебільшений і штучно створений суспільний резонанс. Для сторони захисту це створює ситуацію, коли ще до повідомлення про підозру потрібно доводити невинуватість.
Пані Карплюк навела приклад ухвали ВАКС про запобіжний захід, де іноді зустрічається те, що ризики обумовлюються наявністю суспільного резонансу.
«Публічний інтерес — це пояснення, навіщо держава переслідує злочин. Суспільний інтерес – як це має відбуватися, щоби процес був легітимним. Суспільний резонанс – що про це говорять, але не що дозволено суду. Засудження без вирку – неприпустиме», – підкреслила пані спікерка.
Вона наголосила, що антикорупційні провадження в Україні перебувають під постійним суспільним і міжнародним контролем, часто супроводжуються медійним тиском ще до вироку, розглядаються як індикатор ефективності держави, а не лише як індивідуальні кримінальні справи.
Наразі, на думку пані доповідачки, відбувається зміщення акценту на «ефективність» розслідування та судового розгляду. Відбувається зсув від класичної моделі змагальності до моделі, де пріоритетом стає результат:
- ширше тлумачення допустимості доказів;
- толерування процесуальних порушень, якщо вони «не є істотними»;
- виправдання втручання в права особи посиланням на суспільну небезпечність корупції.
У тому, що антикорупційні справи дедалі частіше стають публічними ще на етапі повідомлення про підозру, з публічними коментарями правоохоронних органів, пані Лідія Карплюк бачить певну проблему, адже формується суспільне уявлення про вину до суду, а захист фактично змушений працювати в умовах репутаційного тиску.
Підсумовуючи, пані Лідія зауважила, що права сторони захисту не можуть бути перешкодою в боротьбі з корупцією. Має бути акцент на якості доказування, а не на кількості гучних справ.
Моніторинг у судах
«Моніторинг як інструмент забезпечення права на справедливий суд» — аналіз висновків і ключові виклики 2025 року представила Анастасія Алєксєєва, координатор моніторингової місії IAC ISHR.
Стандарти щодо прав людини та Конвенція мають використовуватись не декларативно, для нас це інструмент аналізу окремих справ, підкреслила пані Анастасія. Надалі вона дещо змінила фокус доповіді відповідно до озвучених раніше проблем.
Пані доповідачка погодилась із зазначеними вище проблемами, що дуже багато процесів набули не зовсім коректного значення. Якщо ми орієнтуємось на права людини, то не можна говорити про їхню доцільність чи недоцільність.
«Підміна презумпції — це те, що фіксувала місія у 2025 році. Презумпція залишення під вартою: практика ЄСПЛ каже, що, починаючи з першого обрання запобіжного заходу, мають бути достатні причини. Для того щоб особу звільнити з-під варти, захист має довести, що зменшилися ризики, особа не втече і буде виконувати процесуальні обов’язки. Сторона захисту має доводити, що щось змінилося» — таку дуже серйозну підміну підкреслила пані Алєксєєва.
Також доповідачка згадала як аналогічну проблему встановлення максимальної застави з поступовим зниженням. Саме застосування застави та обґрунтування суми — непрозоре, на думку пані Анастасії. Також доволі часто розмір застави непропорційний тій шкоді, яка інкримінується.
Щодо презумпції невинуватості Анастасія Алєксєєва також погоджується з наявною проблемою інформаційних кампаній:
«Раніше говорили, що такі кампанії роблять ЗМІ та активісти. Ми зі свого боку намагаємось показати об’єктивну картину, і коли ми бачимо дуже серйозні кампанії, спрямовані проти суду та сторін, із позиції практики ЄСПЛ це може суттєво вплинути на неупередженість і безсторонність суду. З цим потрібно боротись. Ми намагаємося забезпечити право суду вирішувати неупереджено».
“Наше суспільство заслуговує на те, щоб суд був справедливим”, — наголосила пані спікерка.
Згадуючи підсумки року, вона звернула увагу на такі порушення: формальний або відкладений підхід до сумнівних доказів, порушення рівності сторін, автоматичне продовження запобіжного заходу.
Правова визначеність
Тарас Іваненко, партнер EVERLEGAL, зосередився на симетричному підході у правозастосуванні. Серед тенденцій в кримінальному провадженні пан спікер навів декілька прикладів.
«Положення ч. 7 ст. 214 КПК зазнали змін. Якщо прокурор зареєстрував провадження, він був зобов’язаний передати матеріали до органів досудового розслідування з підслідністю. Норма була імперативною. Наприкінці 2021 року збільшили такий строк – до 5 робочих днів.
Паралельно із цим відбувалось правозастосування, яке формується судовою владою. У Верховному Суді відбувались баталії за лінією ВАКС, справа двічі доходила до Верховного і назад. У цій справі еволюціонувала позиція ВС. Сформувалось таке більш категоричне рішення суду: у зв’язку з тим, що прокуратура не наділена повноваженнями здійснювати досудове розслідування, затримка понад строк (1 день) робить зібрані докази недопустимими. Чотири роки тривала ця еволюція, і у 2025 році об’єднана палата ВС зайняла таку позицію (яка є досить поширеною в багатьох висновках ВС): такі порушення не зумовлюють автоматичного визнання доказів недопустимими».
Також Тарас Іваненко згадав тимчасовий доступ до речей і документів — тут практика теж зазнавала змін і строк дії ухали був збільшений з одного місяця до двох. Була така практика, що місяць чи два — це не про оголошення ухвали судді, а про її виконання. Наразі вона змінилась.
«Моя особиста позиція полягає в тому, що строк, який оголошується, — він для виконання», — зауважив пан доповідач.
За словами пана Тараса, наразі позиція ВС, що цей строк — для оголошення ухвали, якщо ухвала оголошена в цей строк, а виїмка зроблена понад цей строк, то порушення в цьому немає. Тоді як бути із «безстроковим» обов’язком щодо володільця речей? Ці зміни не на користь власників майна.
Тарас Іваненко навів приклад справи, де є виправдовувальний вирок на підставі практики, яка була раніше, але зараз відбувається апеляційне оскарження і практика склалась по-іншому.
«Моє суб’єктивне бачення вирішення проблеми: як модель потрібно розглядати неможливість застосування судової практики ретроспективно, а застосовувати нову виключно на нові правовідносини», — наголосив Тарас Іваненко.
Роль судді
Про роль судді у складних кримінальних справах розповів Сергій Фомін, суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді. Але передусім, підсумовуючи сесію, пан суддя приділив увагу порушеним темам.
Говорячи про суспільний інтерес, пан Фомін нагадав про справу щодо скасування вироку на підставі угоди про визнання винуватості. Також він навів приклад, коли апеляційний суд відкрив провадження і переглянув вирок на підставі угоди саме за думкою прокурора, що такий вирок не відповідає суспільним інтересам. ВС поки що не відступив від позиції, що в злочинах, де є і публічний, і приватний інтерес, укладання угод можливе.
Як пояснив пан суддя, він згадав про це у доповіді тому, що наразі в такій справі відкрито провадження, і це буде підставою для нових дискусій, чи може вища інстанція розглядати такі справи про суспільний інтерес у вироках на підставі угоди. На його думку, найімовірніше, ні, адже саме так сформульовані законодавцем положення про оскарження: треба ставити точку на рівні місцевого суду без можливого оскарження. Це і буде відповідати принципу правової визначеності, наголосив Сергій Фомін.
Стосовно запобіжних заходів і сум застави — тут, на думку доповідача, треба говорити про умови, в яких опинилась Україна, і воєнний стан. Він також згадав справу, де слідчий суддя розглянув клопотання про продовження тримання під вартою, зазначив, що обвинувачення не довело наявності ризиків, і змінив запобіжний захід, особу звільнили з-під варти і вона стала втекла.
Хто буде винен у цій ситуації з точки зору суспільства, запитав пан Фомін. Безумовно, суддя, адже він обрав менш суворий захід. Суд апеляційної інстанції в цій справі спрямував окремі ухвали до ВРП для притягнення цього судді до відповідальності.
Щодо норми ст. 26 КПК: чи не надмірно пасивний у нас суд, що визначено законодавчо? “Чи варто надати суду можливість активно проявляти себе в питаннях, яких не стосуються сторони?” — наприкінці поставив запитання пан доповідач.
