06. 01. 2026
12 грудня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000479 відносно судді у відставці та члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) Луганського Володимира Івановича, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). На засіданні були присутні підозрюваний, захисник, прокурор, детектив та головуючий суддя Галабала М. В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового розгляду було клопотання сторони обвинувачення про продовження строків досудового розслідування до 12 місяців.
Обґрунтовуючи необхідність задоволення клопотання, прокурор зазначила, що строк досудового розслідування підлягає продовженню з огляду на виняткову складність кримінального провадження. За твердженням сторони обвинувачення, така складність зумовлена необхідністю встановлення нових обставин та пошуком ключових документів, зокрема особової справи підозрюваного, яка, за словами прокурора, перебуває на тимчасово непідконтрольній Україні території. Крім того, прокурор вказала на необхідність отримання висновку почеркознавчої експертизи та допиту свідка, який не визнав своєї участі у роботі вченої ради, що, на думку сторони обвинувачення, ставить під сумнів легітимність процедури захисту наукової роботи підозрюваного. Також було зазначено про потребу проведення додаткових допитів співробітників Міжрегіональної академії управління персоналом (далі — МАУП) та членів вченої ради університету, перевірки обставин написання заяви про нарахування надбавок, а також здійснення інших слідчих дій, зокрема огляду електронних каталогів МАУП.
З огляду на наведене прокурор просила суд продовжити строк досудового розслідування до 12 місяців.
Сторона захисту заперечила проти задоволення клопотання, зазначивши, що слідчі дії, якими прокурор обґрунтовує необхідність подальшого продовження строків досудового розслідування, зокрема допити свідків та огляд електронних каталогів МАУП, могли та мали бути здійснені раніше. Захисник наголосив, що інформація про необхідність проведення відповідних дій була відома органу досудового розслідування ще до ухвалення попередніх рішень про продовження строків.
Сторона захисту заперечила проти задоволення клопотання, зазначивши, що слідчі дії, якими прокурор обґрунтовує необхідність подальшого продовження строків досудового розслідування, зокрема допити свідків та огляд електронних каталогів МАУП, могли та мали бути здійснені раніше. Захисник наголосив, що інформація про необхідність проведення відповідних дій була відома органу досудового розслідування ще до ухвалення попередніх рішень про продовження строків.
Захисник також наголосив на факті добровільного відшкодування підозрюваним усієї суми ймовірно переплачених коштів. У зв’язку з цим було зазначено, що подальше продовження строків досудового розслідування з метою збору доказів, які не стосуються безпосередньо встановлення умислу на заволодіння коштами, може сприяти створенню правової невизначеності та ставити під сумнів обґрунтованість подальшого обмеження прав підозрюваного.
Окремо сторона захисту вказала, що після попереднього продовження строків досудового розслідування не здійснювалися допити ключових осіб, а також не вживалися реальні заходи для отримання матеріалів, місцезнаходження яких, за твердженням сторони обвинувачення, було відомим. Захисник також звернув увагу на абстрактний характер окремих пунктів клопотання, зокрема щодо проведення «інших слідчих дій», без їх належної конкретизації. Крім того, сторона захисту зазначила відсутність обґрунтованої необхідності з’ясування факту подання заяви про нарахування надбавки, вказавши, що наявність відповідного документа в особовій справі не потребувала додаткового волевиявлення у формі окремої заяви, що, за твердженням захисту, підтверджувалося показаннями допитаних свідків.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив залишити клопотання сторони обвинувачення про продовження строків досудового розслідування без задоволення.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що продовження строків досудового розслідування до 12 місяців становить суттєве втручання у сферу процесуальних прав підозрюваного та, відповідно, потребує особливо переконливого й конкретизованого обґрунтування з боку сторони обвинувачення. Таке обґрунтування, з огляду на стандарти справедливого процесу, має включати не лише перелік запланованих слідчих дій, а й демонстрацію належної процесуальної старанності органу досудового розслідування на попередніх етапах провадження. У цьому контексті вирішального значення набуває оцінка того, чи справді заявлені слідчі дії об’єктивно не могли бути здійснені раніше та чи перебувають вони у безпосередньому й чіткому зв’язку з предметом доказування за інкримінованою правовою кваліфікацією.
Аргументи сторони захисту про те, що значна частина запланованих слідчих дій — зокрема допити свідків, огляд електронних каталогів та перевірка процедурних аспектів захисту дисертації — була відома органу досудового розслідування задовго до подання відповідного клопотання, об’єктивно актуалізують ризик формального використання механізму продовження строків. За стандартами справедливого судового розгляду продовження строків не може слугувати засобом компенсації попередньої процесуальної пасивності сторони обвинувачення або інструментом фактичного розширення предмета розслідування поза межами заявленої правової кваліфікації. Водночас такі доводи сторони захисту потребують належної судової перевірки та зваженої оцінки з урахуванням усіх обставин конкретної справи.
Окремої уваги потребує й твердження сторони захисту про відсутність прямого зв’язку між частиною запланованих слідчих дій та складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. За таких обставин національному суду належить оцінити, чи є заявлена стороною обвинувачення «виняткова складність» об’єктивно виправданою, а також чи відповідає подальше продовження строків досудового розслідування принципам розумності, пропорційності та правової визначеності, з метою недопущення необґрунтованого затягування кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що розумність тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема її складності, поведінки заявника та компетентних органів, а також значущості предмета спору для заявника. Лише ті затримки, які держава здатна належним чином обґрунтувати, можуть бути визнані сумісними з вимогою «розумного строку» у розумінні статті 6 Конвенції (Vujović and Lipa D.O.O. v. Montenegro (No. 2), п. 79-80).
Крім того, ЄСПЛ послідовно наголошує, що дотримання процесуальних строків у кримінальному провадженні є невід’ємною складовою гарантій справедливого суду та правової визначеності, закріплених у статті 6 Конвенції. Строки досудового розслідування мають не лише організаційний, а й правозахисний характер, оскільки спрямовані на запобігання свавільному та надмірно тривалому кримінальному переслідуванню особи (Panchenko v. Russia, п. 124, 129). Водночас у кримінальному провадженні національні суди зобов’язані забезпечувати справедливий баланс між сторонами процесу, надаючи кожній із них реальну, а не декларативну можливість представляти свої доводи, подавати докази та впливати на перебіг і результат провадження в умовах процесуальної рівності (Seksimp Group Srl v. The Republic of Moldova, п. 36). У цьому контексті питання продовження строку досудового розслідування на 12 місяців є істотною процесуальною дією, яка безпосередньо впливає на обсяг обмежень прав підозрюваного та вимагає особливо зваженої оцінки з боку суду з урахуванням конкретних обставин справи та реальної необхідності такого втручання.
З огляду на відмову суду у задоволенні клопотання про продовження строків досудового розслідування, а також з урахуванням аргументів, наведених сторонами, відсутні підстави вважати, що суд діяв формально або без належної оцінки процесуальної ситуації. Навпаки, таке рішення може свідчити про критичний підхід суду до обґрунтованості заявлених стороною обвинувачення потреб та про прагнення запобігти необґрунтованому затягуванню кримінального провадження. У цьому аспекті позиція суду загалом узгоджується з вимогами Конвенції щодо забезпечення справедливого балансу між сторонами та ефективного судового контролю за втручанням у права особи.
