12. 11. 2025
4 листопада 2025 року в Печерському районному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 42022000000000425 (справа – № 759/14368/24) щодо народного депутата VII, VIII та IX скликаньПономарьова Олександра Сергійовича, обвинуваченого у державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України). У засіданні брав участь обвинувачений, його захисники, прокурор та головуючий суддя Соловйов О.Л.
Основним предметом судового засідання було розгляд клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, а також клопотання сторони захисту про зміну цього запобіжного заходу.
Варто звернути увагу, що на даний момент щодо обвинуваченого діє запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який був застосований 25 липня 2023 року та неодноразово продовжувався.
Обґрунтовуючи необхідність задоволення свого клопотання, прокурор зазначив, що щодо Пономарьова О.С. існує обґрунтована підозра, а також ряд визначених ризиків, які не зменшилися з плином часу і продовжують існувати. Зокрема, прокурор наголосив на наявності ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Він звернув увагу, що суд ще не допитав усіх свідків, а тому зберігається ризик впливу обвинуваченого на свідків, потерпілих та інших учасників процесу. Крім того, прокурор підкреслив, що інкриміноване обвинуваченому правопорушення здійснювалося на користь Російської Федерації, а сам обвинувачений, за словами прокурора, має паспорт громадянина РФ, що може свідчити про ризик переховування від органів слідства та суду. Також прокурор послався на суворість можливого покарання як чинник ризику втечі. Він наголосив, що існуючі ризики не були усунуті навіть за умови тривалого тримання під вартою, а застосування більш м’яких запобіжних заходів не забезпечить уникнення цих ризиків. Крім того, прокурор зазначив, що ні суду, ні стороні обвинувачення не було надано документів, які свідчать про неможливість перебування обвинуваченого в умовах СІЗО за станом здоров’я.
З огляду на викладене, прокурор вважав клопотання обґрунтованим і просив суд продовжити строк тримання під вартою без визначення розміру застави.
У своїх запереченнях сторона захисту звернула увагу на низку обставин, які, на її думку, спростовують доводи прокурора. Зокрема, було зазначено, що прокурор посилається на попередню судимість обвинуваченого, хоча відповідно до матеріалів справи ця інформація є неправдивою. Також захисники наголосили, що 19 січня 2023 року обвинувачений добровільно повернувся на територію України та протягом шести місяців до свого затримання здійснював повноваження народного депутата. Крім того, у обвинуваченого був вилучений закордонний паспорт, а наявність у нього паспорта РФ не підтверджена. Захисники додали, що Пономарьов О.С.добровільно надав свій мобільний телефон з паролем стороні обвинувачення, а за час перебування в СІЗО жодного разу не звертався із заявою про можливість обміну до Російської Федерації. Також, за висновками НСРД, немає даних про намір обвинуваченого ухилятися від правосуддя.
Адвокати також звернули увагу, що з моменту першого обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор фактично подає ідентичні за змістом клопотання, копіюючи попередні, навіть із тими самими помилками (як, наприклад, наявність судимості). На думку захисту, тримання під вартою вже перетворилося на фактичне покарання, а не на запобіжний захід. Вони також зазначили, що прокурор не обґрунтував неможливість застосування більш м’якого запобіжного заходу. Окремо адвокати наголосили на стані здоров’я обвинуваченого, який має серцеві захворювання, неодноразово госпіталізувався та має інвалідністьдругої групи. Крім того, у СІЗО, де він перебуває, відсутнє укриття, що створює реальну загрозу його життю в умовах повітряних тривог у Києві.
З огляду на викладене, сторона захисту просила або визначити розмір застави як альтернативу, або застосувати більш м’який запобіжний захід. Адвокати також зазначили, що в разі визначення максимально можливого розміру застави, передбаченого КПК в рамках статті КК, яка інкримінується обвинуваченому, обвинувачений готовий передати рівнозначну суму в якості допомоги Збройним силам України.
Крім того, сторона захисту заявила клопотання про забезпечення можливості обвинуваченому брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України.
Пономарьов О.С., підтримавши позицію своїх захисників, додав, що не має паспорта РФ, а указом президента Російської Федерації щодо нього запроваджено санкції, що є несумісним із статусом її громадянина. Він також зазначив, що клопотання прокурора не ґрунтуються на доведених фактах і повторюються з одного клопотання в інше майже дослівно. Крім того, на прохання суду він пояснив обставини свого перебування на тимчасово окупованих територіях у 2022 році, а також деталі повернення на підконтрольну Україні територію.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив задовольнити клопотання прокурора, продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого без визначення розміру застави, а в клопотаннях сторони захисту відмовити.
Під час моніторингу цього судового засідання спостерігачами IAC ISHR було зафіксовано ряд обставин, які, з огляду на практику ЄСПЛ, можуть містити ознаки порушення права на справедливий суд у контексті статті 6 ЄКПЛ та статей 5 і 3 Конвенції.
Щодо ризиків та обґрунтованості тримання під вартою.
Слід підкреслити, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може застосовуватись лише за наявності переконливих і належним чином обґрунтованих підстав. Відповідно до стандартів статті 5 Конвенції, сторона обвинувачення зобов’язана довести реальність ризиків та підтвердити їх наявність конкретними, індивідуалізованими доказами, що стосуються саме цієї особи, а не покладатися на загальні або шаблонні твердження.
Доводи сторони захисту щодо повторюваності та однотипності аргументів у клопотаннях прокурора у справі Пономарьова О.С. можуть свідчити про формальний підхід до оцінки ризиків, що створює враження автоматизму при продовженні запобіжного заходу. Держава повинна наводити переконливі й індивідуалізовані аргументи для обґрунтування необхідності подальшого обмеження свободи, особливо коли йдеться про тривале тримання під вартою. Наявність загальних тверджень сторони обвинувачення про “ризики” без конкретизації фактичних обставин, а також повторюваність клопотань із майже тотожним змістом можуть свідчити про відсутність належної оцінки змін у перебігу кримінального провадження та недостатнє врахування принципу індивідуалізації запобіжних заходів. Тим не менш, доводи сторони захисту потребують додаткової оцінки, і перевірки.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що з плином часу ризики, які виправдовують позбавлення волі, повинні бути переоцінені, і їх не можна використовувати необмежено як абстрактне обґрунтування продовження тримання особи під вартою. У справі Gomes Costa v. Portugal (п. 73–79) Суд підкреслив, що кожне нове рішення щодо продовження запобіжного заходу має базуватися на актуальній оцінці обставин і супроводжуватися переконливим обґрунтуванням, а не шаблонним відтворенням попередніх формулювань. Так само у справі Sardar Babayev v. Azerbaijan (п. 50–51) ЄСПЛ вказав, що абстрактне й стереотипне повторення переліку ризиків без зазначення, чому вони є актуальними саме у конкретній ситуації, становить порушення пункту 3 статті 5 Конвенції. Органи влади мають не лише називати відповідні підстави, а й підтверджувати їх конкретними фактами, що стосуються цієї справи. Використання одного й того самого шаблону без додаткових пояснень упродовж кількох місяців може свідчити про автоматизм у застосуванні запобіжного заходу.
У справі Tiron v. Romania (п. 39) Суд прямо наголосив, що суд зобов’язаний щоразу здійснювати самостійну оцінку підстав тримання під вартою. Використання однотипних і формальних формулювань без належного урахування плину часу є несумісним із вимогами статті 5 §3 Конвенції. Аналогічний підхід простежується у справі Maassen v. the Netherlands (п. 62), де зазначено, що з плином часу тягар обґрунтування лише зростає, і державні органи мають надавати щораз переконливіші докази актуальності ризиків.
Суд також підкреслює, що хоча тяжкість покарання є релевантною, вона не може слугувати єдиною підставою для припущення про ризик втечі. Такий підхід є занадто спрощеним. У справі Aleksandr Makarov v. Russia (п. 124) наголошено, що необхідність продовження позбавлення волі повинна оцінюватися не абстрактно, а з урахуванням конкретного процесуального контексту та інших релевантних чинників, які можуть зменшити ймовірність настання зазначених ризиків.
Крім того, відповідно до позиції ЄСПЛ у справі Vrencev v. Serbia (п. 59), навіть якщо позбавлення волі відповідає національному законодавству, воно має відповідати принципу необхідності у демократичному суспільстві. Тримання під вартою є крайньою мірою, яка може бути застосована лише у випадках, коли менш суворі альтернативи не є достатніми для досягнення процесуальних цілей.
Таким чином, у світлі зазначеної практики ЄСПЛ, наведені стороною обвинувачення в даному судовому засіданні формулювання не мають ознаки достатньо переконливих для подальшого обґрунтування необхідності тривалого позбавлення особи свободи — особливо з огляду на тривалий строк перебування під вартою. За таких умов зростає ризик поступової втрати виняткового характеру тримання під вартою, яке, замість бути виправданим конкретними, актуальними та індивідуалізованими підставами, починає фактично виконувати роль формальної процесуальної міри. Крім того, позиція сторони обвинувачення щодо незмінності ризиків із плином часу суперечить усталеній практиці ЄСПЛ.
У справі Пономарьова О.С. ця ситуація набуває ще більшої ваги з урахуванням його стану здоров’я (підтвердженого медичними документами), наявності другої групи інвалідності, віку, а також тривалого строку перебування в умовах ізоляції (з 25 липня 2023 року).
Щодо стану здоров’я обвинуваченого.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на серйозні занепокоєння, висловлені стороною захисту у зв’язку зі станом здоров’я обвинуваченого. За інформацією, наданою адвокатами, у Пономарьова О.С. наявні серцево-судинні захворювання, які, за їхніми словами, погіршилися в умовах тримання під вартою, а також існує нагальна потреба в проведенні своєчасного обстеження та лікування.
У цьому контексті моніторингова місія IAC ISHR підкреслює, що питання збереження життя і здоров’я особи має залишатися пріоритетним чинником при ухваленні будь-яких процесуальних рішень. Відповідно до статті 3 Європейської конвенції з прав людини, заборона катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження є абсолютною та невід’ємною гарантією, яка не допускає жодних винятків — навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Цей принцип становить одну з ключових засад, на яких ґрунтується правопорядок у демократичному суспільстві.
Обов’язок держави полягає не лише в утриманні від неправомірного поводження, а й у забезпеченні таких умов тримання під вартою, які відповідають стандартам гуманного ставлення, з урахуванням фізичного і психічного стану особи. Як вказав ЄСПЛ у справах Golubar v. Croatia (п.п. 36-37) та Bigović v. Montenegro (п. 169), ненадання адекватної медичної допомоги може розцінюватися як нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. При цьому, як підкреслено у справі Fenech v. Malta, недостатньо лише діагностувати проблему – має бути забезпечене її лікування. Особа під вартою є особливо вразливою, і саме держава несе повну відповідальність за її життя і добробут (Rooman v. Belgium п. 142–143). Заборона катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є невід’ємною цінністю цивілізованого суспільства та тісно пов’язана з повагою до людської гідності (Schmidt and Šmigol v. Estonia, п. 120–121).
У рішенні Morabito v. Italy (п. 101) Суд сформулював три критерії, які застосовуються при оцінці сумісності тримання хворої особи під вартою зі статтею 3: (a) стан здоров’я особи та вплив умов ув’язнення на нього; (b) якість медичної допомоги; (c) доцільність подальшого тримання під вартою з огляду на стан здоров’я. Аналогічно, у справі Helhal v. France (п. 49) Суд зазначив, що тяжка фізична вада, як і похилий вік, є обставинами, що ставлять під сумнів доцільність позбавлення волі у контексті статті 3.
Крім того, окремої уваги заслуговує питання дотримання стандартів безпеки у місцях попереднього ув’язнення. Як було зазначено захисниками під час судового розгляду, у слідчому ізоляторі, де перебуває обвинувачений, відсутнє відповідним чином облаштоване укриття. Це означає, що під час повітряної тривоги він фактично позбавлений можливості захистити своє життя від воєнних загроз. На відміну від осіб, які перебувають на волі й можуть самостійно обирати, чи йти до укриття, особа під вартою залежить від органів державної влади, які зобов’язані забезпечити їй безпечні умови утримання.
У таких умовах суд має особливо ретельно оцінювати, чи може держава гарантувати безпеку обвинуваченого при подальшому утриманні під вартою, беручи на себе ризики, пов’язані з можливістю завдання шкоди його життю чи здоров’ю.
Моніторингова місія IAC ISHR неодноразово фіксувала подібні обставини у межах різних кримінальних проваджень, що свідчить про системний характер проблеми належного забезпечення безпеки для осіб, які утримуються під вартою під час воєнного стану. Зіставлення наявної інфраструктури ізоляційних установ із реальними умовами збройного конфлікту дозволяє припустити, що об’єктивна здатність держави гарантувати фізичну безпеку ув’язнених осіб у низці випадків є обмеженою.
У цьому зв’язку на етапі вирішення питань про доцільність продовження або зміну запобіжного заходу доцільно враховувати не лише формальні ознаки обґрунтованості ризиків, а й фактичні умови, в яких перебуває особа, зокрема її вразливість до об’єктивних загроз, що не залежать від її поведінки. Наявність серйозного ризику для життя чи здоров’я, який не може бути нейтралізований з боку держави, може виступати додатковим критерієм для перегляду доцільності подальшого тримання під вартою з огляду на необхідність забезпечення мінімальних гарантій безпеки навіть у кризових умовах.
З огляду на все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
