09. 01. 2026
24 грудня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000217 відносно Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). На засіданні були присутні обвинувачені (один у режимі відеозв’язку), захисники (один з них у режимі відеозв’язку), прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового розгляду було продовження долучення та дослідження доказів сторони обвинувачення. У межах цього етапу судового розгляду було досліджено, зокрема, копію висновку експерта, постанову, протокол огляду матеріалів іншого кримінального провадження, низку інших документів, а також додатки до протоколів, у тому числі флеш-накопичувач.
Під час дослідження зазначених доказів захисник Филя С.В. та Залужного В.Б. заявила клопотання про визнання окремих доказів очевидно недопустимими та просила припинити їх подальше дослідження.
Зокрема, захисник наполягала на визнанні очевидно недопустимою копії висновку експерта, зазначивши, що відповідно до вимог КПК України такий документ не може вважатися належним доказом. Вона наголосила, що поданий матеріал є лише копією, при цьому ані суд, ані сторона обвинувачення не бачили оригіналу документа, а джерело його походження та спосіб отримання залишаються невідомими
Прокурор, заперечуючи проти клопотання, пояснив, що копія висновку експерта була долучена адвокатомодного зі свідків у межах іншого кримінального провадження з метою підтвердження того, що відповідна земельна ділянка була придбана за ринковою вартістю. За його словами, зазначений документ було надіслано детективу електронною поштою, після чого він опинився у розпорядженні сторони обвинувачення. Прокурор також зазначив, що, ознайомившись із цим висновком, сторона обвинувачення ухвалила рішення відмовитися від очікування результатів власної експертизи, оскільки наданий документ підтверджував ринкову вартість земельної ділянки
У відповідь захисник звернула увагу на те, що наведена стороною обвинувачення версія отримання документа викликає сумніви з огляду на відсутність належного процесуального оформлення. Зокрема, вона зазначила, що адвокат свідка мав би надіслати супровідний лист або подати відповідне клопотання про долучення матеріалу. Натомість у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували порядок отримання цієї копії. Захисник також наголосила, що прокурор не бачив оригіналу висновку, а відтак, на її думку, зміна процесуальної позиції сторони обвинувачення без витребування оригіналу та без завершення власної експертизи є необґрунтованою. Вона вказала, що за відсутності встановленого джерела походження документа неможливо вважати його належним доказом, а очевидна недопустимість випливає саме з невідомості способу його отримання.
Заслухавши позиції сторін, суд відмовив у задоволенні клопотання про визнання доказу очевидно недопустимим, зазначивши, що порушене питання не стосується очевидної недопустимості, а потребує оцінки доказу з точки зору його належності та допустимості під час ухвалення судового рішення.
Аналогічне клопотання про визнання доказу очевидно недопустимим захисник Филя С.В. та Залужного В.Б. заявила щодо протоколу огляду матеріалів іншого кримінального провадження. Захисник зазначила, що сторона обвинувачення фактично долучила матеріали з іншого провадження з порушенням належної процедури та без здійснення судового контролю. Вона наголосила, що копіювання таких матеріалів призводить до розголошення відомостей іншого кримінального провадження, зокрема інформації, яка може становити банківську таємницю. На думку захисту, сторона обвинувачення не довела необхідність долучення цих матеріалів та не зверталася до слідчого судді за дозволом на їх отримання, що свідчить про відсутність належного судового контролю.
Прокурор, заперечуючи проти клопотання, зазначив, що детектив у цьому кримінальному провадженні є тією ж особою, яка здійснювала досудове розслідування і в іншому провадженні, на матеріали якого посилається захист. У зв’язку з цим, на думку прокурора, детектив уже володів відповідними документами, а отримання окремого дозволу слідчого судді не було необхідним.
Суд, заслухавши позиції сторін, відмовив у задоволенні клопотання, зазначивши, що наведені захистом доводи стосуються оцінки належності та допустимості доказів, а не їх очевидної недопустимості. Суд вказав, що остаточна правова оцінка зазначеним доказам буде надана під час ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.
З приводу наведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що ситуація, яка склалася під час долучення та дослідження доказів сторони обвинувачення, порушує низку принципових процесуальних питань, що потребують особливо уважної та мотивованої оцінки з боку національного суду з огляду на вимоги правової визначеності та ефективного судового контролю.
Насамперед уваги заслуговує питання походження та способу отримання копії висновку експерта, яка була долучена до матеріалів провадження. За відсутності підтвердженого джерела походження документа, чіткого процесуального маршруту його надходження до сторони обвинувачення, а також можливості перевірки автентичності його змісту, об’єктивно виникають сумніви щодо надійності та доказової цінності такого матеріалу. У цьому контексті принцип правової визначеності вимагає, щоб кожен доказ, покладений в основу обвинувачення, мав чітко встановлене процесуальне походження та був отриманий у спосіб, який піддається перевірці та контролю з боку суду.
Не менш суттєвими є питання, пов’язані з долученням матеріалів з іншого кримінального провадження шляхом їх фактичного копіювання без звернення до слідчого судді. Така практика, навіть за умови фактичного володіння матеріалами органом досудового розслідування, створює ризик розмивання меж між окремими кримінальними провадженнями та зниження рівня судового контролю за втручанням у права учасників процесу. За відсутності чітких процесуальних рішень і судового дозволу виникає загроза використання доказів поза межами передбаченої законом процедури, що може впливати на баланс між сторонами та ефективність реалізації права на захист.
У цьому зв’язку експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що питання допустимості та належності доказів не зводяться виключно до технічної оцінки в нарадчій кімнаті. Йдеться про фундаментальні гарантії справедливого судового розгляду, зокрема про забезпечення передбачуваності процесуальних дій сторони обвинувачення та можливість сторони захисту здійснювати реальний контроль за законністю способу отримання доказів.
Європейський суд з прав людини послідовно підкреслює, що хоча стаття 6 Конвенції не встановлює правил допустимості доказів як таких, вирішальним є питання справедливості провадження в цілому, включно зі способом отримання доказів та якістю судової реакції на відповідні доводи сторони захисту. Суд звертає увагу на необхідність оцінки того, чи була стороні захисту надана реальна можливість поставити під сумнів достовірність доказів та заперечити проти їх використання, а також чи не викликають обставини їх отримання сумнівів щодо точності та надійності (Bokhonko v. Georgia, пп. 91–92).
За наявності тверджень про використання доказів, отриманих поза встановленою процедурою, національний суд має забезпечити всебічний аналіз цих обставин, з урахуванням принципів змагальності, рівності сторін та тягаря доказування, який лежить на стороні обвинувачення. Будь-які сумніви щодо законності способу отримання доказів мають бути належним чином перевірені, оскільки вони можуть впливати на загальну справедливість провадження (Đurić v. Serbia, п. 69; Episcopo and Bassani v. Italy, п. 121).
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть однозначно стверджувати, що доводи сторони захисту щодо можливих порушень порядку отримання та долучення окремих матеріалів є безпідставними. Навпаки, такі доводи вимагають від національного суду підвищеного рівня процесуальної обережності та мотивованої оцінки, з урахуванням принципу правової визначеності та необхідності забезпечення ефективного судового контролю за діями сторони обвинувачення.
При цьому, як наголошує ЄСПЛ, дотримання вимог справедливого судового розгляду має оцінюватися у кожній справі з урахуванням розвитку провадження в цілому (Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2), п. 79). У даному випадку це безпосередньо стосується й оцінки походження доказів, оскільки спосіб їх отримання може прямо впливати на їхню надійність і допустимість, а відтак — на справедливість провадження в цілому.
У подальшому суд продовжив дослідження та долучення доказів сторони обвинувачення. Під час цього обвинувачений Филь С. В., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеозв’язку, повідомив, що в області його перебування було оголошено сигнал «повітряної тривоги», у зв’язку з чим він висловив намір пройти до укриття.
З огляду на зазначені обставини суд оголосив перерву в судовому розгляді до наступного судового засідання у справі.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають належну реакцію суду на повідомлення обвинуваченого про оголошення сигналу повітряної тривоги та його намір пройти до укриття. Оголошення перерви у судовому засіданні за таких умов свідчить про врахування судом реалій воєнного стану та забезпечення базових гарантій безпеки учасників процесу, що узгоджується з вимогами статей 2 і 3 Європейської конвенції з прав людини.
Враховуючи сукупність зазначених обставин та з огляду на подальший розвиток судового розгляду, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
