24. 12. 2025
12 грудня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000459 щодо мера міста Мукачево Балоги Андрія Вікторовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги), а також Ланьо Михайла Івановича, Саміляка Артура Сергійовича, Филя Сергія Вікторовича, Залужного Віталія Борисовича та Чередниченко Наталії Геннадіївни — за ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.1,4 ст. 368-4, ч.1 ст. 384 КК України (щодо продажу земельної ділянки, що була у комунальній власності, за заниженою вартістю). У судовому засіданні брали участь обвинувачені (частина з них — у режимі відеоконференції), їхні захисники (двоє захисників — у режимі відеозв’язку), прокурор, а також головуюча суддя Широка К.Ю.
Основним предметом судового засідання було продовження розгляду клопотань щодо закриття кримінального провадження.
У межах даного судового засідання суд заслухав клопотання про закриття кримінального провадження, подані в інтересах Чередниченко Н.Г., Залужного В.Б. та Филя С.В.
Захисник наполягала на необхідності закриття кримінального провадження у зв’язку зі спливом строків досудового розслідування, що, на її переконання, підтверджується сукупністю допущених процесуальних порушень, а також об’єктивними часовими межами провадження. Зокрема, стороною захисту була наведена наступна хронологія процесуальних дій:
- 25.06.2024 — здійснено повідомлення про підозру Филю С.В., Залужному В.Б. та Чередніченко Н.Г.
- 31.07.2024 — ухвалено рішення про здійснення спеціального досудового розслідування щодо Чередніченко Н.Г.
- 22.08.2024 — продовжено строки досудового розслідування до 25.11.2024.
- 13.11.2024 — здійснено повідомлення про завершення досудового розслідування, почалось ознайомлення з матеріалами справи.
- 30.06.2025 — вручено обвинувальний акт, завершено ознайомлення з матеріалами справи.
- 09.07.2025 — обвинувальний акт направлено до суду.
Захисник звернула увагу суду на те, що первісний строк досудового розслідування мав сплинути 25 серпня 2024 року, а після його продовження — 25 листопада 2024 року (фактично — 26 листопада 2024 року).
У подальшому адвокат окреслила три самостійні правові підстави для закриття кримінального провадження, які, за позицією сторони захисту, мають самодостатній характер та підлягають окремій оцінці судом.
Перша самостійна підстава: відсутність належного повідомлення Чередніченко Н.Г. про підозру
Сторона захисту зазначила, що Чередніченко Н.Г. не була належним чином повідомлена про підозру, а відтак не набула процесуального статусу підозрюваної. На момент декларованого повідомлення про підозру Чередніченко Н.Г. протягом тривалого часу проживала на території Федеративної Республіки Німеччина, що, за твердженням захисту, було достеменно відомо стороні обвинувачення.
Ці обставини, за позицією захисту, підтверджуються, зокрема:
- відповіддю з офіційного реєстру іноземців;
- запитом сторони обвинувачення про надання міжнародної правової допомоги;
- відповіддю компетентних органів Німеччини;
- зверненням сторони обвинувачення у вересні 2024 року із запитом про видачу Чередніченко Н.Г., в якому самостійно зазначалася її адреса проживання в Німеччині;
- фактом виїзду одного з детективів за кордон до місця її перебування.
Водночас, як наголосила сторона захисту, обов’язкові процесуальні дії, необхідні для набуття особою статусу підозрюваної, виконані не були. Зокрема, повідомлення про підозру не публікувалися в офіційному друкованому виданні «Урядовий кур’єр», належні спроби особистого вручення відсутні, а порядок здійснення спеціального досудового розслідування при повідомленні про підозру фактично не було дотримано.
Друга самостійна підстава: неналежне повідомлення про завершення досудового розслідування
Захисник наголосила, що Чередніченко Н.Г. не була повідомлена про завершення досудового розслідування жодним із передбачених законом способів.
При цьому було підкреслено, що повідомлення про завершення досудового розслідування є самостійною процесуальною дією, а не формальним документом, і передбачає належне та безпосереднє інформування особи, що має бути підтверджене відповідними доказами. Таких доказів, за твердженням сторони захисту, у матеріалах кримінального провадження немає. Крім того, авокат звернула увагу, що частина захисників у даному провадженні також не отримувала повідомлень про завершення досудового розслідування, що, на думку сторони захисту, свідчить про системний характер порушень. Ознайомлення з матеріалами провадження без належного повідомлення та поза межами процесуальних строків, за позицією захисту, не може вважатися законним та не зупиняє перебіг строків досудового розслідування.
Окремо захист наголосив на помилковості підходу сторони обвинувачення, яка зводить належне повідомлення про завершення досудового розслідування виключно до інформування захисника, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Третя самостійна підстава: направлення обвинувального акта поза межами строків досудового розслідування.
На переконання сторони захисту, строк досудового розслідування остаточно сплив 25.11.2024 (фактично 26.11.2024).
Попри це, як зазначила захисник:
- у період з 13.11.2024 по 26.11.2024 були проведені три слідчі дії в різні дні, що саме по собі ставить під сумнів правомірність зупинення строків;
- після завершення ознайомлення з матеріалами кримінального провадження 30 червня 2025 року строк досудового розслідування нібито «відновився», однак фактично він уже був вичерпаний, оскільки слідчі дії здійснювалися у різні дні;
- обвинувальний акт був направлений до суду 9 липня 2025 року, тобто поза межами допустимих процесуальних строків, щонайменше — з порушенням навіть логіки обчислення строків, запропонованої стороною обвинувачення (на один день).
За таких обставин, за позицією сторони захисту, обвинувальний акт був складений та направлений до суду з пропуском строків досудового розслідування, що є безумовною підставою для закриття кримінального провадження.
З огляду на викладене, сторона захисник наголошує що:
- орган досудового розслідування не виконав обов’язку щодо належного повідомлення про підозру та завершення досудового розслідування;
- строки досудового розслідування сплинули 25.11.2024 (фактично 26.11.2024);
- обвинувальний акт був вручений і направлений до суду поза межами процесуальних строків;
- подальше провадження у справі є юридично неможливим.
У зв’язку з цим сторона захисту просила суд закрити кримінальне провадження, скасувати арешти майната скасувати запобіжні заходи, застосовані до обвинувачених. Присутні адвокати та обвинувачені підтримали подане клопотання та позицію щодо необхідності закриття кримінального провадження.
Суд зазначив, що всі клопотання про закриття кримінального провадження були заслухані, після чого відклав подальший розгляд справи, повідомивши, що у наступному судовому засіданні буде заслухано позицію прокурора та вирішено подані клопотання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що наведена стороною захисту аргументація порушує комплексне та принципове питання дотримання процесуальних строків досудового розслідування як однієї з ключових інституційних гарантій права на справедливий суд. Строки досудового розслідування не мають суто формального або технічного характеру, а виконують фундаментальну правозахисну функцію — слугують запобіжником від свавільного, непропорційного та надмірно тривалого кримінального переслідування, забезпечуючи правову визначеність і передбачуваність для осіб, щодо яких здійснюється провадження.
У цьому контексті національний суд зобов’язаний перевірити не лише формальну або арифметичну тривалість строків досудового розслідування, а й реальну процесуальну поведінку органу досудового розслідування. Така перевірка має охоплювати, зокрема, питання того, чи були вжиті всі передбачені законом та об’єктивно доступні заходи для належного повідомлення осіб про підозру, а також про завершення досудового розслідування, і чи не було допущено процесуальних дій або бездіяльності, які фактично нівелюють гарантії, закладені у відповідних строках.
Особливої уваги потребує ситуація щодо Чередніченко Н.Г., стосовно якої сторона захисту наводить аргументи про відсутність належного набуття процесуального статусу підозрюваної. За умов наявності документально підтверджених відомостей про її місце проживання за кордоном орган досудового розслідування був зобов’язаний діяти у суворій відповідності до спеціальних процедур, передбачених національним законодавством, і довести, що ним було вичерпано всі розумні та доступні способи належного повідомлення. Формальне посилання на ухвалення рішення про здійснення спеціального досудового розслідування без належної реалізації пов’язаних із цим процесуальних обов’язків не може вважатися достатнім з огляду на стандарти правової визначеності, передбачуваності та належної процесуальної ретельності.
Не менш суттєвим є аспект повідомлення про завершення досудового розслідування. Експерти IAC ISHR наголошують, що така процесуальна дія за своєю природою передбачає реальне, належно підтверджене інформування особи та її захисника. Ознайомлення з матеріалами кримінального провадження без належного повідомлення, або здійснене поза межами процесуальних строків, не може автоматично зупиняти, подовжувати чи «перезапускати» перебіг строків досудового розслідування. За відсутності доказів належного повідомлення існує обґрунтований ризик перекладання процесуальних прорахунків органу досудового розслідування на сторону захисту, що є несумісним із принципом справедливості кримінального провадження.
У частині направлення обвинувального акта експерти зазначають, що будь-які сумніви щодо спливу строків повинні тлумачитися на користь особи, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування. Проведення слідчих дій у період, який сторона обвинувачення одночасно вважає зупиненим або таким, що перебуває на завершальній стадії, об’єктивно підриває логіку обчислення строків і ставить під сумнів правомірність подальших процесуальних рішень. Якщо обвинувальний акт було складено або направлено поза межами допустимого строку, це відповідно до національного законодавства є безумовною підставою для закриття кримінального провадження.
У сукупності наведені обставини зумовлюють обов’язок національного суду здійснити ретельну, самостійну та неформальну перевірку доводів сторони захисту щодо спливу строків досудового розслідування. Від якості такої перевірки залежить не лише результат розгляду конкретного кримінального провадження, а й дотримання фундаментальних принципів кримінального процесу — правової визначеності, змагальності сторін і заборони надмірного втручання держави у права особи. Саме тому питання можливості закриття провадження у цій справі виходить за межі суто технічного спору щодо дат і потребує оцінки крізь призму верховенства права та стандартів справедливого судового розгляду.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що дотримання процесуальних строків у кримінальному провадженні є невід’ємною складовою гарантій справедливого суду та правової визначеності, закріплених у статті 6 Конвенції. Такі строки мають не лише організаційний, а й виразний правозахисний характер, оскільки спрямовані на запобігання свавільному та надмірно тривалому кримінальному переслідуванню особи (Panchenko v. Russia, пп. 124, 129). У практиці Суду також підкреслюється, що будь-які процесуальні дії, які впливають на перебіг строків, зокрема повідомлення про підозру або про завершення досудового розслідування, мають здійснюватися у спосіб, що забезпечує реальне, ефективне та належним чином підтверджене інформування особи. Формальне або опосередковане «знання» про існування кримінального провадження без дотримання встановленої процесуальної процедури ЄСПЛ не визнає достатнім для обмеження прав особи чи для легітимації подальших процесуальних кроків держави (Sejdovic v. Italy, пп. 81–88).
Крім того, у контексті належного повідомлення про обвинувачення Суд послідовно підкреслює, що відповідно до підпункту «a» пункту 3 статті 6 Конвенції обвинувачений має бути невідкладно й детально поінформований про характер і підстави висунутого обвинувачення, причому таке повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію діяння (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Суд також наголошує на тісному взаємозв’язку між підпунктами (a) і (b) пункту 3 статті 6 Конвенції, зазначаючи, що право бути поінформованим має тлумачитися у світлі права на підготовку захисту (Gelenidze v. Georgia, п. 29). Іншими словами, інформування повинно бути настільки повним і зрозумілим, щоб забезпечити особі реальну можливість ефективно організувати та реалізувати свою лінію захисту.
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
