18. 02. 2026
2 лютого 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 42021000000002617 ( справа № 991/4071/22) стосовно народного депутата IX скликання Кузьміних Сергія Володимировича, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України (зловживання впливом). На засіданні були присутні обвинувачений, його захисник, прокурор та головуюча суддя Саландяк О. Я. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання було викладення стороною захисту доводів щодо доказів у кримінальному провадженні.
Обґрунтовуючи свою позицію, сторона захисту висловила заперечення щодо результатів експертного дослідження, зазначивши, що експерт не здійснював безпосереднього аналізу оригінальних аудіо- та відеозаписів, отриманих у межах проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також не встановлював факт внесення чи невнесення змін до таких записів. За твердженням захисту, дослідження обмежилося аналізом тестових записів, створених самим експертом під час проведення експертизи, а також загальних технічних характеристик носіїв та обладнання.
Сторона захисту також звернула увагу, що у висновку експерта відсутня чітка ідентифікація конкретних файлів, які були предметом дослідження, а також не наведено послідовного опису методики та обсягу дослідницьких дій, на підставі яких зроблено висновки про відсутність ознак монтажу або стороннього втручання. Окремо було вказано на можливу внутрішню непослідовність висновку, оскільки твердження про оригінальність, безперервність і незмінність фонограм мають категоричний характер, однак, за позицією захисту, не підкріплені аналізом конкретних досліджуваних записів, а ґрунтуються на порівнянні з тестовими зразками. Крім того, захист зазначив, що експерт вийшов за межі поставлених запитань, надаючи оцінки змісту розмов та логічної узгодженості реплік без відповідної спеціалізації та процесуального доручення.
Захист також заявив, що на стадії досудового розслідування стороні захисту не було надано копій аудіо- та відеозаписів або матеріалів у форматі, придатному для повноцінного відтворення та технічного аналізу із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення, що, на його думку, ускладнило реалізацію права на належне ознайомлення з доказами.
Реагуючи на наведені доводи, суд неодноразово зазначав, що відповідні аргументи більшою мірою стосуються стадії судових дебатів, та орієнтував захист на безпосередній аналіз досліджуваного доказу. Захисник, у свою чергу, наполягав, що порушені ним питання мають безпосередній зв’язок з оцінкою допустимості та достовірності доказу. Cуд звертав увагу на необхідність зосередження на суті заперечень і недоцільність дослівного зачитування значних фрагментів експертного висновку та технічних реквізитів. Суд також вказував на окремі неточності в озвученні технічних даних і зауважував на ризику затягування розгляду. У подальшому суд обмежив захисника в оголошенні окремих фрагментів експертного висновку, водночас не позбавивши його можливості викладати заперечення по суті.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують на важливості дотримання принципу рівності сторін як однієї з ключових гарантій справедливого судового розгляду, передбаченої статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Цей принцип передбачає надання стороні захисту реальної, а не формальної можливості ознайомитися з усіма матеріалами, на які спирається обвинувачення, а також перевіряти їх достовірність, допустимість і повноту.
У цьому контексті доводи сторони захисту про ненадання копій аудіо- та відеоматеріалів або надання їх у форматі, непридатному для аналізу, потенційно можуть впливати на баланс процесуальних можливостей сторін. За умови, що сторона обвинувачення має повний технічний доступ до доказової бази, стороні захисту мають бути забезпечені співмірні можливості для її перевірки та коментування, інакше може виникати ризик порушення змагальності провадження.
Окремо експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на доводи захисту щодо якості та обґрунтованості експертного висновку. Зауваження про відсутність чіткої ідентифікації досліджуваних файлів, опису методики аналізу та меж дослідження мають бути предметом самостійної оцінки суду під час визначення доказового значення такого висновку, а також при вирішенні питання про доцільність призначення додаткової чи повторної експертизи. Відповідно до стандартів справедливого судового розгляду, жоден доказ, включно з експертним висновком, не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці лише у сукупності з іншими доказами.
Разом із тим експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що процесуальне спрямування судом виступу захисника та запобігання надмірному зачитуванню технічних фрагментів саме по собі не свідчить про порушення права на захист, якщо стороні захисту фактично забезпечено можливість повноцінно викласти свою позицію та заперечення по суті досліджуваного доказу. Ключовим критерієм є не обсяг зачитаного тексту, а реальна можливість бути почутим судом і вплинути на оцінку доказів.
Європейський суд з прав людини наголошує, що справедливий судовий розгляд у розумінні статті 6 Конвенції передбачає змагальний характер провадження та рівність сторін, що, зокрема, означає право кожної сторони ознайомлюватися та прокоментувати зауваження та докази, подані іншою стороною, оскаржувати такі докази та заперечувати проти їх використання. У цьому контексті можливі недоліки у процесі подання й дослідження доказів можуть становити предмет оцінки відповідно до статті 6 § 1 Конвенції, зокрема коли сторона захисту позбавлена можливості поставити під сумнів їхню достовірність або вимагати їх належного та повного дослідження. Крім того, з огляду на принцип, відповідно до якого Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні, а практичні та ефективні права, право на справедливий судовий розгляд не може вважатися дотриманим, якщо клопотання та зауваження сторін фактично не були «почуті», тобто належним чином розглянуті судом (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye, пп. 303, 305–306).
Хоча стаття 6 Конвенції не встановлює автономних правил допустимості доказів, оцінка справедливості провадження вимагає врахування того, чи мала сторона захисту реальну можливість оскаржити допустимість і достовірність доказів, а також чи породжують обставини їх отримання сумніви щодо їхньої надійності або точності (Dursun Aliyev v. Azerbaijan, пп. 115–117; Macharik v. the Czech Republic, пп. 51–52). Суд також бере до уваги, чи мали такі докази вирішальне значення для результату кримінального провадження (Dursun Aliyev v. Azerbaijan, п. 118).
Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що національні суди зобов’язані належним чином реагувати на конкретні та релевантні доводи сторони захисту, а їх ігнорування може бути несумісним з вимогами статті 6 § 1 Конвенції (Cupiał v. Poland, пп. 56–57). При цьому підлягає оцінці не лише наявність доказів, а й якість способу їх отримання, зокрема з точки зору можливих сумнівів у їх допустимості чи достовірності (Bykov v. Russia, п. 90).
Під час моніторингу зазначеного судового засідання ознак порушення права на справедливий суд не зафіксовано. Водночас доводи сторони захисту щодо можливих неточностей або недостовірності доказів мають істотне значення для оцінки їх допустимості та належності й підлягають належному процесуальному розгляду в межах судового провадження.
