13. 02. 2026
29 січня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52023000000000423 (справа № 991/663/26) за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 209 та ч. 3 ст. 369 КК України.
Провадження стосується Бутанової Світлани Анатоліївни як власниці майна, щодо якого в межах іншої справи (№ 991/10619/23) розглядається питання про накладення арешту. У судовому засіданні брали участь власниця майна (у режимі відеоконференції), її захисник (у режимі відеозв’язку), прокурор та головуючий суддя Федоров О.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання про скасування арешту майна Бутанової С.А.
На початку судового засідання захисник заявив клопотання про здійснення розгляду у закритому судовому засіданні. Обґрунтовуючи свою позицію, він зазначив, що під час розгляду питання неминуче відбуватиметься розголошення персональних даних власниці майна, зокрема інформації щодо банківських рахунків та грошових коштів, що на них обліковуються. Крім того, захисник звернув увагу на поширення засобами масової інформації на початковому етапі провадження, на його думку, необґрунтованої та непідтвердженої інформації щодо Бутанової С.А., що, за його твердженням, завдало шкоди її діловій репутації. Він наголосив, що власниця майна не надавала згоди на публічне висвітлення обставин справи, та просив суд задовольнити клопотання з метою захисту її прав.
Бутанова С.А. підтримала позицію захисника та подала аналогічне клопотання. Обґрунтовуючи його, вона послалася на статтю 32 Конституції України, яка гарантує недопустимість втручання в особисте і сімейне життя, окрім випадків, передбачених законом, а також навела положення практики Конституційного Суду України. Вона зазначила, що під час розгляду клопотання про скасування арешту майна буде розголошено персональні дані, що стосуються її приватного життя та фінансового становища.
Прокурор заперечив проти проведення закритого судового засідання, вказавши на відсутність, на його думку, достатніх підстав для такого обмеження принципу гласності. Він зазначив, що персональні дані можуть бути оголошені частково або без деталізації, що дозволило б забезпечити баланс між публічністю процесу та захистом приватності.
За результатами розгляду зазначених клопотань суд ухвалив задовольнити їх та постановив продовжити розгляд питання у закритому судовому засіданні.
У зв’язку з ухваленням відповідного рішення спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR залишили зал судового засідання.
З огляду на предмет судового розгляду — питання скасування арешту майна — експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що така категорія спорів об’єктивно може передбачати дослідження фінансової інформації, банківських реквізитів, структури активів та інших даних, що належать до сфери приватного життя особи. У цьому контексті втручання в публічність провадження може переслідувати легітимну мету захисту права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
Разом із тим будь-яке обмеження принципу відкритості судового розгляду повинно відповідати критеріям необхідності та пропорційності. Закритий режим не може застосовуватися автоматично або з міркувань процесуальної зручності; суд має оцінити, чи можливо досягти мети захисту приватності менш інтенсивними засобами (наприклад, частковим закриттям засідання, обмеженням оголошення окремих реквізитів, анонімізацією чутливих даних). Саме такий підхід відповідає принципу мінімального необхідного втручання у публічність провадження.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що відкритість судового розгляду є фундаментальною гарантією статті 6 § 1 Конвенції, оскільки вона забезпечує суспільний контроль за здійсненням правосуддя та зміцнює довіру до судової системи (Mraović v. Croatia, п. 44). Водночас Суд визнає допустимість обмежень публічності за наявності достатнього обґрунтування, зокрема для захисту приватного життя учасників процесу (Suslov and Batikyan v. Ukraine, п. 122). Вирішальним є те, чи забезпечено справедливий баланс між вимогами прозорості та інтересами захисту приватності.
У контексті посилань захисту на шкоду репутації слід зазначити, що право на захист репутації охоплюється статтею 8 Конвенції як елемент права на повагу до приватного життя. Однак сама по собі негативна публічність не є достатньою підставою для автоматичного закриття процесу; необхідно встановити, чи досягає втручання у репутацію такого рівня серйозності, який виправдовує обмеження гласності. У подібних випадках національні суди повинні здійснювати балансування між статтею 8 та статтею 10 Конвенції (Mladina d.d. Ljubljana v. Slovenia, п. 52), враховуючи як інтереси особи, так і суспільний інтерес у відкритості судового контролю.
З позиції об’єктивного спостерігача ключовим є те, щоб рішення про закритий розгляд було індивідуалізованим, мотивованим та обмеженим за обсягом. Лише за таких умов воно не підриватиме саму сутність права на справедливий судовий розгляд.
У зв’язку з переходом суду до закритого режиму подальша оцінка змістовної частини розгляду клопотання про скасування арешту майна є об’єктивно неможливою, що саме по собі підкреслює значущість принципу публічності як гарантії зовнішнього контролю за судовим процесом.
