29. 05. 2025
19 травня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи №991/3665/25 (кримінального провадження № 52019000000000660) відносно колишнього директора державного підприємства “Спецтехноекспорт” Барбула Павла Олексійовича, якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191 та ч.3 ст. 209 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом). У залі судового засідання були присутні захисник, детектив та головуючий суддя Біцюк А.В. Моніторинг даного засідання проводився шляхом аналізу офіційного запису засідання.
Основним предметом судового розгляду було продовження розгляду клопотання детектива про надання дозволу на проведення спеціального досудового розслідування.
У межах засідання суд надав стороні захисту можливість продовжити виклад правової позиції щодо вказаного клопотання. Обґрунтовуючи необхідність його відхилення, адвокат повторно звернула увагу на наявність серйозних сумнівів щодо обґрунтованості повідомлення про підозру у межах цього кримінального провадження. З метою підтвердження своїх аргументів вона надала до суду відповідні матеріали.
Захисник також наголосила, що обвинувачення посилається на ряд документів, які нібито підписані підозрюваним, однак факт автентичності цих підписів не підтверджено жодним судовим експертним дослідженням. У зв’язку з цим захист висловив занепокоєння тим, що обґрунтованість підозри, яка покладається в основу клопотання про застосування спеціального порядку розслідування, має гіпотетичний характер та ґрунтується переважно на припущеннях, а не на належним чином перевірених фактичних даних.
У відповідь детектив зазначив, що, на його переконання, підозра є обґрунтованою, підтверджена наявними матеріалами кримінального провадження та відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив задовольнити клопотання сторони обвинувачення та надав дозвіл на проведення спеціального досудового розслідування.
У контексті розгляду клопотання щодо проведення спеціального досудового розслідування (in absentia) експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на особливу значущість питання обґрунтованості підозри. Підозра не може базуватися на припущеннях чи неперевірених даних, вона має бути належним чином підтверджена документально або іншими фактичними матеріалами справи. Наявність достатніх і перевірених доказів є критичною для виправдання застосування такої виняткової процедури, оскільки вона суттєво обмежує процесуальні права підозрюваного. Відсутність долучених до клопотання доказів, на які посилається детектив при обґрунтуванні підозри, посилює сумніви щодо її належного обґрунтування та створює потенційний ризик порушення статей 5 і 6 Європейської конвенції з прав людини. Крім того, застосування виняткових процесуальних заходів без надійної фактичної бази може підривати довіру до правосуддя та поставити під сумнів законність усього кримінального провадження. Лише наявність перевірених і підтверджених даних дозволяє зважено оцінити необхідність застосування процедури in absentia та мінімізувати ризики порушення прав підозрюваного.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають окрему увагу на те, що застосування спеціального досудового розслідування in absentia на підставі доказової бази, яка викликає обґрунтовані сумніви, створює серйозний ризик зміщення процесуального балансу на користь сторони обвинувачення. Такий підхід фактично може підміняти презумпцію невинуватості презумпцією винуватості, що є несумісним зі стандартами статті 6 § 2 Європейської конвенції з прав людини.
Особливо це актуально в контексті перших судових рішень, що визначають процесуальну траєкторію провадження, зокрема — обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, надання дозволу на проведення спеціального досудового розслідування, застосування обмежень щодо комунікації з захисником тощо. У практиці українських судів спостерігається тенденція до використання стороною обвинувачення таких первинних рішень як базового аргументу на користь подальшого обмеження процесуальних прав підозрюваного або обвинуваченого. Це, своєю чергою, призводить до того, що початкове рішення суду набуває характеру прецедентного факту, на який систематично посилається сторона обвинувачення з метою обґрунтування наступних процесуальних дій. Таким чином, первинне обмеження прав трансформується у тривалу практику їх обмеження, що не відповідає принципу індивідуалізованої оцінки кожного процесуального кроку.
У цьому контексті IAC ISHR підкреслює, що саме на етапі ухвалення перших рішень у кримінальному провадженні суд зобов’язаний проявити особливу обачність, не допускаючи процесуального дисбалансу чи неповноти розгляду позицій сторін. Будь-яка формальність або поспішність на цьому етапі може мати довготривалі негативні наслідки для реалізації прав учасників процесу, зокрема — права на захист, на участь у провадженні, на ефективне оскарження та на неупереджений розгляд справи судом.
Ця вимога особливо актуальна у світлі стандартів оцінки доказів, сформульованих у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у справі SA-Capital Oy v. Finland (п. 107) Суд підкреслив, що тягар доведення лежить на державі, а будь-які сумніви щодо джерела або способу отримання доказів мають інтерпретуватися на користь обвинуваченого. Цей підхід був додатково підтверджений у справі B.T. and B.K.Cs. v. Hungary (п. 107), де Суд зазначив, що доказ може випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростовних презумпцій факту. Термін “правдоподібні підстави” підозри означає, що повинні бути факти або інформація, здатні переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Те, що може вважатися “правдоподібним”, залежить від усіх обставин. Отже, оцінюючи “правдоподібність” підозр, Суд повинен мати змогу визначити, чи залишилася незмінною суть гарантії, передбаченої статтею 5 § 1 (c). Відповідно, уряд-відповідач зобов’язаний надати Суду принаймні деякі факти або інформацію, здатні переконати його в тому, що існували достатні підстави підозрювати арештовану особу у скоєнні передбачуваного злочину (Parildak v. Turkey, п. 59).
Окрім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справі Episcopo and Bassani v. Italy (п. 121), до ЄСПЛ наголосив, що обвинувачення повинне довести вину особи “поза розумним сумнівом”, причому доказування повинно ґрунтуватися на достовірних, чітких та переконливих доказах.
Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
