18. 11. 2025
7 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000459 відносно мера міста Мукачево Балоги Андрія Вікторовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги), а також Ланьо Михайла Івановича, Саміляка Артура Сергійовича, Филя Сергія Вікторовича, Залужного Віталія Борисовича та Чередниченко Наталії Геннадіївни — за ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.1,4 ст. 368-4, ч.1 ст. 384 КК України (щодо продажу земельної ділянки, що була у комунальній власності, за заниженою вартістю). На засіданні були присутні захисники, обвинувачені (більшість з них у режимі відеозв’язку), прокурор та головуюча суддя Широка К.Ю.
На початку судового засідання один із захисників звернув увагу суду, що сторона захисту подала заперечення на дії головуючої судді, вчинені під час попереднього судового засідання у цій справі (див. Моніторинг кримінального провадження Балоги А.В. та інших від 31 жовтня 2025 року). Захисник зазначив, що головуюча суддя одноособово змінила порядок розгляду клопотань всупереч положенням КПК України, адже спочатку суд мав розглядати клопотання про повернення обвинувального акта, а лише потім — клопотання про закриття кримінального провадження. На думку захисника, така послідовність дій суперечить принципу належної правової процедури.
Крім того, він звернув увагу, що під час того ж засідання головуюча суддя змінила процедуру розгляду самих клопотань: замість загального обговорення суд надавав слово лише тим учасникам, які заперечували проти їх задоволення, не даючи можливості тим, хто хотів би доповнити або посилити позицію. Також, за словами захисника, під час виступу одного із представників сторони захисту суддя намагалася обмежити час для висловлення позиції.
Варто зазначити, що зміна головуючою суддею порядку розгляду клопотань у попередньому засіданні сама по собі не свідчить про порушення процесуальних гарантій, якщо суд забезпечив сторонам можливість висловити свою позицію та обґрунтував необхідність такого рішення.
Разом із тим, подібні дії можуть створювати елемент правової невизначеності та певні ускладнення для сторони захисту, зокрема щодо планування виступів, підготовки аргументів і реалізації права на ефективний захист. ЄСПЛ наголошує, що передбачуваність процесу та реальна можливість сторін представляти свої доводи за умов рівності є складовими справедливого судового розгляду (Seksimp Group Srl v. Moldova, п. 36; F.S.M. v. Spain, пп. 55–56; Galović v. Croatia, п. 81).
Тому під час подальшого моніторингу важливо оцінювати не стільки сам факт зміни процесуальної черговості, скільки те, чи були забезпечені баланс інтересів сторін, прозорість мотивів суду та достатні можливості захисту для підготовки й викладення позиції, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції.
З цього приводу показовою є позиція Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20), викладена в постанові від 24 травня 2021 року, де Суд наголосив, що: “ У теоретичному аспекті «належна правова процедура» це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, відносяться право на судовий захист, право на ефективне розслідування; право на швидкий суд; право на публічний суд; право на неупереджений суд; право на суд неупереджених присяжних; право на змагальний процес; презумпція невинуватості; право не свідчити проти себе; право на допит в суді свідків обвинувачення; право на допомогу адвоката під час судового розгляду; право бути вислуханим; право не піддаватися двічі покаранню за один й той самий злочин; право на безпосередній процес; право на безперервний процес; право на оскарження…….Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності.
Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.
Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд“.
Враховуючи вищезазначене, зокрема значення дотримання належної процедури для забезпечення загальної справедливості кримінального провадження, суди мають виявляти підвищену уважність і ретельно досліджувати доводи учасників справи щодо можливих процесуальних порушень. Належна оцінка таких доводів є ключовою для забезпечення рівності сторін і реалізації права на ефективний захист. Адже навіть незначне відхилення від встановленої процедури може вплинути на баланс у судовому процесі та поставити під сумнів справедливість судового розгляду в цілому. Саме ретельність і безсторонність у реагуванні на такі питання зміцнюють довіру до суду як до гаранта прав людини.
У подальшому суд перейшов до продовження вирішення клопотань щодо повернення обвинувального акту.
Зокрема, адвокат Балоги А.В. наголосив, що обвинувальний акт не містить належного викладу низки фактичних обставин, пов’язаних із вчиненням кримінального правопорушення. На його думку, наведені у документі дані не є фактичними, а мають характер припущень, здогадок і домислів. У зв’язку з відсутністю конкретизації таких обставин, сторона захисту фактично позбавлена можливості здійснювати належний захист обвинуваченого. Захисник зазначив, що сторона обвинувачення не визначила коло обов’язків, які нібито були порушені Балогою А.В., а формулювання обвинувачення не відповідає ні змісту, ні духу закону — воно є лише припущенням детектива. У цьому контексті організація захисту стає суттєво ускладненою.
Також адвокат звернув увагу, що, на його думку, обвинувальний акт фактично дублює загальні фактичні дані, не розкриває, які саме злочинні дії вчинено, який був мотив, не визначено коло суб’єктів, на яких посилається детектив, не конкретизовано їхніх дій і не розкрито, у чому саме полягало зловживання службовим становищем. Захисник підкреслив, що невиконання вимог до належного формулювання обвинувального акта саме по собі є самостійною підставою для його повернення прокурору.
Захисник в інтересах Филя С.В., Залужного В.Б. та Чередніченко Н.Г. підтримала ці доводи, додавши, що доцільно спочатку вирішити клопотання про закриття кримінального провадження, щоб уникнути ситуації, коли прокурор повторно буде подавати обвинувальний акт із тими ж недоліками.
Інші представники сторони захисту також підтримали необхідність задоволення поданих клопотань, за винятком обвинуваченого Ланьо М.І., який залишив їх вирішення на розсуд суду.
Прокурор, заперечуючи проти задоволення клопотань, зазначив, що обвинувальний акт містить усі обставини, які сторона обвинувачення вважає встановленими, а їх перевірка має здійснюватися саме під час судового розгляду, а не в підготовчому провадженні. Він наголосив, що навіть за наявності окремих неточностей чи відсутності певних деталей це не впливає на законність і належність обвинувального акта. Окремо прокурор підкреслив, що відсутність опису суб’єктивної сторони правопорушення не є безумовною підставою для його повернення.
Стосовно доводів про складання обвинувального акта поза межами процесуальних строків прокурор зауважив, що такі обставини можуть мати значення лише під час вирішення питання про закриття провадження, але не становлять підстави для повернення обвинувального акта. Відповідаючи на зауваження щодо надання оригіналів замість копій, прокурор пояснив, що мета відповідної норми КПК полягає у забезпеченні ознайомлення сторони захисту зі змістом обвинувачення, тому цей аспект, на його думку, не свідчить про порушення прав сторін. Він також звернув увагу, що реєстр матеріалів досудового розслідування є додатком, а не складовою частиною обвинувального акта.
Заслухавши сторони, суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотань сторони захисту про повернення обвинувального акта. Водночас суд задовольнив клопотання захисників, подане в межах попереднього судового засідання, щодо витребування документів і матеріалів, що стосуються процедури екстрадиції Чередніченко Н.Г.
Враховуючи наведені обставини, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на необхідність підтримання балансу між формальним дотриманням процесуальних вимог і реальним забезпеченням права на захист. У практиці ЄСПЛ такий баланс є ключовою умовою гарантування справедливості кримінального провадження, оскільки саме він визначає, чи отримують сторони рівні можливості у процесі.
Обвинувальний акт є базовим процесуальним документом, що визначає межі судового розгляду та слугує основою для реалізації принципу правової визначеності. Його змістові характеристики — чіткість викладених фактичних обставин, логічна послідовність і конкретність інкримінованих дій — мають безпосередній вплив на можливість сторони захисту ефективно організувати свою позицію. Нечіткість, внутрішні суперечності або недостатня конкретизація обставин здатні створити стан правової невизначеності, що потенційно ускладнює реалізацію гарантій статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що відповідно до підпункту «a» пункту 3 статті 6 Конвенції обвинувачений має бути «невідкладно і детально повідомлений… про характер і підстави висунутого обвинувачення». Це повідомлення повинно охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію діяння (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, Суд зазначає, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 є взаємопов’язаними: право бути поінформованим необхідно тлумачити у світлі права готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29). Іншими словами, інформування має бути настільки повним і зрозумілим, щоб забезпечити реальну можливість ефективної підготовки захисту.
У цьому контексті доводи сторони захисту щодо недостатньої визначеності та конкретизації обвинувачення не можна вважати очевидно необґрунтованими. Навіть за відсутності формальних порушень, зміст обвинувального акта повинен бути таким, щоб обвинувачений чітко розумів, у чому саме полягає інкриміноване йому діяння, які факти вважаються доведеними стороною обвинувачення та яким чином ці факти утворюють склад злочину. В іншому разі існує ризик, що сторона захисту позбавляється належної можливості підготувати свою правову позицію, що може вплинути на справедливість розгляду.
Таким чином, суд, оцінюючи відповідність обвинувального акта вимогам КПК, має звертати увагу не лише на формальну структуру документа, але й на його змістову придатність для забезпечення прав сторін у процесі. Недостатня визначеність обвинувачення, навіть за відсутності прямих порушень процедури, може поставити під сумнів рівність сторін та ефективність реалізації права на захист, що становить ризик для справедливості всього провадження.
Також варто зазначити, що суд задовольнив клопотання сторони захисту щодо витребування документів і матеріалів, пов’язаних з екстрадицією Чередніченко Н.Г. На думку захисників, отримання цих документів дозволить суду повніше оцінити обставини справи під час подальшого розгляду клопотань про закриття кримінального провадження.
Задоволення такого клопотання може свідчити про прагнення суду забезпечити повноту й об’єктивність дослідження матеріалів, що є важливим для дотримання процесуальних гарантій. Водночас це надає стороні захисту ширші можливості для реалізації своїх процесуальних прав і формування аргументованої позиції на наступних етапах розгляду.
Як підкреслює ЄСПЛ, гарантії, встановлені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, мають бути «не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними» (Artico v. Italy, п. 33; Đurić v. Serbia, п. 69). З цієї точки зору, забезпечення належного доступу сторони захисту до інформації та матеріалів, необхідних для побудови правової позиції, є не просто процесуальною можливістю, а обов’язковим елементом справедливого судочинства.
Після розгляду цього питання суд перейшов до наступного етапу — вивчення клопотань сторони захисту про закриття кримінального провадження. Їхнє вирішення, а також подальший розгляд у справі заплановано на наступне судове засідання. Враховуючи викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
