03. 02. 2026
22 січня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52022000000000228 відносно Дубілета О.В. якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (пов’язаних із розтратою коштів ПАТ КБ “Приватбанк”, легалізацією злочинних доходів та службовим підробленням документів, що спричинило значні фінансові збитки банку), Яценка В.А. за ч. 5 ст. 191, ч.3 ст. 209 КК України, Бичихіної О.А. за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, Онищенко Н.В. за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, Шмальченко Л.О. за ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, та Конопкіної Н.О. за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Справу розглядала колегія суддів у складі: головуючий суддя Галабала М.В., судді Сердюкова І.О. та Ногачевський В.В. У судовому засіданні були присутні обвинувачені Дубілет О.В., Яценко В.А., Онищенко Н.В., Шмальченко Л.О. та Конопкіна Н.О. (у режимі відеоконференції), їхні захисники, прокурор, а також представники потерпілого. Обвинувачена Бичихіна О.А. у судове засідання не з’явилася, причини неявки суду не повідомила.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони захисту про звільнення обвинуваченого Дубілета О.В. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України у зв’язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Обґрунтовуючи клопотання, сторона захисту зазначила, що інкриміновані дії за ч. 1 ст. 366 КК України були вчинені у грудні 2016 року та відповідно до положень статті 12 КК України відносяться до кримінальних проступків. З урахуванням статті 49 КК України строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за таким правопорушенням становить три роки і, на думку захисту, сплив у 2019 році. У зв’язку з цим сторона захисту вважала наявними правові підстави для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття провадження в цій частині. Окремо було зазначено, що як оголошення Дубілета О.В. у розшук, так і його оголошення в міжнародний розшук відбулися вже після спливу строків давності.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, вказавши, що обвинувачення за статтею 366 КК України інкриміноване не як самостійний злочин, а як спосіб вчинення інших кримінальних правопорушень. У зв’язку з цим, на його переконання, питання звільнення від кримінальної відповідальності є передчасним та має вирішуватися після повного дослідження доказів у справі.
Представник потерпілого підтримав позицію сторони обвинувачення, зазначивши, що всі докази у кримінальному провадженні мають бути досліджені в повному обсязі, зокрема й у частині інкримінованого Дубілету О.В. діяння за статтею 366 КК України.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив задовольнити клопотання сторони захисту та звільнити Дубілета О. В. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.
З позиції експертів моніторингової місії IAC ISHR, встановлення судом факту спливу строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України має істотне значення для подальшої оцінки меж допустимих процесуальних дій у межах цього кримінального провадження. Після спливу строків давності держава, відповідно до національного законодавства, втрачає можливість здійснювати кримінальне переслідування за відповідним епізодом, що об’єктивно впливає на легітимність подальших процесуальних заходів, пов’язаних саме з цим обвинуваченням.
У цьому контексті експерти звертають увагу на доводи сторони захисту щодо того, що оголошення обвинуваченого в розшук та міжнародний розшук відбулося після спливу строків давності. З позиції об’єктивного спостерігача така ситуація порушує питання про дотримання принципу правової визначеності та належного балансу між інтересами кримінального переслідування і правами особи. Застосування заходів процесуального примусу за відсутності чинної кримінально-правової підстави може створювати ризик непропорційного втручання у права особи та виходу за межі допустимого процесуального розсуду.
Практика Європейського суду з прав людини послідовно підкреслює, що продовження або фактичне відновлення кримінального переслідування після спливу строків давності є чутливим з точки зору принципів законності та передбачуваності. Суд зазначає, що втручання держави, яке дозволяє продовжувати переслідування після закінчення строків давності, потребує особливо переконливого обґрунтування, а загалом є проблематичним з позиції правової визначеності (Vegotex International S.A. v. Belgium, п. 120).
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що аргументація сторони обвинувачення щодо необхідності «доведення обвинувачення до кінця» у зв’язку з тим, що інкриміноване діяння розглядається як спосіб вчинення іншого злочину, не може автоматично нівелювати дію строків давності щодо конкретної кримінально-правової кваліфікації. Інакший підхід створював би ризик підміни чітких матеріально-правових критеріїв міркуваннями процесуальної доцільності, що суперечить базовим засадам кримінального права та принципу legal certainty.
З огляду на викладене, рішення суду про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України у зв’язку із закінченням строків давності узгоджується з принципами законності, правової визначеності та передбачуваності правозастосування. Водночас обставини, пов’язані із застосуванням заходів розшуку після спливу строків давності, об’єктивно потребують ретельної оцінки з точки зору пропорційності такого втручання та його відповідності легітимній правовій меті.
У цьому зв’язку експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що недопущення свавільного або непропорційного втручання в права особи є складовою стандартів справедливого судового розгляду. Як зазначає Європейський суд з прав людини, під час оцінки допустимості втручання мають враховуватися характер заходу, переслідувана мета, характер прав, у які здійснюється втручання, а також поведінка як особи, так і державних органів, що втручаються, з метою забезпечення справедливого балансу між публічними інтересами та правами особи (Tartamella and Others v. Italy, пп. 186–187).
У подальшому адвокат обвинуваченого Дубілета О.В. повідомила суд, що нею подано клопотання про перегляд ухвали щодо здійснення спеціального судового розгляду. Захисник зазначила, що підстави для звернення з таким клопотанням пов’язані з нововиявленими обставинами, про існування яких стороні захисту стало відомо лише за два дні до цього судового засідання, у зв’язку з чим подання відповідного клопотання на більш ранньому етапі було об’єктивно неможливим.
Суд, у свою чергу, поінформував, що в межах даного судового засідання зазначене клопотання розглядатися не буде, пославшись на необхідність дотримання процесуальної черговості у вирішенні заявлених питань, а також на потребу належної підготовки до його розгляду. Суд також звернув увагу учасників провадження на важливість дотримання принципу взаємної поваги між судом та сторонами процесу. При цьому подане клопотання було зафіксовано судом як таке, що, на його думку, має ознаки можливого процесуального зловживання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що сам факт подання захисником клопотання про перегляд ухвали щодо здійснення спеціального судового розгляду у зв’язку з нововиявленими обставинами, про які стороні захисту стало відомо безпосередньо напередодні судового засідання, не може сам по собі розцінюватися як прояв процесуального зловживання. У випадках, коли сторона захисту посилається на об’єктивну неможливість подання такого клопотання на більш ранньому етапі, відповідні доводи потребують щонайменше первинної процесуальної оцінки з боку суду.
Водночас експерти відзначають, що спеціальний судовий розгляд за своєю природою безпосередньо впливає на реалізацію права обвинуваченого на участь у кримінальному провадженні, а отже будь-які процесуальні питання, пов’язані з його застосуванням або переглядом, мають особливу чутливість з точки зору гарантій статті 6 Конвенції.
У цьому контексті показовою є практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі Zubac v. Croatia (пп. 77–78, 80) Суд наголосив, що право на доступ до суду має бути не теоретичним або ілюзорним, а практичним і ефективним. ЄСПЛ підкреслив, що надмірний формалізм у застосуванні процесуальних правил, зокрема щодо прийнятності або розгляду процесуальних заяв, може фактично позбавити особу реальної можливості скористатися судовим захистом.
Розвиваючи цей підхід, у справі Çağıl v. Turkey (пп. 42–43) Суд зазначив, що будь-які обмеження доступу до суду повинні, по-перше, переслідувати легітимну мету (зокрема забезпечення належної організації судового процесу або запобігання зловживанням), а по-друге, бути пропорційними, тобто не позбавляти право на доступ до суду його сутнісного змісту та не створювати для особи надмірного процесуального тягаря.
З огляду на зазначені стандарти, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що кваліфікація процесуальних дій сторони захисту як таких, що мають ознаки зловживання, у поєднанні з відкладенням розгляду клопотання про перегляд ухвали щодо спеціального судового розгляду, потребує особливо виваженого підходу. У подібних ситуаціях важливо забезпечити баланс між завданням належної організації судового процесу та необхідністю гарантувати ефективний доступ до суду у питаннях, які безпосередньо стосуються участі обвинуваченого у провадженні.
У цьому аспекті зафіксована процесуальна ситуація заслуговує на подальшу увагу з боку спостерігачів моніторингової місії, з огляду на необхідність оцінки того, чи було забезпечено належне співвідношення між процесуальною дисципліною та ефективною реалізацією права на справедливий судовий розгляд у розумінні статті 6 Конвенції.
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
