12. 02. 2026
4 лютого 2026 року в Печерському районному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 42022000000000425 (справа – № 759/14368/24) щодо народного депутата VII, VIII та IX скликань Пономарьова Олександра Сергійовича, обвинуваченого у державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України). У засіданні брали участь обвинувачений (у режимі відеоконференції), його захисники (частково дистанційно), прокурор та головуючий суддя Соловйов О.Л.
Розгляд справи перебуває на стадії підготовчого провадження.
На початку судового засідання сторона захисту заявила відвід головуючому судді. Обґрунтовуючи заяву про відвід, захисник зазначила, що під час попередніх судових засідань, на її думку, було допущено порушення порядку розгляду, а також створено процесуальні умови, які свідчили про нерівне ставлення до сторін. Зокрема, вона вказала на те, що в ухвалах суду, постановлених за результатами розгляду клопотань сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо Пономарьова О.С., містяться посилання на наявність у нього паспорта громадянина Російської Федерації, встановлену під час досудового розслідування.
Водночас, за твердженням сторони захисту, під час судового розгляду відповідні докази не досліджувалися, а у клопотаннях прокурора про продовження запобіжного заходу такі матеріали не були долучені. На думку захисника, зазначені обставини можуть свідчити про формування передчасної оцінки фактичних даних та викликати сумніви щодо неупередженості судді.
Інші захисники окремих заяв про відвід не подавали.
У зв’язку з поданням заяви про відвід та необхідністю її розгляду іншим суддею відповідно до вимог КПК України судове засідання було завершено.
З приводу цього експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що дотримання гарантій, передбачених пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, зокрема права на розгляд справи незалежним та неупередженим судом, є ключовою умовою справедливого судового розгляду. Якщо в ухвалах про продовження запобіжного заходу суддя посилається на фактичні обставини (наприклад, наявність іноземного паспорта), які не були досліджені в судовому засіданні та не підтверджені долученими матеріалами, це може створювати об’єктивне враження передчасного формування позиції щодо фактів справи. За стандартами безсторонності суду важливе не лише фактичне упередження, а й зовнішній вигляд упередженості — тобто чи могли у сторони обґрунтовано виникнути сумніви в нейтральності судді. Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, принцип неупередженості має дві складові — суб’єктивну (що стосується особистого переконання конкретного судді) та об’єктивну, яка передбачає, що навіть відсутність упередженості має супроводжуватися зовнішніми ознаками неупередженості для стороннього спостерігача. Поведінка суду, яка може викликати у учасників провадження об’єктивно виправдані сумніви, ставить під питання довіру до правосуддя (Tsatani v. Greece, пп. 62–66). У цьому відношенні навіть зовнішній вигляд може мати певне значення або, іншими словами, “правосуддя має не лише здійснюватися, його також має бути видно”. На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50, Ismailaj and Others v. Albania, п. 34). У справі A and B v. Malta Суд прямо вказував, що критерій об’єктивної неупередженості є додатковою гарантією (п. 55-58), що особливо важливо коли склад суду викликає сумніви щодо попередньої процесуальної позиції його членів.
У межах моніторингу даного кримінального провадження експерти моніторингової місії IAC ISHR проаналізували дві ухвали — від 4 листопада та від 26 грудня 2025 року — якими головуючий суддя продовжував запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого (відповідні рішення головуючий суддя ухвалював лише двічі). Зокрема, в цих ухвалах головуючий суддя дійсно використовує таке формулювання: «з метою ухилення від кримінальної відповідальності може вчинити дії для втечі та переховування, в тому числі на тимчасово непідконтрольній території України чи на території держави-агресора, адже в ході досудового слідства було встановлено, що обвинувачений має паспорт громадянина Російської Федерації». Із наведеного формулювання випливає, що суддя, вирішуючи питання про запобіжний захід, посилався на обставини, які фактично не були безпосередньо досліджені під час судового розгляду. З огляду на це твердження сторони захисту щодо можливого формування судом передчасної позиції у справі, а відтак і наявності ознак упередженості, не можна вважати однозначно необґрунтованими.
Водночас сама по собі опора суду на матеріали досудового розслідування при вирішенні питання про запобіжний захід є допустимою практикою. Проте вона потребує обережності у формулюваннях і чіткого розмежування між оцінкою ризиків для цілей статті 5 Конвенції та встановленням фактів по суті обвинувачення. Крім того, важливо, щоб національний суд забезпечував належний баланс між сторонами у процесі, не виявляв видимої прихильності до однієї зі сторін, а також надавав мотивовану оцінку доводам як обвинувачення, так і захисту.
На практиці саме мова й тон процесуальних рішень суду щодо запобіжного заходу часто стають індикатором того, чи не відбулося передчасне формування позиції у справі. Якщо у формулюваннях простежуються ознаки наперед установлених висновків про факти або наміри особи, це може об’єктивно підірвати довіру до неупередженості судового розгляду навіть за відсутності прямого порушення процедури.
З приводу належного дотримання процесуального балансу між сторонами, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що кожній стороні має бути надана реальна можливість представити свою справу за умов, що не ставлять її у менш сприятливе становище порівняно з опонентом. При цьому важливе значення має не лише фактичне забезпечення процесуальних гарантій, а й зовнішнє враження від здійснення правосуддя, яке потребує підвищеної чутливості до питань справедливого розгляду (Gaggl v. Austria, п. 48).
З урахуванням всього вищезазначеного, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
