18. 04. 2025
9 квітня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду у рамках кримінального провадження № 52019000000000660 відбувся розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 19.03.2025 щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно колишнього директора державного підприємства “Спецтехноекспорт” Барбула Павла Олексійовича, якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191 та ч.3 ст. 209 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом). У залі судового засідання були присутні захисники, прокурор та колегія суддів в складі головуючого судді Панкулича В.І., суддів Боднара С.Б. та Панаіда І.В. Моніторинг даного засідання проводився шляхом аналізу офіційного запису засідання.
На початку судового засідання сторона захисту заявила відвід колегії суддів.
Обґрунтовуючи заяву, захисниця вказала, що після розгляду апеляційної скарги в іншому кримінальному провадженні на цю ж колегію суддів було подано дисциплінарну скаргу. У межах її розгляду головуючий суддя Панкулич В.І. публічно заявив:
«Особи, які перебувають за кордоном та знаходяться в розшуку, позбавлені процесуальних прав, і щодо них не будуть ухвалені інші рішення, окрім тримання під вартою».
Захист наголосив, що в поточному провадженні також ідеться про особу, яка перебуває за кордоном і оголошена в розшук, тож висловлювання судді щодо подібної категорії осіб створює обґрунтовані сумніви в його неупередженості. Крім того, адвокат зауважила, що за результатами вказаної дисциплінарної скарги вже було встановлено наявність дисциплінарних проступків у діях цієї колегії суддів.
Розглядаючи підстави для відводу, суд звернув увагу, що відповідне висловлювання головуючого пролунало не під час розгляду судової справи, а в межах іншого засідання дисциплінарного органу. Прокурор заперечив проти відводу, зазначивши, що доводи сторони захисту не свідчать про упередженість суду саме в цьому кримінальному провадженні.
Заслухавши сторони, суд ухвалив відмовити у задоволенні заявленого відводу. З огляду на графік роботи суду, ухвалено відкласти розгляд апеляційної скарги на іншу дату.
Враховуючи той факт, що суд підтвердив правдивість даного висловлювання, експерти моніторингової місії IAC ISHR приходять до наступного висновку: суддя Панкулич В.І. публічно, в офіційному контексті, висловив категоричну позицію щодо цілої категорії учасників проваджень — осіб, які перебувають за кордоном та оголошені в розшук. Формулювання, вжите суддею («позбавлені процесуальних прав», «не будуть ухвалені інші рішення, окрім тримання під вартою»), є недвозначним і свідчить про заздалегідь сформовану, упереджену правову позицію, яка прямо суперечить презумпції невинуватості, праву на захист і вимогам до індивідуалізованого підходу при обранні запобіжного заходу.
З точки зору об’єктивного спостерігача таке висловлювання є переконливим і однозначним свідченням відсутності безсторонності судді не лише в конкретному провадженні, а й у всіх справах, які стосуються розгляду за відсутності особи (in absentia). Йдеться про встановлений, стабільний підхід судді, який прямо суперечить стандартам ЄСПЛ щодо індивідуальної оцінки та презумпції невинуватості. На думку моніторингової місії IAC ISHR, навіть висловлювання, зроблені поза межами конкретного судового засідання, якщо вони є публічними й категоричними за змістом, здатні істотно підірвати довіру до неупередженості суду. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справедливість суду оцінюється не лише з точки зору фактичної неупередженості, а й з позиції того, як це сприймається суспільством. За стандартом, закріпленим у практиці Європейського суду з прав людини, “правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути очевидним як справедливе”.
Враховуючи вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що суспільна довіра до судової влади становить фундаментальну основу легітимності правосуддя в умовах демократичного устрою. У цьому контексті ключового значення набуває не лише фактичне дотримання суддею принципу неупередженості, але й повна відсутність навіть найменших ознак чи обставин, здатних створити враження упередженості. Адже справедливість судового процесу вимірюється не тільки реальною безсторонністю суду, а й тим, як ця безсторонність сприймається суспільством. Будь-які, навіть мінімальні, сумніви щодо об’єктивності суду повинні бути усунені, оскільки вони здатні підірвати авторитет правосуддя та знизити рівень довіри до судової системи. Забезпечення відсутності ознак упередженості є невід’ємною складовою гарантій права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
ЄСПЛ визначає неупередженість як відсутність упередженості, оцінюючи її за суб’єктивним і об’єктивним критеріями. Суб’єктивний критерій стосується особистого переконання та поведінки судді – тобто, чи мав він будь-які особисті упередження у справі. Суд виходить із презумпції особистої неупередженості судді, доки не буде доведено протилежне, і зокрема, аналізує, чи виявляв суддя ворожість або недоброзичливість із власних мотивів. Об’єктивний критерій передбачає оцінку того, чи існують обставини, що можуть викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості суду. Це стосується як складу суду, так і можливих ієрархічних або інших зв’язків між суддею та учасниками провадження, а також випадків, коли одна й та сама особа виконує різні функції у процесі. При оцінці того, чи були в конкретній справі законні підстави для сумнівів, позиція зацікавленої особи є важливою, але вирішальним є те, чи можна вважати ці побоювання об’єктивно обґрунтованими. Суд наголошує, що правосуддя має не лише здійснюватися, а й виглядати справедливим, адже довіра суспільства до судової системи є ключовою для демократичного суспільства. У цьому контексті важливу роль відіграють національні процедури забезпечення неупередженості, зокрема правила щодо відводу суддів. Вони покликані не лише усувати фактичну упередженість, а й запобігати будь-якій видимості необ’єктивності. Будь-який суддя, щодо якого є обґрунтовані сумніви у неупередженості, повинен заявити самовідвід (Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland, п. 45-49). Крім того, у рішенні Kezerashvili v. Georgia (п. 85–88) ЄСПЛ підтвердив, що неупередженість має бути очевидною також з точки зору стороннього спостерігача — тобто особи, яка безпосередньо оцінює ситуацію, не будучи її безпосереднім учасником.
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
