07. 01. 2026
26 грудня 2025 року в Печерському районному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 42022000000000425 (справа – № 759/14368/24) щодо народного депутата VII, VIII та IX скликань Пономарьова Олександра Сергійовича, обвинуваченого у державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України). У засіданні брав участь обвинувачений, його захисники, прокурор та головуючий суддя Соловйов О.Л.
Предметом розгляду судового засідання було клопотання сторони обвинувачення про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи подане клопотання, прокурор послався на наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4 та 5 частини першої статті 177 КПК України, які, на його думку, не зменшилися з плином часу. Зокрема, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду прокурор пов’язував із тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, що, за його твердженням, підвищує ймовірність ухилення від правосуддя та виїзду за межі України. Додатково він зазначив, що під час дії воєнного стану обвинувачений Пономарьов О. С. тривалий час перебував на тимчасово окупованій території мав зв’язки з представниками окупаційної адміністрації й Російської Федерації. Також було вказано на наявність у Пономарьова О. С. паспорта громадянина РФ, що, на думку сторони обвинувачення, створює ризик його можливого переховування на території Російської Федерації.
Крім того, прокурор звернув увагу на те, що судом ще не допитано всіх свідків, значна частина яких є працівниками підприємств, підконтрольних обвинуваченому, у зв’язку з чим зберігається ризик незаконного впливу на свідків та інших учасників процесу з метою зміни або узгодження їхніх показань.
Сторона обвинувачення наголосила, що застосування більш м’яких запобіжних заходів не здатне нейтралізувати зазначені ризики, у зв’язку з чим просив суд продовжити строк тримання під вартою без визначення розміру застави.
Заперечуючи проти задоволення клопотання, сторона захисту зазначила, що прокурором не доведено наявності реальних, конкретних та індивідуалізованих ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. На думку захисту, аргументація сторони обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях, пов’язаних із тяжкістю інкримінованого злочину, без наведення будь-яких фактичних даних, які б свідчили про спроби ухилення від правосуддя або впливу на учасників процесу.
Захисники наголосили, що обвинувачений добровільно з’являвся до суду, співпрацював зі слідством, надавав доступ до носіїв інформації, не порушував процесуальних обов’язків та не вчиняв дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню. Також сторона захисту звернула увагу, що щодо Пономарьова О. С. на території Російської Федерації запроваджено санкції, а сам обвинувачений неодноразово надавав допомогу Збройним Силам України, у зв’язку з чим твердження про можливість його переховування на території РФ, на їхню думку, є абстрактними.
Окремо захист зазначив, що досудове розслідування завершено, усі докази зібрано, а тому ризик їх знищення або спотворення є необґрунтованим. Посилання сторони обвинувачення на можливий вплив на свідків, за твердженням захисту, не підтверджуються жодними матеріалами справи та можуть бути нейтралізовані шляхом застосування альтернативних запобіжних заходів, зокрема покладенням заборони на спілкування з певними особами.
Крім того, сторона захисту звернула увагу на стан здоров’я обвинуваченого, зазначивши, що він є особою похилого віку (63 роки), має серцево-судинні захворювання та інвалідність II групи.
Також було наголошено, що Пономарьов О. С. перебуває під вартою з 25 липня 2023 року, а запобіжний захід продовжувався 15 разів на підставі клопотань сторони обвинувачення, які, за оцінкою захисту, є ідентичними за змістом. У зв’язку з цим захисники висловили позицію, що за таких обставин тримання під вартою набуває ознак фактичного покарання, а не запобіжного заходу.
З огляду на викладене, сторона захисту просила суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати щодо обвинуваченого більш м’який запобіжний захід, зокрема визначити розмір застави у межах, передбачених законом, або обрати домашній арешт із покладенням відповідних процесуальних обов’язків.
Крім того, захист заявив клопотання про забезпечення можливості для обвинуваченого, в умовах тримання під вартою, брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України. Обвинувачений підтримав позицію своїх захисників.
Щодо поданих захистом клопотань прокурор зазначив, що їх задоволення на даний час є передчасним, зокрема, з огляду на характер інкримінованого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії злочинів проти основ національної безпеки, а також зважаючи на тривале перебування обвинуваченого на тимчасово окупованих територіях та його зв’язки з невстановленими особами. На думку прокурора, за таких обставин виконання обвинуваченим обов’язків народного депутата є неможливим, у зв’язку з чим він просив відмовити у задоволенні клопотання.
За результатами розгляду суд задовольнив клопотання прокурора, продовжив строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту.
З огляду на наведені обставини, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що тримання під вартою відповідно до стандартів статті 5 Конвенції має винятковий характер і може застосовуватися лише за наявності належним чином обґрунтованих, актуальних та індивідуалізованих підстав. Обов’язок доведення реальності відповідних ризиків покладається на сторону обвинувачення та передбачає наведення конкретних фактів, релевантних саме до обставин конкретної справи та особи обвинуваченого.
У процесі моніторингу судових засідань у справі Пономарьова О. С., зокрема з урахуванням попередніх засідань (див. Моніторинг кримінального провадження Пономарьова О. С. від 9 вересня та 4 листопада 2025 року), фіксується повторюваність аргументації сторони обвинувачення щодо наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Така однотипність доводів, за відсутності посилань на нові або змінені обставини, об’єктивно порушує питання щодо достатності переоцінки актуальності ризиків з урахуванням плину часу та стадії кримінального провадження. У цьому контексті виникає потреба перевірки того, чи здійснюється належна індивідуалізація підстав для подальшого обмеження свободи особи, зважаючи на застосування запобіжного заходу у виі тримання під вартою з 25 липня 2023 року.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що з перебігом часу ризики, які спочатку могли виправдовувати позбавлення волі, підлягають повторній і щораз більш ретельній оцінці. У справі Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79) Суд підкреслив, що кожне рішення про продовження тримання під вартою має ґрунтуватися на актуальних обставинах справи та супроводжуватися переконливим і конкретизованим обґрунтуванням, а не відтворенням попередніх формулювань. Аналогічний підхід відображено у справі Sardar Babayev v. Azerbaijan (пп. 50–51), де Суд вказав, що абстрактне та стереотипне повторення переліку ризиків без пояснення їхньої актуальності в конкретний момент часу є несумісним із вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції.
У справі Tiron v. Romania (п. 39) ЄСПЛ окремо наголосив на обов’язку суду здійснювати самостійну оцінку підстав тримання під вартою при кожному продовженні запобіжного заходу, з урахуванням плину часу та розвитку провадження. Подібний підхід простежується і у справі Maassen v. the Netherlands (п. 62), де зазначено, що з перебігом часу тягар обґрунтування необхідності подальшого позбавлення волі лише зростає.
Водночас Суд неодноразово підкреслював, що тяжкість інкримінованого злочину може бути релевантним чинником, однак сама по собі вона не може слугувати єдиною підставою для висновку про існування ризику втечі чи інших ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. У справі Aleksandr Makarov v. Russia (п. 124) наголошено, що оцінка необхідності тримання під вартою має здійснюватися з урахуванням усього процесуального контексту та інших обставин, які можуть зменшувати ймовірність настання відповідних ризиків.Крім того, відповідно до позиції ЄСПЛ у справі Vrencev v. Serbia (п. 59), навіть якщо позбавлення волі відповідає вимогам національного законодавства, воно має відповідати принципу необхідності у демократичному суспільстві, а застосування тримання під вартою можливе лише за умови, що менш суворі запобіжні заходи є недостатніми для досягнення процесуальних цілей.
У контексті цієї справи також заслуговує на увагу тривалість перебування обвинуваченого під вартою — з 25 липня 2023 року, а також наведені стороною захисту відомості щодо стану його здоров’я, віку та наявності інвалідності II групи. Такі обставини є релевантними з точки зору оцінки пропорційності подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У цьому зв’язку важливо враховувати, що відповідно до статті 3 Конвенції держава зобов’язана забезпечити особам, які перебувають під вартою, належні умови утримання та адекватну медичну допомогу з урахуванням їхнього стану здоров’я. ЄСПЛ зазначає, що хоча стаття 3 Конвенції не встановлює загального обов’язку звільняти хворих осіб з-під варти, у випадках, коли стан здоров’я особи є несумісним із триманням під вартою або коли відсутня належна медична допомога, можуть виникати питання з точки зору заборони нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження (Fernandez Iradi v. France, пп. 52–55; Potoroc v. Romania, пп. 61–62).
У сукупності зазначені обставини свідчать про необхідність подальшого уважного спостереження за тим, яким чином у цьому кримінальному провадженні здійснюється оцінка актуальності ризиків, пропорційності застосування тримання під вартою та врахування індивідуальних характеристик обвинуваченого.
З огляду на це, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
