03. 11. 2025
27 жовтня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000217 відносно Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). На засіданні були присутні обвинувачені (двоє з них у режимі відеозв’язку), захисники (один з них у режимі відеозв’язку), прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання було продовження дослідження та долучення доказів сторони обвинувачення.
На початку судового засідання суд надав можливість стороні захисту висловити свої позиції щодо доказів, поданих прокурором під час попереднього засідання.
Зокрема, захисник Филя С.В. та Залужного В.Б. звернула увагу суду на те, що прокурор подав дві постанови про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, які, попри те що мали бути ідентичними за змістом, містять відмінності у викладених обґрунтуваннях. На думку захисника, така розбіжність породжує сумніви щодо повноважень прокурорів і достовірності підписів на відповідних документах.
Крім того, захисник зазначила, що у постанові про визначення групи детективів дата підписання передує даті видачі, що, на її думку, ставить під сумнів момент набуття детективами процесуальних повноважень. Також було наголошено, що частина документів, поданих стороною обвинувачення, не може вважатися доказами у розумінні КПК України, оскільки вони не підтверджують і не спростовують фактичних обставин кримінального провадження, а за своєю суттю є лише процесуальними документами. У зв’язку з цим сторона захисту просила визнати такі матеріали неналежними доказами.
Прокурор, у свою чергу, зазначив, що обидві постанови про визначення групи прокурорів є ідентичними за змістом і автентичними, пояснивши, що одна з них була сформована автоматично за допомогою електронних алгоритмів, а інша — вручну, проте обидві мають однакову юридичну силу. Він також зауважив, що система автоматичного створення процесуальних документів наразі функціонує в експериментальному режимі, тому окремі технічні недоліки у мотивувальній частині можуть мати технічний характер.
Суд, вислухавши сторони, зазначив, що на цьому етапі прокурор подає докази, які не стосуються безпосереднього доведення вини обвинувачених, а лише відображають хід кримінального провадження. Усі письмові клопотання сторони захисту щодо визнання доказів неналежними були долучені до матеріалів справи для подальшого вирішення.
Ситуація з підготовкою документів стороною обвинувачення демонструє, наскільки важливо дотримуватися процесуальної точності у формуванні та поданні документів, що підтверджують повноваження сторін. Навіть незначні технічні розбіжності у змісті процесуальних постанов можуть породити дискусії між сторонами та відволікти суд від розгляду суті справи. З цієї точки зору, належна підготовка й перевірка документів сприяє ефективному провадженню та зменшує ризик виникнення сумнівів щодо легітимності доказової бази.
Моніторингова місія IAC ISHR вважає, що сторони процесу мають приділяти особливу увагу коректності та узгодженості процесуальних матеріалів, зокрема у випадках використання сучасних технологій або штучного інтелекту при їх створенні. Це дозволить уникнути додаткових спірних питань і забезпечить стабільність та прозорість судового розгляду.
Щодо питання допустимості доказів, ЄСПЛ наголошує, що стаття 6 Конвенції не встановлює жорстких правил щодо їх прийнятності, оскільки це належить до компетенції національного законодавства. Визначальним є не походження доказів, а справедливість провадження в цілому, включно з дотриманням прав сторони захисту, зокрема її можливості оскаржити достовірність доказів або заперечити проти їх використання. При цьому важливо враховувати якість доказів та обставини, за яких вони були отримані, щоб не виникало сумнівів у їхній надійності (Macharik v. The Czech Republic, §§51–52).
Також ЄСПЛ у своїй практиці підкреслює, що право на справедливий судовий розгляд втрачає свою ефективність, якщо доводи сторін не розглядаються належним чином. Ігнорування конкретних, доречних і важливих аргументів сторони захисту може свідчити про недотримання державою зобов’язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції (Cupiał v. Poland, §§56–57).
У подальшому суд продовжив дослідження доказів сторони обвинувачення. Зокрема, прокурор подав низку постанов, доповідних записок, протоколів та ухвал.
Під час подання доказів захисник Филя С.В. та Залужний В.Б. звернула увагу суду на протокол огляду мобільного телефону, долучений стороною обвинувачення.
Захисниця зазначила, що фактично було проведено огляд інформації, для якого вимагався судовий дозвіл, однак у матеріалах кримінального провадження відсутня ухвала слідчого судді, яка б надавала дозвіл на здійснення такої процесуальної дії. На думку сторони захисту, вказаний протокол був долучений із іншого кримінального провадження без належного судового контролю, що є порушенням процесуальних вимог.
Захисниця наголосила, що в результаті таких дій було також порушено право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 ЄКПЛ, оскільки як доказ було використано особисту інформацію з приватного листування. У зв’язку з цим вона просила визнати протокол огляду очевидно недопустимим доказом та припинити його дослідження.
Прокурор, у свою чергу, зазначив, що не вбачає підстав для визнання зазначеного доказу очевидно недопустимим.
Суд, заслухавши позиції сторін, дійшов висновку, що ознаки очевидної недопустимості цього доказу відсутні, а наведені аргументи сторони захисту можуть свідчити лише про потенційну недопустимість, яка підлягає оцінці в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення. У зв’язку з цим суд ухвалив продовжити дослідження вищезазначеного доказу.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що формальна позиція суду щодо відсутності ознак очевидної недопустимості доказу, яка дозволила продовжити його дослідження, загалом відповідає процесуальним вимогам КПК України. Водночас викладена ситуація, на думку моніторингової місії IAC ISHR, порушує важливе питання балансу процесуальних прав сторін та ролі суду як гаранта справедливості. Зокрема, як вбачається з обставин, сторона обвинувачення скористалась доказом, що був отриманий у межах іншого кримінального провадження, не звернувшись до суду з відповідним клопотанням про можливість його використання. Такий підхід — коли процесуальні матеріали фактично переносяться в інше провадження без попередньої оцінки судом законності та доцільності їх долучення — не сприяє прозорості процесу та може викликати обґрунтоване занепокоєння у сторони захисту. З огляду на це, з позиції об’єктивного спостерігача, який оцінює загальну рівновагу сторін у процесі, виникає ризик враження прихильного ставлення суду до дій обвинувачення, навіть якщо така прихильність не є умисною чи навмисною.
Водночас варто звернути увагу, що відповідно до гарантій, передбачених статтями 6 та 8 ЄКПЛ, належність отримання і допустимість доказів, здобутих у результаті втручання у приватне життя, є принциповим аспектом забезпечення справедливості судового розгляду. Використання матеріалів із приватного листування без належного судового контролю може створювати ризик порушення права на повагу до приватного життя та У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на стандарти, закріплені у практиці Європейського суду з прав людини щодо статті 8 Конвенції. Так, у справі Škoberne v. Slovenia (п. 120) Суд наголосив, що будь-яке втручання в особисте життя, зокрема в контексті таємного спостереження або збору приватної інформації, має бути не лише формально «відповідним до закону», а й супроводжуватися чіткими, ефективними і запобіжними гарантіями, які обмежують ризики зловживання. Національне законодавство, що дозволяє такі втручання, має бути доступним, передбачуваним та забезпечувати їх застосування лише тоді, коли це є необхідним у демократичному суспільстві.
У свою чергу, у справі Denysyuk and Others v. Ukraine (п. 90) Суд підкреслив, що якщо втручання у приватне життя було «невідповідним закону», це саме по собі може становити порушення статті 8 Європейської конвенції, без потреби додаткової перевірки щодо його необхідності.
Таким чином, у випадках, коли як доказ використовується інформація з приватного листування, суд має особливо ретельно перевіряти законність, пропорційність і обґрунтованість такого втручання. Межа між допустимим збором інформації та порушенням приватності в подібних ситуаціях є надзвичайно тонкою, тому подібні докази завжди потребують підвищеного рівня судового контролю.
Моніторингова місія IAC ISHR звертає увагу на необхідність забезпечення детальної, чітко мотивованоїоцінки належності таких доказів у підсумковому судовому рішенні, що дозволить зменшити ризик виникнення сумнівів у дотриманні принципу змагальності та захистити довіру до правосуддя.
Наприкінці судового засідання сторона захисту звернулася до суду з клопотанням про дослідження одного з додатків до протоколу, поданого прокурором, а саме — перегляд відеозапису проведення обшуку.
Суд, розглянувши це клопотання, ухвалив його задовольнити та постановив розпочати наступне судове засідання з перегляду зазначеного відеозапису. Такий процесуальний крок узгоджується з підходом, сформульованим у практиці Європейського суду з прав людини, згідно з яким кожній стороні має бути надана реальна можливість представити свою справу за умов, що не ставлять її у менш сприятливе становище порівняно з опонентом. При цьому важливе значення має не лише фактичне забезпечення процесуальних гарантій, а й зовнішнє враження від здійснення правосуддя, яке потребує підвищеної чутливості до питань справедливого розгляду (Gaggl v. Austria, п. 48).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
